08 квітня 2021 року м. Житомир справа № 240/20237/20
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Чернової Г.В.,
секретар судового засідання Черниш М.В.
за участю: позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Сиротенка О. В.
представника відповідача - Олійника А. Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просить:
- визнати протиправними з моменту прийняття та скасувати накази в.о. Директора полковника Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» від 22 жовтня 2020 року № 623 - ос в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого другого відділу управління з розслідування кримінальних правопорушень, чинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань та наказ в.о. Директора полковника Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 . Про звільнення ОСОБА_1 » (під час розгляду справи, було встановлено, що у витязі з наказу від 22.10.2020 було зроблено помилку, а саме зазначено номер №623, у судовому засіданні позивач уточнила свої позовні вимоги, та просила скасувати наказ від 22.10.2020 №633) від 03 листопада 2020 року № 662 - ос з посади слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби на підставі пункту частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань або на рівнозначній посаді в центральному апараті Державного бюро розслідувань з 04 листопада 2020 року;
- стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюро розслідувань середній заробіток за час вимушеного прогулу без утримання податків та інших обов'язкових платежів, починаючи з 04 листопада 2020 року по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого Управління Державного бюро розслідувань або на рівнозначній посаді в Центральному апараті Державного бюро розслідувань з 04 листопада 2020 року;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Державного бюро розслідувань середнього заробітку на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу без утримання податків й обов'язкових платежів з 04 листопада 2020 року у межах суми стягнення за 1 місяць.
В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач зазначає, що наказом т.в.о. Директора ДБР № 149-ос від 06.03.2020 її переведено на посаду слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань з 11.03.2020. 22 вересня 2020 року позивача було листом № 10-13-01-21132 попереджено про наступне скорочення займаної посади, після спливу 30-ти денного строку з моменту вручення такого повідомлення у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань, відповідно до наказу ДБР від 17 вересня 2020 року № 152 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік». Таким чином, строк дії попередження закінчувався 22.10.2020.
Однак, як вказала позивач вона з 19 жовтня по 02 листопада 2020 року (влючно) перебувала на лікарняному у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю через захворювання на COVID-19. Однак, попри це, наказом в.о Директора полковником Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 від 22.10.2020 № 633-ос, відповідно до пп 8, 9 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», п. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 87, ст. 89 Закону країни «Про державну службу», у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю працівників припинено державну службу та звільнено Позивача з посади слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису. В подальшому, наказом в.о Директора полковником Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 від 03.11.2020 № 662-ос Позивача повторно звільнено. На думку позивача вищевказані накази прийняті не уповноваженою особою з огляду на те, що відповідно до Указу Президента України «Про переліки посад, що підлягають заміщенню особами вищого офіцерського складу та граничних військових і спеціальних звань за цими посадами» від 05.05.2020 № 166 посада Директора ДБР включена до переліку посад, що підлягають заміщенню особами вищого офіцерського начальницького складу. Однак, оскаржувані накази про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади категорії «В» видано в.о Директора полковником Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 , який не мав рангу державного службовця та не був керівником державної служби в Державному бюро розслідувань.
Крім того формулювання підстав звільнення ОСОБА_1 , в оскаржуваних наказах є довільним та не відповідають вимогам Закону України «Про Державну службу» таке умисне перекручення відповідачем законодавчого формулювання підстави звільнення в оскаржуваних наказах підтверджує його незаконність та свідчить про відсутність, на думку позивача, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» передумов їх видання. Відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 17.09.2020 № 152 ДСК, посади державної служби у другому відділі Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, виведені зі штатного розпису та введено нові посади (іншої категорії) слідчих.
Таким чином, на думку позивача зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця у відповідності до вимог статті 87 Закону України «Про державну службу» та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу. Однак, довільне трактування Відповідачем порядку скорочення посад державної служби призводить до простого маніпулювання нормами законодавства та постійної зміни штатного розпису та відповідного порушення її конституційного права на працю.
