Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 квітня 2021 р. Справа №200/3544/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку письмового провадження заяву позивача про поновлення пропущеного процесуального строку у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради в Донецькій області (далі - відповідач), відповідно до якого просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2018, 2019 та 2020 роки у розмірі меншому, ніж передбачено статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2018, 2019 та 2020 роки з урахуванням розміру зазначеної соціальної виплати, визначеного статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та здійснити їх виплату з урахуванням фактично виплачених сум.
Ухвалою суду від 05 квітня 2021 року відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та було запропоновано позивачу надати суду, обґрунтовану заяву про поновлення пропуску строку звернення до адміністративного суду з позовними вимогами в частині виплати грошової допомоги до 05 травня у 2018 - 2019 роках та доказів поважності причин його пропуску.
20 квітня 2021 року від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, у якій позивач просив суд поновити пропущений строк звернення до адміністративного суду з позовом та розглянути справу без його участі.
В обґрунтування вищезазначеної заяви позивач вказав, що про причини невиплати щорічної разової грошової допомоги він дізнався з відповіді відповідача від 10 березня 2021 року № 56.8-15453/ККЦ на особисте звернення, тому не було можливості оскаржити бездіяльність відповідача своєчасно. Після отримання вказаної відповіді відповідача ним 26 березня 2021 року було направлено позовну заяву, про що свідчить чек поштового відправлення.
Посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини в справі «Іліан проти Туреччини» вважає причини пропуску строку звернення до суду поважними та просить суд поновити строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Представники сторін у судове засідання, призначене на 21 квітня 2021 року не з'явились, про дату, час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на те, що сторони чи їх представники у судове засідання не з'явились, суд приходить висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.
Розглянувши заяву позивача про поновлення строку звернення, суд зазначає наступне.
Частинами першою-другою статті 122 КАС України, визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Щодо посилання позивача у позовній заяві на рішення Конституційного Суду України №3-р/2020 від 27 лютого 2020 року, то суд зазначає наступне.
Рішенням Конституційного Суду України №3-р/2020 від 27 лютого 2020 року, на яке посилається позивач у позові, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Даним рішенням визнано неконстиуційним окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу Україн и у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, проте питання щодо терміну виплати вказаної разової грошової допомоги, встановленої статтею 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Конституційним Судом України не вирішувалось.
Суд зазначає, що прийняття 27 лютого 2020 рішення Конституційним Судом України №3-р/2020, на яке посилається позивач, також не може слугувати підставою вважати строк не пропущеним та не є підставою для поновлення строку звернення до суду з метою отримання допомоги до 05 травня за 2018-2019 роки, оскільки його положення не можуть застосовуватись за минулий час, так як окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, - втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 27 лютого 2020 року.
Сам факт прийняття рішення Конституційного Суду України №3-р/2020, яким визнано наведені положення неконституційними, не міг бути перешкодою для звернення позивача до суду за захистом порушених прав в 2018-2019 роках.
Вказане повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14 травня 2019 року у справі №815/3087/18, в якій Верховний Суд вирішував питання щодо строку звернення позивача до суду з позовом стосовно виплати йому грошової допомоги до 05 травня та дійшов висновку пропуску строку звернення позивача до суду у червні 2018 року стосовно виплат грошової допомоги до 05 травня за 2011-2016 роки, оскільки одноразова грошова допомога до 5 травня є щорічною виплатою, тому позивач повинен був дізнаватися про порушення своїх прав щороку при її отриманні в розмірі, меншому ніж передбачено законом.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них, визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 05 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога.
Частиною четвертою статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особи, які не отримали разової грошової допомоги до 05 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що перебіг строку звернення особи до суду з позовною вимогою про визнання протиправними дій (бездіяльності) щодо непризначення щорічної разової допомоги в необхідному розмірі на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» слід обраховувати з 30 вересня відповідного року.
Дана позиція кореспондується з відповідними висновками Верховного Суду викладеними в постанові від 06 лютого 2018 року по справі № 607/7919/17, у яких Верховний Суд встановив, що 30 вересня поточного року - це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована.
