Житомирський апеляційний суд
Справа №295/5163/14-к Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ст. 124 КК України Доповідач ОСОБА_2
06 квітня 2021 року
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
прокурора: ОСОБА_7 ,
обвинуваченого: ОСОБА_8 ,
потерпілого ОСОБА_9 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_10 на вирок Богунського районного суду м. Житомира від 10 вересня 2020 року,
встановила:
Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 10 вересня 2020 року
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тернопіль, проживаючого АДРЕСА_1 , неодруженого, на утриманні немає неповнолітніх дітей, інваліда 3-ї групи, без місця реєстрації, проживає в м. Тернопіль без постійного місця проживання, раніше судимого:
14.08.1979 Тернопільським міським судом за ч.2 ст.206 КК України до 3-х років позбавлення волі, в силу ст.25 КК України засуджено умовно з обов'язковим залученням до праці;
07.08.1989 Тернопільським апеляційним судом за ч.2 ст.141, 93 п. «а», 44 КК України до 15 років позбавлення волі, з конфіскацією Ѕ майна,
визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні, яке підтримує потерпілий ОСОБА_9 , за ч.1 ст.121 КК України, у зміненому обвинуваченні за ст.124 КК України та виправдано за цими законами.
Цивільні позови потерпілого ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та прокурора про відшкодування витрат на лікування потерпілого - залишено без розгляду.
Речові докази, чоловічий светр, майку, ніж, які передано на зберігання до камери схову Житомирського ВП - знищено.
Процесуальні витрати віднесено за рахунок держави.
Згідно вироку суду, досудовим розслідуванням встановлено, що 05.01.2014 ОСОБА_8 знаходився за місцем проживання, в квартирі своєї співмешканки ОСОБА_11 , за адресою: АДРЕСА_2 . Цього ж дня близько 15 год. 30 хв. додому повернулася ОСОБА_11 разом зі знайомим ОСОБА_9 , якого попрохала поговорити з ОСОБА_8 з приводу його постійних погроз фізичною розправою. Під час розмови між ОСОБА_8 , ОСОБА_11 і ОСОБА_9 виникла сварка, у ході якої у ОСОБА_8 виник злочинний умисел направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_9 .
В цей же час, місці та за вказаних обставин, реалізуючи свій злочинний задум направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , ОСОБА_8 вийшов на балкон де взяв ніж з яким повернувся до кімнати та не повідомляючи свого наміру, направленого на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , підійшов до останнього та наніс йому один удар клинком ножа в черевну порожнину. Таким чином, ОСОБА_8 заподіяв потерпілому ОСОБА_9 тілесне ушкодження у вигляді поранення лівої черевної та плевральної порожнини у 8-му міжребір'ї зліва по передньо-пахвинній лінії з ушкодженням брижі тонкого кишечника та діафрагми та проникає в плевральну порожнину із розвитком лівобічного гемопневмоторексу, внутрішньочеревної кровотечі, що призвело до розвитку геморалогічного шоку, яке відноситься до тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення.
Такі умисні дії ОСОБА_8 , які виразились в заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, кваліфіковані за ч.1 ст.121 КК України.
Саме зазначене обвинувачення було підтримано потерпілим як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді.
Разом тим в судовому засіданні прокурором згідно до ст.338 КПК України було змінено обвинувачення, відповідно до якого 05.01.2014 року ОСОБА_8 знаходився за місцем проживання, в квартирі своєї співмешканки ОСОБА_11 , за адресою: АДРЕСА_2 . Цього ж дня близько 15 год. 30 хв. додому повернулася ОСОБА_11 разом зі знайомим ОСОБА_9 та двома невстановлених слідством особами.
Під час розмови між ОСОБА_8 , ОСОБА_11 і ОСОБА_9 виник конфлікт з приводу виселення з квартири ОСОБА_8 , в ході якого розпочалася бійка.
Двоє невстановлених слідством осіб почали наносили останньому удари кулаками рук в область голови та обличчя. ОСОБА_8 не втримавшись від нанесених ударів впав на підлогу біля балкону, а невідомі чоловіки разом з потерпілим продовжували почергово наносити удари ногами та руками по різним частинам тіла, спричинивши ОСОБА_8 закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку без виражених клінічних проявів, рани на волосистій частині голови, рани верхньої губи, лівої вушної раковини, які є легкими ушкодженнями, з короткочасним розладом здоров'я.