Також, Позивач звертає увагу, що із займаної посади її звільнено двічі, про що свідчить наявність двох наказів від 22.10.2020 № 633-ос та від 03.11.2020 № 662-ос, кожен з яких є самостійним, не доповнюючи один одного, не вносячи будь-яких змін до змісту попереднього. При цьому, до її трудової книжки як підставу звільнення внесено саме наказ від 03.11.2020 № 662-ос, який видано після закінчення строку попередження про скорочення її посади. Частиною 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» закріплено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі п. 1 та п. 1-1 ч. 1 цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж 30 календарних дні. Оскільки Позивача письмово попереджено про скорочення посади 22.09.2020, станом на 03.11.2020 минуло більше ніж 30 календарних днів.
Таким чином, Відповідач не реалізував свою ініціативу звільнення державного службовця з посади в строки, встановлені законодавством.
Щодо наказу від 22.10.2020 № 633-ос «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису» то він також виданий з порушенням вимог ч.5 ст.87 Закону України «Про державну службу». Цей наказ фактично залишився нереалізованим відповідачем, оскільки дії останнього щодо видачі іншого наказу від 03.11.2020 про звільнення Позивача свідчать про те, що трудові відносини між ОСОБА_1 та Державним бюро розслідувань не припинялися. Крім того, позивач вказує, що оскаржувані накази є протиправними та такими, що порушують право Позивача на працю у зв'язку з тим, що суб'єктом призначення або керівником державної служби не запропоновано державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі. Враховуючи вищевказане та те, що накази в.о. директора ДБР від 22.10.2020 № 633-ос та від 03.11.2020 № 662-ос про звільнення її з посади є незаконними та підлягають скасуванню, то вказане свідчить про наявність підстав для поновлення ОСОБА_1 на попередній, або на рівнозначній посаді.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2020 року відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 21 січня 2021 року.
У зв'язку із клопотання представника відповідача підготовче засідання призначене на 21 січня 2021 року було відкладено.
Ухвалою від 04.02.2021 задоволено клопотання представника відповідача про розгляд адміністративної справи, призначеної на 08.02.2021, в режимі відео конференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів.
05 лютого 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від Державного бюро розслідування, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначили, що згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 № 305-ІХ, який набрав чинності з 27.12.2019, Державне бюро розслідувань набуло статусу державного правоохоронного органу, Директором та заступниками Директора якого є особи рядового і начальницького складу. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції зі змінами, внесеними Законом № 305-ІХ) організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України. На виконання зазначених положень закону Указом Президента України від 05.02.2020 № 41/2020, затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань. Наказом Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 № 42 затверджено нову Структуру системи Державного бюро розслідувань та визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного бюро розслідувань від 21.12.2017 № 1 «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань». Служба в Державному бюро розслідувань на посадах рядового і начальницького складу передбачає відповідність кваліфікаційним вимогам та особливим критеріям професійної придатності, які є відмінними від вимог служби в Державному бюро розслідувань на посадах державної служби. Крім того, служба на посадах рядового та начальницького складу має специфічні умови служби, що полягають у наступних чинниках: особливості конкурсного відбору; особливі вимоги придатності до служби; виконанням завдань оперативно-розшукової діяльності та досудового розслідування кримінальних правопорушень, які з урахуванням підслідності органу, безпосередньо пов'язані з ризиком та небезпекою для життя та здоров'я працівників та членів їх сімей. Відповідно до пункту 6 Порядку, зміна категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження. На підставі положень статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», наказом Державного бюро розслідувань від 17.09.2020 № 152 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік», внесено зміни до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань, які вводяться в дію з 22.10.2020. Так, відповідно до наказу ДБР від 17.09.2020 № 152 ДСК, посади державної служби у другому відділі Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, виведені з штатного розпису. Водночас введено нові посади (іншої категорії) старшого та середнього начальницького складу; старший слідчий в особливо важливих справах (підполковник ДБР) - 3 штатні посади, старший слідчий (майор ДБР) - 3 штатні посади та слідчий (капітан ДБР) - 3 штатні посади. Враховуючи дану обставину, наказом ДБР «Про попередження працівників» від 18.09.2020 № 590-ос, Управлінню кадрової роботи та державної служби ДБР доручено персонально попередити працівників другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, посади яких з 22.10.2020 скорочуються, про наступне вивільнення. Так, 22.09.2020 складено попередження № 10-13-01-21132 про наступне вивільнення ОСОБА_1 , у зв'язку із скороченням посади державної служби, на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», із яким позивач ознайомилась у той же день. Отже, у відповідності до вимог Закону України «Про державну службу», позивач була належним чином повідомлений про її звільнення - 22.09.2020.
