ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
21 квітня 2021 року Справа № 906/1221/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Грязнов В.В.
при секретарі судового засідання Першко А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 12 січня 2021 року в справі №906/1221/20 (суддя - Вельмакіна Т.М.)
час та місце ухвалення: 12 січня 2021 року; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65; повний текст рішення складено 22 січня 2021 року
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал Агро"
до
Відповідача 1: ОСОБА_1
Відповідача 2: ОСОБА_2
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів
Товариства з обмеженою відповідальністю "Метелик"
про стягнення 486 256 грн 08 коп
за участю представників сторін:
від Позивача - Бодрягов В.С.;
від Відповідача - не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Арсенал Агро» (надалі - Позивач) звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_1 (надалі - Відповідач 1) та ОСОБА_2 (надалі - Відповідач 2; за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Метелик» (надалі - Третя особа)) про стягнення солідарно з Відповідача 1 та Відповідача 2 заборгованості за Договором поставки №41-190218/ззр від 19 лютого 2018 року, з них: 97171 грн боргу за товар, 68573 грн. 81 коп. пені, 92008 грн 40 коп. штрафу, 221316 грн 81 коп., тридцяти дев'яти процентів річних, 7186 грн 06 витрат по сплаті судового збору.
В обгрунтування позовної заяви Позивач посилався на те, що 19 березня 2019 року між Позивачем та Відповідачем 1 укладено Договір поруки №1. Оскільки Третя особа не виконала зобов'язання за договором поставки № 41-190218/ззр від 19 лютого 2018 року на суму 97171 грн, що підтверджується рішенням Господарського суду Житомирської області від 19 вересня 2019 року в справі №906/770/19, яким стягнуто з Третьої особи 97171 грн боргу, 68573 грн 81 коп. пені, 92008 грн 40 коп. штрафу, 221316 грн 81 коп. 39% річних, 7186 грн 06 коп. судового збору. При цьому рішення суду не виконано, враховуючи умови договорів поруки, Позивач звернувся з даним позовом до суду. Позивач як нормативно-правове обгрунтування своїх позовних вимог покликається на статті 546, 553-554 Цивільного кодексу України.
4 січня 2021 року на адресу Господарського суду Житомирської суду від директора Позивача надійшла заява №76 від 28 грудня 2020 року про відмову від частини позовних вимог, згідно якої останній просить суд прийняти відмову в частині позовних вимог до Відповідача 2 про стягнення боргу за договором поставки 341-190218/ззр від 19 лютого 2018 року, виконання за яким забезпечено порукою за договором №1/1 від 19 березня 2019 року та закрити провадження у справі в цій частині. Також в заяві вказано, що Позивачу відомі процесуальні наслідки відмови від частини позовних вимог, передбачені частиною 3 статті 231 ГПК України (а.с. 134-135).
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 12 січня 2021 року позов задоволено повністю (а.с. 146-150).
Стягнуто з Відповідача 1 на користь Позивача: 97171 грн основного боргу; 68573 грн 81 коп пені; 92008 грн 40 коп. штрафу; 221316 грн 81 коп. 39% річних. В частині вимоги про стягнення 7186 грн 06 коп. судового збору, згідно з рішенням суду від 19 вересня 2019 року в справі № 906/770/19 відмовлено. Закрито провадження у справі в частині вимог, заявлених до Відповідача 2.
Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд зазначив, що станом на час розгляду справи в суді, доказів виконання рішення суду матеріали справи не містять. Відсутність погашення заявлених до стягнення сум основним боржником та поручителем не спростовано. Враховуючи, що правильність нарахування Позивачем Третій особі 97171 грн боргу за поставлений товар по договору поставки №41-190218/ззр, 68573 грн 81 коп. пені, 92008 грн 40 коп. штрафу та 221316 грн 81 коп. 39% річних встановлено у рішенні Господарського суду Житомирської області від 19 вересня 2019 року в справі №906/770/19, а солідарне зобов'язання встановлено вищевказаними Договорами поруки, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку, що нарахування Позивачем боргу та штрафних санкцій є обґрунтованими та вірними у заявлених до стягнення сумах.
