Справа № 640/17050/19 Суддя (судді) першої інстанції: Погрібніченко І.М.
22 квітня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,-
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, в якому просив:
- визнати неправомірними дії відповідача, які полягають у обчисленні та виплаті позивачу пенсії за віком без урахування в повному обсязі доходу, зазначеного у довідці б/н від 16.01.2019 року за 1996, 1997 та за січень-червень 1998 рік;
- визнати неправомірними дії відповідача, які полягають у обчисленні та виплаті позивачу пенсії за віком з урахуванням обмеження включення доходів, з якої обчислювалась пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", сумою доходів що не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум, зазначених у довідці б/н від 16.01.2019 року;
- визнати неправомірними дії відповідача, які полягають у зменшенні у 1000 разів заробітної плати, зазначеної в архівній довідці від 27.02.2019 № 75-зв/1 за травень, червень, липень 1996 року;
- визнати неправомірними дії відповідача, які полягають у відмові зарахувати до страхового стажу період навчання у КДУ імені Тараса Шевченка з 09.06.1984 по 01.08.1984 відповідно записів у трудовій книжці позивача за №№ 5 та 6 та зобов'язати відповідача врахувати цей страховий стаж під час перерахунку пенсії;
- визнати неправомірними дії відповідача, які полягають у відмові зарахувати до страхового стажу період роботи з 01.11.1992 року до 16.12.1994 рік відповідно до записів у; трудовій книжці позивача за №№ 13-14 та зобов'язати відповідача врахувати цей страховий стаж під час перерахунку пенсії;
- визнати неправомірними дії відповідача, які полягають у відмові зарахувати до страхового стажу період роботи самозайнятою особою (індивідуально практикуючим адвокатом) з 01.01.1996 до 15.01.1996; з 16.04.1996 до 07.05.1996.; з 19.10.1996 по 14.11.1996 та зобов'язати відповідача врахувати цей страховий стаж під час перерахунку пенсії;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу та виплатити різницю між пенсією, виплаченою до ухвалення рішення в цій справі та пенсією на яку позивач має право згідно доходів, визначених у довідці від 16.01.2019 за 1996, 1997 та за січень-червень 1998 p., архівній довідці ЦДАВО України від 27.02.2019 № 75-зв/1 та без застосування при обчисленні пенсії обмеження 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум, зазначених у довідці б/н від 16.01.2019 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними дії ГУ ПФ України в м.Києві, які полягають у відмові зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період навчання у КДУ імені Тараса Шевченка з 09.06.1984 до 01.08.1984 відповідно до записів у трудовій книжці за № 5 та 6 та зобов'язано відповідача врахувати цей страховий стаж під час перерахунку пенсії, зобов'язано ГУ ПФ України в м.Києві врахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання у КДУ Імені Тараса Шевченка з 09.06.1984 по 01.08.1984. В задоволені решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині незадоволення позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його частково і ухвалити нове судове рішення, яким визнати неправомірними дії відповідача, які полягають 1) у зменшенні в 1000 разів заробітної плати за травень, червень, липень 1996 року, 2) у відмові зарахувати до страхового стажу період роботи з 01.11.1992 по 16.12.1994 відповідно до записів у трудовій книжці позивача за №13-14 та зобов'язати відповідача врахувати цей страховий стаж під час перерахунку пенсії, визнати неправомірними дії відповідача, які полягають в обчисленні та виплаті позивачу пенсії за віком з урахуванням обмеження включення доходів, з якої обчислювалась пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», сумою доходів, що не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні, зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу та виплатити різницю між пенсією, виплаченою до ухвалення рішення у цій справі та пенсією на яку позивач має право згідно з доходами, визначеними у довідці від 16.01.2019 за 1997 рік та за січень-червень 1998 року, заробітної плати за травень, червень, липень 1196 року, відповідно до архівних відомостей ЦДАВО України. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що поданими позивачем архівними довідками підтверджується розмір його заробітної плати за 1996 рік, яка була безпідставно зменшена відповідачем, записи №13-14 у трудовій книжці підтверджують період роботи 1992-1994 роки, а при оформленні пенсії відповідачем неправомірно застосовано обмеження суми доходів.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подавав. в суді першої інстанції його позиція обґрунтовувалась тим, що у довідці за період з січня по квітень 1996 року не враховано вимоги Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» від 25.08.1996 №762/96 та Постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.1996 №1002, а заробітна плата з липня 1998 року по грудень 1998 року перевищує максимальну величину, а трудовий стаж позивача не підтверджений необхідними документами.
Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядались в порядку спрощеного провадження та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Разом з апеляційною скаргою позивачем подано заяву про допит свідка, оскільки на переконання позивача, його покази можуть підтвердити правомірність посвідчення записів у трудовій книжці позивача №13 та №14 та засвідчення витягу наказу про звільнення позивача печаткою іншого зразка.
Частиною 2 ст.74 КАС України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п.18 вказаного Порядку за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Таким чином, покази свідка щодо посвідчення записів у трудовій книжці позивача №13 та №14 та засвідчення витягу наказу про звільнення позивача печаткою іншого зразка не є належним та допустимим доказом, який може підтвердити трудовий стаж позивача, а тому клопотання про допит свідка є безпідставним та задоволенню не підлягає.
Крім того, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, який не передбачає проведення судового засідання, що унеможливлює задоволення клопотання позивача.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на пенсійному обліку та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
16 січня 2019 року позивач звернувся до ГУ ПФ України в м.Києві із заявою щодо призначення пенсії за віком із розрахунку 29 років 3 місяці 10 днів трудового стажу, у відповідь на яку листом від 11.02.2019 №27268/03 відповідач повідомив, що ним проведено перевірку документів поданих позивачем для отримання пенсії та призначено пенсію за віком з 07.11.2018 року, разом з тим до трудового стажу не враховано період роботи з 01.11.1996 року по 16.121.1994 року, у зв'язку з виправленнями дати звільнення. Крім того, при співставленні даних з персоніфікованого обліку та даних довідки від 16.01.2019 б/н виявлені розбіжності у сумах нарахованої заробітної плати за 1998-2000 року. Також зазначено, що Довідка від 16.01.1997 року оформлена не у відповідності до норм чинного законодавства, за таких умов проведення розрахунку пенсії з урахуванням заробітної плати за період до 01.07.2000 року згідно наданих документів немає підстав (а.с.68).
За наслідком звернення позивача до ГУ ПФ у м.Києві із заявою про проведення обрахунку пенсії відповідно до наданої архівної довідки від 27.02.2019 №7536/1, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві 03.04.2019 проведено позапланову перевірку достовірності документів про заробітну плату, наданих для призначення (перерахунку) пенсії, за результатами, якої складено Акт №130, в якому зафіксовано, що дані зазначені в довідці про заробітну плату від 16.01.2019 №б/н не відповідають вимогам статті 41 закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме: за період з серпня 1996 року по грудень 2000 року в довідку включено суми заробітної плати, з яких не сплачено страхові внески. Також у зазначеній довідці за період з січня по квітень 1996 року не враховано вимоги Указу Президента України «про грошову реформу в Україні» від 25.08.1996 року № 762/96 та постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.1996 року № 1002, а саме «у довідках про заробітну плату для обчислення пенсії сума заробітної плати перераховується у співвідношенні 1 гривня дорівнює 100000 карбованців та з п'ятьма знаками після коми». Крім того, суми зазначені у довідці за період з липня 1998 року по грудень 1998 року перевищують максимальну величину (1000 гривень) визначену положеннями Постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.1998 року № 1064 (а.с.73-74).
31 травня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення/перерахунок пенсії, в якій просив перерахувати пенсію виходячи із підтвердженого трудового стажу, з урахуванням наданого витягну з наказу про звільнення від 16.12.1994 року №18 (а.с.80-81) та рішенням Головного управління пенсійного фонду України у м.Києві від 04.06.2019 №262540000549 відмовлено у перерахунку пенсії відповідно до заяви позивача від 31.05.2019 року, з огляду на те, що додана до заяви виписка з наказу від 16.12.1994 №18 містить лише дату звільнення позивача з посади у МВІК «Відродження України» (16.12.1994 року), натомість не містить відомостей про період роботи позивача. Крім того, зазначено, що підпис посадової особи, яка засвідчила вірність копії оригіналу витягу з наказу засвідчено печаткою підприємства АТЗА «Відродження України», разом з тим позивач відповідно до трудової книжки працював у Міжнародній виробничо-інформаційній корпорації «Відродження України», тобто копія наказу засвідчена печаткою іншого підприємства та не є документом про трудовий стаж, у відповідності до Порядку. За таких умов у врахуванні до трудового стажу, період перебування на посаді з 01.11.1992 по 16.12.1994 у Міжнародній виробничо-інформаційній корпорації «Відродження України» відмовлено.
Вважаючи протиправним неврахування відповідачем періодів трудового стажу позивача та зменшення розміру заробітку для обрахунку пенсії, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку що відповідач правомірно для обчислення пенсії врахував суми заробітної плати позивача, зазначені у довідці Центрального державного архіву вищих органів влади України (ЦДАВО України) від 27.02.2019 року №75-зв/1 з перерахуванням карбованців у гривні, а підстав для врахування періоду роботи позивача з 01.11.1992 року по 16.12.1994 у МВІК «Відродження України» немає.
За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Нормами ч.1 ст.46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Згідно зі ст.24 наведеного Закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до п.3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 18 наведеного Порядку передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
З аналізу наведених норм вбачається, що за наявності неточних записів у трудовій книжці, відповідний період роботи підтверджуються довідками, виписками із наказів, особовими рахунками і відомостями на видачу заробітної плати, посвідченнями, характеристиками, письмовими трудовими договорами і угодами з відмітками про їх виконання та іншими документами, які містять відомості про періоди роботи, а за їх відсутності - показами не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за відповідний час.
З копії трудової книжки позивача вбачається, що в ній міститься виправлення щодо періоду роботи позивача у МВІК «Відродження України» в частині дати прийняття позивача на роботу та дати наказу, внаслідок чого неможливо достовірно встановити період роботи позивача на вказаному підприємстві.
Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається, що позивач подавав до органу Пенсійного фонду України належні докази періоду його роботи у МВІК «Відродження України», або просив врахувати покази свідків у відповідності до п.18 Порядку №637.
Поданий до відповідача лист АТЗТ МВІК «Відродження України» також не є належним доказом відповідного періоду роботи позивача, оскільки він не містить інформації по спірному питанню, а саме про наказ, або інший розпорядчий документ щодо дати прийняття позивача на роботу.
Крім того, з вказаного листа та матеріалів справи неможливо встановити чи є АТЗТ МВІК «Відродження України» правонаступником МВІК «Відродження України», при цьому в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутня будь-яка інформація щодо юридичної особи із ідентифікаційним кодом 19032340, який зазначено на печатці АТЗТ МВІК «Відродження України».
Частиною 2 ст.74 КАС України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Таким чином, до відповідача не було подано належних та допустимих доказів, які б підтверджували період роботи позивача у МВІК «Відродження України», а тому у ГУ ПФ України в м.Києві відсутні підстави для врахування вказаного періоду при перерахунку пенсії позивача.
Щодо зменшення відповідачем в 1000 разів заробітної плати за травень-липень 1996 року, колегія суддів зазначає, що відповідно до Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» від 25.08.1996 №762/96, відповідно до якої з 2 вересня 1996 року введено в обіг національну валюту України - гривню.
Згідно з п.1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.1996 №1002 на день запровадження гривні ціни (тарифи, націнки, збори тощо) на товари (роботи, послуги), а також усі вартісні показники (нарахування податків, інших обов'язкових платежів, заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат, допомоги тощо) в гривні перераховуються у співвідношенні 1 гривня дорівнює 100000 карбованців.
У довідках про заробітну плату для обчислення пенсії заробітна плата в загальній сумі за кожний календарний рік перераховується у гривні в порядку її заокруглення, передбаченому в абзаці першому цього пункту, з п'ятьма знаками після коми.
А тому, відповідач, враховуючи довідку Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України від 27.02.2019 №75-зв/1 про нараховану позивачу заробітну плату за травень-липень 1996 року, яка була нарахована в карбованцях, правомірно застосував наведені вище положення постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.1996 №1002 щодо перерахування їх у гривні.
Згідно зі статтею 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються:
1) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а після набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону;
2) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум.
Для осіб, які у період до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, отримували заробітну плату (дохід) за результатами роботи, термін виконання якої перевищував календарний місяць, до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися і до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні, у розрахунку на кожний місяць виконання роботи. Перелік таких осіб, а також порядок визначення для них заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії встановлюється Кабінетом Міністрів України;
3) суми заробітної плати (доходу), визначені виходячи із здійсненої застрахованою особою доплати, передбаченої частиною третьою статті 24 цього Закону.
Зазначені норми є чинними та такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) не визнавались, а тому у відповідача не було підстав для їх незастосування.
Посилання апелянта на постанову Кабінету Міністрів України від 13.07.1998 №1064, якою на його думку вперше були встановлені такі обмеження, є помилковими, оскільки обмеження сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» показником 5,6 застосовується саме до заробітних плат, які отримувались до встановлення такого обмеження (до 01.07.1998), тобто в даному випадку до виплат, які отримував позивач в період з 01 січня 1997 року по 01 липня 1998 року.
Наведене відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №348/2381/16-а, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірними дій відповідача щодо зменшення розміру одержаного позивачем доходу та застосування обмежень коефіцієнтом 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні під час розрахунку пенсії позивача, що свідчить про відсутність підстав для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу із виплатою різниці.
Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині задоволених позовних вимог, в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Керуючись ст.ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Текст постанови виготовлено 22 квітня 2021 року.
Головуючий суддя Н.В.Безименна
Судді Л.В.Бєлова
А.Ю.Кучма