Таким чином, на підставі наказів ДБР від 17.09.2020 № 152 ДСК та від 18.09.2020 № 590-ос, персонального попередження про наступне вивільнення від 22.09.2020 № 10-13-01-21132, Державним бюро розслідувань видано наказ від 22.10.2020 № 633-ос, відповідно до пункту 1 якого припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань. Так, пункт 1 вищевказаного наказу Державного бюро розслідувань від 22.10.2020 № 633-ос викладено в наступній редакції: «Звільнити ОСОБА_1 з посади слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису».
Водночас, у зв'язку із тим, що ОСОБА_1 , згідно листка непрацездатності серії АКА № 687204 перебувала на лікарняному, на підставі наказу Державного бюро розслідувань від 03.11.2020 № 662-ос, відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 87, статті 89 Закону України «Про державну службу», позивача звільнено з посади слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань з 03.11.2020 у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису.
Крім того, відповідач зазначив про безпідставність доводів позивача про відсутність повноважень у Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його обов'язки на звільнення Директора та його заступників територіального управління Державного бюро розслідувань. При цьому, вказали, що Державне бюро розслідувань звернулося до Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України з метою отримання експертного висновку, щодо застосування законів України «Про Державне бюро розслідувань» та «Про державну службу» в частині порядку здійснення повноважень керівника державної служби в Державному бюро розслідувань. З аналізу науково-правового висновку доводи позивача, які ґрунтуються виключно на суб'єктивному трактуванні норм Закону України «Про державну службу» та Закону України «Про Державне бюро розслідувань» стосовно, відсутності у Директора Державного бюро розслідувань та осіб, що його заміняють повноважень керівника державної служби є повністю хибними.
Також, відповідач звернув увагу і на те, що в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Закону України «Про державну службу» та КЗпП України при вивільненні державних службовців у зв'язку із скороченням посад державної служби, зокрема, відповідно до частини 6 статті 49-2 КЗпП України не враховується переважне право особи на залишення на роботі, крім того у суб'єкта призначення відсутній обов'язок переведення особи, посада якої скорочується на рівнозначну або нижчу посаду. Підсумовуючи доводи представник Державного бюро розслідувань зазначив, що звільнення ОСОБА_1 відбулось у відповідності до вимог чинного законодавства.
08 лютого 2021 року у підготовчому судовому засіданні була оголошена перерва до 23 лютого 2021 року.
09 лютого 2021 року до суду надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач заперечує щодо доводів відповідача, посилаючись на доводи викладенні у позовній заяві.
Ухвалою від 19 лютого 2021 року задоволено клопотання представника відповідача про розгляд адміністративної справи, призначеної на 23 лютого 2021 року, в режимі відео конференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів.
23 грудня 2021 року до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив позивача, доводи яких відповідають доводам викладених у відзиві .
У підготовчому провадженні 23 лютого 2021 року суддею поставлено на обговорення питання про закриття підготовчого провадження, оскільки судом були виконані всі завдання визначені ст. 173 КАС України. Позивач, її представник та представник відповідача підтримали позицію суду стосовно закриття підготовчого провадження та початку розгляду справи по суті. Ухвалою суду підготовче провадження закрито, та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судових засіданнях позивач та її представник позовні вимоги підтримали повністю та просили суд позов задовольнити з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву на запереченні на відповідь на відзив.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Згідно до наказу Державного бюро розслідувань № 32-ос від 10.01.2020 року ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого третього слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку з масовими протестами у 2013-2014 роках) Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань, з 11.01.2020 в порядку переведення з Прокуратури міста Києва.
Відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 04.03.2020 № 142-ос ОСОБА_1 переведено на посаду слідчого другого відділу Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках.
У подальшому, наказом Державного бюро розслідувань № 149-ос від 06.03.2020 ОСОБА_1 переведено з цієї посади на посаду слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань з 11.03.2020.
17.09.2020 виконувачем обов'язків Директора Державного бюро розслідувань винесено наказ № 152 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік».
У зв'язку з цим, позивача листом від 22 вересня 2020 року № 10-13-01-21132 попереджено, що у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань відповідно до наказу від 17 вересня 2020 року № 152 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік», попереджаємо про наступне скорочення посади слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, яку ОСОБА_1 обіймала, по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення попередження. Позивач 22 вересня 2020 року ознайомилась із попередженням, про що свідчить її підпис.
Відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини першої, частини п'ятої статті 87, статті 89 Закону України «Про державну службу», у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю працівників наказом Державного бюро розслідувань від 22.10.2020 № 633-ос, ОСОБА_1 звільнено з посади слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань у перший робочий день наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису.
Наказом Державного бюро розслідувань від 03 листопада 2020 року №662-ос відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини першої, частини четвертої та частини п'ятої статті 87, статті 89 Закону України «Про державну службу», та у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю працівника Припининено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань 03 листопада 2020 року у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, на підставі наказу Державного бюро розслідувань від 17 вересня 2020 року 152 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік», наказу Державного бюро розслідувань від 18 вересня 2020 року № 590-ос «Про попередження працівників» персональне попередження про наступне вивільнення від 22 вересня 2020 року №10-13-01-21132, наказу Державного бюро розслідувань від 22 жовтня 2020 року №633-ос "Про звільнення працівників", листку непрацездатності серії АКА №687204 від 19 жовтня 2020 року.
Позивач не погодившись із вказаними діями та наказами відповідача звернувся до суду із вказаним позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
За приписами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
12 листопада 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Державне бюро розслідувань», який визначає правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань.
Так, відповідно до статті 1 Закон України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції, чинній до 27.12.2019 року) Державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Постановою Кабінету Міністрів України №127 від 29 лютого 2016 року утворено Державне бюро розслідувань.
Наказом Державного бюро розслідувань від 21 грудня 2017 року №1 затверджено структуру Державного бюро розслідувань.
Водночас, 03 грудня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27 грудня 2019 року та яким внесено зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань».
Так, згідно зі статтею 1 Закон України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції, чинній з 27.12.2019 року) Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Тобто, відбулась зміна правового статусу Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.
З 27 грудня 2019 року ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання, щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції зі змінами, внесеними Законом № 305-ІХ) організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.
На виконання зазначених положень закону Указом Президента України від 05.02.2020 № 41/2020, затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань.
Наказом Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 № 42 затверджено нову структуру системи Державного бюро розслідувань та визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного бюро розслідувань від 21.12.2017 № 1 «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань».
На момент звільнення позивача Закон №794-VIII діяв в редакції Закону України №720-IX від 17.06.2020.
Отже, при вирішенні справи суд керується положеннями Закону №794-VIII в редакції Закону України №720-IX від 17.06.2020.
Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників. У разі відсутності Директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник Директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників Директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов'язків.
Так, згідно із статтею 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» від 12.11.2015 № 794-VIII, до повноважень Директора Державного бюро розслідувань, або особи, що виконує обов'язки Директора, окрім іншого віднесено:
1)визначення відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами;
2)видання у межах повноважень накази і розпорядження, давати доручення, які є обов'язковими для виконання працівниками Державного бюро розслідувань.
Визначення переліку посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, може відбуватися поетапно за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження.
На підставі положень статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», наказом Державного бюро розслідувань від 17.09.2020 № 152 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік», внесено зміни до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань, які вводяться в дію з 22.10.2020.
