Дата документу 22.04.2021 Справа № 337/4694/20
Єдиний унікальний № 337/4694/20
Провадження №22-ц/807/1281/21
Головуючий в 1-й інстанції - Мурашова Н.А.
22 квітня 2021 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.
суддів:Крилової О.В., Полякова О.З.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційними скаргами Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району, ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2021 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 22 січня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району про стягнення індексації грошових доходів та трьох процентів річних,-
У листопаді 2020 р. позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивував тим, що постановою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13.04.2012р. задоволено частково його позов до УПСЗН ЗМР по Хортицькому району, визнано протиправними дії щодо відмови у виплаті йому одноразової допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат за 2011р., передбаченому ст.48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов'язано нарахувати та сплатити недоплачену суму щорічної одноразової допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат за 2011р., передбаченому ст.48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням виплат, які були вже проведені. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.05.2014р. дана постанова була залишена без змін, тобто набрала законної сили. На виконання вищезазначеної постанови УПСЗН ЗМР по Хортицькому району йому була нарахована недоплачена сума щорічної одноразової допомоги на оздоровлення в розмірі 4920,00 грн., яка до теперішнього часу не виплачена. У зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання з виплати вказаної суми вона на підставі ст.625 ЦК України підлягає сплаті з урахуванням індексу інфляції за період з 06.05.2014р. по 30.10.2020р. в сумі 7355,91грн. та 3% річних за цей же період в сумі 958,00грн., усього 8313,91грн.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2021 року, позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Стягнуто з Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району, ЄРДПОУ 37573817, місце знаходження: м. Запоріжжя, вул. Лахтінська, б.4-б, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , три відсотки річних в сумі 443,61грн., інфляційні втрати в сумі 905,28грн., усього 1348,89грн. (одна тисяча триста сорок вісім гривень 89 копійок).
В іншій частині позову - відмовлено.
Стягнуто з Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району, ЄРДПОУ 37573817, місце знаходження: м.Запоріжжя, вул.Лахтінська, б.4-б, на користь держави(рахунок - UA908999980313111256000026001, Банк - Казначейство України (ЕАП), отримувач - ГУК у м. Києві/м.Київ/, код класифікації доходів бюджету - 22030106, код отримувача (ЄРДПОУ) - 37993783) судовий збір в сумі 136,63грн.(сто тридцять шість гривень 63 копійки).
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що виконання саме управлінням постанови Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13.04.2012 року неможливе через відсутність бюджетних призначень чи асигнувань на цю мету, а здійснення виплати нарахованих грошових коштів за рішенням суду можливе лише шляхом списання коштів за рахунок коштів передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Позивач не позбавлений права звернутися за виконанням рішення суду в порядку особливостей виконання рішень суду згідно із Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Зважаючи на викладене, відсутнє прострочення виконання грошового зобов'язання зі сторони управління, а відповідно відсутні підстави для задоволення позову.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимогу повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки у даних правовідносинах строки позовної давності не підлягають застосуванню.
В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2021 року це 227 000 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік» з 1 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2270,00 грн. (2270,00 грн. Х 100 = 227 000 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 377 ЦПК України - судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених ст. 255 та 257 цього Кодексу.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою Хортицького районного суду м. Запоріжжя №2-а/0825/100/2012 від 13.04.2012р. позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району задоволено частково - визнано протиправними дії УПСЗН ЗМР по Хортицькому району щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат за 2011р., передбаченої ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язано УПСЗН ЗМР по Хортицькому району нарахувати та сплатити ОСОБА_1 недоплачену суму щорічної одноразової допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат за 2011р., передбаченої ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням виплат, які були вже проведені (арк..6-7).
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.05.2014р. зазначена постанова залишена без змін і відповідно набрала законної сили (арк..8).
Згідно з листом УСЗН ЗМР по Хортицькому району №02-09/7737 від 08.10.2020р. (арк..10) на виконання постанови Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 13.04.2012р. у справі №2-а/0825/100/2012 щодо недоплаченої суми щорічної одноразової допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат за 2011р. Управлінням розрахована суму в розмірі 4920,00 грн.
