Справа № 461/8795/20 Головуючий у 1 інстанції: Романюк В.Ф.
Провадження № 33/811/155/21 Доповідач: Партика І. В.
14 квітня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі: судді Партики І.В., за участі ОСОБА_1 , його захисника - адвоката Стрілецького Т.І. та представника Галицької митниці Держмитслужби Зирянова О.Ю., розглянувши апеляційну скаргу адвоката Стрілецького Т.І. на постанову судді Галицького районного суду м.Львова від 12 січня 2021 року,
встановив:
цією постановою, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.472 МК України та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 148181,31 грн.
Товар, вилучений згідно протоколу про порушення митних правил №1497/209000/20 від 10.08.2020 р., - конфісковано в дохід держави.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державної судової адміністрації України судовий збір в розмірі 454,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Галицької митниці держмитслужби ДМС України витрати за зберігання товару на складі митниці у сумі 265,68 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь Галицької митниці держмитслужби ДМС України витрати за проведену експертизу у сумі 4903,20 грн.
Згідно постанови, 10 серпня 2020 року близько 12 год. 52 хв. в зону митного контролю по смузі руху «червоний коридор» пункту пропуску «Шегині» митного поста «Мостиська» Галицької митниці Держмитслужби заїхав транспортний засіб «MERSEDES BENZ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов автомобіля № НОМЕР_2 , в якому в якості водія перебував гр.України ОСОБА_1 , який слідував з РП в Україну.
Під час проведення візуального огляду даного транспортного засобу виникла підозра щодо наявності в ньому товарів та предметів, які є обов'язкові для письмового декларування і товарів та предметів заборонених чи обмежених до переміщення через митний кордон України. Для здійснення митного оформлення ОСОБА_1 подав митну декларацію, в якій він заявив про відсутність в нього будь якого товару. Після завірення декларацій штампом „Під митним контролем № 361”, під час проведення митного огляду транспортного засобу, в багажному відділенні (без ознак приховування) окрім особистих речей, було виявлено незадекларований водієм за встановленою формою товар, а саме: 1. парфуми різних торгівельних марок іноземних виробників, в індивідуальних упакуваннях - загальною кількістю 56 шт.
Про наявність даного товару ОСОБА_1 в процесі декларування та усного опитування не заявив, у митній декларації не вказав, тобто порушив ст. 257 Митного кодексу України, проте визнав даний товар своєю власністю після митного огляду та зазначив, що переміщував його для власних потреб.
Таким чином, громадянин України ОСОБА_1 переміщував через митний кордон України товар шляхом недекларування, тобто, не заявивши за встановленою формою точні відомості про нього, а саме - про його наявність. Даний товар, у встановленому порядку не був задекларований і був виявлений під час проведення митного огляду транспортного засобу. Особисті речі та продукти харчування в межах дозволених законодавством, після здійснення митного оформлення, були пропущені гр. ОСОБА_1 для ввезення на митну територію України
Дії особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 органом митниці кваліфіковано за ст.472 МК України.
Не погоджуючись з даною постановою захисник Стрілецький Т.І. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження у справі №461/8795/20.
Вважає, що постанова не відповідає вимогам законодавства, матеріалам та обставинам справи виходячи з наступного.
Розгляд справи відбувся за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та її захисника, що свідчить про порушення її прав, зокрема права бути присутнім під час розгляду справи, і, як наслідок, порушення права на захист.
Оскільки, особа не визнає своєї вини у адміністративному правопорушенні суд повинен був всебічно і повно дослідити усі обставини справи, чого зроблено не було.
Частиною 1 статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Однак, про судовий розгляд справи ОСОБА_1 та адвоката Стрілецького Т.І. повідомлено не було.
Це порушення процесуальних норм права є дуже суттєвим, оскільки такий розгляд справи позбавив можливості реалізувати свої права, передбачені статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, зокрема, дати пояснення, наполягти на виклику свідків, взяти участь у дослідженні доказів судом, заявити клопотання про призначення експертизи, заявити свої міркування стосовно досліджуваних доказів, заявити клопотання тощо.
Крім цього, суд першої інстанції безпідставно не повернув матеріалів адміністративної справи для додаткової перевірки та не взяв до уваги наступні факти.
В порушення вимог ч.2 ст.494 МК України протокол порушення митних правил містить неповну інформацію щодо товарів - предмету порушення митних правил.
Також судом не було враховано те, що висновок експерта, який наданий до суду не є належний та допустимий доказ у справі, який підтверджує вартість товару.
Судом першої інстанції взято до уваги неналежний на допустимий доказ у справі, а саме висновок експерта за результатами проведення товарознавчої експертизи по справі. Суд вважав, що вилучений товар був фізично переданий в розпорядження експерта, оскільки існує згадка про передання вилученого товару у постанові про призначення експертизи, проте з такою позицією апелянт не погоджується з наступних підстав
Доказів того, що до Львівського НДІСЕ Львівською митницею ДФС були передані товари, що вилучені згідно з протоколу ПМП матеріали справи не містять і постанова про призначення експертизи, в якій зазначено про передачу вилученого товару лише вказує на те, що було надано розпорядження про передачу товарів, проте сам факт передачі товару експертній установі не був проведений.
Також Львівська митниця ДФС не передавала експерту жодних фотокарток товару, що був вилучений.
В матеріалах справи не міститься жодної інформації про те, як експертом отримано фотографії товару та чи саме той товар, який відображений на фото у висновку експерта відповідає товару який вилучений Львівською митницею ДФС.
Відтак, слід вважати, що висновок експерта, який наданий до суду не є належний та допустимий доказ у справі, який підтверджує вартість товару, а тому суд помилково взяв до уваги доказ який отриманий у невстановлений законом спосіб. Відсутність належного та допустимого доказу у справі про вартість товару унеможливлює суд прийняти законне та обґрунтоване рішення у справі та призначити стягнення.
Також, у протоколі про порушення митних правил зазначено, що ОСОБА_2 є свідком події.
У матеріалах справи відсутні протоколи опитування свідка та понятих і не зазначено з яких причин у них не були відібрані пояснення, тому дані факти не дають можливості суду встановити, чи дійсно свідок був присутній під час складання протоколу про порушення митних правил.
Суд першої інстанції не взяв до уваги те, що при складанні протоколу про порушення митних правил працівник митниці не врахував той факт, що ОСОБА_1 перебував за межами України більше 24 години і мав право ввозити товар на суму 500 євро.
Статтею 374 МК України регламентовано, що товари (за винятком підакцизних), сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 1000 євро, що ввозяться громадянами на митну територію України у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі через пункти пропуску через державний кордон України, відкриті для повітряного сполучення, та товари (крім підакцизних), сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 500 євро та сумарна вага яких не перевищує 50 кг, що ввозяться громадянами на митну територію України у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі через інші, ніж відкриті для повітряного сполучення, пункти пропуску через державний кордон України, не підлягають письмовому декларуванню (за винятком товарів, на які відповідно до статті 197 цього Кодексу встановлено обмеження щодо переміщення громадянами через митний кордон України, і випадків, передбачених частиною другою цієї статті) та не є об'єктами оподаткування митними платежами.
Таким чином, у разі якщо особа протягом доби в'їжджає в Україну не частіше одного разу протягом однієї доби, вона має право ввозити без письмового декларування товари (крім підакцизних), сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 500 євро.
Однак, із змісту протоколу про порушення митних правил не вбачається, яка саме кількість товару відповідає вартості 500 євро, а також ні у протоколі, ні у висновку експерта окремо не визначено залишкову вартість товару, який підлягав письмовому декларуванню, що не давало можливості суду визначити стягнення за ст.472 МК України.
В судовому засіданні ОСОБА_1 планував подати клопотання про призначення незалежної експертизи у зв'язку з тим, що не погоджувався із визначеною вартістю товару проте судом було безпідставно позбавлено такого права та розглянуто справу без участі ОСОБА_1 .
Підставою для призначення експертизи є те, що експертиза надана митницею не базується на дослідженні товару, а здійснена виключно шляхом огляду наданого митницею опису товару. Також, вартість товару визначена митницею в десятки разів відрізняється від вартості товару за яку його було придбано. Окрім того, під час проведення експертизи не враховано, що ввезенні товари є лише репліками товарів, оцінку яких нібито здійснювала митниця під час проведення експертизи.