В свою чергу, ОСОБА_8 усвідомлюючи, що відносно нього вчиняються суспільно-небезпечні дії, з метою їх припинення, намагаючись захиститися від посягання на своє життя та здоров'я, застосувати заходи необхідної оборони, діючи в умовах відповідного реального посягання зі сторони останніх, перевищуючи межі необхідної оборони, тобто діючи за явної невідповідності завданої йому діями потерпілого шкоди, не оцінивши небезпечності посягання та обстановки захисту, маючи при цьому можливість захистити свої інтереси іншим чином, перевищуючи межі необхідної оборони, оскільки захист явно не відповідав характеру посягання з боку потерпілого, взяв в свою руку ніж та наніс ним один удар ОСОБА_9 в черевну порожнину, чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді поранення лівої черевної та плевральної порожнини у 8-му міжребір'ї зліва по передньо-пахвинній лінії з ушкодженням брижі тонкого кишечника та діафрагми та проникає в плевральну порожнину із розвитком лівобічного гемопневмоторексу, внутрішньочеревної кровотечі, що призвело до розвитку геморалогічного шоку, яке відноситься до тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення, чим завдав ОСОБА_9 шкоди здоров'ю, що явно не відповідає небезпечності посягання та обстановці захисту, тобто перевищив межі необхідної оборони.
Дії ОСОБА_8 кваліфіковані стороною обвинувачення за ст.124 КК України, як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинених у разі перевищення меж необхідної оборони.
Потерпілий ОСОБА_9 , якому було роз'яснено його право підтримання обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі, не погодився зі зміною обвинувачення у зв'язку з застосуванням закону України про кримінальну відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення, у зв'язку з чим потерпілий підтримав обвинувачення за ч.1 ст.121 КК України.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вирок Богунського районного суду від 10 вересня 2020 року, яким ОСОБА_8 визнано невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, у зміненому обвинуваченні за ст.124 КК України та виправдано його за недоведеністю вини у вчиненні злочину. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ст.124 КК України та призначити йому покарання у відповідності до санкції статті - 2 роки обмеження волі.
Вважає, що вирок суду є незаконним та підлягає скасування у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального правопорушення.
Зазначає, що суд безпідставно прийшов до висновку, що на поверхні ножа згідно висновку дактилоскопічної експертизи №34 від 15.01.2014, будь-яких слідів не виявлено і зазначено про те, що можливість знаходження вказаного ножа поряд з одягом потерпілого ОСОБА_12 , на якому мали місце сліди бурого кольору, могли потрапити і на руків'я ножа. Оскільки ніж, після того, як ОСОБА_8 ним наніс тілесне ушкодження ОСОБА_9 , а ОСОБА_9 в свою чергу вибив його шваброю, забрала свідок ОСОБА_11 . Дані дії не суперечать висновку дактилоскопічної експертизи.
Вказує, що, суд в своєму рішенні обґрунтував виявлені сліди бурого кольору на предметі злочину суб'єктивними припущеннями їх виявлення.
Зазначає, що суд першої інстанції не зважаючи на досліджені в судовому засіданні докази, які підтверджували вину ОСОБА_8 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ст.124 КК України, не надав відповідної оцінки і безпідставно поклав їх в основу винесення виправдувального вироку.
Посилається на те, що наявні в матеріалах кримінального провадження докази в їх сукупності вказують на наявність в діях обвинуваченого ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.124 КК України.
В судовому засіданні апеляційного суду прокурор підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_8 заперечив щодо задоволення апеляційної скарги прокурора та просив оскаржуваний вирок залишити без змін.
Потерпілий ОСОБА_9 щодо апеляційної скарги поклався на розсуд суду, підтримав обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі за ч.1 ст.121 КК України, не погодився зі зміною обвинувачення у зв'язку з застосуванням закону України про кримінальну відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення.
В ході апеляційного розгляду даного кримінального провадження було проведено часткове судове слідство, у відповідності до положень ст.23 КПК України повторно досліджені письмові докази, та за клопотанням сторони обвинувачення повторно допитано обвинуваченого ОСОБА_8 та потерпілого ОСОБА_9 .
При цьому ОСОБА_8 надав аналогічні покази, які надав в суді першої інстанції. Додатково вказав, що ножа в його руках не було та удару їм він не завдавав.
Потерпілий ОСОБА_9 також надав та підтримав покази, надані ним в суді першій інстанції.
