Справа № 640/31532/20 Головуючий у 1 інстанції: Григорович П.О.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
22 квітня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Кобаля М.І.
Коротких А.Ю.
За участю секретаря Яблонської А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича про скасування постанов, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича, в якому просив:
- скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича від 07 грудня 2020 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні ВП № 63818245;
- скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича від 03 грудня 2020 року про стягнення основної винагороди у виконавчому провадженні ВП № 63818245.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняте нове рішення, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт звертає увагу на те, що, згідно ч. 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання.
22 квітня 2021 року електронною поштою до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на примусовому виконанні у Приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха А.І. перебуває виконавче провадження ВП № 63818245 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Т.В. за № 3977 від 22.09.2020 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь AT «Альфа-Банк» заборгованості, згідно Кредитного договору 490062413 від 08.04.2008 року, в розмірі 4637,97 доларів США та 1500,00 грн. за вчинення виконавчого напису.
Зазначені обставини підтверджуються постановою Приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича про відкриття виконавчого провадження від 03 грудня 2020 року у виконавчому провадженні ВП № 63818245.
Постановою Приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича про арешт коштів боржника від 07 грудня 2020 року у виконавчому провадженні ВП №63818245 накладено арешт на кошти ОСОБА_1 , які містяться на відкритих рахунках, а також, на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику.
На ім'я ОСОБА_1 в AT КБ «ПриватБанк» відкрито рахунок НОМЕР_1 , на який він отримує заробітну плату та соціальні виплати (допомогу, у зв'язку з народженням дитини), внаслідок чого, ОСОБА_1 вважає, що Приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Мелих А.І. не мав права накладати арешт на кошти, що знаходяться на даному рахунку, оскільки, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 73 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення не може бути звернено на такі виплати: одноразову допомогу, у зв'язку з народженням дитини.
Разом з тим, Приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Мелих А.І. винесено постанову від 03 грудня 2020 року про стягнення з боржника основної винагороди, відповідно до якої, вирішено стягнути основну винагороду в сумі 463,79 доларів США.
Не погоджуючись із зазначеними постановами відповідача, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 1 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону №1404-VІІІ, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За приписами ч. 1 ст. 18 Закону №1404-VІІІ, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною 1 статті 48 Закону №1404-VІІІ передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Згідно з ч. 8 ст. 48 Закону №1404-VІІІ, виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
У відповідності до ч. 3 ст. 52 Закону №1404-VIII, не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Приписами ч.ч. 1-2 ст. 56 Закону №1404-VIII передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Частинами 3-4 статті 56 Закону №1404-VIII закріплено, що арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.
Пунктом 1 частини 4 статті 59 Закону №1404-VIII визначено, що підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Згідно з положень статті 68 Закону №1404-VIII, стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.
Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Відповідно до ч.ч. 1-2 статті 70 Закону №1404-VIII, розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю особи, у зв'язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків.
Частиною 3 статті 70 Закону №1404-VIII передбачено, що загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами.
Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів, що відповідно до Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню визначає Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за №1302/29432; далі - Інструкція).
Пунктом 8 Інструкції встановлено, що на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича від 07 грудня 2020 року у виконавчому провадженні ВП №63818245 накладено арешт на кошти позивача, які містяться на відкритих рахунках, а також, на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику (а.с. 28).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що, як станом на час винесення спірної постанови, так і станом на час вирішення даного спору по суті заявлених позовних вимог, в матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідача, як зі сторони Банку, так і зі сторони позивача про те, що рахунок № НОМЕР_1 має спеціальний режим використання.
Судом першою інстанції, також, зазначено, що спеціальним законом визначено обов'язок Банку повернути постанову про арешт коштів, якщо рахунок має спеціальний режим використання або якщо на рахунку існують грошові кошти, на які заборонено звертати стягнення. У зв'язку з прийняттям AT КБ «ПриватБанк» постанови про арешт коштів боржника, у рамках виконавчого провадження № 63818245, є можливим дійти висновку про те, що рахунок, відкритий в AT КБ «ПриватБанк» на ім'я позивача, не відноситься до рахунків із спеціальним режимом використання або інших рахунків, звернення стягнення з яких заборонено законом.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх помилковими, з огляду на наступне.
Як було вищезазначено, статтею 52 Закону №1404-VIII встановлено заборону для виконавця для накладення арешту на кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом.
Статтею 18 Закону №1404-VIII передбачено обов'язок виконавців здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. При цьому, правом виконавця, зокрема, є:
- з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну;
- отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.
Матеріали справи свідчать, що, відповідно до Довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 08 грудня 2020 року №O8IT9RPSSIM6TRKV, ОСОБА_1 на рахунок НОМЕР_1 отримує заробітні виплати (а.с. 14).