Так, відповідно до наказу ДБР від 17.09.2020 № 152 ДСК, посади державної служби у другому відділі Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, виведені з штатного розпису.
Законодавчо внесення змін до штатного розпису Державного бюро розслідувань прямо передбачено в пункті 5 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».
Так, відповідно до наказу ДБР від 17.09.2020 № 152 ДСК, посади державної служби, а саме слідчі - головного слідчого управління, виведені з штатного розпису. Водночас введено нові посади (іншої категорії) старшого та середнього начальницького складу; старший слідчий в особливо важливих справах (підполковник ДБР) - 3 штатні посади, старший слідчий (майор ДБР) - 3 штатні посади та слідчий (капітан ДБР) - 3 штатні посади.
Враховуючи дану обставину, наказом ДБР «Про попередження працівників» від 18.09.2020 № 590-ос, Управлінню кадрової роботи та державної служби ДБР доручено персонально попередити працівників, посади яких з 22.10.2020 скорочуються, про наступне вивільнення.
Як зазначено в абзаці першому пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці.
З вищевикладеного, суд приходить висновку про те, що у зв'язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) була скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок зміни штатного розпису.
Суд звертає увагу, що Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову від 05.08.2020 № 743 «Про затвердження Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань», яка визначає правове регулювання порядку проходження такої служби. Відповідно пункту 1 Особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань (далі - особи рядового та начальницького складу) є громадяни України, які на конкурсній основі у добровільному порядку (за контрактом) прийняті на службу до Державного бюро розслідувань і яким присвоєно спеціальні звання осіб рядового та начальницького складу відповідно до законодавства.
Отже, посади державної служби та посади рядового та начальницького складу є посадами різних категорій посад з власним правовим статусом який врегульований для державних службовців Законами України «Про державну службу» та «Про Державне бюро розслідувань», а для осіб рядового та начальницького складу власне контрактом, який заключають з особою при вступі на службу, та Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, Законом України «Про Державне бюро розслідувань» та КЗпП України. Окрім цього такі посади мають різні кваліфікаційні вимоги, до таких посад застосовуються різні умови проходження конкурсу (зокрема, конкурс для посад рядового та начальницького складу передбачає проходження військово-лікарської комісії, тестів на фізичну підготовку).
При цьому, суд зауважує, що діями відповідачів жодних прав позивача не порушено, оскільки позивач не позбавлений права участі у конкурсі на зайняття зазначених посад на рівних умовах з іншими кандидатами.
Щодо посилань позивача на те, що дії відповідача щодо неї є дискримінаційними, а саме не запропонування їй рівнозазначеної посади при звільненні суд зазначає наступне.
02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України від 12 грудня 2019 року №378-IX, яким внесено зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції. Так, нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.
Зокрема, відповідно до частини 6 статті 49-2 Кодексу законів про працю України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
При цьому, Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року №440-ІХ внесені аналогічні зміни в Закон України «Про державну службу», який набрав чинності 13 лютого 2020 року.
Отже, після внесення Законом України від 14 січня 2020 року №440-IX змін у Закон України «Про державну службу», норми частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України в частині обов'язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.
Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.
Однак, суд наголошує, що положеннями частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.
Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про державну службу», на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників, то суд приходить до висновку про те, що в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню, а доводи позивача про невиконання відповідачем обов'язку щодо працевлаштування позивача, суд вважає помилковими.
При цьому, норми ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» не скасовувались та неконституційними не визнавались, а відтак немає підстав вважати, що відповідач діяв неправомірно, не запропонувавши позивачу будь-яку вакантну посаду державної служби у Державному бюро розслідувань, оскільки це є правом державного органу, а не обов'язком.
Щодо посилання позивача на відсутність повноважень у виконуючого обов'язки директора Державного бюро розслідувань О.Сухачова, щодо підпису оскаржуваних наказів, суд зазначає наступне.
Припинення державної служби відбувається за ініціативою суб'єкта призначення з підстав, визначених ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу".
