номер провадження справи 27/202/20
14.04.2021 Справа № 908/3063/20
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи
за позовом: Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” (49027 м. Дніпро, а/с 1800, ідентифікаційний код юридичної особи 14360570)
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛАДА-ЛТД” (72240 м. Запоріжжя, вул. Дніпропетровське шосе, буд. 11, ідентифікаційний код юридичної особи 20470713)
до відповідача-2: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )
про стягнення 323 464 грн. 32 коп.
за участю
представника позивача: Якушев С.О., ордер ЗП 047505 від 08.01.2019
представник відповідача-1: не з'явився
представник відповідача-2: Марчевський Д.І., ордер АР № 1032247 від 24.12.2020
27.11.2020 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛАДА-ЛТД” та ОСОБА_1 323 464 грн. 32 коп. заборгованості.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2020 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3063/20 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
30.11.2020 судом було направлено запит до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради щодо надання відомостей про реєстрацію місця проживання, що містяться в реєстрі територіальної громади/Єдиному державному демографічному реєстрі, щодо фізичної особи ОСОБА_1 .
08.12.2020 до суду надійшла відповідь на запит, відповідно до якої за відомостями Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 22.02.1994 по теперішній час.
Ухвалою суду 14.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3063/20, присвоєно справі номер провадження 27/202/20, та призначено підготовче судове засідання на 14.01.2021.
Позивач надав письмові пояснення (вх. № 25366/08-08/20 від 23.12.2020) про надання додаткових документів до матеріалів справи.
Представник відповідача 2 надав суду відзив (вх. № 25513/08-08/20 від 28.12.2020) на позовну заяву, відповідно до якого вказав, що спір не підлягає розгляду господарським судом за характером правовідносин, що не є господарськими (зокрема, за Договором поруки, який є цивільним договорами, укладеними з громадянином), за суб'єктним складом з боку відповідача - фізичної особи до юрисдикції господарського суду не віднесені спори, що виникають при виконанні правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем. За вказаних обставин є всі підстави для закриття провадження у справі, оскільки відповідно до умов договору поруки розмір кредиту складав 10000 грн., на який Біла Н.В й надавала свою згоду, а відповідно до позовних вимог позивач просить стягнути 323 464 грн. 32 коп., що в свою чергу дає підстави вважати, що відбулась зміна умов Кредитного договору (основного зобов'язання) без згоди поручителя, що відповідно до частини 1 ст. 559 ЦК призводить до припинення поруки.
Відповідач 1 надав суду письмові пояснення (вх. № 688/08-08/21 від 14.01.2021) по суті спору, з яких вбачається, що позивачем не доведено наявності у відповідача 1 боргу за процентами за користування кредитом у розмірі, заявленому до стягнення.
Відповідачем 2 подано додаткові поясненнях (вх. № 690/08-08/20 від 14.01.2021), відповідно до яких зазначив, що надані позивачем витяг з «Умов та правил надання банківських послуг», заяви на відкриття рахунку, та заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, не можуть розцінюватися як укладений із відповідачем 1 кредитний договір без підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу 1 Умови та правила банківських послуг, за відсутності в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту та строку повернення кредиту (користування ним). Роздруківка із сайту позивача щодо умов кредитування та тарифів належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила кредитування. Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору якщо вони не підписані та не визнаються позичальником. Враховуючи характер поруки (похідний, залежний від основного зобов'язання), до істотних умов договору поруки слід віднести, зокрема, визначення зобов'язання, яке забезпечується порукою, його зміст та розмір, у тому числі реквізити основного договору, його предмет, строк виконання тощо. Будь-яких доказів, які б надали можливість встановити, що Договір поруки забезпечував виконання поручителем саме заяви про відкриття рахунку від 18.02.2014, а також обсягу відповідальності поручителя, позивачем не надано, отже, на думку відповідача 2 у позивача відсутні підстави вимагати стягнення з відповідача 2 заборгованості відповідача 1 за вказаним договором банківського обслуговування як з солідарного боржника.
Ухвалою суду від 14.01.2021 підготовче засіданні на підставі ст. 183 ПК України було відкладено на 11.02.2021.