У стягненні 7186 грн 06 коп. судового збору суд першої інстанції відмовив, оскільки відшкодування вказаної суми випливає з рішення суду від 19 вересня 2019 року в справі №906/770/19, а не з правовідносин сторін у даній справі по Договору, а тому підлягає стягненню з особи, на яку покладається таке стягнення за рішенням суду в справі №906/770/19.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач 1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив суд поновити строк на апеляційне оскарження, відстрочити сплачу судового збору при поданні апеляційної скарги та скасувати рішення Господарського суду Житомирської області (а.с. 160-163).
Мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач 1 звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що судом першої інстанції при винесення оскаржуваного рішення було порушено норми процесуального права, а саме порушено правила юрисдикції господарських судів, оскільки Відповідач 1 є фізичною особою, а тому дана справа має розглядатися за правилами цивільної юрисдикції в місцевих загальних судах.
Також апелянт вказав, що ще одним порушенням норм процесуального права під час винесення оскаржуваного рішення було й те, що справа була розглянута за відсутності Відповідача 1, оскільки він не був повідомлений належним чином про дату, час та місце слухання справи, та не міг належним чином обгрунтувати та подати свої заперечення щодо доводів та вимог позовної заяви.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду клопотання Відповідач 1 про звільнення або відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Житомирської області від 12 січня 2021 року в справі №906/1221/20 задоволено. Відстрочено Відповідачу 1 сплату судового збору в розмірі 10940 грн 78 коп. до закінчення апеляційного провадження у справі та ухвалення судового рішення у даній справі. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача 1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 12 січня 2021 року в справі №906/1221/20.
9 березня 2021 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача 1 в котрому він заперечив проти задоволення апеляційної скарги Відповідача 1 та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач вказав, що підтвердженням правильності твердження Позивача стосовно підвідомчості господарським судам спорів про стягнення заборгованості з фізичної особи, яка не є підприємцем, за договором поруки, який забезпечує виконання господарського зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи є висновок Великої Палати Верховного суду у постанові від 13 березня 2018 року по справі №415/2542/15-ц (а.с. 195-198).
Також на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 10 березня 2021 року надійшла заява від Позивача про відвід колегії суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Василишина А.Р., судді Бучинської Г.Б., судді Філіпової Т.Л. від розгляду справи №906/1221/20.
Розпорядженням керівника апарата суду від 11 березня 2021 року на підставі службової записки головуючого судді від 11 березня 2021 року, з підстав, зазначених у службовій записці, було призначено заміну судді-члена колегії у даній справі.
Відповідно до Витягу з протоколу повторного розподілу судової справи між суддями було визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р.; суддя Бучинська Г.Б., суддя Грязнов В.В..
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 березня 2021 року прийнято апеляційну скаргу №906/1221/20 до провадження колегією суддів: головуючий суддя Василишин А.Р.; суддя Бучинська Г.Б., суддя Грязнов В.В..
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 березня 2021 року колегія суддів (у складі: головуючого судді Василишина А.Р., суддів Бучинської Г.Б., Грязнова В.В.) визнала необґрунтованою заяву Позивача про відвід колегії суддів Північно-західного апеляційного господарського суду (у складі: головуючого судді Василишина А.Р., судді Бучинської Г.Б., судді Філіпової Т.Л.) від розгляду справи №906/1221/20 та передано справу для проведення автоматичного розподілу та визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає дану справу, для розгляду заяви про відвід колегії суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у зазначеному вище складі.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 березня 2021 року (суддя Розізнана І.В.), з підстав, зазначених у даній ухвалі, відмовлено в задоволенні заяви Позивача про відвід колегії суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Василишина А.Р., судді Бучинської Г.Б., судді Філіпової Т.Л. від розгляду справи №906/1221/20.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 березня 2021 року було призначено справу №906/1221/20 до розгляду на 21 квітня 2021 року об 14:00 год.
19 квітня 2021 року на електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 19 квітня 2021 року від представника Відповідача 1 надійшла заява про призначення судового засідання на іншу дату, в зв'язку із перебуванням представника на лікарняному.
В судове засідання від 21 квітня 2021 року представник Відповідача 1 не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений у встановленому законом порядку.
Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Разом з тим, суд констатує, що ухвалою суду від 22 березня 2021 року, сторони повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи (в розумінні частини 2 статті 120 ГПК України) та не викликалися (в розумінні частини 1 статті 120 ГПК України).
