Справа №303/6931/20 2/303/278/21
ряд. стат. звіту - 46
06 квітня 2021 року м.Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
в особі головуючого-судді Куцкір Ю.Ю.
з участю секретаря судових засідань Славич М.В.
представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Мукачево цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 до ГУ НП в Закарпатській області, Закарпатської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, треті особи: Мукачівська місцева прокуратура та Мукачівське районне відділення поліції Мукачівського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, -
Представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ГУ НП в Закарпатській області, Закарпатської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, треті особи: Мукачівська місцева прокуратура та Мукачівське районне відділення поліції Мукачівського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Позов мотивований тим, що 17.12.2009 року СВ Мукачівського МВ ГУ МВС України в Закарпатській області за фактом умисного вбивства ОСОБА_4 було порушено кримінальну справу №2225609 за ознаками складу злочину передбаченого ч.1 ст.115 КК України.
18.12.2009 року ОСОБА_2 було затримано за підозрою у вчиненні ним вбивства свого батька ОСОБА_4 та поміщено до ІТТ Мукачівського МВ ГУ МВС України в Закарпатській області.
21.12.2009 року постановою Мукачівського міськрайонного суду ОСОБА_2 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою і ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 21.01.2000 року дану постанову суду було залишено без змін.
26.12.2009 року та 18.03.2010 року ОСОБА_2 було пред'явлено обвинувачення за ч.1 ст.115 КК України.
25.03.2010 року кримінальну справу з обвинувальним висновком щодо обвинуваченого ОСОБА_2 було направлено для розгляду до Мукачівського міськрайонного суду.
13.07.2011 року вироком Мукачівського міськрайонного суду ОСОБА_2 було визнано невинним, його було виправдано за недоведеністю його вини. Крім цього, запобіжний захід - взяття під варту було скасовано та звільнено ОСОБА_2 з під варти в залі судового засідання.
20.10.2011 року Апеляційним судом Закарпатської області вищезазначений виправдувальний вирок було скасовано, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд.
23.12.2015 року постановою Мукачівського міськрайонного суду кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_2 за ч.1 ст.115 КК України було направлено прокурору Мукачівської місцевої прокуратури для організації додаткового розслідування.
25.02.2016 року Апеляційним судом Закарпатської області вищезазначену постанову було скасовано, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд.
21.10.2016 року вироком Мукачівського міськрайонного суду ОСОБА_2 повторно було визнано невинуватим та виправдано і 27.01.2020 року Закарпатським апеляційним судом даний виправдувальний вирок залишено без змін.
30.09.2020 року Верховний Суд виправдувальний вирок Мукачівського міськрайонного суду від 21.10.2016 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 27.01.2020 року залишив без змін.
Таким чином, ОСОБА_2 визнаний невинуватим в інкримінованому йому злочині за ч.1 ст.115 КК України.
Своїми незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) держава Україна в особі органу дізнання і досудового слідства, прокуратури, завдали позивачу значної матеріальної і моральної шкоди внаслідок незаконного затримання, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім цього, на момент порушення кримінальної справи, позивач ОСОБА_2 проходив службу в ОВС на посаді міліціонера групи конвойної служби міліції Мукачівського РВ ГУ МВС України в Закарпатській області, однак після пред'явлення йому обвинувачення був звільнений з ОВС. Період за який ОСОБА_2 має право на відшкодування втраченого заробітку складає 10 років 09 місяців 14 днів, тобто з моменту затримання до 30.09.2020 року, коли Верховний Суд виправдувальний вирок залишив без змін.
Відтак, враховуючи вищевикладені обставини, позивач просить суд стягнути з відповідачів відшкодування моральної шкоди, яку оцінює у розмірі 5 000 000 гривень, а також грошове забезпечення у розмірі 235 605,87 гривень.
Представник позивача ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, однак подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, просить суд позов задоволити з підстав зазначених в ньому.
Представник відповідача ГУНП в Закарпатській області в судове засідання не з'явився, подав до суду відзив в якому заперечив щодо задоволення позову та просив суд у задоволенні позову відмовити з підстав зазначених в ньому.
Представник Закарпатської обласної прокуратури Годованець І.Ф. в судовому засіданні просив суд у задоволенні позову відмовити.