Позивачем надано відповідь на відзиви відповідачів б/н від 20.01.2021 (вх. № 1284/08-08/21), відповідно до якої зазначено, що обґрунтування суб'єктної та предметної підсудності наведено у позовній заяві, умовами договору поруки передбачена зміна Основного зобов'язання внаслідок якої буде збільшено обсяг відповідальності поручителя за Угодами 1 та Угодами 2 без отримання додаткової згоди/погодженнн цих змін з Поручителем. Крім цього, в інших справах, які виникали з подібних правовідносин, касаційний суд погоджувався з тим, що порука не припиняється відповідно до час тини першої ст. 559 ЦК України, якщо договором поруки передбачена можливість зміни окремих умов основного договору без додаткового повідомлення про не поручителя та без укладення окремої угоди з ним. Зазначена умова договору поруки є результатом домовленості між сторонами, які вільні у визначенні зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Предметом спору по цій справі є стягнення саме заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) в сумі 323 464,32 грн. без стягнення боргу за процентами, комісії та пені.
Відповідач 2 надав суду додаткові пояснення (вх. № 2966/08-08/21 від 11.02.2021), з системного аналізу всіх умов вказаного договору неможливо встановити ані правочин, який як основне зобов'язання забезпечений порукою, ані поточний рахунок, на який надається послуга кредитний ліміт, такими умовами визначено лише особу боржника та розміри процентів річних в залежності від періодів користування кредитом. Вади укладеного між позивачем та відповідачем 2 Договору поруки у сукупності з відсутністю в матеріалах справи доказів, що підтверджують факт надання згоди відповідачем 2 на забезпечення виконання зобов'язань саме за угодою банківського обслуговування № б/н від 18.02.2014, спростовують висновки позивача, щодо наявності обов'язку відповідача 2 сплати заборгованості за кредитом у розмірі 323 464 грн. 32 коп.
Ухвалою від 11.02.2021, на підставі ст. 177 ч.3 ГПК України строк підготовчого провадження продовжено на тридцять днів, відповідно до ст. 183 ПК України, засідання відкладено на 10.03.2021.
Ухвалою суду від 10.03.2021, відповідно до ст. 185 ГПК України, підготовче провадження у справі № 908/3063/20 закрито, справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні 16.03.2021.
Ухвалою суду від 16.03.2021 в порядку ст. 216 ГПК України розгляд справи відкладено на 14.04.2021.
У судовому засіданні 14.04.2021 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Оберіг».
Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представнику позивача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
У судовому засіданні 14.04.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги, на підставах, викладених позовній заяві.
Представник відповідача 2 в судовому засіданні 14.04.2021 заперечив проти задоволення позову, просив суд в позові відмовити.
Представник відповідача 1 в судове засідання 14.04.2021 не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
В засіданні суду 14.04.2021 здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору (ст. 210 ГПК України).
У судовому засіданні 14.04.2021, на підставі статті 217 ГПК України суд закінчив з'ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів - ст. 218 ГПК України.
Заслухавши представників позивача та відповідача 2, після судових дебатів, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, заслухавши представників позивача та відповідача 2, оцінивши надані докази, суд
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 Цивільного кодексу України).
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).
Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Судом встановлено, що 18.02.2014 Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛАДА-ЛТД” (Клієнт) було підписано заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг.
Згідно даної заяви відповідач приєдналась до “Умов та правил надання банківських послуг” (Умови), що розміщені на сайті банку www.privatbank.ua., Тарифів ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК”, які разом із заявою складають Договір банківського обслуговування № б/н від 18.02.2014 (Договір) та взяв на себе зобов'язання виконувати умови Договору.
Відповідно до Договору відповідачу було встановлено кредитний ліміт, на поточний рахунок НОМЕР_2 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших), що визначено і врегульовано “Умовами та правилами надання банківських послуг”.
Відповідно до 3.18.1.16. “Умов та правил надання банківських послуг” при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до “Умов і правил надання банківських послуг” (або у формі “Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки” або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі). Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований Банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом “першого” підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про електронний цифровий підпис” електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки). Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму.
Згідно ч. 2. ст. 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалась.
У пунктах 3.18.1.1, 3.18.1.3, 3.18.1.5, 3.18.1.6, 3.18.1.8 Умов встановлено, що кредитний ліміт на поточний рахунок (далі - кредит) надається на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту (далі - ліміт). Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, Інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших). Банк здійснює обслуговування ліміту клієнта, що полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку клієнта, при наявності вільних грошових ресурсів, за рахунок кредитних коштів в межах ліміту, шляхом дебетування поточного рахунку. Кредит надається в обмін на зобов'язання Клієнта з повернення кредиту, сплаті відсотків та винагороди.