Частинами 11,12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
При цьому апеляційний суд зазначає, що на підтвердження неможливості взяти участь у судовому засіданні представником апелянта - адвокатом Шеремет Г.А. надано листок непрацездатності, який підтверджує її перебування на лікуванні з 5 квітня 2021 року по 14 квітня 2021 року, тоді як судове засідання призначене на 21 квітня 2021 року. Тобто, подаючи клопотання представник Відповідача 1, не надав доказів неможливості брати участі у справі саме 21 квітня (адже лист непрацездатності не охоплює цю дату). Відтак, суд апеляційної інстанції визнає дане клопотання необгрунтованим.
Крім того, надаючи до суду клопотання про відкладення судового засідання, апелянт не навів достатнього обґрунтування неможливості участі інших представників у судовому засіданні (якщо вони вважали таку участь необхідною), адже судом не визначалась обов'язковою явка саме конкретно визначеного представника.
При цьому, апеляційним судом враховано положення частини 1 статті 56 ГПК України, згідно якого сторона може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво).
Крім того, колегія суддів зазначає, що представник Відповідача 1 знайомився з матеріалами справи в суді апеляційної інстанції, при цьому, будь-яких письмових пояснень чи доповнень до апеляційної скарги до суду не надходило.
Разом з тим, суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.
З огляду на все вищезазначене, колегія апеляційного господарського суду відмовляє у задоволенні заяви про відкладення розгляду справи та вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу без участі представника Відповідача 1 за наявними в матеріалах справи доказами (адже в разі відкладення розгляду справи апеляційним господарським судом, буде порушено процесуальний строк розгляду апеляційної скарги) та зважаючи на те, що в матеріалах справи міститься апеляційна скарга Відповідача 1 в якій висвітлена його позиція з приводу винесеного рішення.
В судовому засіданні від 21 квітня 2021 року представник Позивача заперечив щодо доводів, висвітлених в апеляційній скарзі Відповідача 1, вважає її безпідставною та необгрунтованою, зазначив, що господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи, такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року в справі №415/2542/15-ц. Судом першої інстанції вчинялися всі дії спрямовані на встановлення місця реєстрації та проживання Відповідача 1.
Заслухавши представника Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного, 19 лютого 2018 року між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Івниця" (в особі директора - Відповідача 1; в подальшому перейменовано Товариством з обмеженою відповідальністю "Метелик") укладено договір поставки №41-190218/ззр на умовах розстрочення платежу (надалі - Договір; а.с. 24-26). Також додаткові угоди (специфікації) до Договору: Додаткова угода №1 від 19 лютого 2018 року, Додаткова угода №2 від 30 березня 2018 року, Додаткова угода №3 від 3 квітня 2018 року (а.с. 27-29).
19 березня 2019 року між Позивачем та Відповідачем 1 (поручитель) укладено договір поруки №1 (надалі - Договір поруки №1; а.с. 16-17).
Згідно пункту 1.1 Договору поруки №1, Відповідач 1 поручається перед Позивачем за виконання ним свого обов'язку, для чого зобов'язався відповідати за порушення (невиконання, неналежне виконання) Третьою особою його боргових зобов'язань перед Позивачем, які існують за основним Договором, в повному обсязі таких зобов'язань.
Боргові зобов'язання: всі та кожне із зобов'язань Третьої особи (покупець по Договору) перед Позивачем по сплаті будь-яких сум, що належать (виникають) згідно з положеннями основного Договору, як це ним визначено та описано в цьому Договорі. Під борговими зобов'язаннями розуміється належна до сплати як вся їх сума, так і будь-яка частина, визначена Позивачем у вимозі про оплату, направленій Відповідачу 1 та/або Третій особі.
Відповідно до пункту 1.2 Договору, у разі порушення Третьою особою, зобов'язання, забезпеченого порукою, Третя особа та Відповідач 1 відповідають як солідарні боржники, що означає, що Позивач може звернутись з вимогою про виконання боргових зобов'язань окремо як до Третьої особи, так і до Відповідача 1, чи до обох одночасно.
Згідно з пунктом 2.1 Договору поруки № 1, порукою за цим Договором забезпечуються вимоги Позивача щодо сплати Третьою особою кожного і всіх його боргових зобов'язань за основним Договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено у основному Договорі.