Представник Закарпатської обласної прокуратури - Ломакіна-Невідома О. подала до суду відзив на позовну заяву в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав зазначених в ньому.
Представник відповідача Державної казначейської служби України Троцюк О. в судове засідання не з'явився, подав до суду відзив на позовну заяву в якому просить суд у задоволенні позову відмовити з підстав зазначених в ньому.
Представники третіх осіб Мукачівської місцевої прокуратури та Мукачівського РВ поліції Мукачівського ВП ГУ НП в Закарпатській області в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причину неявки суд не повідомили.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про часткове задоволення позову виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що 18.12.2009 року старшим слідчим прокуратури Мукачівського району було порушено кримінальну справу стосовно ОСОБА_2 за ознаками складу злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України (а.с. 6).
Цього ж числа, постановою старшого слідчого прокуратури Мукачівського району Решко В.Д. було затримано та поміщено в ІТТ Мукачівського МВ УМВС України в Закарпатській області (а.с. 7).
Постановою Мукачівського міськрайонного суду від 21.12.2009 року відносно ОСОБА_2 було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту (а.с. 8).
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 21.01.2010 року постанову Мукачівського міськрайонного суду від 21.12.2009 року про обрання підозрюваному ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту залишено без змін (а.с. 9).
25.03.2010 року старшим слідчим прокуратури Мукачівського району було складено обвинувальний висновок, який постановою прокурора Мукачівського району від 25.03.2010 року було затверджено (а.с. 13).
18.03.2010 року та 26.12.2009 року постановою старшого слідчого прокуратури Мукачівського району ОСОБА_2 було притягнуто, як обвинуваченого і пред'явлено йому звинувачення у скоєні злочину передбаченого ч.1 ст.115КК України (а.с. 14, 15).
Вироком Мукачівського міськрайонного суду від 13.07.2011 року ОСОБА_2 в пред'явленому обвинуваченні за ч.1 ст.115 КК України було визнано невинним і по суду виправданим за недоведеністю вини підсудного (а.с. 16-23).
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 20.10.2011 року вирок Мукачівського міськрайонного суду від 13.07.2011 року щодо ОСОБА_2 було скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд (а.с. 24, 25).
Постановою Мукачівського міськрайонного суду від 23.12.2015 року кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_2 за ч.1 ст.115 КК України направлено прокурору Мукачівської місцевої прокуратури Закарпатської області для організації додаткового розслідування (а.с. 26, 27).
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 25.02.2016 року постанову Мукачівського міськрайонного суду від 23.12.2015 року про направлення кримінальної справи про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.115 КК України прокурору для організації проведення додаткового розслідування було скасовано, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд (а.с. 28, 29).
Вироком Мукачівського міськрайонного суду від 21.10.2016 року ОСОБА_2 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.1 ст.115 КК України та виправдано через недоведеність його вини у вчиненні злочину (а.с. 30-37).
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 27.01.2020 року вирок Мукачівського міськрайонного суду від 21.10.2016 року, яким ОСОБА_2 визнаний не винним за пред'явленим йому за ч.1 ст.115 КК України обвинуваченням через недоведеність його вини у вчиненні злочину було залишено без змін (а.с. 39-48).
Ухвалою Верховного суду від 30.09.2020 року вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.10.2016 року та ухвала Закарпатського апеляційного суду від 27.01.2020 року щодо ОСОБА_2 залишено без зміни (а.с. 49-53).
Із Наказу (Витягу) ГУ МВС в Закарпатській області від 10.08.2009 року по особовому складу слідує, що ОСОБА_2 призначено міліціонером групи конвойної служби міліції Мукачівського РВ ГУ МВС України в Закарпатській області. Відповідно до наказу МВС України №557 від 28.10.2008 року оголошено вислугу років для виплати надбавки за вислугу років, яка станом на 07.08.2009 року складає 03 роки 00 місяців 26 днів (а.с. 56).
Із Довідки про надання довідки щодо проходження служби ОСОБА_2 вбачається, що ОСОБА_2 проходив службу в ОВС з 07.08.2009 року по 22.01.2010 року (а.с. 57).
Наказом ГУ МВС України в Закарпатській області №17 о/с від 22.01.2010 року ОСОБА_2 було звільнено з ОВС за п.66 (дискредитацію) у запас Збройних сил (а.с. 59).
