Справа № 541/513/20 Номер провадження 22-ц/814/900/21Головуючий у 1-й інстанції Городівський О. А. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.
22 квітня 2021 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі:
головуючого судді: Хіль Л.М.,
суддів: Карпушина Г.Л., Кузнєцової О.Ю.,
секретар: Ряднина І.В.,
за участю: відповідача ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 січня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Городівського О.А. (дата складання повного тексту рішення 29 січня 2021 року )
по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Миргородського міського нотаріального округу Гіль Дмитра Володимировича.
Апеляційний суд заслухавши доповідь судді- доповідача,-
У березні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 48,8 кв.м.
В обґрунтування позову вказувала, що з 07.11.2012 по 04.03.2015 перебувала у шлюбі із ОСОБА_4 . В період укладеного шлюбу, а саме 28.10.2014 її чоловік ОСОБА_4 за спільні кошти подружжя, за її згоди, купив квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 48,8 кв.м,
Зазначала, що договір купівлі-продажу № 2872, посвідчений приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Гіль Д.В. Право власності на квартиру було зареєстровано приватним нотаріусом Гіль Д.В. згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 16794410 від 28.10.2014 за ОСОБА_4 .
Вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, внаслідок чого відкрилась спадщина на все його майно.
Вважала, що оскільки квартира була придбана в період шлюбу та за спільні кошти подружжя, вона є спільною сумісною власністю подружжя.
В зв'язку з чим просила визнати за нею право власності на Ѕ частину спірної квартири.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 січня 2021 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено.
Визнано право власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 48,8 кв.м., житловою площею 27,7 кв.м.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 судові витрати по 1164 гривні 95 копійок з кожної окремо.
Не погодившись з вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що місцевим судом не враховано, що ОСОБА_4 є єдиним власником спірної квартири, оскільки 24.01.2015 року останній продав власну квартиру АДРЕСА_2 .
Зазначає, що у рішенні Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 04.03.2015 року про розірвання шлюбу укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зазначено, що з часу одруження вони практично не проживали, подружніх відносин не підтримували. Також зазначено, що позивачка ОСОБА_2 позов визнала повністю. Спору про поділ майна не було.
Вказує, що ОСОБА_2 не оскаржувала вищезазначене рішення, що може свідчити про її повну згоду із змістом викладеної ОСОБА_4 позовної заяви.
Зазначає, що ОСОБА_4 їй повідомляв, що спірна квартира придбана виключно за його особисті кошти, а згода ОСОБА_2 на придбання квартири носила лише формальний характер, необхідний для нотаріального оформлення договору купівлі -продажу.
Вказує, що ОСОБА_2 не надала суду належних доказів про те, що спірна квартира була придбана нею та ОСОБА_4 за спільні кошти, або за її власні кошти.
Також не надано доказів, того що вона дала в борг ОСОБА_4 кошти на придбання спірної квартири.
03.04.2021 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від адвоката Огризкова А.А. в інтересах ОСОБА_2 в якому просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.
Апеляційний суд перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що остання задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Місцевим судом вірно встановлено, що 07.11.2012 року ОСОБА_2 уклала шлюб із ОСОБА_4 , який зареєстрований Приморським відділом реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с.14).
Також встановлено, що 28.10.2014 року ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 48,8 кв.м, , житловою - 27,7 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу № 2872, посвідченого приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Гіль Д.В. (а.с.47).
Право власності ОСОБА_4 на квартиру зареєстровано приватним нотаріусом Гіль Д.В. згідно його рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 16794410 від 28.10.201. Ці обставини підтверджуються інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.03.2020 за № 204107099 (а.с.20-22,48).
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 04.03.2015 по цивільній справі № 263/2242/15-ц, яке набрало законної сили 17.03.2015, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано. (а.с.15).
03.08.2019 ОСОБА_4 уклав шлюб із ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с. 49,50).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією актового запису про смерть, копією свідоцтва про смерть (а.с.43). Після смерті останнього приватним нотаріусом Гіль Д.В. заведена спадкова справа. Заяви про прийняття спадщини подали його дочка від попереднього шлюбу - ОСОБА_3 та дружина за наступним шлюбом - ОСОБА_1 .
Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що спірна квартира була придбана у шлюбі за спільні кошти подружжя, та є спільною сумісною власністю подружжя, тому наявні підстави визнання права власності на 1/2 частину квартиру за ОСОБА_2 .
Апеляційний суд вважає такий висновок місцевого суду вірним з наступних підстав.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).
Пунктом 3 частини першої статті 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування вказаної презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно з частинами другою та третьою статті 372 Цивільного кодексу України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
За загальним правилом при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.
До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Із матеріалів справи вбачається, що спірна квартира була придбана під час перебування ОСОБА_2 у шлюбі із ОСОБА_4 , за кошти подружжя та в інтересах сім'ї, з нотаріально посвідченої згоди дружини, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_4 і відповідно до ч.1,2 ст. 60 СК України належить їм на праві спільної сумісної власноті.
Враховуючи наведене, суд першої інстанцї на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, дійшов правильного висновку про те, що 1/2 частина спірної квартири придбана за спільні ошти подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , а відтак є спільним майном подружжя та підлягає поділу між сторонами у рівних частинах.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК).
Із справи вбачається, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів про те, що ОСОБА_4 придбав спірну квартиру за свої особисті кошти.
Доводи апеляційної скарги про те, що спірна квартира була придбадана ОСОБА_4 за його особисті кошти, які він отримав від продажу квартири АДРЕСА_2 , яка була його особистою власністю не заслуговують на увагу, оскільки остання була продана (договір купівлі-продажу від 24.01.2015 року) вже після прибання квартири у м. Мирогроді (договір купівлі-продажу від 28.10.2014 року), що підтверджується матеріалами справи ( а.с.47, 126).
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381 - 384, 389 - 391 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя Л.М. Хіль
Судді: Г.Л. Карпушин
О.Ю. Кузнєцова
Повний текст постанови складено 22.04.2021 року