Також в порядку ст.404 КПК України, апеляційним судом за клопотанням прокурора було повторно досліджено письмові докази, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_8 : копію паспорту (т.1 а.п.140-141); копію довідки про інвалідність(т.1 а.п.142); вимогу на судимість (т.1 а.п.143-144); довідку щодо місця реєстрації (т.1 а.п.145); довідку Комунальної установи Центральна міська лікарня №2 (т.1 а.п.146); виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (т.1 а.п.149), копію вироку (т.1 а.п.152-157);
Також апеляційним судом досліджено: протокол проведення слідчого експерименту від 03.02.2014р. (Т.1 а.п.102-104), постанову слідчого про закриття кримінального провадження від21.10.2014 року(матеріали досудового розслідування №12014060020001261 а.п. 139).
Заслухавши доповідь судді, думку та доводи учасників апеляційного розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Згідно ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Відповідно до положень ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судовий розгляд проведено з дотриманням норм КПК України. Суд дав оцінку як окремо кожному доказу, так і усім зібраним у кримінальному провадженні доказам у їх сукупності та взаємозв'язку щодо їх допустимості, достовірності та достатності, на що вказує наведений у вироку аналіз доказів, з яким погоджується і апеляційний суд.
Доводи апеляційної скарги прокурора щодо неналежної оцінки доказів колегія суддів вважає неспроможними та такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Згідно з п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
В силу вимог ч.3 ст.62 Конституції України, положень ст.17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.
У п.146 справи «Барбера, Мессегуэ и Джабардо проти Іспанії» від 06.12.1998 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.
Виконуючи, свій професійний обов'язок, передбачений ст.92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.373 КПК України, однією з підстав ухвалення виправдувального вироку є недоведеність вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
Мотивуючи своє рішення про виправдування ОСОБА_8 , суд першої інстанції зазначив, що докази, якими б поза розумним сумнівом підтверджувалась вина ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України та у зміненому обвинуваченні за ст.124 КК України не надані, та визнав пред'явлене ОСОБА_8 обвинувачення як за ч.1 ст.121 КК України так і змінене за ст.124 КК України недоведеним, з чим погоджується колегія суддів.
Ретельно перевіривши всі зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких обвинувачується ОСОБА_8 , суд у вироку навів детальний аналіз усіх досліджених доказів, дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв'язку і дійшов до однозначного висновку про те, що вони не підтверджують вчинення обвинуваченим інкримінованих йому злочинів.
Так, допитаний ОСОБА_8 як в суді першої інстанції так і в апеляційній вину не визнав та пояснив, що з ОСОБА_13 проживав у цивільному шлюбі, проживали однією сім'єю з 2004 року по 2010 рік, за спільні кошти придбали квартиру в кредит, який сплачували разом, квартиру оформили на ОСОБА_14 . До жовтня 2013 року ОСОБА_14 разом з сином проживали в квартирі, потім забрали речі і виїхали, в подальшому дала оголошення про продаж квартири. 05.01.2014 близько 15 години 30 хвилин повернувся додому за адресою: АДРЕСА_2 . Приблизно з 16 по 17 годину подзвонили у двері, коли відчинив побачив колишню дружину ОСОБА_15 з трьома чоловіками, подумав, що це покупці квартири. Вказані особи почали наносити удари, приставляли до голови «електрошокер», а двох з цих осіб були ножі. Потім почали штовхати на балкон і намагалися скинути з нього. Одного з них знав - ОСОБА_16 , прізвисько « ОСОБА_17 », він душив за горло, наніс удар в обличчя, почалася бійка. Били як могли і чим могли, коли намагалися затягти на балкон, він вирвався і вибіг на сходи та забіг до квартири АДРЕСА_3 в своєму будинку, сусіди викликали швидку та поліцію. Після подій родичі зробили в квартирі відеозйомку, де чітко видно кров на стінах та переворот у квартирі. Через декілька днів після подій кров зі стін зникла, всі речі та меблі були вивезені з квартири та квартира опечатана.
У 2004 році він був у Грузії разом з ОСОБА_14 , брат якої, дізнавшись, що він займається різьбою по дереву, подарував саморобний подарунковий ніж, який привезли до м. Житомира, після події зазначений ніж йому показали працівники міліції, як такий, що він наніс ним удар ОСОБА_18 , однак ствердив, що під час того, як його били, у нього в руках ножа не було, ножі були у нападників, потерпілому ударів ножем не наносив. Зазначив, що захищався від нападників лише руками, а в послідуючому йому вдалося вирватися та втекти до сусіда на перший поверх. Пояснив, що сусід викликав швидку, яка його забрала до лікарні і до квартири повернувся лише через деякий час після лікування.
