П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 квітня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/1707/21
Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача -Кравця О.О.
судді - Зуєвої Л.Є.
судді - Коваля М.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЗИДЕНТ ГРУП» на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року по справі № 420/1707/21, прийнятого у складі судді Марина П.П., за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЗИДЕНТ ГРУП» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною відмови в прийнятті податкової звітності,
08 лютого 2021 року ТОВ «РЕЗИДЕНТ ГРУП» звернулось до суду з позовом до ГУ ДПС в Одеській області, в якому просило:
визнати протиправною оформлену листом за № 3182/10/15-32-50-10-10 від 04.11.2019 року відмову ГУ ДПС в Одеській області в прийнятті поданої товариством з обмеженою відповідальністю «РЕЗИДЕНТ ГРУП» 01 листопада 2019 року уточнюючої податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2016 рік.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року залишено адміністративний позов без руху.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду та адміністративний позов ТОВ «РЕЗИДЕНТ ГРУП» повернуто позивачу.
Не погоджуючись з ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року ТОВ «РЕЗИДЕНТ ГРУП» подало апеляційну скаргу, та просило її скасувати та прийняти нове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Вимоги апеляційної скарги позивач обґрунтовує тим, що про відмову в прийнятті податкової декларації ТОВ «РЕЗИДЕНТ ГРУП» дізналося лише 30 вересня 2020 року після отримання від ГУ ДПС в Одеській області копії листа № 3182/10/15-32-50-10-10 від 04.11.2019 року, як письмового доказу у справі 420/4652/20, та вказаний лист на адресу позивача фактично не надходив, строк звернення до суду на оскарження відмови в прийнятті податкової декларації обчислюється з 01 жовтня 2020 року та завершується 31 березня 2021 року, відповідно позивачем не порушений.
Також, апелянт посилається на те, що у зв'язку з із поширенням пандемії вірусу COVID-19 та впровадженими карантинними обмеженнями була обмежена робота центрів обслуговування платників податків, у результаті чого співробітники ТОВ «РЕЗИДЕНТ ГРУП» не мали можливості провести в контролюючому органі звірки показників декларацій та переконатися в її прийнятті або відхиленні.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що залишаючи адміністративний позов без руху ухвалою від 15 лютого 2021 року судом першої інстанції було надано оцінку причинам пропуску строку звернення до суду та визнано їх неповажними. Повідомлено позивача про необхідність звернення до суду з доказами поважності причин пропуску строку.
24.02.2021 року позивачем надано до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду із зазначенням тих самих підстав, які були вказані у первинному клопотанні. При цьому, будь-яких доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку заявником не надано.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що представником позивача не усунені недоліки (на які вказано, в ухвалі від 15.02.2021 р.) щодо наведення поважних причин пропуску строку звернення до суду у встановленому законом порядку.
Більш того, як вбачається з адміністративного позову та доданим до нього доказав, позивач в листопаді 2020 року звертався до Одеського окружного адміністративного суду з тими ж самими позовними вимогами та з тих же самих підстав.
Так, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2021 року у справі №420/12944/20 клопотання Головного управління ДПС в Одеській області про залишення адміністративного позову без розгляду задоволено; адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю РЕЗИДЕНТ ГРУП до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною відмови залишити без розгляду.
Відповідно до змісту ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2021 року у справі №420/12944/20, судом досліджено обставини, якими позивач обґрунтував адміністративний позов, зокрема доводи щодо часу коли позивач дізнався про наявність листа Головного управління ДПС в Одеській області № 3182/10/15-32-50-10-10 від 04.11.2019 року.
Так, в ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2021 року по справі №420/12944/20 було встановлено, що в матеріалах справи наявна копія фіскального чеку ПАТ «УКРПОШТА» від 05.11.2019 року ФН № 3000379293, трек номер відправлення 6510405424142, у якому адресатом рекомендованого листа зазначено ТОВ «РЕЗИДЕНТ ГРУП», 65011, м. Одеса.
Відповідачем також надано до суду завірену копію конверта зі штрих-кодом відправлення 6510405424142, який повернувся на адресу відправника Південне управління у м. Одесі ГУ ДПС в Одеській області з довідкою ф. 20, у якій відповідальною особою поштового зв'язку вказано причину повернення поштового відправлення: за закінченням встановленого строку зберігання. Довідка про повернення поштового відправлення ф. 20 містить штамп поштового відділення датований 11.12.2019 року.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЗИДЕНТ ГРУП», код ЄДРПОУ 33723174, місцезнаходження юридичної особи зареєстроване за адресою: Україна, 65011, Одеська обл., місто Одеса, ВУЛ. ВЕЛИКА АРНАУТСЬКА, будинок 61.
