Справа № 640/26244/19 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В.
22 квітня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.
за участю секретаря Ковтун К.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про призначення одноразової грошової допомоги, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач) про визнання протиправними дій щодо не призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" (далі - Постанова №975); скасування рішення Міністерства оборони України від 25.06.2019 у формі протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21.06.2019 р. №82 в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби; зобов'язання призначити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність ІІ групи (01.01.2019); зобов'язання надати до суду звіт про виконання судового рішення протягом двадцяти днів з дня отримання копії судового рішення.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 січня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправними і скасовано п. 31 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом від 21.06.2019 № 82, про відмову у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням йому ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби. Зобов'язано Міністерство оборони України розглянути по суті заяву позивача про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, та прийняти рішення з урахуванням висновків рішення суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.
Міністерством оборони України також було подано апеляційну скаргу, в якій останнє просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції у повному обсязі та ухвалити нове, яким позовні вимоги залишити без задоволення. У скарзі відповідач наголошує, що позивачу було правомірно відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки законодавством України не передбачено здійснення виплат військовослужбовцям інших країн (позивач звільнений з військової служби (08.07.1997 року зі Збройних Силах Республіки Казахстан).
Оскільки апеляційні скарги подані на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах Республіки Казахстан з 31.08.1975 по 08.07.1992, був звільнений в запас наказом Амангельдінського районного військового комісара від 08.07.1997 року (Республіка Казахстан). Крім того, у період з 14.07.1987 по 14.08.1988 проходив військову службу в Демократичній республіці Афганістан.
Згідно довідки до акту огляду МСЕК серії АВ №0989645 від 20.02.2019 позивачу під час первинного огляду була встановлена ІІ група інвалідності, причина - загальне захворювання.
Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії 12ААБ від 03.06.2019 ОСОБА_1 довічно встановлено ІІ групу інвалідності, яка настала у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
У 2019 році позивачем було подано до Київського міського військового комісаріату заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, яка була направлена до Департаменту фінансів Міністерства оборони України.
З витягу із Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України із розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №82 від 21.06.2019 вбачається, що позивачу відмовлено у призначені одноразової грошової допомоги, оскільки законодавством України не передбачено здійснення виплат військовослужбовцям інших країн.
Не погоджуючись з рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Ключовим правовим питанням справи є право військовослужбовця, звільненого зі служби в Збройних Силах Республіки Казахстан, на соціальні гарантії, встановлені Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закону № 2011-ХІІ) дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Відповідно до ст. 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Підпунктом «б» пункту 1 статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.
З аналізу наведених норм Закону вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності та часу звільнення зі служби.
Згідно з частиною дев'ятою статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 11 Порядку № 975 визначено перелік документів, які військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу.
Згідно п. 13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Згідно п. 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з її проходженням, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, у цьому випадку, саме з моменту настання інвалідності у позивача, тобто з 01.01.2019, а не з моменту звільнення з військової служби.
Оскільки позивач отримав інвалідність внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, ОСОБА_1 має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975.
Відповідач необґрунтовано відмовив позивачу у розгляді документів для виплати одноразової грошової допомоги з огляду на те, що ОСОБА_1 проходив службу в Збройних Силах Казахстану, з якою не укладалось угод про здійснення виплат одноразової грошової допомоги.
В обґрунтування правомірності відмови в призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року відповідач посилається на статтю 1 Угоди про порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей і державне страхування військовослужбовців держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 15 травня 1992 року, відповідно до якої пенсійне забезпечення й обов'язкове державне страхування військовослужбовців Збройних Сил держав - учасниць Співдружності та інших військових формувань, створених законодавчими органами цих держав, Об'єднаних Збройних Сил Співдружності, Збройних Сил й інших військових формувань колишнього Союзу РСР, а також пенсійне забезпечення сімей цих військовослужбовців здійснюються на умовах, за нормами і в порядку, що встановлені або будуть установлені законодавством держав-учасниць, на території яких проживають зазначені військовослужбовці та їх сім'ї, а до прийняття цими державами законодавчих актів з цих питань - на умовах, за нормами і в порядку, встановлених законодавством колишнього Союзу РСР, та вказує, що про виплату одноразової грошової допомоги в цій Угоді не зазначено.
Суд першої інстанції правильно не погодився з такими доводами відповідача, оскільки відповідно до статей 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14 лютого 1992 року, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.
Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.
Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.
Законом України від 07 червня 2001 № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року.
Відповідно до статті 1 цього Протоколу на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в збройні сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.
Так, вищезазначеними міждержавними Угодами не встановлено порядку отримання та виплати одноразової грошової допомоги, проте, вказаними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї Держави Співдружності, на якій він проживає.
Крім того, Угода від 15 травня 1992 року, на яку посилається відповідач, регулює порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, в той час як в даному випадку спірним є питання права позивача отримання одноразової грошової допомоги, яка не є видом пенсійного забезпечення, а є соціальною допомогою.
Позивач є громадянином України, а тому має право, гарантоване Законом № 2011-ХІІ, на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю внаслідок захворювань, які пов'язані із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Відповідно до пунктів 12, 13 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів). Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом її перерахування уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати, або через касу уповноваженого органу (пункт 14 Порядку № 975).
Згідно з підпунктом 27 пункту 10 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, Міністерство оборони України є головним розпорядником бюджетних коштів.
З аналізу вищезазначених норм законодавства вбачається, що відповідач лише приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, тому останній не наділений повноваженнями щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги.
Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав в даному випадку для зобов'язання відповідача призначити позивачу грошову допомогу, оскільки Міноборони не надавало оцінку правовому статусу позивача, зокрема, щодо виду військової служби, яку проходив позивач, строку настання інвалідності, «комплектності» поданих позивачем задля отримання допомоги документів тощо.
Органом, уповноваженим на прийняття рішення стосовно призначення позивачу спірної грошової допомоги, є саме Міністерство оборони України, до компетенції якого і входить розгляд документів, поданих позивачем. У зв'язку цим суд не може перебирати на себе вирішення такого питання, досліджувати відповідні документи, надавати їм оцінку, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність підстав для призначення вказаної вище допомоги, бо таке рішення у цій ситуації відноситься до дискреційних повноважень Міністерства оборони України.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що належним способом захисту порушеного права, який відповідатиме змісту спірних правовідносин, буде ефективним та забезпечить належний судовий захист у тій мірі, яка є необхідною у даному конкретному випадку, буде зобов'язання Міністерства оборони України повторно розглянути по суті заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, та прийняти рішення з урахуванням висновків рішення суду.
Аналогічна правова позиція вкладена в постановах Верховного Суду, зокрема від 21.06.2018 у справі №816/958/16, від 21.06.2018 у справі № 816/958/16, від 24 грудня 2020 року у справі № 333/111/17.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання надати до суду звіт про виконання судового рішення протягом двадцяти днів з дня отримання копії судового рішення, суд першої інстанції правильно зазначив, що така не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.
Доводи апеляційних скарг не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто, прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Н.М. Єгорова
А.Ю. Коротких