Суд проаналізував показання ОСОБА_8 , який, не визнаючи вини у пред'явленому обвинуваченні та зміненому, зазначав, що не наносив ударів ножем, захищався від нападників лише руками.
Визнаючи ці показання обвинуваченого достовірними, суд послався на інші, безпосередньо досліджені у судовому засіданні докази.
Так, згідно висновку дактилоскопічної експертизи № 34 від 15.01.2014 року на поверхні ножа, який вилучено при ОМП від 08.01.2014 року, встановлено, що будь-яких слідів виявлено не було(т.1 а.п.161-163).
Відповідно до висновку експерта №35 від15.01.2014 року вказаний ніж не являється холодною зброєю, відноситься до ножів побутового призначення та виготовлений не заводським способом. Разом з тим з дослідницької частини зазначено висновку вбачається ширина клинка ножа становить 34,6 мм.(т.1 а.п.188-190).
Висновком криміналістичної експертизи № 22-МК від 17.03.2014 встановлено, що ширина клинка, яким здійснено пошкодження становить від 21 мм. до 24 мм. При цьому експерт не дав стверджувальний висновок про те, що саме дослідженим ножем здійснено пошкодження, а зазначив, що не виключається.
Не доведено цього було і прокурором в ході апеляційного перегляду вироку. Усі доводи зводилися до припущення про можливість нанесення удару потерпілому саме цим ножем та саме ОСОБА_19 .
Висновком експерта № 48 від 13.02.2014 року у до досліджуваних вирізках із светра, об. № 1,2 та з майки, об. № 3,4 виявлено кров людини. При серологічному дослідженні в об. № 1-4 виявлено антиген Н, походження якого можливе за рахунок крові будь-якої особи, в тому числі і гр. ОСОБА_9 в межах системи АВО.
Так, у висновку експерта № 36/ц від 07.02.2014 вказано, що сліди крові на ножі, наданому для дослідження, утворилися від чоловіка, в крові якого міститься антиген Н ізосерологічної системи АВО, у тому числі і від потерпілого ОСОБА_9 , походження крові від гр. ОСОБА_8 виключається.
Апеляційний суд погоджується з наданою судом першої інстанції оцінкою вказаних доказів стосовно того, що ці докази не підтверджують вищевказане обвинувачення ОСОБА_8 та не знайшли свого підтвердження і в ході апеляційного перегляду
Судом першої інстанції також допитані потерпілий ОСОБА_9 , свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_20 , досліджені протоколи слідчих експерементів від 21.01.2014 за участю свідка ОСОБА_11 та потерпілого ОСОБА_9 від 03.02.2014 року щодо механізму нанесення ударів ОСОБА_8 та досліджено висновок судово - медичної експертизи №388 від 28.02.2014 року.
Надаючи оцінку вказаним доказам, суд першої інстанції проаналізувавши їх та співставивши їх з іншими доказами по справі, прийшов до обґрунтованих висновків, що вони об'єктивно не підкріплені належними і допустимими об'єктивними доказами та викликають обґрунтовані сумніви і не доводять вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України і не можуть бути, за відсутності інших доказів, єдиним обгрунтуванням обвинувального вироку. З вказаним висновком також погодився й прокурор, який змінив обвинувачення за ст.124 КК України.
Разом з тим, суд першої інстанції критично оцінив покази потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_11 щодо спричинення ОСОБА_8 ушкоджень потерпілому ОСОБА_9 , оскільки під час попереднього судового розгляду ні потерпілий, ні свідок не вказували щодо бійки між ОСОБА_8 та ОСОБА_20 і іншою особою, внаслідок чого ОСОБА_8 були спричинені тілесні ушкодження. Зазначені обставини були встановлені судом під час допиту обвинуваченого та дослідження матеріалів кримінального провадження № 12014060020001261 та показами свідка ОСОБА_21 .
