Справа № 442/4932/20 Головуючий у 1 інстанції: Хомик А.П.
Провадження № 22-ц/811/235/21 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
Провадження № 22-ц/811/405/21
Категорія справи:34
21 квітня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Цяцяка Р.П., суддів Ванівського О.М. та Шеремети Н.О.,
за участю: секретаря Симець В.І.;
адвоката Мидзки Р.В. - представника позивача Най А.С.;
відповідачаОСОБА_1 і його представника
- адвоката Лаврика С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові у режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 листопада 2020 року та апеляційною скаргою ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 , на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 листопада 2020 року,
У серпні 2020 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , у якому просив розірвати договір № 0807/19 від 08.07.2019 року, укладений між ним та відповідачем про виконання робіт та стягнути з останнього суму завданих збитків в розмірі 46 553 грн. 40 коп., 238 820 грн. 27 коп. неустойки та понесені судові витрати.
Позовні вимоги обгруунтовувалися тим, що 08.07.2019 року між сторонами було укладено договір №0807/19, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався виготовити за замовленням позивача, у відповідності до Ескізу та Специфікації, які є додатками до договору, причіп-кемпер. Укладення цього договору відповідач підтверджує заявою, завіреною нотаріусом Давиденко I.A., від 11.07.2019 р., номер в реєстрі 1418.
Сторони узгодили, що термін виконання умов договору становить 30 календарних днів, тобто фактичною датою готовності виробу є 08.08.2019 року.
Сторони узгодили порядок розрахунків з виконавцем договору: аванс в розмірі 600 доларів США (оплата в гривнях по курсу AT КБ "Приватбанк") до 10.07.2019 року; другий платіж в розмірі 600 доларів США (оплата в гривнях по курсу AT КБ "Приватбанк") до 19.07.2019 року; третій платіж на суму 800 доларів США (оплата в гривнях по курсу AT КБ "Приватбанк") до 26.07.2019 року; останній внесок на суму 390 доларів США (оплата в гривнях по курсу AT КБ "Приватбанк") - після підписання акту приймання-передачі виконаних робіт без зауважень.
Також сторони узгодили у договорі відповідальність за його невиконання або несвоєчасне виконання. Відповідно до п. 4.2.1. Договору, замовник (позивач) зобов'язаний здійснити своєчасну оплату виробу згідно з умовами, описаними у пункті 3 цього договору. При порушенні порядку та/або термінів оплати виконавець має право стягнути з замовника неустойку у розмірі 1% від загальної суми несплаченого залишку за договором (п. 3.1.) за кожен день прострочення. А з виконавця (відповідача), у відповідності до п. 4.2.10. договору, у разі порушення строку виконання зобов'язань, передбачених п. 2.2. цього договору з його вини, замовник (позивач) вправі стягнути неустойку у розмірі 1% від ціни даного договору (п. 3.1) за кожен день прострочення.
Дотримуючись умов укладеного договору, позивач 10.07.2019 року сплатив на рахунок відповідача 600 доларів США по курсу AT КБ "Приватбанк", що становить 15625,20 гривень, що підтверджується дублікатом квитанції №0.0.1404650495.1 від 10.07.2019 року. У призначенні платежу зазначено, що це аванс №1, 600 доларів США згідно договору №0807/19. Згодом, 19.07.2019 року позивач сплатив на рахунок відповідача 600 доларів США по курсу AT КБ "Приватбанк", що становить 15748,20 гривень, підтверджується дублікатом квитанції №0.0.1414200902.1 від 19.07.2019 року з призначенням платежу - аванс №2, 600 доларів США згідно договору №0807/19. В подальшому, будучи повідомленим зі сторони відповідача про неминуче запізнення із виконанням договору зі сторони відповідача, позивач сплатив на рахунок відповідача 600 доларів США по курсу AT КБ "Приватбанк", що становить 15180,00 гривень, що підтверджується дублікатом квитанції №0.0.1422962365.1 від 30.07.2019 р. з призначенням платежу - аванс №3, 600 доларів США згідно договору №0807/19.