Отже, перебіг строку звернення позивача до суду з даним позовом слід обраховувати з 30 вересня відповідного року, за який виплачується разова щорічна грошова допомога.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, строк звернення до суду з позовними вимогами про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо перерахунку позивачу щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, встановленому статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2018 - 2019 роки слід обчислювати з 30 вересня кожного із зазначених років.
Посилання позивача на те, що про порушення свого права на отримання грошової допомоги до 5 травня дізнався лише 10 березня 2021 року з відповіді відповідача № 56.8-15453/ККЦ, суд не приймає, оскільки позивач, отримавши щорічну разову грошову допомогу до 5 травня, як учасник бойових дій у меншому розмірі ніж це передбачено законом за період 2018 - 2019 роки, мав право звернутись за виплатою всієї належної йому суми до 30 вересня відповідного року.
Таким чином, про порушення його права позивачу було відомо ще з 2018 року.
Отже, звернувшись 26 березня 2021 року до суду з позовом про визнання протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2018, 2019 та 2020 роки у розмірі меншому, ніж передбачено статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2018, 2019 та 2020 роки з урахуванням розміру зазначеної соціальної виплати, визначеного статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та здійснити їх виплату з урахуванням фактично виплачених сум, позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду щодо вимог про виплату допомоги за 2018 та 2019 роки.
Жодних належних та допустимих доказів щодо поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б не залежали від волі позивача та унеможливлювали б своєчасне звернення за судовим захистом позивачем суду не надано.
Так, рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Суд звертає увагу позивача на те, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Інститут строків у адміністративному процесі стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини Перез де Рада Каванілес проти Іспанії, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PЙREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).
У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO № 23452/94; KREUZ v. POLAND № 28249/95).
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Відтак, зважаючи на тривалість строку, який пропущено, поведінку позивача, яка передувала зверненню до суду з даним позовом, та враховуючи, що позивач протягом вказаного періоду отримував щорічну разову грошову допомогу до 05 травня, хоча і в меншому розмірі, а, отже, мав дізнатись про порушення своїх прав, на думку суду, вказані у заяві підстави пропуску строку звернення до суду з даним позовом не є поважними.
Оскільки з позовними вимогами позивач звернувся до суду поза межами встановленого статтею 122 КАС України, суд вважає за необхідне повернути адміністративний позов позивачеві у частині позовних вимог про визнання протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2018, 2019 роки у розмірі меншому, ніж передбачено статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2018, 2019 роки з урахуванням розміру зазначеної соціальної виплати, визначеного статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та здійснити їх виплату з урахуванням фактично виплачених сум.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви у вказаній частині позовних вимог не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Відповідно до п.3 ч.2 ст. 181 КАС України суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження в інших випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 180 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.
Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 180 Кодексу адміністративного судочинства України у підготовчому засіданні суд: з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом, чи причини їх неподання; пропонує учасникам справи надати суду додаткові докази або пояснення; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових та електронних доказів за їх місцезнаходженням; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання; вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше.
Станом на 21 квітня 2021 року, відповідачем не надано відзив на позов та докази на його обґрунтування.
З метою надання відповідачу можливості виконати ухвалу суду від 05 квітня 2021 року, в частині надання відзиву на позов у встановлений судом строк, надання достатнього часу позивачам для отримання відзиву та надання їм можливості подати відповідь на нього, суд вважає за необхідне відкласти підготовче засідання у даній справі щодо розгляду позовних вимог відносно щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 169, 180, 181, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради в Донецькій області, у частині позовних вимог про визнання протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2018, 2019 роки у розмірі меншому, ніж передбачено статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2018, 2019 роки з урахуванням розміру зазначеної соціальної виплати, визначеного статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та здійснити їх виплату з урахуванням фактично виплачених сум - повернути позивачу.
Продовжити розгляд справи у частині позовних вимог щодо визнання протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі меншому, ніж передбачено статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік з урахуванням розміру зазначеної соціальної виплати, визначеного статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та здійснити їх виплату з урахуванням фактично виплачених сум.
Відкласти підготовче засідання у даній справі на 11 травня 2021 року на 10 годину 40 хвилин.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Роз'яснити позивачу, що позовна заява та всі додані до неї документи залишаться в матеріалах справи та не повертаються позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала складена і підписана 21 квітня 2021 року у порядку письмового провадження.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.І. Бабіч