На підставі постанови Хортицького районного суду м.Запоріжжя №2-а/0825/100/2012 від 13.04.2012р. у відповідача УСЗН ЗМР по Хортицькому району з моменту набрання цією постановою законної сили (06.05.2014р) виникло зобов'язання нарахувати та сплатити позивачу ОСОБА_1 недоплачену суму одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2011р. в розмірі, передбаченому ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
УСЗН ЗМР по Хортицькому району на виконання зазначеної постанови суду розрахувало недоплачену суму, розмір якої склав 4920грн., але до теперішнього часу зазначену суму не виплатив, що фактично не заперечувалось представником відповідача в судовому засіданні.
Задовольняючи вимоги позову частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач УСЗН ЗМР по Хортицькому району порушив грошове зобов'язання, а тому у позивача ОСОБА_1 виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до ст.625 ЦК України. З відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 905,28грн., 3% річних в сумі 443,61грн., усього 1348,89грн. за період з 01.11.2017р. по 30.10.2020 року, а в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 06.05.2014р. по 01.11.2017р. слід відмовити, оскільки вони заявлені поза 3-річним строком позовної давності і поважних причин пропуску цього строку позивачем не зазначено і судом не встановлено.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).
Натомість публічно - правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно - правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб'єктами та їх підпорядкованістю.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 19 КАС України.
Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Стосовно терміну "публічно-владні управлінські функції", то зміст поняття полягає в наявності у суб'єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції" - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта.
Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема,публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень тощо.
Тому помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи.
Визначальною ознакою для правильного визначення юрисдикції спору є характер правовідносин, з яких виник спір: зміст прав та обов'язків його учасників, правовий статус сторін правовідносин та їх матеріально-правове регулювання тощо.
Захист порушених прав та інтересів здійснюється судом за вимогою особи, що вважає своє право порушеним.
Захист та/або відновлення будь-якого права судом здійснюється шляхом ухвалення судового рішення як акта правосуддя. Однак судове рішення, незважаючи на те, що має ознаки нормативності, не породжує жодних правовідносин чи прав та/або обов'язків, а лише шляхом застосування відповідного способу захисту права, визначеного законом або договором, трансформує права та/або зобов'язання учасників правовідносин в іншу, прийнятну для позивача форму.
Зокрема, наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми (соціальні виплати), не нараховані та/або не виплачені як доходи, не змінює правової природи правовідносин учасників цього спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або зобов'язань,а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов'язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем .
Отже, можна дійти висновку, що спори, які виникають у судах у зв'язку з невиконанням суб'єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов'язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов'язань суб'єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18 (провадження №14-158цс20), де зазначила наступне.
За змістом частини третьої статті 11 та частини першої?статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
Частиною другою статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов'язань містяться в статті 610 ЦК України, а саме відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора при цьому згідно із частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня?2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
Відтак, ураховуючи акцесорний (додатковий) характер визначених статтею 625 ЦК України зобов'язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.
Відповідно до положень ч. 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з матеріалів справи спір за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району задоволено частково - визнано протиправними дії УПСЗН ЗМР по Хортицькому району щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат за 2011р., передбаченої ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» був розглянутий за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов'язків у цих правовідносинах їх суб'єктивний склад, слід виснувати, що у цій справі між сторонами виник публічно-правивий спір щодо нарахування, сплати соціальних виплат, який було розглянуто за правилами адміністративного судочинства, а тому за позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3% річних на підставі статті 625 ЦК України з огляду на їх похідний характер також підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
З врахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції порушив предметну юрисдикцію спору, помилково розглянув справу в порядку цивільного судочинства, дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому рішення суду підлягає скасуванню, а провадження в справі відповідно до норм п. 1 ч. 1 ст. 255 і ч.ч. 1, 2 ст. 377 ЦПК України слід закрити.
На виконання вимог ч. 1 ст. 256, ст. 377 ЦПК України апеляційний суд роз'яснює ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції Запорізького окружного адміністративного суду за територіальною підсудністю і позивач має право протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до апеляційного суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі, із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому район задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2021 року у цій справі скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району про стягнення індексації грошових доходів та трьох процентів річних - закрити.
У відповідності до вимог ст.256 ЦПК України, роз'яснити позивачу його право на звернення з вказаним позовом до адміністративного суду та про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 22 квітня 2021 року.
Головуючий, суддя-доповідач С.В. Кухар
Судді: О.В. Крилова
О.З. Поляков