Зокрема, порукою забезпечуються вимоги Позивача щодо:
Позивачу та зобов'язати Відповідача повернути Позивачу вказане обладнання, а саме:
· оплати вартості товару у встановлений Договором поставки строк, чи в інший строк, визначений в основному Договорі; порядок визначення вартості (ціни) товару, який підлягає оплаті, визначається відповідно до умов основного Договору;
· сплата відсотків за користування товарним кредитом в порядку та сумі, передбаченій основним Договором та за ставкою, ним визначеною; кількість днів (строк нарахування) - згідно з умовами основного Договору; термін сплати - згідно з умовами основного Договору; при повній та своєчасній оплаті вартості товару, відсотки нараховуються та сплачуються одночасно з останнім платежем по Договору;
· сплата неустойки (пеня, штраф) за прострочення з оплатою вартості товару; розмір неустойки та строки її виплати - відповідно до умов основного Договору;
· повернення заборгованості Третьої особи по основному Договору в разі неправоздатності Третьої особи - якщо Третя особа обмежена в правоздатності укласти основний договір (включаючи повноваження представників), то вартість товару, отриманого ним по основному Договору, належить до повернення Позивачу протягом п'яти банківських днів з дня отримання вимоги Позивача;
· сплата процентів за неправомірне користування коштами Позивача у випадку прострочення з оплатою вартості товару; розмір процентів - за умовами Договору;
· відшкодування збитків та витрат, викликаних, порушенням основного Договору; в сумі заподіяних збитків та витрат.
Пунктом 3.1 Договору поруки № 1 визначено, що у випадку невиконання Третьою особою боргових зобов'язань перед Позивачем за основним Договором, Позивач має право звернутись до Відповідача 1 з вимогою про виконання боргових зобов'язань в повному обсязі чи в частині.
Згідно з пунктом 3.2 Договору поруки № 1: Відповідач 1 приймає на себе зобов'язання, у випадку невиконання Третьою особою боргових зобов'язань перед Позивачем за основним Договором, здійснити виконання боргових зобов'язань в обсязі, заявленому у вимозі Позивача, протягом трьох банківських днів з дати отримання письмової вимоги; виконання здійснюється Відповідачем 1 шляхом перерахування відповідної суми на рахунок Позивача, вказаний в Договорі, або інший рахунок, вказаний у вимозі.
У відповідності до пункту 3.3 Договору поруки № 1, подання Позивачем вимоги щодо виконання частини боргових зобов'язань, не позбавляє права подати вимогу щодо погашення іншої їх частини.
Пунктом 3.4 Договору поруки № 1 встановлено порядок подання вимоги Позивача; так, обов'язок Відповідача 1 виконати боргові зобов'язання виникає негайно в момент отримання від Позивача відповідної вимоги; вимога вважається отриманою Позивачем, якщо Позивач надіслав її поштою за адресою, вказаною в цьому Договорі поруки № 1, по факсу за номером, вказаний в цьому договорі, або на адресу його електронної пошти. Для дійсності, вимоги, Позивач не зобов'язаний надавати Відповідачу 1 підтвердження невиконання боргових зобов'язань Третьою особою. Крім того, вказано таке застереження: при зміні своєї адреси, факсу, інших реквізитів, вказаних в цьому договорі Відповідач 1 зобов'язався письмово повідомити про це Позивача. До отримання такого повідомлення, вимога Позивача належить до подання за вказаними в цьому договорі реквізитами.
За пунктом 3.6 Договору поруки № 1, Відповідач 1, в разі виконання ним боргових зобов'язань, стає кредитором Третьої особи відносно виконаних боргових зобов'язань (право регресу).
Згідно з пунктом 4.1 Договору поруки № 1: останній набирає чинності в день його підписання сторонами; порука припиняється після закінчення трьох років з дня настання строку виконання зобов'язання Третьою особою.
Пунктом 4.2 Договору поруки № 1 визначено, що відповідальність Відповідача 1 припиняється також після виконання Третьою особою боргових зобов'язань в повному обсязі.
В силу дії пункту 5.1 Договору поруки № 1, кожне повідомлення, що може бути надане сторонами відповідно до договору (крім вимоги Позивача, згідно з пунктом 3.4), складається у письмовій формі та вручається або надсилається відповідній стороні на її адресу або номер факсу, які визначені в цьому Договорі поруки № 1 (або інші адреси або номери факсу, які адресат визначив у попередньому письмовому повідомленні, наданій іншій стороні).