Кредитний ліміт представляє собою суму грошових коштів у межах якої Банк здійснює оплату розрахункових документів Клієнта понад залишок грошових коштів на його поточному рахунку. Ліміт може бути змінений Банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами банку. Підписавши Угоду, Клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна ліміту проводиться банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших).
Позивач зазначає, що згідно Договору ним було виконано свої зобов'язання, шляхом перерахування коштів в розмірі 490000 грн. на поточний рахунок відповідача, що підтверджується довідкою, яка міститься в матеріалах справи.
Пунктом 3.18.4. Умов затверджено порядок розрахунків, за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку Клієнта при закритті банківського дня Клієнт виплачує проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка).
За період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнуління дебетового сальдо в одну з дат з наступного 20-го до 25-го числа місяця (надалі - "період, в який дебетове сальдо підлягає обнулінню"), розрахунок процентів здійснюється за процентною ставкою в розмірі, 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п. 3.18.4.1.1 Умов).
При не обнулінні дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнулінню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, Клієнт виплачує Банку за користування кредитом проценти в розмірі 24% річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнулінню (п. 3.18.4.1.2 Умов).
У випадку непогашення кредиту протягом 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду; в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання Клієнта щодо погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні Клієнтом будь-якого з грошового зобов'язання Клієнт сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 48 (сорок вісім)% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п. 3.18.4.1.3 Умов).
Під “непогашенням кредиту” мається на увазі не виникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня (п. 3.18.4.1.4 Умов).
Також, в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, 28.03.2016 року між АТ КБ “Приватбанк” (Кредитор) та ОСОБА_1 (Поручитель) було укладено Договір поруки № POR1459165788423 (Договір поруки), предметом якого є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання зобов'язань відповідача - 1, які випливають з Кредитного договору (п. 1.1 Договору поруки).
Відповідно до п. 1.2 Договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за Угодою 1 та Угодою 2 в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.
Пунктом 1.5 Договору поруки передбачено, що у випадку невиконання Боржником зобов'язань за Угодою, Боржник та Поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Пункт 4.1 Договору поруки передбачено, що сторони взаємно домовились, що порука за цим договором припиняється через п'ятнадцять років після укладення цього договору.
Відповідачі свої зобов'язання по Договорам не виконали належним чином та у повному обсязі, не повернули отримані кошти для погашення заборгованості, в результат чого заборгованість за кредитом склала 323464 грн. 32 коп.
Позивач також звернув увагу на те, що на момент укладання договору умови та правила надання послуги «Кредитний ліміт» знаходились у розділі 3.12 Умов та правил, в той час як на момент підписання Договору поруки такі умови вже були перенесені у розділ 3.2.1 Умов та правил, в зв'язку з чим наявна різниця між нумерацією Умов.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідачем 1 неналежно виконувалися прийняті на себе зобов'язання за Кредитним договором в частині повного та своєчасного погашення кредитної заборгованості.
В частині 1 ст. 1054 ЦК України зазначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Статтею 1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З матеріалів справи слідує, що свої зобов'язання позивач виконав належним чином, надавши відповідачу - 1 грошові кошти, що підтверджується розрахунком заборгованості, довідкою та випискою по рахунку. Проте, відповідач 1 свої зобов'язання по поверненню кредиту не виконав, в зв'язку з чим сума заборгованості за тілом кредиту склала 323464 грн. 32 коп.
Згідно зі ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Під належним виконанням зобов'язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов'язань. Якщо учасники зобов'язання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобов'язання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов'язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобов'язання, воно вважатиметься припиненим.
Виконання, яке припиняє зобов'язання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).
Частиною 1 ст. 546 Цивільного України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Статтями 553, 554 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Відтак, з огляду на солідарний обов'язок перед кредитором боржника за основним зобов'язанням і Поручителями, Кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.
Слід зазначити, що п. 1.3 Договору поруки Поручитель засвідчив, що з умовами Кредитного договору ознайомлений.
Що стосується заперечень відповідачів 1,2, викладених у відзивах на позовну заяву про те, що спір не підлягає розгляду в господарському суді щодо вимог до відповідача 2 та про те, що у позивача відсутні підстави вимагати стягнення з відповідача 2 заборгованості відповідача 1 за вказаним договором банківського обслуговування як з солідарного боржника, оскільки не узгоджувалась з останнім сума поруки в розмірі, встановленої до стягнення в даному спорі, суд зазначає наступне.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності. Друга складова п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України не містить обмежень щодо суб'єктного складу самого правочину, визначальним в даному випадку є суб'єктний склад зобов'язання, в забезпечення виконання якого було укладено правочин.
Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За частиною першою статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
Предметом розгляду за даним позовом є стягнення заборгованості за кредитним договором, сторонами якого є суб'єкти господарювання. Крім цього, позивачем заявлена позовна вимога до Поручителя фізичної особи, який уклав правочин в забезпечення виконання зобов'язання відповідача 1 (суб'єкта господарської діяльності). За таких обставин, враховуючи приписи статей 4, 20, 45 ПІК України, даний позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Відповідно до предмету Договору поруки, порука надана за двома різними Угодами/послугами. Пунктом 1.3 Договору поруки ІІоручитель засвідчив, що з „Умовами „Угоди 1 та Угоди 2” ознайомлений”.
На час укладання Договору поруки у підпунктах 1.1.1 та 1.1.2 цього Договору зазначено, що розмір кредиту за Угодою 1 та Угодою 2 становить по 10 000,00 кожний.
Приписами підпунктів 1.1.1 та 1.1.2 Договору поруки зазначено, якщо під час виконання Угоди 1 та Угоди 2 зобов'язання Боржника, що забезпечені цим Договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності Поручителя, то Поручитель при укладанні цього Договору дає свою згоду на збільшення зобов'язань за Угодою 1 та Угодою 2 в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з Поручителем не потрібні.
Таким чином, умовами Договору поруки передбачена зміна Основного зобов'язання внаслідок якої буде збільшено обсяг відповідальності поручителя за Угодами 1 та Угодами 2 без отримання додаткової згоди/погодження цих змін з Поручителем.
Крім того, слід зазначити, що порука не припиняється відповідно до частини першої ст. 559 ЦК України, якщо договором поруки передбачена можливість зміни окремих умов основного договору без додаткового повідомлення про не поручителя та без укладення окремої угоди з ним, оскільки ця умова стала результатом домовленості сторін, а отже, поручитель дав згоду на зміну умов основного зобов'язання, у тому числі тих, які збільшують обсяг його відповідальності.
У листі ВССУ від 27.09.2012 р. № 10-1393/0/4-12 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зазначено, що у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.
Відповідно, до правового висновку Верховного Суду України (постанова від 5 червня 2013 р. у справі № 6-43цс13) згода поручителя на збільшення обсягу його відповідальності повинна бути очевидною й наданою у спосіб, передбачений договором поруки.
Листом Верховного Суду України від 01.02.2015 р. «Аналіз застосування судами законодавства, яке регулює поруку як вид забезпечення виконання зобов'язання» зазначено, що враховуючи вимоги до письмової форми правочину, встановлені ст. 207 ГК України, допустимо, щоб згода поручителя була висловлена у будь-якій письмовій формі (листі, заяві, телеграмі). Головне, щоб вона була явно вираженою і відповідала дійсній волі поручителя. У судів виникало питання як оцінювати згоду поручителя на майбутні зміни зобов'язання, надану ним заздалегідь ще при укладенні договору поруки, адже договір поруки може містити умови про те, що поручитель наперед дає свою згоду відповідати за боржника у випадку зміни основного зобов'язання, навіть якщо така зміна призвела до збільшення обсягу відповідальності поручителя.
Отже, вищевикладене підтверджує, що підпунктом 1.1.1 та 1.1.2, 1.2 Договору поруки, позивач та відповідач 2 узгодили про те, що зобов'язання Боржника, що забезпечені цим договором збільшуються в наслідок чого збільшується обсяг відповідальності Поручителя. Та те, що Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання зобов'язань за Угодою 1 та Угодою 2 в тому ж розмірі, що і Боржник.
Зазначена умова Договору поруки є результатом домовленості між сторонами, які вільні у визначенні зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Відповідно до приписів ст. 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Таким чином, заперечення відповідачів - 1, 2 спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
За таких обставин, вимога позивача про солідарне стягнення з відповідачів 1, 2 суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 323464 грн. 32 коп. є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідачів солідарно.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛАДА-ЛТД” та ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛАДА-ЛТД” (72240 м. Запоріжжя, вул. Дніпропетровське шосе, буд. 11, ідентифікаційний код юридичної особи 20470713) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” (01001 м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д, ідентифікаційний код юридичної особи 14360570) 323464 (триста двадцять три тисячі чотириста шістдесят чотири) грн. 32 коп. заборгованості за договором б/н від 18.02.2014, 4851 (чотири тисячі вісімсот п'ятдесят одну) грн. 96 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено та підписано 23.04.2021.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.