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Частиною другою статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п'ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевнихі, психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
Таким чином, проаналізувавши надані суду докази у їх сукупності, враховуючи обставини, викладені у вироку суду про визнання позивача невинним в інкримінованому йому злочині, який набрав законної сили, суд приходить до висновку про доведеність факту понесення позивачем ОСОБА_2 моральних страждань та переживань з приводу порушеної кримінальної справи та розгляду кримінального провадження, що призвели до погіршення стану здоров'я, зміни звичного укладу життя та порушення нормальних життєвих зв'язків.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 незаконно перебував під слідством з 18.12.2009 року по 30.09.2020 року, що становить 10 років 09 місяців 14 днів, з яких з 18.12.2009 року по 13.07.2011 року перебував під вартою.
Враховуючи обставини справи, докази, які надані сторонами, суд приходить до висновку, що сума моральної шкоди заявлена представником позивача є завищеною, а тому сума відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача у розмірі 2 000 000 гривень з урахуванням вимог розумності та справедливості, порушених прав ОСОБА_2 , характеру і обсягу його страждань.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 556/896/18 (провадження № 61-8182св19) та від 18 листопада 2020 року у справі № 554/5980/18 (провадження № 61-7636св19).
Норма частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначає, що у подібних правовідносинах відшкодування моральної шкоди провадиться виходячи з розміру, який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суди, з урахуванням конкретних обставин справи, не обмежені у визначенні більшого розміру відшкодування моральної шкоди, тобто такий обрахунок є мінімально гарантованим законом, що узгоджується з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).
Таким чином законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.
Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Щодо заперечення, як представника відповідача Державної казначейської служби України так і представника відповідача Закарпатської обласної прокуратури про те, що Державна казначейська служба не може бути відповідачем у справі, а також те, що не можна стягувати з них суму матеріальної шкоди, то такі твердження сторін не заслуговують на увагу, оскільки положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування моральної шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Велика Палата Верховного суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)).
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади в тому числі і через Державну казначейську службу України і кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Що стосується відшкодування позивачу ОСОБА_2 втраченого заробітку, то суд зазначає, що згідно з п.8 Положення №6/5/3/41 передбачено, що згідно з ст.1 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів,що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір сум, які передбачені п.1 ст.3 даного Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється, виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.
Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та від 05.05.1995 року №348 «Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100».
Відповідно до положень п.2 ч.2 Порядку №100, період, за яким обчислюється середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Згідно з п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів (годин), які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів на цей період.
Таким чином, розрахувати суму відшкодування шкоди за неотриману заробітну плату (грошове забезпечення) слід виходячи із періоду з моменту звільнення о ОВС, тобто з січня місяця 2010 року і до вересня місяця 2020 року, тобто коли верховний Суд своєю ухвалою від 30.09.2020 року залишив без змін виправдувальний вирок. Тому, загальний розмір шкоди, завданий позивачу становить 211 052,80 гривень, а з врахуванням індексації становить 235 605,87 гривень.
Керуючись ст.56 Конституції України, ст.1167, 1176 ЦК України, ст.13 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст.ст. 4, 12, 13, 76, 77, 79, 80, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задоволити частково.
Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає в АДРЕСА_1 2 000 000 (два мільйони) гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає в АДРЕСА_1 грошове забезпечення за період з 18.12.2009 року по 30.09.2020 року включно у розмірі 235 605 (двісті тридц'ять п'ять тисяч шістсот п'ять) гривень 87 копійок.
Рішення суду може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 .
Відповідач: Головне управління Національної поліції в Закарпатській області, код ЄДРПОУ 40108913, місце знаходження м.Ужгород, вул.Ф.Ракоці, 13, Закарпатська область.
Відповідач: Закарпатська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02909967, місце знаходження м.Ужгород, вул.Коцюбинського, 2а, Закарпатська область.
Відповідач: Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ 37567646, місце знаходження м.Київ, вул.Бастіонна, 6.
Третя особа: Мукачівська місцева прокуратура, місце знаходження м.Мукачево, вул.Л.Толстого, 15, Закарпатська область.
Третя особа: Мукачівське РВ поліції Мукачівського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області, місце знаходження м.Мукачево, вул.Маргітича, 48, Закарпатська область.
Повний текст рішення суду складено 16.04.2021 року.
Головуючий Ю.Ю. Куцкір