Справа № 640/31368/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Каракашьян С.К.
22 квітня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.;
за участю секретаря: Несін К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 грудня 2020 року (прийнята в порядку письмового провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за розглядом заяви Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 до Дисциплінарної комісії приватних виконавців при Міністерстві юстиції України, Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Дисциплінарної комісії приватних виконавців при Міністерстві юстиції України (далі - відповідач - 1), Міністерства юстиції України (далі - відповідач -2), в якому позивач просить визнати протиправними на скасувати рішення про зупинення діяльності позивача.
Позовні вимоги мотивовані відсутністю порушень норм чинного законодавства, з боку позивача. Зокрема позивач стверджує, що ним було відкрито виконавче провадження за місцем знаходження боржника, визначеного у виконавчому документі.
Окрім зазначеного, позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить суд:
« 1. Зупинити дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 08.12.2020, оформленого протоколом № (номер невідомий), в частині притягнення приватного виконавця ОСОБА_1 (свідоцтво про право на здійснення діяльності приватного виконавця №0365 від 10.06.2019) до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності строком на 1 (один) місяць - до набрання законної сили рішенням суду по суті спору.
2. Заборонити Міністерству юстиції України до набрання законної сили рішенням по суті спору вносити до Єдиного реєстру приватних виконавців України запис про зупинення діяльності приватного виконавця ОСОБА_1 (свідоцтво про право на здійснення діяльності приватного виконавця №0365 від 10.06.2019) строком на 1 (один) місяць.»
Вимоги даної заяви ґрунтуються на тому, що оскаржуване рішення унеможливлює отримання доходу позивачем та його працівниками.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 грудня 2020 року заяву Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 задоволено частково: заборонено Міністерству юстиції України до набрання законної сили рішенням по суті спору вносити до Єдиного реєстру приватних виконавців України запису про зупинення діяльності приватного виконавця ОСОБА_1 на підставі рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 08.12.2020; в задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідачем 2 у справі подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та постановити нову, якою у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення заяви про забезпечення позову.
Приймаючи ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову, суддя суду першої інстанції виходив з того, що для захисту прав позивача достатньо, на думку суду, Застосування декількох заходів забезпечення позову, таких як зупинення дії індивідуального акта та заборона відповідачу вчиняти певні дії, є співмірними та відповідають критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності, забезпечення збалансованості інтересів учасників спірних правовідносин, запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних інтересів учасників процесу та відповідатиме інституту забезпечення позову в адміністративному судочинстві.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Так, колегія суддів звертає увагу на те, що ч.1 ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Таким чином, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень вбачається, що застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
Положеннями ч. 1 ст. 151 КАС України визначені види забезпечення позову, а саме: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; заборона відповідачу вчиняти певні дії; встановлення обов'язку відповідача вчинити певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Отже, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Щодо посилання на те, що у випадку незастосування заходів забезпечення позову, під час розгляду спору судом заявник не здійснюватиме професійну діяльність протягом часу, визначеного рішенням дисциплінарної комісії що є фактичним застосуванням дисциплінарного стягнення. Крім того, протягом зазначеного часу заявник буде позбавлений доходу, а учасники виконавчих проваджень, які перебувають у його провадженні - права на вчасне виконання виконавчого провадження, колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до ст. 18 Закону «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон) приватним виконавцем може бути громадянин України, який досяг 25 років, має вищу юридичну освіту не нижче другого рівня, володіє державною мовою, має стаж роботи у галузі права після отримання відповідного диплома не менше двох років та склав кваліфікаційний іспит.
Відтак, позивач, яка є юридично обізнаною особою, мала усвідомлювати про негативні наслідки в разі порушення норм чинного законодавства, виявлених при перевірці контролюючим органом. Крім того, дисциплінарна відповідальність завжди носить негативний характер щодо особи, до якої вона застосовується, з огляду на її характер, як захід примусу.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 826/14303/18, такі рішення повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною 2 статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.
У відповідності до Закону приватний виконавець під час здійснення своєї діяльності не може займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), інструкторської та суддівської практики із спорту та роботи в органах Асоціації приватних виконавців України) або підприємницькою діяльністю.
Таким чином, позивач під час зупинення діяльності приватного виконавця, не позбавлений займатися іншою діяльністю, визначеною законом, яка б дала можливість отримувати дохід.
Згідно з абз.2 п.17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» (далі по тексту - Постанова Пленуму ВАСУ №2 в чинній редакції) в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Розгляд заяв про забезпечення позову здійснюється з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, суд повинен пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою.
Таким чином, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Також, суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
Отже, з огляду на приписи вказаних норм законодавства, вбачається, що у випадку звернення сторони з вимогою про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою вимогою та надати відповідні докази, які б підтверджували факт існування реальної загрози його правам, свободам та інтересам.
Так, при розгляді заяви позивача про забезпечення адміністративного позову суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо необхідності вжиття відповідних заходів, адже Позивачем не доведено та документально не підтверджено існування обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі.
Окрім зазначеного, колегія суддів звертає увагу на те, що рішення суду щодо визнання протиправним та скасування рішення Комісії про застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності строком на 1 місяць не потребує виконання, оскільки таке рішення лише встановлює правомірність або неправомірність оскаржуваних рішень.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №826/9263/17, постанові від 06.02.2019 по справі № 826/13306/18.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 своєю заявою, як засіб забезпечення позову просить заборонити Міністерству юстиції України до вирішення справи по суті вчиняти запис у Єдиного реєстру приватних виконавців України про зупинення діяльності заявника.
Таким чином, фактично метою звернення скаржника до суду із відповідною заявою є зупинення дії дисциплінарного стягнення, законність чи протиправність накладення якого є предметом дослідження за результатами окремого судового розгляду,
З матеріалів справи вбачається, що заявником не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на те, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити не можливим виконання рішення суду у разі його ухвалення на користь заявника, оскільки оскаржуване рішення вважатиметься скасованим з моменту набрання судовим рішенням законної сили.
На підставі вище зазначеного, колегія суддів зазначає, що задоволення даної заяви про забезпечення позову, шляхом зупинення дії правового акта індивідуальної дії про накладення дисциплінарного стягнення шляхом зупинення діяльності приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 та заборони його реалізації, є фактично продовженням виконання скаржником своїх службових обов'язків.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від05.09.2019 року у справі №01-07/12/08, від 18.02.2021 року у справі №ЗД/380/35/20.
Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Дисциплінарної комісії є фактично вирішенням спору по суті, оскільки приватний виконавець в подальшому здійснює виконавчі дії, незважаючи на те. шо оскаржуване рішення, дію якого зупинено, винесено з підстав порушення вимог законодавства при здійсненні виконавчого провадження, шо може в подальшому зашкодити правам третіх осіб.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.03.2021 року у справі №640/19167/20.
Колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції не обґрунтовано, у чому полягатиме таке порушення прав та інтересів позивача та не зазначено, чим ускладниться можливість їх захисту у разі невжиття заходів забезпечення позову, не наведено належних мотивів на підтримку своїх висновків в розрізі предмету даного спору.
Також, не наведено мотивів щодо застосування заходів забезпечення позову в розрізі наявності зв'язку між конкретним заходам до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а також чи надасть такий захід можливість забезпечити фактичне виконання судового вішення. Враховуючи те, що позивачем в заяві зазначено про намір оскаржувати в судовому порядку рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців про застосування до нього дисциплінарного стягнення та наказ Міністерства юстиції України, судом першої інстанції не обґрунтоване, яким чином застосований захід забезпечення позову надасть можливість забезпечити Фактичне виконання рішення.
Крім того, застосування такого заходу як заборона внесення запису до реєстру фактично зберігає можливість для продовження діяльності приватного виконавця, оскільки у відповідності до ч. 4 ст. 42 Закону № 1403-VIII з дня внесення інформації про зупинення діяльності приватного виконавця до Єдиного реєстру приватних виконавців України приватному виконавцю забороняється здійснювати діяльність приватного виконавця, крім дій, пов'язаних із передаванням виконавчих документів іншому приватному виконавцю або відповідному органу державної виконавчої служби.
При цьому, не враховано, що права учасників виконавчих проваджень, що перебувають на виконанні v позивача, можуть зазнати ще більших порушень v разі продовження діяльності останнім, якщо в ході судового розгляду буде встановлено правомірність оскаржуваних рішень.
Колегія судді зазначає, що заборона відповідачу вносити відповідний запис в реєстр фактично указує на вирішення позовних вимог в адміністративному спорі по суті з огляду на їх тимчасовий характер, а також ставить під сумнів правомірність прийнятого дисциплінарною комісією рішення щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача.
Таким чином, наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності оскаржуваного рішення, в даному випадку наявність ознак протиправності оскаржуваного акту може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і остатності та взаємного зв'язку наявних v матеріалах справи доказів v їх сукупності. Тобто застосування заходів забезпечення позову в даному випадку фактично вирішує справу по суті предмету позову.
Отже, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.02.2021 року у справі №ЗД/380/48/20, від 31.03.21 року у справі №580/6068/20.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У мотивувальній частині рішення зазначаються обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; мотивована оцінка кожного аргументу, навезеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав задоволення позову.
Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення п адміністративній справі» для забезпечення правильного й однакового застосування адміністративними судами норм Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення суду судам роз'яснено таке.
Рішення судів усіх інстанцій, незалежно від виду провадження, повинно бути гранично повним, зрозумілим, чітким. Зрозумілість судового рішення полягає в логічному, чіткому, переконливому викладенні змісту рішення.
Описова частина судового рішення повинна містити короткий зміст позовних вимог із зазначенням обставин, якими вони обґрунтовуються, та позиції відповідача; пояснення осіб, які брали участь у справі, а також інші докази, що були досліджені судом.
Мотивувальна частина кожного рішення повинна містити посилання на закон та інші норми процесуального та матеріального права і у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права й обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на відповідні статті Кодексу адміністративного судочинства України та інші норми процесуального права, керуючись якими суд встановлює обставини справи, права та обов'язки сторін. Саме лише посилання в мотивувальній частині на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона при обґрунтуванні своїх вимог, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими. Якість судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Належне обґрунтування є імперативом, яким не можна нехтувати в інтересах швидкості розгляду. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, а насамперед є гарантією проти свавілля. І по - перше, це зобов'язує судцю дати відповідь па аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правомірність: по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система. Обґрунтування повинно засвідчувати дотримання суддею принципів, проголошених Європейським судом з прав людини, а саме додержання прав сторони захисту та права на справедливий суд. У викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін, тобто на кожен окремий пункт вимог та на аргументи захисту. Це - важливий запобіжник, оскільки він дає можливість сторонам переконатися у тому, що їхні доводи були досліджені, а отже, суддя взяв їх до уваги. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити що судця справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Пунктом 1 статті б Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь - якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відсутність достатнього обґрунтування судових рішень порушує право особи па справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом, зазначене у пункті і статті б Конвенції.
За таких обставин суд апеляційної вбачає наявність підстав для відмови у задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За правилами ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку щодо відмови у задоволенні заяви Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 312, 317, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - задоволити.
Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 грудня 2020 року - скасувати.
У задоволенні заяви Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 до Дисциплінарної комісії приватних виконавців при Міністерстві юстиції України, Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
(Повний текст виготовлено - 22 квітня 2021 року).
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак,
М.І. Кобаль