До цієї апеляційної скарги додано копії товарних чеків які підтверджують вартість товару на час його придбання.
Власне, відомостями про митну вартість товару ОСОБА_1 керувався коли перевозив товар через митний кордон України, оскільки вартість товару є меншою ніж 500 Євро.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та виступ його захисника - адвоката Стрілецького Т.І., на підтримку доводів апеляційної скарги, думку представника Галицької митниці Держмитслужби Зирянова О.Ю. на заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи про порушення митних правил та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що така не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно з ст. 486 МК України завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону.
Відповідно до вимог ст.489 МК України, при розгляді справи про порушення митних правил суд зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні; чи підлягає вона адміністративній відповідальності; чи є обставини, що пом'якшують та/або обтяжують відповідальність; чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення від адміністративної відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Дані вимоги Закону суддею першої інстанції в повному обсязі дотримані.
Так, диспозиція ст.472 МК України передбачає відповідальність за недекларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, тобто незаявлення за встановленою формою точних та достовірних відомостей (наявність, найменування або назва, кількість тощо) про товари, транспортні засоби комерційного призначення, які підлягають обов'язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України.
Наявність у діях ОСОБА_1 адміністративного правопорушення передбаченого ст.472 МК України підтверджується: даними, що містяться у протоколі про порушення митних правил №1497/209000/20 від 10 серпня 2020 року (а.с.1-7); доповідною запискою (а.с.8-9); описом предметів від 10 серпня 2020 року (а.с.10-13); актом про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 10.08.2020 року (а.с.14); митною декларацією ОСОБА_1 (а.с17); висновком судового експерта О.Ю.Кравченко Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз МЮ України №5765 від 29.09.2020 (а.с.26-46), а також іншими матеріалами справи, які знаходяться у об?єктивному взаємозв?язку між собою, нічим не спростовані, доповнюються та уточнюються іншими доказами.
Доводи апеляційної скарги щодо розгляду справи у відсутності ОСОБА_1 та його захисника не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки судом першої інстанції справа неодноразово призначалась до розгляду, про що ОСОБА_1 та його захисник Стрілецький Т.І. належним чином повідомлялись, однак з різних причин не з'явились в судові засідання.
Доводи апеляційної скарги в частині порушення вимог ч.2 ст.494 МК України, щодо неповноти інформації про товари порушення митних правил вказаних у протоколі, також не заслуговують на увагу, оскільки такі вказані із наявних у митного органу даних на момент виявлення такого товару.
Щодо представлених суду апеляційної інстанції платіжних документів, то такі не можуть бути визнані належними доказами по справі, оскільки не містять точних даних про ціну фактично сплачену за товар, є попереднім рахунком, а не товарним чеком. Крім цього, такий документ виданий Х.Крон, однак у графі кому вказано, що оплачений, ким і коли саме не зазначено. Тому доводи, про те, що ОСОБА_1 мав право ввозити товар на суму що не перевищує еквівалент 500 Євро, є безпідставними.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо визначення вартості товару, який визначено відповідно до вимог законодавства, виходячи з їх дійсної вартості в Україні, оскільки ОСОБА_1 не надав митному органу та суду інші документи, на підтвердження вартості вилучених у нього митним органом товарів.
Відтак, суддя першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ст.472 МК України.
Апеляційний суд вважає непідтвердженими доводи апеляційної скарги в цілому, оскільки викладений у судовому рішенні висновок підтверджується зібраними та перевіреними в судовому засіданні доказами.
При розгляді справи в суді першої інстанції порушень норм матеріального чи процесуального права допущено не було. Відповідно до положень статтей 245, 280 КУпАП повно й всебічно з'ясував усі обставини, що мали значення для правильного вирішення справи.
З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги захисника і вважає, що підстав для скасування постанови судді немає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -
постановив:
Постанову судді Галицького районного суду м.Львова від 12 січня 2021 року, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.472 МК України - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника Стрілецького Тараса Ігоровича - без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Партика І.В.