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 19 вересня 2019 року в справі №906/770/19 задоволено позов Позивача до Третьої особи про стягнення 97171 грн боргу, 68573 грн 81 коп. пені, 92008 грн 40 коп. штрафу, 221316 грн 81 коп. 39% річних задоволено Стягнуто з Третьої особи на користь Позивача 97171 грн боргу, 68573 грн 81 коп. пені, 92008 грн 40 коп. штрафу, 221316 грн 81 коп. 39% річних.
На виконання зазначеного рішення видано наказ.
Оскільки рішення Господарського суду Житомирської області від 19 вересня 2019 року в справі №906/770/19 Третьою особою виконано не було, Позивач 9 серпня 2019 року звернувся до Відповідача 1, як поручителя, з вимогою сплатити борг за Договором поставки, що підтверджується наявними в матеріалах справи фіскальним чеком від 9 серпня 2019 року (а.с. 18-19).
Відповідач 1 та Третя особа, судове рішення за підставами пред'явлення та предметом в справі №906/770/19 не оспорили, доказів проведення розрахунків з Позивачем не надали.
Враховуючи викладене та посилаючись на те, що Третьою особою не виконано зобов'язання за Договором поставки, забезпеченого порукою Відповідача 1 (що надає йому, як Позивачу, право вимагати виконання зобов'язань від Відповідача 1 в тому ж обсязі, як і від Третьої особи у заявленій сумі), Позивач звернувся з відповідним позовом до суду, за захистом порушеного, на його думку права, щодо своєчасного здійснення розрахунків та отриманням коштів по Договору поставки.
Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Частиною 1 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Приписами частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Зокрема, частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої.
В силу дії статті 553 Цивільного кодексу України зазначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Відповідно до частини 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Частиною 1 статті 543 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Разом з тим, Позивач стверджує, що Договір поруки є припиненим, посилаючись, зокрема на положення частини 1, 4 статті 559 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла станом на момент укладення договору поруки).
Так, загальні підстави припинення поруки, яка за своєю правовою природою є зобов'язанням, передбачені у главі 50 Цивільного кодексу України, а спеціальні (додаткові) підстави її припинення визначено у статті 559 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, виходячи із змісту статей 526, 599 Цивільного кодексу України: зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; будь-які забезпечувальні зобов'язання, що випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти свою дію у разі, якщо основне зобов'язання залишилося невиконаним.
Таким чином, зі змісту зазначених норм випливає, що договір поруки не покладає на боржника якогось нового обов'язку, крім того, який він вже має перед кредитором по основному зобов'язанню, а лише створює ймовірність переходу прав та обов'язків останнього до поручителя у разі виконання ним зобов'язання, забезпеченого порукою.
Порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання. Підставою для встановлення поруки є договір, який створює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.
На поруку поширюються загальні умови виконання зобов'язань, відповідно до якої зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону та договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Таким чином, обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника забезпечення виконання яких здійснює поручитель.
Обставини, за яких припиняється порука, чітко визначені у статті 559 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України, в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, зважаючи на доводи апеляційної скарги щодо порушення правил юрисдикції господарських судів, так як Відповідачем у даній справі є фізична особа, колегія суддів зазначає таке.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.
Так, за змістом пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
З аналізу наведеної норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та, у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За змістом частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
Відповідно до положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто договір поруки укладається кредитором і поручителем для забезпечення виконання боржником основного зобов'язання.
Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, Позивач як кредитор звернувся до господарського суду з позовом до фізичної особи як поручителя за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов'язання за Договором поставки, сторонами якого є юридичні особи. Тобто між Позивачем та Відповідачем 1 існує спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов'язання за Договором поставки, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до положень частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, враховуючи викладене, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року по справі №904/2530/18, від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження №12-170гс18), від 13 березня 2018 року у справі №415/2542/15-Ц.
Положення пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України пов'язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не з об'єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов'язанні з вимогами до боржника за основним зобов'язанням, а з тим, що сторонами основного зобов'язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Оскільки до стягнення заявлено заборгованість, яка виникла з Договору поставки №41-190218/33р, сторонами якого є юридичні особи, а у забезпечення виконання Договору укладений Договір поруки між Позивачем та Відповідачем 1, тобто фізичною особою, то даний позов підлягає вирішенню господарським судом, що нівелює доводи апеляційної скарги щодо порушення правил юрисдикції господарських судів.
Саме тому колегією суддів надається правова оцінка стосовно правовідносин Позивача з Відповідачем 1, а саме щодо Договору поруки, предметом якого є надання поруки Відповідачем 1 (який був директором Третьої особи), за виконання зобов'язань Третьої особи, які випливають із Договору поставки, невиконання умов якого й стало підставою для солідарного стягнення заборгованості, що є предметом позовних вимог, заявлених в справі №906/1221/20.
Так, згідно з частинами 1, 2 статті 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Відповідно до пункту 1.1 Договору поруки №1, Відповідач 1 поручається перед Позивачем за виконання Третьою особою свого обов'язку, для чого зобов'язався відповідати за порушення (невиконання, неналежне виконання) Третьою особою його боргових зобов'язань перед Позивачем, які існують за основним Договором, в повному обсязі таких зобов'язань.
За пунктом 1.2 Договору поруки №1, у разі порушення Третьою особою зобов'язання, забезпеченого порукою, Третя особа та Відповідач 1 відповідають як солідарні боржники, що означає, що Позивач може звернутись з вимогою про виконання боргових зобов'язань окремо як до Третьої особи, так і до Відповідача 1, чи до обох одночасно.
В силу дії частин 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України: у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя; поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Колегією суду встановлено, що рішенням Господарського суду Житомирської області від 19 вересня 2019 року в справі №906/770/19 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Івниця" (Третя особа) на користь Позивача 97171 грн боргу за поставлений товар по Договору поставки, 68 573 грн 81 коп. пені, 92 008 грн 40 коп. штрафу, 221316 грн 81 коп. 39% річних.
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду, зокрема, у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В свою чергу, станом на час розгляду справи в суді першої інстанції, доказів повного виконання рішення суду в справі №906/770/19 матеріали справи не містять. Відсутність погашення заявлених до стягнення сум Третьою особою та Відповідачем 1 не спростовано.
Матеріали справи містять вимогу від 9 серпня 2019 року №36, направлену 9 серпня 2019 року Відповідачу 1 (за адресою: Київська обл., м. Сквира, провул. Гоголя, 20/2; а.с.18-19) про необхідність в троьохденний строк з дня її отримання виконати зобов'язання поручителя та сплатити за Договором поруки: 68573 грн 81 коп. пені, 92008 грн 40 коп. штрафу, 221316 грн 81 коп. відсотків річних та 97171 грн заборгованості за товар.
Колегія суду також враховує, що у Договорі поруки №1 Відповідач 1 зазначив адресу: м. Сквира, пров. Гоголя, 20/2 (а.с. 17). У копії нотаріально-засвідченої довіреності, виданої Відповідачем 1 гр. Луньову Б.Л. також вказана ця ж адреса (а.с. 120). Як зазначалось вище, у пункті 3.4 Договору поруки №1, сторони визначили, що при зміні своєї адреси, факсу, інших реквізитів, вказаних в цьому договорі, Відповідач 1 зобов'язався письмово повідомити про це Позивача. До отримання такого повідомлення, вимога Позивача належить до подання за вказаними в цьому Договорі реквізитами.
Оскільки матеріали справи не містять доказів зміни адреси Відповідачем 1, то колегія суду вважає, що Позивач належним чином повідомив Відповідача 1 про необхідність сплатити за Договором поруки: 68573 грн 81 коп. пені, 92008 грн 40 коп. штрафу, 221316 грн 81 коп. річних та 97171 грн заборгованості за товар.
Отже, враховуючи вищезазначені норми діючого законодавства України, та факт того, що Відповідач 1 є поручителем перед Позивачем за виконання зобов'язань Третьої особи за Договором поставки, то колегія суддів констатує, що Відповідач 1 зобов'язаний солідарно відповідати з Третьою особою перед Позивачем за неналежне виконання умов вказаного Договору поруки.
Разом з тим, доказами, долученими до матеріалів справи підтверджено наявність простроченої заборгованості за поставлений товар.
Враховуючи, що правильність нарахування Позивачем Третій особі 97171 грн боргу за поставлений товар по Договору поставки, 68573 грн 81 коп. пені, 92008 грн 40 коп. штрафу та 221316 грн 81 коп. 39% річних встановлено у рішенні Господарського суду Житомирської області від 19 вересня 2019 року в справі №906/770/19, а солідарне зобов'язання встановлено вищевказаним Договором поруки № 1, колегія суддів приходить до висновку, що нарахування, проведені Позивачем в позовній заяві є обґрунтованими та вірними у заявлених до стягнення сумах.
