20 квітня 2021 року м. Дніпросправа № 280/2540/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Прокопчук Т.С., Шлай А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпро апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року, (суддя суду першої інстанції Стрельнікова Н.В.), прийняту в порядку письмового провадження в м. Запоріжжя, в адміністративній справі №280/2540/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -
15 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2020 №Ф-102507-56 ГУ ДПС у Запорізькій області на загальну суму 29293,44 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що не погоджується із спірним рішенням відповідача від 13.02.2020 № Ф-102507-56, яким визначено суму недоїмки зі сплати єдиного внеску, оскільки вимога не містить чіткого розрахунку недоїмки. Направлена вимога не містить і додатків, які могли б встановити час виникнення недоїмки і підстави. Також позивач зазначає, що є працевлаштованою особою, а підстави для формування недоїмки в особовому рахунку платника податків у вигляді акта перевірки, вимоги, рішення про нарахування пені та накладення штрафу та інші документи відсутні. Позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28.09.2020 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 13 лютого 2020 року №Ф-102507-56 на суму 29293,44 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець з 1999 року, про що 21.11.2006 року в ЄДР внесено відповідний запис. Відовідно до інформації в ЄДР підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_1 припинена 25.02.2020 року. З 01.01.2017 року, у зв'язку зі змінами внесеними до ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у фізичних осіб- підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, в тому числі і у позивача, виник обов'язок по сплаті єдиного внеску незалежно від факту отримання ним доходу. У зв'язку з наведеним позивачу за період 2017-2019 роки було нараховано до сплати суму ЄВ на підставі даних облікової картки платника податку інформації системи податкового органу. Також, відповідач зазначає, що у відповідності до правової позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 11.09.2018 року у справі №826/11623/16, облікові дані з інформації системи органу доходів і зборів є такою самостійною підставою для формування вимог як і акти перевірки чи податкова звітність.
Від позивача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що він є працевлаштованою особою, та ЄВ за нього сплачує роботодавець, відтак, вимога про сплату боргу є необґрунтованою та підлягає скасуванню, з урахуванням викладеного просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Від відповідача надійшло клопотання про заміну сторони правонаступником, яке обґрунтоване тим, що постановою КМУ від 30.09.2020 №893 "Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби" ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком. Права та обов'язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи. Наказом Держаної податкової служби України від 30.09.2020 року №529 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" було утворено як відокремлені підрозділи ДПС територіальні органи за переліком згідно з додатком. У зв'язку з наведеним заявник просить суд задовольнити клопотання про заміну сторони відповідача у справі, замінивши Головне управління ДПС у Запорізькій області на його правонаступника Головне управління ДПС у Запорізькій області (відокремлений територіальний підрозділ).
Колегія суддів, ухвалила клопотання про заміну сторони у справі задовольнити, замінити відповідача у справі Головне управління ДПС у Запорізькій області (ЄДРПОУ 39396146) на його правонаступника Головне управління ДПС у Запорізькій області (ЄДРПОУ 44118663).
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, в межах доводів останньої, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Головним управлінням ДФС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102507-56 від 13.02.2020, відповідно до якої станом на 31.01.2020 позивач має заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 29293,44 грн. Вимога сформована на підставі статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с.8).
За даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу) позивач був працевлаштований (а.с.47-48).
Вважаючи отриману вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок. В свою чергу позивачем доведено нараховування та сплату роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць. Облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів не є самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки така система призначена виключно для відображення відомостей, одержаних безпосередньо від платника або за результатами проведеної перевірки.
Вказане вище свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно статті 2 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до п.п. 4 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Зі змісту зазначених правових приписів вбачається, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
При цьому, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 04.12.2019 року по справі № 440/2149/19, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Судом встановлено, що відповідачем нараховано до сплати ОСОБА_1 суму єдиного внеску всього у розмірі 29293.44 грн., в т.ч. за 2017 рік - 8448 грн. (3200х22%х12), за 2018 рік - 9828.72 грн. (3723х22%х12), за 2019 рік - 11016.72 грн. (4173х22%х12).
Встановлені обставини справи свідчать, що позивач у період з січня по березень 2017 року, включно був працевлаштований в якості найманого працівника та за останнього сплачувався єдиний внесок, що підтверджується відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. (а.с.47, 48).
Відтак, відповідачем необґрунтовано було нараховано позивачу суму до сплату ЄВ за вказаний період та відповідно неправомірно сформовано вимогу про сплату недоїмки всього на суму 2112 грн. (3200х22%х3).
Таким чином, вимога про сплату недоїмки на суму 2112 грн. є неправомірною та підлягає скасуванню в судовому порядку.
В той же час, вимога про сплату недоїмки на суму 27 181.44 грн. (29 293.44 грн. - 2112 грн.) є законною та обґрунтованою, оскільки матеріали справи не містять доказів сплати суми ЄСВ за позивача за період 2-4 квартали 2017 року, 2018 та 2019 роки, як за працевлаштовану особу, не було позивачем сплачено суми ЄСВ за себе як за фізичну особу - підприємця за вказаний період у розмірі не менше за мінімальний.
Отже, з урахуванням того, що на фізичних осіб- підприємців покладається обов'язок по сплаті єдиного внеску, розмір якого має бути не меншим за розмір мінімального страхового внеску, який має здійснюватися з моменту державної реєстрації фізичної особи, як підприємця до внесення до єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців запису про припинення підприємницької діяльності такою особою, і позивачем вказаного обов'язку виконано не було, ГУ ДПС у Запорізькій області правомірно сформовано вимогу про сплату недоїмки за 2-4 квартали 2017 року, 2018 та 2019 роки на суму 27181.44 грн., а вимога в цій є законною та обґрунтованою та скасуванню не підлягає.
Стосовно доводів позивача про неможливість формування відповідачем вимоги про сплату ЄВ на підставі даних інформаційних систем податкового органу без проведення перевірки позивача, суд зазначає наступне.
Порядок стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449).
Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції № 449, фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках:
- якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами;
- якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
За вимогами пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), 2 частина - порядковий номер, 3 частина - літера «У» (узгоджена вимога).
Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
Такий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 11.09.2018 року у справі №826/11623/16.
Таким чином, з урахуванням приписів Інструкції № 449 формування вимоги про сплату недоїмки з ЄВ може відбуватись на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску без проведення відповідної перевірки суб'єкта господарювання.
Вищенаведене залишилось поза увагою суду першої інстанції внаслідок чого суд дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі, виходячи з мотивів викладених в оскаржуваному рішенні суду, з урахуванням апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати із прийняття нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.
У відповідно до ч. 3, 4 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Як видно з матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір за подання адміністративного суду у розмірі 840.80 грн., в той же час, судом задоволено позовні вимоги позивача на 7%, відтак, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 58.86 грн.
Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області - задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.09.2020 року в адміністративній справі №280/2540/20 - скасувати та прийняти нову постанову.
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2020 №Ф-102507-56 ГУ ДПС у Запорізькій області в частині нарахованої недоїмки з єдиного внеску на суму 2112 грн.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору за подання адміністративного суду у розмірі 58 (п'ятдесят вісім) гривень 86 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управленя ДПС у Запорізькій області (ЄДРПОУ 44118663).
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту прийняття є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя Т.С. Прокопчук
суддя А.В. Шлай