Згідно п.п.3, 7 ч.1 ст.2 Закону України "Про державну службу" суб'єкт призначення - це державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади, суб'єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади
Відповідно до ч.11 ст.91 Закону України "Про державну службу" особливості вступу, проходження та припинення державної служби у Апараті Верховної Ради України, державних органах, зазначених у частинах першій, восьмій - десятій цієї статті, інших органах системи правосуддя, дипломатичної служби, правоохоронних, митних та податкових органах регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, визначених спеціальним законодавством у відповідній сфері.
Закону України «Про Державне бюро розслідувань» визначає правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань, а отже є спеціальним законом у відповідній сфері.
Статтями 10 та 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» визначено, що Директор Державного бюро розслідувань займає найвищу посаду служби в Державному бюро розслідувань, яка є державною службою особливого характеру.
Згідно ст.12 Закону № 794 Директор Державного бюро розслідувань, зокрема,
координує і контролює діяльність центрального апарату та територіальних управлінь Державного бюро розслідувань,
затверджує структуру та штатну чисельність центрального апарату та територіальних органів Державного бюро розслідувань,
визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами,
вносить на розгляд Президента України подання про відзначення державними нагородами України осіб рядового та начальницького складу, державних службовців та інших працівників Державного бюро розслідувань, а також осіб, які сприяють у виконанні покладених на нього завдань,
видає у межах повноважень накази і розпорядження, дає доручення, які є обов'язковими для виконання працівниками Державного бюро розслідувань,
призначення на посади та звільнення з посад працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань, директорів та заступників директорів територіальних управлінь Державного бюро розслідувань,
вирішує питання про заохочення працівників Державного бюро розслідувань, присвоює у встановленому законодавством порядку ранги державних службовців працівникам Державного бюро розслідувань та спеціальні звання особам рядового і начальницького складу, здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.
Як вбачається з матеріалів справи, посада ОСОБА_1 відноситься до посади центрального апарату, з аналізу наведених положень Закону № 794 можна дійти висновку, що для правозастосовної необхідності законодавець поєднав суб'єкта призначення (керівника державної служби) та директора ДБР, як посадову особу, якій, відповідно до законодавства, надано повноваження призначати (звільняти) на відповідну посаду державної служби, отже, в усіх випадках, де в Законі № 794 значиться директор ДБР, розуміється й суб'єкт призначення (керівник державної служби), виходячи з умов конкретної ситуації.
Згідно ч.4 ст.12 Закону № 794 у разі звільнення Директора Державного бюро розслідувань з посади, його смерті або відсутності відомостей про місце його перебування повноваження Директора Державного бюро розслідувань протягом 60 днів виконує його перший заступник, а в подальшому - почергово кожний із заступників і знову перший заступник з ротацією кожні 60 днів до того часу, доки не буде призначено нового Директора Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому цим Законом. Строк виконання повноважень розпочинається відповідно з дня, наступного за днем звільнення Директора Державного бюро розслідувань, або з дня, наступного за днем його смерті, або з дня, наступного за останнім днем, коли місце перебування Директора Державного бюро розслідувань було відомо.
Уповноваженому на виконання обов'язків Директора надаються усі права передбачені Законом № 794, зокрема, але не виключно укладати угоди, видавати накази. Будь-яких обмежень по компетенції в.о. Директора, щодо повноважень директора не встановлено. Виконуючий обов'язки директора наділений повноваженнями самого Директора.
Як вбачається з витягу з наказу від 18.09.2020 р. № 371-06/ДСК ОСОБА_2 приступив до виконання повноважень Директора Державного бюро розслідувань з 18.09.2020 р., а тому доводи позивача про підписання оскаржуваних наказів неуповноваженою особою є безпідставними.
У матеріалах справи наявний «Науково-правовий висновок на запит в.о. Директора Державного бюро розслідувань від 02 вересня 2020 року №10-11-01-19862», підготовлений співробітниками Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України .
Зміст висновку експерта у галузі права встановлений статтею 112 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) і може розкривати питання у галузі права щодо застосування аналогії закону чи аналогії права, чи змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.
Натомість, питання, визначені пунктів 1, 2 частини 1 статті 112 КАС України, в межах даної справи не виникали, а тому суд не приймає до уваги вказані висновки.
Вирішуючи питання щодо правомірності прийняття наказів про звільнення позивача від 22 жовтня 2020 року № 633 - ос, та від від 03 листопада 2020 року № 662 - ос, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1, ч.1 ст 87 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Відповідно до ч.3 ст.87 Закону України "Про державну службу" суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Відповідно до ч.5 ст.87 Закону України "Про державну службу" наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 22.09.2020 була повідомлена про скорочення її посади, яку вона обіймала по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення повідомлення.
Суд звертає увагу, що на момент винесення наказу, дата виходу позивача з лікарняного відома не була, а тому, щоб не допустити порушення вимог ч.3 ст.87 Закону України "Про державну службу", відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 12 Закону України "Про Державне бюро розслідувань", пункту 1 частини 1, частини п'ятої статті 87, статті 89 Закону України "Про державну службу", у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю працівників, наказом Державного бюро розслідувань від 22.10.2020 № 633-ос, ОСОБА_1 звільнено з посади слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань у перший робочий день наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису.
В подальшому, на підставі наказу Державного бюро розслідувань від 17 вересня 2020 року 152 ДСК "Про затвердження змін до штатного розпису центрального апараду Державного бюро розслідувань на 2020 рік", наказу Державного бюро розслідувань від 18 вересня 2020 року № 590-ос "Про попередження працівників" персональне попередження про наступне вивільнення від 22 вересня 2020 року №10-13-01-21132, наказу Державного бюро розслідувань від 22 жовтня 2020 року №633-ос "Про звільнення працівників", листку напрацездатності серії АКА №687204 від 19 жовтня 2020 року, наказом Державного бюро розслідувань від 03 листопада 2020 року №662-ос відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 12 Закону України "Про Державне бюро розслідувань", пункту 1 частини першої, частини четвертої та частини п'ятої статті 87, статті 89 Закону України "Про державну службу", та у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю працівника припининено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань 03 листопада 2020 року у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису
Судом встановлено, що перший робочий день позивача після лікарняного є 03 листопада 2020 року, позивач не заперечував оскільки згідно листка непрацездатності серії АКА №687204 від 19 жовтня 2020 року вона повинен була стати до роботи з 03 листопада 2020 року.
А тому, відповідач, виносячи накази про звільнення позивача, діяв у межах повноважень наданих йому, та на підставі ст.87 Закону України "Про державну службу".
Щодо доводів позивача про невірне формулювання підстав звільнення в оскаржуваних наказів, слід зазначити наступне.
Як вбачається із наказу від 03.11.2020 №662-ос, підставою для звільнення ОСОБА_1 є скорочення посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису.
Відповідно, до пункту 1 частина 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу
Суб'єкт призначення при винесені наказу про звільнення особи, може в залежності від фактичних обставин зазначити будь-яку із визначених у пункті першому підстав, але суть прийнятого рішення при цьому не змінюється.
Суб'єктом призначення, як у попереджені так і в оскаржуваному наказі про звільнення чітко визначено правові підстави, безпосередньо зазначено положення закону на підставі якого скорочено посаду позивача - пункт 1 частина 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».
У даному випадку зі змісту оскаржуваного наказу чітко вбачається правова підстава звільнення позивача, а тому доводи позивача, в цій частині є необґрунтованими.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
В силу ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що оскаржуванні накази про звільнення ОСОБА_1 є правомірними та такими, що відповідають критеріям, визначним ч.2 ст.2 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Положеннями ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем доведено правомірність своїх рішень, а відтак в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 належить відмовити.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255 КАС України, суд -
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державного бюро розслідувань (вул. Михайла Грушевського, 12/2,Київ 8, 01008, код ЄДРПОУ 41760289) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Г.В. Чернова
Повне судове рішення складене 22 квітня 2021 року