Справа № 580/4220/20 Суддя (судді) першої інстанції: М.А. Білоноженко
22 квітня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі судді-доповідача Черпіцької Л.Т. та суддів Пилипенко О.Є., Собківа Я.М., за участю секретаря Зуєнка Д.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання протиправними дій та стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні,
30.09.2020р. до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку (далі - відповідач), в якій, з урахуванням заяви про уточнення позову та зменшення розміру позовних вимог від 20.10.2020р. просив:
- визнати протиправними дії Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій) починаючи з 19.10.2019 року по 04.09.2020 року (з моменту виникнення спору, та повідомлення позивачем відповідача про неповний розрахунок при звільненні, по час присудження заборгованості розрахунку при звільненні);
- стягнути з Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій) ОСОБА_1 , за період з 29.10.2018 року (з моменту виникнення спору, та повідомлення відповідача про неповний розрахунок при звільненні), по час присудження заборгованості розрахунку при звільненні (30 червня 2020 року) (245 днів), виходячи із розрахунку 473,35 грн. в день у розмірі 115 970 грн. 75 коп.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що із списків Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку позивача виключено 03.08.2018 року, однак компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій та індексація грошового забезпечення була виплачена не у день звільнення з військової служби, а на підставі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20.01.2020р., (справа №580/3466/19). Позивач зазначає, що враховуючи зміст ст. 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, вважає, що період часу з 29.10.2018 року по 30.06.2020 року - є часом прострочення розрахунку при звільненні. Ненарахування та невиплата відповідачем зазначеної компенсації у день звільнення не відповідає вимогам трудового законодавства, в зв'язку з чим у відповідності до вимог КзПП та Постанови КМУ №100 просить стягнути з відповідача грошові кошти за весь час затримки виплати належних працівникові сум.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій починаючи з 29.10.2019р. по 30.06.2020р.
Стягнуто з Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 29.10.2019р. по 30.06.2020р. в сумі 31832 (тридцять одна тисяча вісімсот тридцять дві) грн. 18 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову. В апеляційній скарзі зазначає, що
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до частини першої ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що наказом начальника Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку від 03.08.2018р. №160, позивача, звільненого з військової служби в запас наказом начальника Головного управління персоналу - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 24.07.2018р. №210 за пунктом «к» частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 03.08.2018р.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20.01.2020р. у справі №580/3466/19 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано Черкаський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.04.2016 по 03.08.2018 року, а також грошову компенсацію за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017 і 2018 роки.
Вказане рішення набрало законної сили - 30.06.2020р.
08.07.2020р. позивач звернувся до відповідача із заявою в якій просив нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
14.07.2020р. відповідач повідомив позивача листом №77/пр/1242, що станом на 14.07.2020р. кошти на виплату позивачу індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки від Департаменту фінансів МОУ до відповідача не надходили, виплата буде здійснена негайно після отримання зазначених коштів.
04.09.2020р., на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20.01.2020р. у справі №580/3466/19, відповідачем проведено виплату позивачу в сумі 31832,18 грн., що підтверджується випискою Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" (наявна в матеріалах справи).
Вважаючи дії відповідача щодо невиплати позивачу належних йому індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, у день звільнення зі служби протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України вказано, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
При цьому, колегія суддів акцентує увагу на тому, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного з розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП Кодексу законів про працю України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Такий висновок зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
Крім цього, у вказаному судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Таким чином висновок суду першої інстанції в цій справі про наявність підстав для задоволення позову є обґрунтованим, оскільки вимоги позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог статті 116 КЗпП України ґрунтуються на нормах закону.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що в даному випадку підлягають застосуванню норми спеціального законодавства, оскільки на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється, є необґрунтованими, з огляду на наступне.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16.
Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки індексацію грошового забезпечення позивачу не виплачено у день його виключення із списків військової частини, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Разом з тим, Законом України № 2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено відповідальність роботодавця за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
Колегія суддів зазначає, що відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини шостої статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Отже, у даному випадку, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов правильного висновку про можливість застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Вказана позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 08.02.2018 у справі № 805/977/16-а, від 04.04.2018 у справі № 805/5111/15-а та від 07.02.2018 у справі № 806/535/16.
Доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 22 квітня 2021 року.
Головуючий суддяЛ.Т.Черпіцька
Судді: О.Є. Пилипенко
Я.М. Собків