Заробітна плата, в розумінні поняття «власності», є майном, на захист якого, в тому числі, стає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Принципи, закріплені в статях 3 та 43 Конституції України, також, знаходять своє вираження в положеннях статей 97 Кодексу законів про працю України, статтях 15, 22, 24 Закону України «Про працю».
Вказані норми в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.
Крім того, із скрін-шотів особистого кабінету ОСОБА_1 у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вбачається, що на вищезазначений банківський рахунок позивача, також, зараховуються соціальні виплати, у зв'язку із народженням дитини (а.с 18-25).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 73 Закону №1404-VIII, стягнення не може бути звернено на такі виплати: одноразову допомогу у зв'язку з народженням дитини.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 січня 2020 року у справі № 340/1018/19 зазначив наступне: «…рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов'язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби».
Вказаний правовий висновок щодо повноважень виконавчої служби виокремлювати такі банківські рахунки висвітлено, також, у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року у справі №340/3042/19.
З огляду на вищезазначене, приватний виконавець самостійно визначає, які саме рахунки із належних боржнику є рахунками зі спеціальним режимом користування.
Враховуючи вищезазначене, на переконання колегії суддів, постанова Приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха А.І. від 07 грудня 2020 про Приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича про арешт коштів боржника від 07 грудня 2020 року у виконавчому провадженні ВП №63818245 є протиправною та підлягає скасуванню.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає за необхідне рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року в частині відмови у задоволенні позовний вимог про скасування постанови Приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича від 07.12.2020 року про арешт коштів боржника у ВП № 63818245 - скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича про арешт коштів боржника від 07 грудня 2020 року у виконавчому провадженні ВП №63818245.
Щодо позовних вимог в частині скасування постанови Приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича від 03 грудня 2020 року про стягнення основної винагороди у виконавчому провадженні ВП № 63818245, колегія суддів зазначає наступне.
Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 року № 1403-VIII (далі - Закон № 1403-VIII).
Положеннями ч.ч. 1-2 ст. 31 вищевказаного Закону передбачено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Згідно частини 3 статті 31 Закону № 1403-VIII, основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
В силу вимог частини 4 статті 31 Закону № 1403-VIII, основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Частиною 7 статті 31 Закону № 1403-VIII закріплено, що приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця визначено у постанові Кабінету Міністрів України «Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця» від 08 вересня 2016 року №643.
Так, аналіз норм Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року №643, свідчить про те, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
Отже, на момент виникнення спірних правовідносин обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору були: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.
Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 березня 2020 року в справі №2540/3203/18 та Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 03 грудня 2020 року в справі №824/171/18-а.
Так, апелянт зауважує, що відповідач виніс оскаржувану постанову від 03 грудня 2020 року про стягнення основної винагороди та зазначив суму до стягнення у розмірі 463,79 доларів США, незважаючи на те, що ним ще не вчинено виконавчих дій та не стягнуто жодної суми. Таким чином, оскаржувана постанова відповідача від 03.12.2020 року про стягнення основної винагороди, на думку апелянта, ставить його у становище, у якому винагорода буде стягнута в будь якому випадку, навіть якщо виконавчий напис нотаріуса буде скасовано в судовому порядку до повного його виконання в межах виконавчого провадження.
Колегія суддів не погоджується з вищевказаними доводами апелянта та вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що саме по собі винесення постанови про стягнення основної винагороди не означає, що така винагорода в безумовному порядку буде стягнута з позивача, адже, передумовою стягнення основної винагороди є виконання приватним виконавцем виконавчого документу.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині скасування постанови Приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича від 03 грудня 2020 року про стягнення основної винагороди у виконавчому провадженні ВП № 63818245, оскільки, відповідач цілком правомірно і обґрунтовано разом із постановою про відкриття виконавчого провадження виніс постанову про стягнення основної винагороди.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково в повному обсязі відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а тому, рішення суду підлягає скасуванню в частині з прийняттям нового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі частково спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції частково не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині з прийняттям нового рішення.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За приписами ч. 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Положеннями ч. 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з Приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в загальному розмірі 2102,00 грн.
Керуючись ст. ст. 229, 243, 287, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року в частині відмови у задоволенні позовний вимог про скасування постанови Приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича про арешт коштів боржника від 07 грудня 2020 року у виконавчому провадженні ВП № 63818245 - скасувати та прийняти в цій частині нове рішення.
Визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича про арешт коштів боржника від 07 грудня 2020 року у виконавчому провадженні ВП №63818245.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року - залишити без змін.
Стягнути з Приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в загальному розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Кобаль М.І.
Коротких А.Ю.