На вказану адресу відповідачем було направлено позивачу оскаржене рішення. Стаття 42 Податкового кодексу України визначає порядок листування платників податків та контролюючих органів (застосовується у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 42.1, п.42.2, п.42.3 ст. 42 Податкового кодексу, податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу.
Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата.
Згідно п. 42.4 ст. 42 Податкового кодексу України, у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
На підставі викладеного та з урахуванням наданих відповідачем письмових доказів на підтвердження надіслання позивачу листа № 3182/10/15-32-50-10-10 від 04.11.2019 року, суд дійшов висновку, що цей документ вважається врученим платнику податків 11.12.2019 року, тобто у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
З цього часу обчислюється строк звернення позивача до суду з позовом щодо оскарження відмови ГУ ДПС в Одеській області в прийнятті поданої ТОВ «РЕЗИДЕНТ ГРУП» 01 листопада 2019 року уточнюючої податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2016 рік, яка оформлена листом за № 3182/10/15-32-50-10-10 від 04.11.2019 року.
Враховуючи, що звернення позивача до суду з даним позовом відбулось 18 листопада 2020 року (дата оформлення кур'єрської доставки), апеляційний суд вважає, що звернення позивача до суду із цим позовом відбулось з порушенням строку, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України (шестимісячний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів).
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідач надав докази дотримання вимог статті 42 Податкового кодексу України під час направлення ТОВ РЕЗИДЕНТ ГРУП листа-відмови № 3182/10/15-32-50-10-10 від 04.11.2019 року.
У свою чергу позивач не надав доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду для їх поновлення або доказів дотримання цього строку.
Отже, Одеським окружним адміністративним судом при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду вже надана оцінка вказаним доводам позивача.
Ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2021 року по справі №420/12944/20 набрала законної сили та в апеляційному порядку не оскаржувалась.
Щодо доводів апелянта про запровадження карантинних заходів апеляційний суд зазначає, що вони є необґрунтованими, оскільки події, які стали підставою для звернення до суду відбулись у листопаді 2019 року, тоді як карантинні заходи запровадженні у березні 2020 року.
Приписами ч. 2 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАСУ), у цій статті містяться терміни “дізналася” та “повинна була дізнатися”, що дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.8 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, Серія A № 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення у справі Guйrin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37).
Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. рішення у справі Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, p. 3255, § 45).
Оскільки питання стосується принципу юридичної визначеності, це піднімає не лише проблему трактування правових норм у звичайному сенсі, а також і проблему недоцільного формулювання процесуальних вимог, яке може перешкоджати розгляду позову щодо суті, тим самим спричиняючи порушення права на ефективний судовий захист (див., mutatis mutandis, рішення у справі Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97, § 37, ECHR 2001-I; та у справі Zvolskэ and Zvolskб v. the Czech Republic, заява № 46129/99, § 51, ECHR 2002-IX).
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (див. рішення у справі “Мельник проти України” (Melnyk v. Ukraine), заява № 23436/03, пункти 22-23, від 28 березня 2006 року).
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).
Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день надходження поштового відправлення, в якому особі надіслано рішення, яке вона оскаржує.
Строки мають суттєве значення в правовому регулюванні суспільних відносин. З ними пов'язані початок і закінчення дії правової норми матеріального права, вони вказують на своєчасне здійснення прав і обов'язків, визначають момент настання чи припинення виконання будь-якої процесуальної дії. Можливість захисту прав та інтересів у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених законом для звернення за захистом прав та інтересів, розглядом і вирішенням адміністративних справ, оскарженням і переглядом постанов, інших актів у адміністративних справах. Зазначені строки дисциплінують суб'єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків тягне чітко визначені юридичні наслідки.
При цьому поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Інститут строків сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах і стимулює суд та учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року по справі № 1.380.2019.001042 (провадження № К/9901/13509/20).
Також доцільно звернути увагу на презумпцію знання законодавства (лат. Ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається) - кожен вважається таким, що знає закони.
Правова основа презумпції знання законодавства - обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Цей обов'язок закріплений в частині 1 статті 68 Конституції України. Обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Тому закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідома формула: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка і міститься в частині 2 статті 68 Конституції України.
Приписами ч. 2 ст. 123 КАС України встановлено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Апеляційний суд вважає, що судом 1-ої інстанції повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених в ухвалі суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми процесуального права, ухвалу прийнято повноважним складом суду, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі, судове рішення прийняте та підписано суддею, який зазначений у судовому рішенні.
Апеляційний суд, доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та зміни або скасування ухвали суду 1-ої інстанції.
Керуючись ст.8,19,55,125 Конституції України, ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3,5,12,14,19,21, 292, 308, 311, 312, 316,320, 321, 322, 325,374 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЗИДЕНТ ГРУП» - залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів.
Повне судове рішення складене та підписане 21 квітня 2021 року.
Головуючий суддя Кравець О.О.
Судді Коваль М.П. Зуєва Л.Є.