Вже тоді відповідач визнавав за собою неспроможність виконати умови договору хоча б з невеликою затримкою. Зважаючи на це, позивач занизив третій платіж на 200 доларів США, однак відповідач так і не виготовив причіп-кемпер.
У 2020 році зв'язок позивача з відповідачем суттєво ускладнився, відповідач почав уникати переговорів, причіп-кемпер не був виготовлений, а у подальшому відповідач взагалі залишився поза зв'язком для позивача.
20.03.2020 року позивач звернувся із заявою до Дрогобицького відділу Національної поліції України з метою притягнення відповідача до відповідальності за вчинення шахрайства, однак рішення про реєстрацію кримінального провадження та розслідування злочину прийняте не було, оскільки позивачеві було рекомендовано захищати свої права у судовому порядку (а.с. 2-6).
Оскаржуваним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 листопада 2020 року позов задоволено.
Розірвано договір № 0807/19 від 08.07.2019, укладений між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 про виконання робіт.
Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 суму завданих збитків в розмірі 46 553 грн. 40 коп., 238 820 грн. 27 коп. неустойки та 2 388 грн. 20 коп. сплаченого судового збору (а.с. 149-152).
Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 листопада 2020 року, що також оскаржується, заяву ОСОБА_3 про стягнення з відповідача на користь позивача 16 500 грн. судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу залишено без розгляду (а.с. 166).
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 листопада 2020 року оскаржив відповідач, який просить згадане рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, та на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на не застосування до спірних відносин певних норм матеріального права.
Звертає увагу на те, що насправді 08.07.2019 року між сторонами було укладено договір № 0807/19, однак грошові кошти, які він отримував від позивача, були з призначенням платежу «згідно ДОГОВОРу № 0607/19», а оскільки договір під «№ 0607/19» між сторонами не укладався, то вважає, що отримані ним 46 875 грн. 60 коп. «є набутим (ним) майном без достатньої правової підстави», однак «не маючи інформації про банківські реквізити позивача, відповідач до цього часу позбавлений можливості повернути вказане безпідставно набуте майно».
Стверджує, що з урахуванням курсу продажу долара США в АТ КБ «ПриватБанк» на дату перерахування йому коштів позивач має заборгованість перед ним у розмірі 177, 86 доларів США., а оскільки «позивачем не виконано своїх зобов'язань, передбачених п.п. … договору… щодо здійснення розрахунку шляхом внесення всієї грошової суми еквівалентної 2 000, 00 доларам США», то «відповідач спочатку зупинив виконання своїх обов'язків, передбачених п.п. …. вказаного договору щодо виготовлення … причепа-кемпера до 08.08.2019 року, в подальшому на власний ризик за власні грошові кошти виготовив його та зупинив виконання своїх обов'язків щодо повідомлення позивача (замовника) про готовність виробу та його передачі останньому до дня сплати ним заборгованості в еквіваленті 177, 86 доларів США».
Вважає, що оскільки відповідач є фізичною особою-підприємцем, то на нього поширюється дія статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» «щодо неможливості перевищення розміру пені подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня», а відтак вважає, що розмір пені складає 15 888, 51 гривні.
Звертає увагу на те, що розмір пені, присуджений судом до стягнення з нього, більш ніж у шість разів перевищує ціну договору, а відтак вважає, що це «не відповідає наслідкам порушення, засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам принципу верховенства права» (а.с. 168-172).
Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 листопада 2020 року оскаржив представник позивача, який просить її скасувати та постановити нову: про стягнення з відповідача на користь позивача 16 500 грн. судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу.