Не приймаються до уваги посилання Відповідача 1 на те, що Договір поруки №1 був укладений з порушенням вимог частини 3 статті 203 Цивільного кодексу України (за відсутності його волі), а тому є недійсним, оскільки стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
З огляду на все вищевказане в даній судовій постанові суд задоволює позов в частині стягнення з Відповідача 1 пені в сумі 68573 грн 81 коп., 92008 грн 40 коп. штрафу, 221316 грн 81 коп. річних та 97171 грн заборгованості за товар, з огляду на підставність та обгрунтованість позову в цій частині.
Дане рішення в цій частині й було прийняте місцевим господарським судом.
Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги про те, що справа була розглянута за відсутності Відповідача 1, оскільки він не був повідомлений належним чином про дату, час та місце слухання справи, то колегія суддів зауважує наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, Господарський суд Житомирської області встановивши, що Відповідачем 1 у даній справі визначено фізичну особу, ухвалою Господарський суд Житомирської області від 23 липня 2020 року звернувся до Відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб Житомирської міської ради, в якій просив у строк протягом 5 (п'яти) днів з моменту отримання даної ухвали суду надіслати на поштову адресу суду у паперовій формі інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 (а.с. 41)
3 серпня 2020 року на адресу Господарський суд Житомирської області від Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради надійшов лист, яким повідомлено, що інформація щодо реєстрації місця проживання в місті Житомирі Відповідача 1 відсутня (а.с. 43).
Зважаючи на приписи частин 6, 7 статті 176 ГПК України та зазначену у Договорі поруки №1 поштову адресу Відповідача 1 (м. Сквира, пров. Гоголя, 20/2) місцевий господарський суд своєю ухвалою від 11 серпня 2020 року витребував у Центру надання адміністративних послуг Сквирської РДА та Сквирського РВ Державної міграційної служби України у строк протягом 5 (п'яти) днів з моменту отримання даної ухвали у паперовій формі інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - Відповідача 1 (а.с. 48).
20 серпня 2020 року на адресу Господарський суд Житомирської області від ЦНАП Сквирської РДА надійшов лист вих. № 13-05/117, яким повідомлено про направлення ухвали господарського суду від 11 серпня 2020 року за належністю до Сквирської міської ради (а.с. 54).
14 вересня 2020 року до суду від загального відділу Сквирської міської ради надійшов лист вих. №1873, яким повідомлено, що: відомості стосовно реєстрації місця проживання Відповідача 1 відсутні; вказано, що реєстр територіальної громади/Єдиний демографічний реєстр відділом не ведеться.
17 вересня 2020 року до суду від Сквирського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області надійшов лист, яким повідомлено, що ухвалу господарського суду направлено до міського голови м. Сквира.
Крім того, Господарським судом Житомирської області здійснювався запит органу державної влади, підприємства, установи, організації, закладу щодо доступу до персональних даних до Сквирівської міської ради та Сквирівського районного відділу Державної міграційної служби стосовно місця реєстрації Відповідача 1 в Єдиному державному демографічному реєстрі (а.с. 77, 81).
16 жовтня 2020 року Сквирська міська рада Київської області зазначила, що відомості про реєстрацію місця проживання та зняття з місця реєстрації Відповідача 1 в Сквирській міській раді відсутні (а.с. 90)
В подальшому, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 15 жовтня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №906/1221/20. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 12 листопада 2020 року. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Метелик".
У відповідності до частини 10 статті 176 ГПК України, якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Відповідно Господарським судом Житомирської області в силу дії частини 10 статті 176 ГПК України, виклик Відповідача 1 у справі №906/1221/20 здійснювався через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України (а.с. 85).
В подальшому, Відповідач 1 про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, в силу дії частини 10 статті 176 ГПК України, через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України (а.с. 110, 125, 126).
15 грудня 2020 року через канцелярію суду від представника Відповідача 1 (за нотаріально посвідченою довіреністю) надійшла заява (а.с. 119-1120), згідно якої представник Відповідача 1 просив суд надсилати поштову кореспонденцію, призначену для Відповідача 1 у справі №906/1221/20 на зазначену ним електронну адресу та просив суд надати матеріали справи для ознайомлення, а також просив відкласти розгляд справи на іншу дату (а.с. 121-122).
