Справа № 640/5902/19 Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С.
21 квітня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,
суддів Кузьмишиної О.М., Пилипенко О.Є.,
секретаря Ткаченка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року, -
У квітні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач, МО України), в якому просить визнати протиправним та скасувати пункт 42 протокола засідання Комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням, виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 23 листопада 2018 року та зобов'язати відповідача призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 300 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2018 року, відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей».
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач безпідставно відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги з огляду на те, що витрати, пов'язані із виплатою такої допомоги повинні здійснюватися Міністерством внутрішніх справ України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням, виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформлене пунктом 42 протокола засідання від 23 листопада 2018 року №117, та зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути питання щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 300 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2018 року, відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, сторони подали апеляційні скарги.
Позивач наголошує, що рішення суду про зобов'язання відповідача призначити і виплатити йому одноразову грошову допомогу остаточно вирішить спір між сторонами та забезпечить реалізацію права на суд, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. До того ж, таке рішення, на переконання позивача, є ефективним способом захисту порушеного права.
Відповідач в обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивачу інвалідність у зв'язку з захворюванням під час строкової служби встановлено через 31 рік після звільнення з такої. У зв'язку з тим, що захворювання позивача має місце у зв'язку прийняттям ним участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, виплата одноразової грошової допомоги має здійснюватись на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». До того ж, позивач проходив строкову службу у Внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ Української РСР, а тому належним відповідачем у справі є Національна гвардія України.
Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, натомість апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з таких підстав.
Судом установлено, що позивач проходив строкову військову службу, під час якої отримав захворювання, пов'язане із ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
02 липня 2018 року довідкою МСЕК №125554 позивача визнано інвалідом ІІ групи безтерміново, внаслідок захворювання, яке пов'язано з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.
У подальшому, позивач звернувся до МО України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги. Однак рішенням Комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням, виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 23 листопада 2018 року №117 позивачу відмовлено з огляду на те, що виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби.
Уважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся із позовом до суду.
Постановляючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не розглянуто заяву ОСОБА_1 щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, а тому вимога про зобов'язання МО України прийняти конкретне рішення по суті зазначеної заяви є передчасною.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до статті 41 вказаного Закону, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції на момент встановлення позивачу інвалідності (далі - Закон України №2011-ХІІІ).
Відповідно до частини 9 статті 163 Закону №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінета Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, прийнятою відповідно до пункта 2 статті 162 та пункта 9 статті 163 Закону України №2011-ХІІІ, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).
При цьому, пунктом 2 цієї постанови закріплено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:
допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядка та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінета Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499, Порядка та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінета Міністрів України від 21 лютого 2007 року № 284, і Порядка та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінета Міністрів України від 21 листопада 2007 року № 1331;
допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до пункта 3 Порядка №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Отже, на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу ІІ інвалідності, а саме Закон України № 2011-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України від 22 травня 2018 року №2442-VIII та Порядок №975 зі змінами, внесеними постановою Кабінета Міністрів України від 15 листопада 2017 року №855.
Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно пунктів 5 та 6 частини 2 цієї правової норми одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:
5) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;
6) встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.
Важливою умовою для правильного тлумачення наведених норм статті 16 Закону України №2011-XII є розуміння видів військової служби, визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII.
Відповідно до частини 2 статті 2 цього Закону України проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Відповідно до частини 6 цієї правової норми існують такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Отже, строкова служба є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.
З огляду на викладене посилання позивача на положення пункта 4 частини 2 статті 16 Закону України №2011-ХІІ, які є аналогічними нормам пункта 5 цієї правової норми у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин, є безпідставним.
В контексті спірних правовідносин саме пункт 6 частини 2 статті 16 Закону України № 2011-XII є спеціальною правовою нормою, що містить особливі критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги особам, які проходять строкову військову службу, зокрема:
- особливі суб'єкти отримання допомоги - військовослужбовці строкової військової служби;
- визначений час настання інвалідності - період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби;
- відсутність умови про настання інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби.
Аналогічне правило закріплено Порядком №975.
Так, відповідно до підпункта 3 пункта 6 вказаного Порядка, військовослужбовцям строкової служби, інвалідність яких настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової служби, під час виконання обов'язків військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби - у розмірі кратного прожиткового мінімума, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року в залежності від групи інвалідності.
Відтак, пунктом 6 частини 2 статті 16 Закону України № 2011-XII для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону України №2011-ХІІ після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не має права на призначення одноразової грошової допомоги, а тому рішення місцевого суду підлягає скасуванню.
Посилання відповідача на те, що позивач проходив військову службу у Внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ СРСР колегія суддів до уваги не приймає, оскільки суду не надано жодних доказів на підтвердження цього.
Тим часом, зазначення у оскаржуваному позивачем пункті 42 протокола засідання Комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням, виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 23 листопада 2018 року іншої підстави відмови в задоволенні його заяви не призвело до прийняття неправильного по суті рішення, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення і ухвалити нове судове рішення.
За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що зумовило неправильне вирішення справи.
Керуючись статтями 33, 34, 243, 311, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
Судді О.М. Кузьмишина
О.Є. Пилипенко