Стверджує, що клопотання про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, датоване 20.11.2020 року (наявне у матеріалах справи на аркуші 153), насправді було подано до суду вчасно - перед судовим засіданням, яке мало місце в цей же день (20.11.2020 року) і у якому було проголошено рішення по даній справі, однак (на твердження апелянта) таке з вини суду було зареєстрованим лише 24.11.2020 року, а відтак вважає, що позивачем не було пропущено строку на подання заяви про стягнення витрат на правничу допомогу (а.с. 180-188).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та представників сторін на підтримання доводів поданих ними апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга на ухвалу суду не підлягає до задоволення, а апеляційна скарга на рішення суду підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
ЦПК України встановлено, що:
- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);
- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82).
За змістом частини 1 статті 853 ЦК України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема - Відзиву на позовну заяву та Доповнення до цього Відзиву (том 1, а.с. 38-55, 104-108), а також доводів апеляційної скарги, відповідач (як підрядник) не заявляв вимоги до позивача (як замовника) про прийняття виготовленого ним (на твердження самого відповідача) причіпу-кемперу.
Так само апеляційна скарга відповідача не містить доводів чи заперечень проти позовної вимоги про розірвання укладеного 08.07.2019 року між сторонами спору договору на виготовлення відповідачем на замовлення позивача вищезгаданого причіпу-кемперу.
Відповідачем не заперечується та визнається факт отримання ним від позивача 46 553 грн. 40 коп., які є предметом позовних вимог, а тому суд обґрунтовано задовольнив позовну вимогу про стягнення цих коштів і доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду щодо цієї позовної вимоги не спростовують.
Те, що відповідач у спірних правовідносинах виступає, як фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, визнається всіма учасниками справи, а відтак доказуванню не підлягає.
В той же час, на фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності (як платників грошових коштів) поширюється Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», яким встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (стаття 1), однак розмір цієї пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3; а.с. 261).
Таким чином, положення укладеного 08.07.2019 року між сторонами Договору №0807/19, яким передбачено неустойка у розмірі 1 % від ціни даного договору за кожен день прострочки, прямо суперечить вищезгаданому Закону, а відтак (у відповідності до частини 2 статті 215 ЦК України) є нікчемним.
Крім цього, згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Таким чином, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства (якими, зокрема, є справедливість, добросовісність та розумність) та частини п'ятої статті 12 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
Позовна вимога про стягнення 238 820 грн. 27 коп. неустойки у більш, як п'ять разів (5,13) перевищує позовну вимогу про стягнення збитків у розмірі 46 553 грн. 40 коп., що значно перевищує розмір цих збитків і є надміру обтяжливим для фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності.
Згідно наведених відповідачем розрахунків, розмір пені, порахований виходячи з розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який стягується ця пеня, становить 15 888 грн. 51 коп.: наведений розмір позивачем відповідними розрахунками не спростовано.
За вищенаведених обставин в їх сукупності колегія суддів приходить до висновку про необхідність зменшення розміру неустойки, яка підлягає до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , з 238 820 грн. 27 коп. до 15 888 грн. 51 коп.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На 153 аркуші справи є наявним клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, яке зареєстровано судом 24.11.2020 року: належних та допустимих доказів про те, що це клопотання було подано до суду до судового засідання 20.11.2020 року (у якому судом було ухвалено рішення по справі), позивачем в обґрунтування доводів поданої ним апеляційної скарги на ухвалу суду від 30.11.2020 року не подано.
Крім цього, подання чи неподання позивачем такого клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу аж ніяк не могло бути перешкодою для відповідної заяви позивача до закінчення судових дебатів у справі.
За наведених обставин колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги позивача на ухвалу суду від 30 листопада 2020 року, якою його заяву про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу було залишено без розгляду.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.п. 1 і 2, 375, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 листопада 2020 року змінити, зменшивши розмір неустойки, яка підлягає до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , з 238 820 грн. 27 коп. до 15 888 (п'ятнадцяти тисяч вісімсот вісімдесят вісім) грн. 51 коп.
В решті рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 листопада 2020 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 , залишити без задоволення, а ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 листопада 2020 року- без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повну постанову складено 22 квітня 2021 року
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Ванівський О.М.
Шеремета Н.О.