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 15 грудня 2020 року в справі №906/1221/20 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Призначено судове засідання на 12 січня 2021 року. Повідомлено Відповідача 1 про дату і час засідання суду через розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України. Крім того, дана ухвала була направлена на електронну адресу, вказану в заяві представника Відповідача 1 від 15 грудня 2021 року.
Отже, неприбуття Відповідача 1 чи його представника (статті 28 ГПК України) у судові засідання суду першої інстанції, що є його правом, яким він не скористався, за наведених вище обставин, не може слугувати підставою для скасування судового рішення відповідно до приписів частини 3 статті 104 ГПК України.
Відтак місцевий суд правомірно розглянув дану справу відповідно до статті 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами.
Усе вищевстановлене в сукупності свідчить про обізнаність Відповідача 1 про судовий розгляд справи №906/1221/20, крім того, представник Відповідача 1 був ознайомлений з матеріалами справи, а відтак мав можливість подавати суду заяви з процесуальних питань (в т.ч. відзив на позов) та приймати участь в судових засіданнях.
Також колегія суддів враховує, що відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Всі ухвали Господарського суду Житомирської області по справі №906/1221/20 були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (http://reyestr.court.gov.ua), а тому Відповідач 1 та Третя особа мали право та дійсну можливість ознайомитися з текстами процесуальних документів по даній справі.
Окрім того, апеляційний господарський суд бере до уваги і той факт, що місцевим господарським судом сторони не викликалися до суду, тобто явка учасників справи в судові засідання судом першої інстанції обов'язковою не визнавалась.
Також, колегія суддів зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки для держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 7 липня 1989 року в справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Водночас, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач так як і відповідач, як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення Європейського суду прав людини у справі "Каракуця проти України").
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що сторони зобов'язані демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються їх безпосереднього, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Все вищевказане вказує на відсутність в діях місцевого господарського суду процесуальних порушень, котрі б стали підставою для скасування оспорюваного судового рішення та на безпідставність доводів апеляційної скарги в цій чатсині.
Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вжито всі залежні від нього заходи для повідомлення Відповідача 1 про час і місце розгляду справи та забезпечення його чи його представника явки у судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
Крім того, ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду клопотання Відповідача 1 про відстрочення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Житомирської області від 12 січня 2021 року в справі №906/1221/20 задоволено. Відстрочено Відповідачу 1 сплату судового збору в розмірі 10940 грн 78 коп. до закінчення апеляційного провадження у справі та ухвалення судового рішення у даній справі.
Реалізація такого основоположного принципу здійснення правосуддя, як верховенство права, безпосередньо залежить від права на доступ до суду, яке має застосовуватися на практиці та бути ефективним (справа Bellet v. France). Для того щоб право на доступ було ефективним, повинна бути реальна можливість оскаржити дію, що порушує право.
Це означає, що особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, і суд за результатами розгляду цього клопотання не обмежений у праві на власний розсуд відстрочити або розстрочити таку сплату.
Питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Умов відстрочення чи розстрочення, звільнення від сплати судового збору осіб визначені статтею 8 Закону України "Про судовий збір", та вони диференційовані за суб'єктним та предметним застосуванням.
Так, умови, визначені у частині 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір" можуть застосовуватися до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Таким чином, враховуючи доведення Відповідачем 1 обставин щодо відстрочення сплати судового збору (наявність обставин щодо того що він не здійснює підприємницьку діяльність та не отримує з неї будь-якого прибутку), з огляду на те, що він є батьком який виховує малолітніх дітей, а в цілому є особою яка підпадає під дію підпункту г пункту 2 частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" (член багатодітної сім'ї), а також те, що сплата судового збору є складовим елементом доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України, Північно-західний апеляційний господарський суд скориставшись своїм правом прийшов до висновку про звільнення Відповідача 1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Водночас, колегія суддів вважає посилання Відповідача 1, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Відтак Північно-західний апеляційний господарський суд повністю задовольняє позовні вимоги Позивача, а відтак залишає без змін оспорюване рішення, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Звільниити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
2. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 12 січня 2021 року в справі №906/1221/20 - залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду Житомирської області від 12 січня 2021 року в справі №906/1221/20 - залишити без змін.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
5. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана постанова не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
6. Справу №906/1221/20 повернути Господарському суду Житомирської області.
Повний текст постанови виготовлено 23 квітня 2021 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Грязнов В.В.