Дослідивши вказані докази надавши їм відповідну правову оцінку, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованих висновків, що вони у своїй сукупності підтверджують лише те, що 5 січня 2014 року в помешканні де знаходився ОСОБА_8 , то тобто в його помешкання, прийшли його співмешканка ОСОБА_11 , потерпілий ОСОБА_9 , ОСОБА_20 та чоловік на ім'я ОСОБА_22 , з приводу виселення з квартири. Під час спілкування виник конфлікт, внаслідок якого як ОСОБА_9 , так і ОСОБА_8 були спричинені тілесні ушкодження, вони обоє перебували на стаціонарному лікуванні, проте органом розслідування ці обставини не перевірялися.
З вказаним висновком суду першої інстанції також погоджується й апеляційний суд та зазначає, що докази, якими б поза розумним сумнівом підтверджувалась вина ОСОБА_8 як у вчинення правопорушення за ч.1 ст. 121 КК України так і у вчиненні ст.. 124 КК України, стороною обвинувачення суду не надані, доводи обвинуваченого про те, що він не причетний до умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_9 в будь-якому разі, залишились не спростованими. Таких доказів також не надано й під час апеляційного перегляду, оскільки апеляційним судом досліджувалися тіж самі докази, що і в суді першої інстанції та їх оцінка залишилася незмінною.
Суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок у зміненому обвинуваченні ст.124 КК України, зробив ґрунтовний аналіз доказів, наданих стороною обвинувачення, та дійшов правильного висновку, що переконливих доказів про те, що саме ОСОБА_8 наніс удар ножем потерпілому, навідь обороняючись від нападу пари перевищенні мір такої необхідної оборони, не надано, у зв'язку з чим суд обґрунтовано прийшов до висновку про недоведеність винуватості обвинуваченого у перевищенні меж необхідної оборони.
Так, як встановлено судом першої інстанції по відношенню до обвинуваченого в його помешканні, передували агресивні і наполегливі дії потерпілого та свідків, які в термінах ст.36 КК України можна охарактеризувати як суспільно небезпечне посягання на охоронювані законом права та інтереси іншої особи та суспільні інтереси. Зазначені обставини підтверджено висновком судово-медичної експертизи ОСОБА_8 , показами свідка ОСОБА_21 , який повідомив, що ОСОБА_19 був у крові, були порізи на ногах, тобто підтверджують покази ОСОБА_19 , що у осіб, які на нього напали були ножі. Доказів, крім показань потерпілого, свідків ОСОБА_23 та ОСОБА_24 , про те, що вони нібито бачили в руках у ОСОБА_8 ніж, суду не надано. При цьому як зазначалося вище у висновку криміналістичної експертизи, відсутня будь-яка слідова інформація про те, що ніж був у руках останнього, а покази потерпілого та свідків є суперечливими в зв'язку з чим їх не можливо покласти в основу обвинувачення. Крім того звертає на себе увагу той факт, що ніж не було безпосередньо вилучено під час огляду місця події, а було видано заінтересованим свідком ОСОБА_25 .
Крім того, під час проведення судових експериз було встановлено, що ширина клинка ножа, яким було спричинено тілесне ушкодження, має меншу ширину, чим ніж, який був наданий ОСОБА_11 .
Суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, як за ч.1 ст.121 КК України так і у зміненому обвинуваченні за ст.124 КК України зробив ґрунтовний аналіз доказів, наданих стороною обвинувачення, та дійшов правильного висновку про те, що вони не підтверджують вчинення ОСОБА_8 інкримінованих йому злочинів поза розумним сумнівом.
Таким чином, суд першої інстанції, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, а саме верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, дослідивши та оцінивши докази, надані стороною обвинувачення, в їх сукупності, прийшов до обґрунтованого висновку про те, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не надано безсумнівних доказів причетності обвинуваченого ОСОБА_8 як до кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України так і у зміненому обвинуваченні за ст.124 КК України. Доводи апеляційної скарги прокурора тотожні доводам сторони обвинувачення в ході розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, сводяться до іншої оцінки сукупності доказів та зазначених висновків не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити повно та всебічно розглянути справу і постановити законне, обґрунтоване та справедливе судове рішення, у ході розгляду даного кримінального провадження не допущено.
З урахуванням викладеного, переглянувши вирок суду першої інстанції в межах доводів поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга прокурора з наведених у ній підстав задоволенню не підлягає, а вирок необхідно залишити без зміни, як законний та обґрунтований.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_26 залишити без задоволення.
Вирок Богунського районного суду м. Житомира від 10 вересня 2020 року щодо ОСОБА_8 за ч.1ст.121 КК України, у зміненому обвинуваченні за ст.124 КК України залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її ухвалення.
Судді: