П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 квітня 2021 р.м. ОдесаСправа № 420/5277/20
Головуючий в 1 інстанції: Свида Л.І. рішення суду першої інстанції прийнято у м. Одеса 22 жовтня 2020 року
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача: Яковлєва О.В.,
суддів Градовського Ю.М., Крусяна А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової академії (м.Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м.Одеса) про визнання протиправними дій, стягнення коштів,-
Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги Військовій академії (м. Одеса), а саме: визнання противоправними дій щодо протиправними дій щодо виплати не в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 21 липня 2019 року; стягнення на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 21 липня 2019 року із застосуванням січня 2008 року та березня 2018 року у якості базових місяців, у сумі 150 006,14 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року частково задоволено позовні вимоги, а саме: визнано протиправною бездіяльність щодо не нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року у якості базового місяця; зобов'язано нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року у якості базового місяця.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням сторонами у справі подано апеляційні скарги з яких вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просять скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, з урахуванням їхніх вимог та заперечень.
Вимоги апеляційної скарги позивача обґрунтовано тим, що судом першої інстанції помилково прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог, так як визначення у ході розгляду даної справи конкретного розміру спірної індексації та стягнення її з суб'єкту владних повноважень не є порушенням дискреційних повноважень відповідного суб'єкта владних повноважень.
При цьому, апелянт вважає, що застосований судом спосіб відновлення його порушених прав не є ефективним та призведе до необхідності повторного захисту порушених прав позивача у судовому порядку.
Крім того, апелянт вважає, що він також має право на отримання індексації грошового забезпечення після підвищення у березні 2018 року розміру його грошового забезпечення.
Вимоги апеляційної скарги відповідача обґрунтовано тим, що позивач не має права на отримання спірної індексації, так як військова академія не мала фінансової можливості здійснити виплату такої індексації у спірному періоді.
Крім того, позивачем подано відзив на отриману апеляційну скаргу відповідача з повторним обґрунтуванням своїх вимог.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій академії (м. Одеса).
Відповідно до наказу Військової академії (м. Одеса) № 135 від 21 червня 2019 року (по стройовій частині) ОСОБА_1 з 21 червня 2019 року знято з усіх видів забезпечення та виключено з 21 липня 2019 року зі списків особового складу Військової академії (м. Одеса).
При цьому, на заяву позивача від 04 квітня 2020 року про перерахунок індексації, Військовою академією (м. Одеса) надано відповідь від 12 травня 2020 року про те, що в межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України не існувало.
Не погоджуючись з вказаними обставинами та бажаючи стягнути спірну суму індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок про часткове задоволення позовних вимог, так як позивачу протиправно не виплачено частину індексації його грошового забезпечення у спірному періоді, з чим частково погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», грошове забезпечення військовослужбовців підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно ст. 2 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно ч. 6 ст. 5 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення», проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Пунктом 2 вказаного Порядку встановлено, що Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Колегією суддів встановлено, що у межах спірних правовідносин судом апеляційної інстанції, зокрема, перевіряється правомірність дій Військової академії щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення військовослужбовців не в повному обсязі, у період з 01 грудня 2015 року по 21 липня 2019 року.
При цьому, колегія суддів зазначає, що вищезазначеними нормами чинного законодавства передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України які не мають разового характеру, в тому числі грошове забезпечення військовослужбовців.
В даному випадку, як встановлено судом першої інстанції та не заперечується суб'єктом владних повноважень, при виплаті позивачу грошового забезпечення, у період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року не здійснювались нарахування та виплата індексації грошового забезпечення.
При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач, який проходив військову службу, мав право на проведення індексації свого грошового забезпечення у спірному періоді.
Крім того, колегія суддів зазначає, що суб'єктом владних повноважень не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується академія, відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення у спірному періоді.
Також, колегія суддів наголошує, що відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року), органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Між тим, задовольняючи частково позовні вимоги, судом першої інстанції зроблено висновок про зобов'язання військової частини нарахувати та виплати індексацію позивачу, за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, без зазначення конкретної суми, яка підлягає виплаті.
В даному випадку, вказаний висновок обґрунтовано тим, що розрахунок розміру спірної індексації є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.
Так, згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
В даному випадку, індексація належним чином не нарахована та не виплачена позивачеві, а тому суб'єкт владних повноважень у межах наданих йому повноважень має виконати свій обов'язок по нарахуванню та виплаті індексації грошового забезпечення позивачу.
З аналогічних підстав колегія суддів вважає, що питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені та спору у цій частині на час звернення позивача у цій справі до суду не існувало.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що обов'язок визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку № 1078 та ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» покладається на відповідача, а тому підстави для зобов'язання останнього здійснити розрахунок індексації позивача з урахуванням бажаного ним базового місяця відсутні.
В даному випадку, вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 15 жовтня 2020 року (справа № 240/11882/19), а також постанови від 23 вересня 2020 року (справа № 620/3282/18).
В свою чергу, щодо періоду служби позивача з 01 березня 2018 року по 21 липня 2019 року, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
В даному випадку, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій частині судом першої інстанції встановлено, що з березня 2018 року відбулось підвищення посадового окладу позивача, а тому суб'єктом владних повноважень вірно обраховано та виплачено позивачу суми індексації його грошового забезпечення у подальших періодах проходження військової служби.
В свою чергу, у межах доводів своєї апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції не враховано вимоги постанови КМУ № 1078, яким встановлено, що у випадку, коли розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
При цьому, вимогами п. 5 постанови КМУ № 1078 визначено, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
В свою чергу, аналізуючи вищевказані положення спеціального підзаконного нормативно-правового акта, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що підвищення посадового окладу у певному місяці не тягне за собою безумовне припинення виплати індексації у подальших періодах.
В даному випадку, суб'єкту владних повноважень необхідно вираховувати розмір підвищення доходу і визначати різницю між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідної особи.
Між тим, як зазначено вище, у межах спірних правовідносинах колегії суддів не визначає конкретний розмір індексації, на виплату якого мав право позивач до підвищення свого посадового окладу у березні 2018 року, а тому колегія суддів вважає передчасними висновки суду першої інстанції про правомірність дій суб'єкта владних повноважень при здійсненні нарахування і виплати позивачу індексації грошового забезпечення, починаючи з 01 березня 2018 року.
Враховуючи викладене, з метою належного захисту прав позивача, колегія суддів вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень щодо не здійснення нарахування, перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення позивача, за період з 01 грудня 2015 року по 21 липня 2019 року, а також зобов'язати суб'єкта владних повноважень здійснити нарахування, перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення позивача, за період за період з 01 грудня 2015 року по 21 липня 2019 року, з урахуванням вже проведених виплат.
При цьому, враховуючи допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, колегія суддів вважає за необхідне змінити оскаржуване рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової академії (м. Одеса) - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року - змінити виклавши 2 та 3 абзаци його резолютивної частини у наступній редакції:
«Визнати протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо не здійснення нарахування, перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , за період з 01 грудня 2015 року по 21 липня 2019 року.
Зобов'язати Військову академію (м. Одеса) здійснити нарахування, перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року по 21 липня 2019 року, з урахуванням вже проведених виплат.».
В решті - залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя Яковлєв О.В.
Судді Градовський Ю.М. Крусян А.В.