Справа № 199/7636/20
(2/199/1022/21)
Іменем України
21.04.2021 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Остапенко А.В., за участі позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації шляхом визнання недостовірною інформації, зобов'язання її спростування та відшкодування моральної шкоди,-
Позивач звернулась до суду з даним позовом про захист честі, гідності, ділової репутації шляхом визнання недостовірною інформації, зобов'язання її спростування та відшкодування моральної шкоди.
У підтвердження своїх позовних вимог позивач посилається на те, що під час судового засідання 01 жовтня 2020 року по кримінальному провадженню № 12019040630000416, в якому вона виступала у якості свідка, а відповідач у якості обвинуваченої, остання публічно звинуватила її у близьких стосунках з її колишнім чоловіком, у зв'язку з чим позивач її обмовляє виступаючи у якості свідка. Інформація щодо позивача була поширена відповідачем в присутності судді Амур-Нижньодніпровського районного м.Дніпропетровська Сенчишина Ф.М., секретаря судового засідання ОСОБА_3 , її чоловіка ОСОБА_4 , який є потерпілим по справі 12019040630000416, представника потерпілого ОСОБА_5 , адвоката обвинуваченої Захарової Г.В. Зазначена інформація є недостовірною оскільки не відповідає дійсності. Позивач зазначає, що у неї будь-яких стосунків з першим чоловіком відповідача ніколи не було, ніколи вона з ним не спілкувалась, де він мешкає вона не знає. Поширення окресленої інформації порушує немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію позивача. Поширення неправдивої інформації свідчить про принизливе ставлення відповідача до неї, що в свою чергу впливає на зниження цінності її особи. У зв'язку з чим позивач просила суд визнати недостовірною та такою, що порушує права позивача на повагу до її гідності, честі та недоторканість ділової репутації, інформацію, розповсюджену відповідачем 01.10.2020 року у судовому засіданні по справі 12019040630000416 про її зв'язки з колишнім чоловіком відповідача, а також зобов'язати відповідача спростувати поширену відносно позивача недостовірну інформацію в присутності всіх осіб, які були присутні на судовому засіданні та стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн.
У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце судового засідання повідомлялась у встановленому законом порядку, причини неявки у судове засідання не повідомила.
Вислухавши пояснення позивача, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Судом встановлено, що 01 жовтня 2020 року ОСОБА_2 в судовому засіданні по кримінальному провадженню № 12019040630000416 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, остання надаючи пояснення сказала, що ОСОБА_1 перебуває у дружніх стосунках з її колишнім чоловіком (аудіо файл 20201001-100809.mp3, 49:00-50:00).
Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
Згідно із частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У статті 201 ЦК України (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб; підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 761/6866/16-ц.
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).
Згідно із частинами четвертою та сьомою статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Так, статтею 32 Конституції України, ст.ст. 277, 297 ЦК України гарантовано судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї, захистити свої гідність, честь, ділову репутацію.
Разом з тим, статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 30 Закону України Про інформацію , ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Як визначено у ч. 2 даної статті, оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Викладення відповідачем своєї думки щодо дружніх стосунків позивача з колишнім чоловіком відповідача, не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам цих осіб, таке висловлювання не порушує немайнові права позивача та будь-якої негативної характеристики не несуть.
Отже, у сенсі ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України, ч. 4 ст. 10 ЦПК України, є складовою частиною національного законодавства, зокрема у рішеннях цього суду у справах Грінберг проти Росії , Лінгенс проти Австрії .
У справі Торгіерсон проти Нідерландів, рішення № 11308/84 Європейський Суд з прав людини зробив висновок, що стаття 10 Конвенції передбачає різницю між «інформацією» та «ідеями». З цього можна зробити висновок, що свобода висловлювань не обмежується фактичними даними, які можна підтвердити. Вона включає також погляди, критику, припущення. Таким чином, гарантії статі 10 поширюються не тільки на «правдиву», тобто таку, що ґрунтується на фактах, інформацію. Особа, що висловила свої погляди, а не факти, не повинна доводити їх правдивість - це є порушенням статті 10 Конвенції.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року (заява № 72713/01) у справі «Українська Прес-Група проти України» зазначено: «41. У своїй практиці суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист праві основних свобод людини. 42. Однак навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя».
Водночас, відповідно до пункту другого статті 10 Конвенції здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 Статті 10 Конвенції, є однією з важливих засад демократичного суспільства і однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції свобода вираження поглядів стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або несерйозні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає "демократичного суспільства". Крім того, стаття 10 захищає не тільки зміст ідей і інформації, що виражаються, але і форму їх поширення (справа "Лінгенс проти Австрії", рішення від 08.07.1986; рішення у справах: "Обершлік проти Австрії (№ 1)" від 23 травня 1991 року та "Women On Waves" та інші проти Португалії" від 3 лютого 2009 року, "Нільсен і Йонсен проти Норвегії", [GC], № 23118/93, п. 43, ECHR 1999-VIII).
Іншими положеннями є розрізнення фактичних тверджень та оціночних суджень. Суд незмінно переконаний, що існування фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не підлягає доказовості. Неможливо здійснити вимогу доведення правдивості оціночних суджень та порушення права на думку як таку, яка є фундаментальним правом, забезпеченим статтею 10 (справи "Лінгенс проти Австрії", рішення від 08.07.1986, "Обершлік проти Австрії №1" рішення від 23 травня 1991 року).
Стаття 10 передбачає різницю між "інформацією" та "ідеями". Свобода висловлювань не обмежується фактичними даними, які можна підтвердити. Вона включає також погляди, критику, припущення. Таким чином, гарантії статі 10 поширюються не тільки на "правдиву", тобто таку, що ґрунтується на фактах, інформацію. Особа, що висловила свої погляди, а не факти, не повинна доводити їх правдивість - це є порушенням статті 10 Конвенції. (Торгіерсон проти Нідерландів, рішення N 11308/84).
Водночас, навіть тоді, коли якесь твердження прирівнюють до оцінного судження, пропорційність втручання може залежати від того, чи ґрунтується твердження, що є предметом спору, на достатніх фактичних підставах, бо навіть суб'єктивна оцінка, яка не має під собою жодної фактичної основи, може виявитися надмірною (рішення у справах "Де Гаєс і Ґійзельс проти Бельгії" від 24 лютого 1997 року, "Обершлік проти Австрії" № 2" від 1 липня 1997 року).
Критерій "необхідності в демократичному суспільстві" вимагає, щоб суд встановив, чи справді "втручання" було зумовлене "нагальною суспільною потребою", чи було воно пропорційним до поставленої легітимної мети і чи були підстави, наведені органами влади держави на його обґрунтування, доречними і достатніми (рішення в справі "Санді Таймс" проти Сполученого Королівства" (№ 1) від 26 квітня 1979 року). Визначаючи, чи існує така "потреба" і яких заходів слід ужити, щоб її задовольнити, органи влади держави діють у певних межах самостійного оцінювання. Однак їхні дискреційні повноваження не є безмежними, бо існують поряд з європейським механізмом контролю з боку Суду, завдання якого - виносити остаточне рішення щодо того, чи сумісне те або те обмеження зі свободою вираження думки, яку гарантує стаття 10 (рішення у справі "Нільсен і Йонсен проти Норвегії", № 23118/93).
У зв'язку із наведеним, суд також приходить до висновку, що немає фактів, які б доводили, що зазначені вислови в інформації, мотивовані цілеспрямованими діями з метою принизити честь, гідність, ділову репутацію позивача.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що стороною позивача не доведено належними доказами свої вимоги про визнання інформації недостовірною, оскільки інформація, яку вона просить визнати недостовірною викладена в формі оціночних суджень, а тому у такому випадку не підлягають задоволенню і вимоги позивача про зобов'язання відповідача спростувати недостовірну інформації, оскільки, зазначена вимога є похідною від первісної вимоги позивача про визнання інформації недостовірною.
У частині позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, що її завдала, за наявності її вини.
Згідно із ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що позивачем має бути зазначено в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її завдано позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Згідно положень п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Зважаючи на те, що обставин, з якими закон пов'язує підстави для стягнення моральної шкоди судом не встановлено, а відтак вимога про відшкодування моральної шкоди є також недоведеною та необґрунтованою.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи та вказані вище вимоги закону, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позов є недоведеним та безпідставним, в зв'язку з чим в його задоволенні слід відмовити.
Судові витрати, в порядку ст. 141 ЦПК України, слід залишити за позивачем по фактично понесеним.
Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, ст.ст. 23,277,280, 1167 ЦК України, суд, -
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації шляхом визнання недостовірною інформації, зобов'язання її спростування та відшкодування моральної шкоди, - відмовити.
Судові витрати у вигляді судового збору віднести за рахунок позивача.
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня виготовлення повного рішення.
Суддя: