Номер провадження 22-ц/821/765/21Головуючий по 1 інстанції
Справа №692/1277/20 Категорія: 305010900 Левченко Л. О.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
22 квітня 2021 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Бондаренка С.І., Сіренка Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лабика Руслана Романовича на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 25 лютого 2021 року (повний текст виготовлено 05 березня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал страхування» (далі ПрАТ «СК «Арсенал страхування»), третя особа: ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, -
У грудні 2020 року ОСОБА_3 , через свого представника адвоката Лабика Р.Р., звернувся до суду з вказаним позовом і зазначив, що 29 грудня 2017 року, близько 16 години 40 хвилин, водій ОСОБА_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем «ВАЗ 21011» д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись в смт. Драбів по вул. Васильченка, не впорався з керуванням та допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_4 , внаслідок чого вона отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла в Драбівській ЦРЛ. За даним фактом слідчим управлінням Головного управління Національної поліції Черкаській області матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017250120000483 досудове розслідування триває.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди та її тяжких наслідків позивачу, як чоловіку загиблої, завдано шкоду, у зв'язку з чим виникло право на її відшкодування за рахунок відповідача, що полягає у понесенні витрат на поховання та моральній шкоді.
Станом на дату ДТП цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «ВАЗ 21011», д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок дії якого загинула ОСОБА_4 , була застрахована у ПрАТ «СК «Арсенал страхування» відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК7891269.
Керуючись положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», посилаючись на вказані доводи, ОСОБА_3 просив суд стягнути зі страхової компанії на його користь 19 200,00 грн. страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю дружини та 19 500,00 грн. страхового відшкодування, пов'язаного із витратами на поховання та спорудження надгробного пам'ятника.
Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 25 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
При цьому суд вказав, що позивач, як на підставу для задоволення його вимог, посилається на ч. 2 ст. 1187 ЦК України. Але відповідач - ПрАТ «СК «Арсенал страхування» не є володільцем транспортного засобу, за участю якого відбулася ДТП, тобто не є належним відповідачем у даному спорі, оскільки не порушував право позивача.
Місцевий суд також зазначив, що не заперечує права позивача на звернення з позовом, проте вважає його передчасним, зважаючи на те, що досудове розслідування за обставинами, зазначеними в позовній заяві та які стали підставою для позову, триває та будь-яке процесуальне рішення, як то - закриття кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, не прийнято. Суд прийшов до висновку, що дана позовна заява не може бути розглянута до прийняття рішення у кримінальній справі.
Не погоджуючись з такими рішенням суду першої інстанції, позивач, через свого представника, оскаржив його до суду апеляційної інстанції.
Скаржник зазначає, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володілці об'єктів, діяльність яких пов'язано з джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності. Наявність непереборної сили чи умислу потерпілого, внаслідок чого була завдана шкода джерелом підвищено небезпеки, страховиком недоведена.
Крім того, апелянт наголосив на тому, що відсутність постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності або вироку суду не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності.
Спростовуючи висновок районного суду щодо визначення як підстави для відмови у позові пред'явлення позову до страховика на підставі ч. 2 ст. 1187 ЦК України, який не є володільцем ТЗ, тобто у зв'язку із пред'явленням позову до неналежного відповідача, апелянт зазначає, що такий висновок є необгрунтованим.
На переконання скаржника страховик, хоч і не завдавав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди, що відповідає практиці ВС.
Апелянт також зазначає, що відмова в задоволенні позову з посиланням на те, що дорожньо-транспортна пригода розглядається в кримінальній справі та передчасність позову є порушенням Закону України №1961-IV від 01 липня 2004 року «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Так, скаржник вказує, що у силу п. 36.2 ст. 36 означеного закону, перебіг строку для проведення страхових виплат припиняється до дати, коли страховику стало відомо про набранням рішенням у такій справі законної сили.
Відомості за фактом вчинення ДТП внесені до ЄРДР та на даний момент проводиться досудове розслідування щодо вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а на переконання апелянта розгляд кримінальної справи має місце виключно на стадії судового провадження, та не є обставино, у розумінні ст. 36 закону для переривання строку відшкодування страхових виплат.
Посилаючись на такі доводи, апелянт просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.
Крім того, апелянт просить вирішити питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанції.
09 квітня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ПрАТ «СК «Арсенал страхування», в якому відповідач просить скаргу залишити без задоволення, а рішення районного суду - без змін, вказуючи на його ухвалення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, його законність та обгрунтованість.
У зазначеному відзиві страховик зазначає, що не порушив прав позивача, оскільки у компанії не виник обов'язок щодо прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування чи відмови у виплаті у зв'язку із припиненням перебігу строку для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування до прийняття рішення та набрання ним чинності у відповідній кримінальній справі та встановлення важливих обставин дорожньо-транспортної пригоди. Припинення строків відбувається автоматично та не залежить від волевиявлення страховика, отже звернення позивача до суду є передчасним.
Щодо відшкодування витрат позивача на правову допомогу відповідач зазначає, що заявлений розмір судових витрат є завищеним, неспівмірним з ціною позову; кількість часу, витраченого на надання правової допомоги позивача - необгрунтована.
Крім того, на переконання відповідача, докази щодо розміру витрат на правову допомогу подані з порушенням порядку, встановленого ЦПК України.
Позивачем не надано документального підтвердження того, що він здійснював оплату послуг Адвокатському об'єднанню «Автопоміч»; погоджував вартість 1 години роботи адвоката у розмірі 2 000 грн; передавав кошти представнику ОСОБА_5 з метою оплати ним правової допомоги адвокатському об'єднанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, враховуючи ціну позову, суд апеляційної інстанції проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 заявляє про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, що полягає у матерільних витратах, понесених на поховання загиблої внаслідок ДТП ОСОБА_4 та моральну шкоду.
Матеріалами справи підтверджено, що вказана дорожньо-транспортна пригода мала місце 29 грудня 2017 року в смт. Драбів за участю транспортного засобу ВАЗ 21011, реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок якої загинула ОСОБА_4 .
За даним фактом відкрито кримінальне провадження № 12017250120000483 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, досудове розслідування по якому триває.
Відповідно до страхового полісу ОСЦПВВНТЗ АК № 7891269 страховиком ТЗ «ВАЗ 21011» д.н.з. НОМЕР_1 є страхова компанія ПрАТ «СК «Арсенал страхування». (а.с. 22)
Згідно листа слідчого відділу розслідування злочинів від 18 січня 2021 року, яким проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017250120000483, встановлено, що 29 грудня 2017 року близько 14 год. 40 хв. водій ОСОБА_2 , 1989 р.н., керуючи автомобілем ВАЗ 21011 д.н.з. НОМЕР_1 скоїв наїзд на велосипед під керуванням ОСОБА_4 , 1971 р.н., внаслідок ДТП велосипедистка отримала тілесні ушкодження та була доставлена до Драбівської ЦРЛ.
Відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_2 від 05 січня 2018 року ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с. 8)
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України № 1961-IV від 01 липня 2004 року «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Відповідно до п. 1.4 ст. 1 вказаного закону 1.4. особами, відповідальність яких застрахована, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).
Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
Таким чином, висновок районного суду про неналежність відповідача (страховика) та можливість покладення обов'язку із відшкодування шкоди на підставі ч. 2 ст. 1187 ЦК України (на яку посилаяється позивач як на підставу для задоволення позову) тільки на володільця ТЗ грунтується на помилковому тлумаченні діючих норм законодавства та неврахуванні практики ВС.
Крім того, колегія суддів наголошує на тому, що наведена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обгрунтовує свої вимоги, не є підставою для відмови у позові. Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін у справі, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка саме правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Таким чином, за встановлених обставин справи, ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» як страховик є зобов'язальним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України № 1961-IV порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у ст. 38 вказаного Закону, страховик набуває права зворотньої вимоги до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Щодо необхідності доведення вини особи, яка володіє джерелом підвищеної небезпеки, то суд апеляційної інстанції враховує наступне.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (ч. 2 ст. 1193 ЦК України).
Доказів непереборної сили або умислу померлої під час вчинення ДТП матеріали справи не містять.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи, завдана нею шкода відшкодовується, зокрема, якщо шкоду завдано ушкодженням здоров'я, життю внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника (абзац 1 частини першої статті 1201 ЦК України).
Частинами 1-3 ст. 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Положеннями ч. 2 ст. 1168 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Системний аналіз і тлумачення зазначених норм права вказує, на те, що особа, яка керувала джерелом підвищеної небезпеки, повинна нести відповідальність за моральну шкоду, спричинену смертю потерпілого, завдану таким джерелом, незалежно від наявності її вини.
За таких обставин, вимоги позивача про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є доречними та підставними. Відповідач не довів належними та допустимими доказами, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність у ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування», тому з відповідача має бути стягнута моральна та матеріальна шкода, незалежно від результатів досудового розслідування чи кримінального провадження 3 12017250120000483
Що стосується порушення відповідачем прав позивача через неприйняття рішення про здійснення страхового відшкодування, колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до статті 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За положеннями статті 6 Закону України № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Статтями 9, 22-31, 35, 36 наведеного Закону визначено, що настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до пункту 37.1.4. Закону України № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому звернення потерпілого до страховика із заявою про здійснення страхового відшкодування є позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування. Особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду. Законом не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування. Вказане узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к.
У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до ст. 36 закону, та не позбавлений можливості за відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування. Така правова позиція відповідає позиції ВС, викладеній у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 748/1893/18, постанові ВП ВС від 11 грудня 2019 року справі № 465/4287/15.
Слід зауважити, що обов'язок щодо звернення до страховика про виплату страхового відшкодування установлений законом для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необгрунтованим виплатам. Факт настання страхового випадку ніким у справі не оспорюється та зафіксований правоохоронними органами (позиція ВС у справі № 500/2095/15 у постанові від 10 січня 2019 року).
16 квітня 2019 року позивач скерував до ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» повідомлення про ДТП та заяву про виплату страхового відшкодування від 04 квітня 2019 року за наслідками ДТП, що сталася 29 грудня 2017 року в смт. Драбів за участі ТЗ ВАЗ 21011 під керуванням ОСОБА_2 , д.р.н. НОМЕР_1 , та велосипедистки ОСОБА_6 , яка отримала тілесні ушкодження та померла у лікарні (а.с. 24, 25).
Станом на час розгляду справи у суді страхове відшкодування потерпілому страховиком не виплачено.
Таким чином, звернення потерпілого про виплату страхового відшкодування направлено у строки, встановлені законом.
Згідно свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_3 від 15 червня 1995 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 зареєстровано шлюб. (а.с. 14)
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла внаслідок травмування при зіткненні з легковим автомобілем. (а.с. 8, 9).
Розмір страхової виплати чоловіку померлої (позивачу) складається із відшкодування витрат на поховання та на спорудження пам'ятника, та моральної шкоди.
Заперечуючи проти розміру страхового відшкодування, відповідач, всупереч ст. 81 ЦПК України, не надав до суду договору страхування для встановлення ліміту відповідальності страховика по страховим відшкодуванням.
Порядок та умови здійснення страхового відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, передбачений ст. 27 закону.
У статті 1201 ЦК України визначено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.
Відповідно до положення статті 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.
У випадку смерті потерпілого організація або громадянин, відповідальні за заподіяння шкоди, зобов'язані відшкодувати витрати на поховання (в тому числі на ритуальні послуги і обряди) тій особі, яка понесла ці витрати.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що в цивільному законодавстві містяться правила відшкодування витрат на спорудження надгробного пам'ятника.
За загальним правилом, у разі понесення таких витрат на спорудження надгробного пам'ятника, боржником у зобов'язанні щодо їх відшкодування є особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, а кредитором - особа, яка здійснила такі витрати. Згідно з пунктом 27.4. статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Отже, у випадку, якщо було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, то у разі понесення таких витрат на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, боржником у зобов'язанні щодо їх відшкодування є страховик (МТСБУ). При цьому, законодавцем встановлено межу щодо розміру відшкодування, і загальний розмір якого стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (пункту 27.4. статті 27 Закону України № 1961-IV.
Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 607/3451/16-ц.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» установлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01 січня у розмірі 3 200,00 грн.
Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Згідно з відомостями накладної від 01 січня 2018 року позивач поніс витрати на поховання дружини у розмірі 4 500,00 грн. (а.с. 19)
На підтвердження витрат на придбання пам'ятника позивачем надано до суду накладну від 10 червня 2018 року на суму 15 000,00 грн (а.с. 20)
Таким чином, загальний розмір відшкодування витрат позивача на поховання та спорудження надгробного пам'ятника становить 19 500 грн, що не перевищує допустимого розміру, встановленого законом.
При цьому колегією суддів вважає необґрунтованою заяву від 09 липня 2019 року ОСОБА_2 , що на поховання ОСОБА_4 він надав кошти в сумі 10 000,00 грн. чоловікові померлої. (а.с. 59)
Позивач це не підтвердив, а сама заява винуватця ДТП не приймається судом як належний та допустимий доказ надання таких коштів позивачу.
Згідно з листом Драбівської селищної ради від 30 вересня 2019 року на місці поховання померлої ОСОБА_4 встановлено дерев'яний хрест з табличкою, що підтверджується наданими фото. (а.с. 60-62)
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» намогильні споруди - пам'ятні споруди, що встановлюються на могилах та увічнюють пам'ять про померлих.
Даючи оцінку доводам страхової компанії про фактичне не встановлення на час розгляду справи пам'ятника на могилі, суд апеляційної інстанції вважає, що, оскілки спорудження надгробного пам'ятника передбачає його придбання (виготовлення) та безпосередньо спорудження, а сам позивач вважає необхідним сплатити йому таку суму (15 000,00 грн), то позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню.
Отже, колегія суддів вважає обгрунтованими та доведеними позивачем відшкодування страховиком витрат на поховання у розмірі 19 500,00 грн.
Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Відповідно до ч. 27.3 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Позивачем, який внаслідок ДТП втратив близьку людину - дружину, належними та допустимими доказами обґрунтовано розмір моральної шкоди - 19 200 грн., який відповідає вимогам ст. 27.3 та 27.4 Закону України № 1961-IV, а відтак позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими і підлягають до задоволення.
При визначенні розміру моральної шкоди колегія суддів враховує засади розумності та справедливості та глибину фізичних та душевних страждань позивача у зв'язку із трагічною смертю дружини.
Згідно з частиною 1, 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Положеннями ч. 6 ст. 141 кодексу визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Позивач звернувся до суду із позовними вимогами майнового характеру на загальну суму 38 700 грн, які апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду, задовольняє в повному обсязі.
Оскільки позивач за подачу позову до суду першої інстанції та за подачу апеляційної скарги був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 5 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», його слід компенсувати за рахунок відповідача у сумі 2 101,00 грн. (840,80 грн за подачу позову до суду першої інстанції та 1 261,00 грн. за подачу апеляційної скарги на рішення суду)
Оцінюючи підстави для стягнення та розмір витрат, понесених позивачем на правову допомогу, колегія суддів враховує таке.
Відповідно до положень ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною першої ст. 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу ОСОБА_1 правова допомога надавалася Адвокатським об'єднанням «Автопоміч» згідно договору про надання професійної правової допомоги від 06 липня 2020 року (а.с.32) у Драбівському районному суді згідно ордеру № 1074846 (а.с. 40) адвокатом Лабиком Р.Р. та довіреності на представництво по факту вищевказаної ДТП від 10 серпня 2018 року. (а.с. 39)
Замовлення на надання правової допомоги є додатком до договору.
Під час подачі позовної заяви позивачем наведений попередній розрахунок суми судових витрат та вказано, що на професійну правничу допомогу при розгляді справи в суді першої інстанції очікує понести до 30 000,00 грн.
Як вказує сам позивач і у позовній заяві, і у апеляційній скарзі, ним у суді першої інстанції не понесено судових витрат, проте позивач згідно умов договору зобов'язаний сплатити адвокатському об'єднанню 10 000,00 грн.
Крім того, встановлено, що позивачем разом із позовною заявою надано до суду заяву на продовження строку надання доказів сплати судових витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги на підставі ч. 2 п. 8 ст. 141 ЦПК України.
Проте, ні до закінчення судових дебатів у справі, ні протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, стороною позивача не надано до суду доказів на підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт у суді першої інстанції, кількості затраченого на них часу та їх вартості.
Такий документ, як то акт виконаних робіт від 05 березня 2021 року з детальним описом наданих юридичних послух в ході підготовки та розгляду справи в суді першої інстанції, був наданий представником позивача тільки разом із апеляційною скаргою, тобто із пропуском строку, встановленого процесуальним законодавством для подачі таких доказів.
Таким чином, витрати на правову допомогу, яка була надана позивачеві в ході підготовки позовної заяви та її розгляду у районному суді є недоведеними та не можуть бути включені до розподілу витрат за результатами розгляду скарги в апеляційному суді.
Що стосується судових витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, слід зазначити наступне.
Судові витрати, які апелянт очікує понести у зв'язку із розглядом справи у апеляційному суді, становлять 8 000 грн., про що зазначено у поданій скарзі.
Повноваження адвоката позивача Лабика Р.Р. у суді апеляційної інстанції підтверджуються ордером № 1074846.
Апелянтом разом із скаргою надано акт виконаних робіт від 05 березня 2021 року із описом наданих робіт та рахунок-фактура на оплату таких послуг на суму 10 000,00 грн. у районному суді, а також акт виконаних робіт від 24 березня 2021 року із рахунком-фактурою на суму 8 000,00 грн. із детальним описом обсягу наданих послуг та витраченого на них часу.
Отже, доводи відповідача щодо відсутності доказів (розрахункових документів) щодо фактичної оплати позивачем витрат на правову допомогу колегією суддів відхиляються, оскільки у силу п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Згідно ч. 2 замовлення від 06 липня 2020 року, що є додатком до договору про надання професійної правничої допомоги від 06 липня 2020 року, вартість правничої допомоги визначається шляхом множення кількості затрачених адвокатським об'єднанням годин на вартість однієї нормо-години роботи, яка становить 2 000,00 грн
Згідно з актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 24 березня 2021 року, складеного в ході підготовки та подачі апеляційної скарги до суду, клієнту надано консультації з приводу порядку, строків та можливості наслідків оскарження рішення суду першої інстанції, на що затрачено адвокатом (0, 5 год); підготовчі дії, спрямовані на подання апеляційної скарги до суду (з'ясування обставин та фактів, визначення правовідносин, визначення правових норм та врахування практики ВС, збір доказів (1, год); підготовка та подання скарги в суд (2,5 год) Таким чином, загальна кількість витраченого часу становить 4 год, а їх вартість 8 000,00 грн.
Витрати на професійну правничу допомогу на суму 8 000,00 грн. в апеляційному суді із врахуванням витраченого часу на їх надання, колегія суддів вважає співмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатським об'єднанням «Автопоміч» (представником позивача - адвокатом Лабиком Р.Р.) обсягом послуг, відповідають критеріям реальності таких витрат, розумності їх розміру.
Підстав для зменшення розміру суми цих витрат немає, оскільки ПрАТ «СК «Арсенал страхування» не надала доказів того, що ці витрати не є співмірними зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову або значенням справи для сторін, як передбачено частиною четвертою статті 137 ЦПК України, натомість твердження позивача ґрунтується тільки на припущеннях, які не спростовують наявність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи результати розгляду справи витрати на правову допомогу, що були надані позивачу у ході підготовки та розгляду апеляційної скарги, слід покласти на відповідача у розмірі 8 000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лабика Руслана Романовича задовольнити.
Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 25 лютого 2021 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал страхування» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 19 500,00 грн.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал страхування» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 19 200,00 грн.
Судовий збір у сумі 2 101,00 грн. стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал страхування» на користь держави.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал страхування» на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 8 000,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді