Україна
Донецький окружний адміністративний суд
22 квітня 2021 р. Справа№200/2910/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
09 березня 2021 року засобами поштового зв'язку позивач, ОСОБА_1 , подав до суду адміністративний позов до відповідача, Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради Донецької області, у якому просив:
- визнати бездіяльність відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу за 2018, 2019, 2020 роки разової грошової допомоги до 5 травня згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 5 (п'яти) мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплаченого розміру допомоги у 2018, 2019, 2020 роках протиправною;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу за 2018, 2019, 2020 роки разову грошову допомогу до 5 травня згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 5 (п'яти) мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплаченого розміру допомоги у 2018, 2019, 2020 роках;
- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати у встановлений судом термін, з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування вимог позивач зазначив, що він є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій. Відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» йому має щорічно до 5 травня виплачуватись разова грошова допомога у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Однак, у 2018-2020 роках позивачу виплачено щорічну разову грошову допомогу до 5-го травня в розмірі меншому, ніж це передбачено законом. У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду із позовом про захист порушеного права.
Відповідач надав відзив в якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні з наступних підстав. Здійснення виплат разової грошової допомоги до 5 травня за період з 2018 року по 2109 роки в розмірах, передбачених постановами Кабінету Міністрів України №170 та №237 на відповідний рік, було здійснено правомірно, в межах повноважень та відповідно до положень діючого законодавства. Рішення Конституційного Суду України №3-р/2020 набуло чинності лише 27 лютого 2020 року, а тому не змінює правових відносин, що мали місце у 2018-2019 роках. Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» від 19 лютого 2020 року №112 встановлений розмір разової грошової допомоги до 5 травня на 2020 рік для учасників бойових - 1390,00 грн. Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області були надані списки ветеранів війни від 20 березня 2020 року №1111/12/01-2020, у яких ОСОБА_1 був зазначений з розміром разової грошової допомоги 1390,00 грн. В Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який регулює спірні правовідносини, зміни на виконання рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 не вносились. Крім того, на думку відповідача, позивач пропустив строк звернення до суду з адміністративним позовом.
22 березня 2021 року позивачу поновлений строк звернення до суду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами спрощеного позовного провадження.
22 березня 2021 року від відповідача витребувані докази.
Дослідивши докази, письмові пояснення, викладені в заяві по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт НОМЕР_1 (а.с.7).
Позивач відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 17 січня 2017 року, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій (а.с.10).
24 лютого 2021 року позивач звернувся з заявою ім'я директора Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради в Донецькій області, у якій просив нарахувати та виплатити допомогу до 05 травня за 2017, 2018, 2019 та 2020 роки відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу» у розмірі 5 (п'яти) мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплаченого розміру допомоги у 2017, 2018, 2019 та 2020 роках (а.с. 8).
За результатами розгляду вказаної заяви відповідач листом від 25 лютого 2020 року №№56.8-11875/ККЦ повідомив позивача про виплату допомоги до 5 травня в розмірах: 1265,00 грн. за 2018 рік, 1295,00 грн. за 2019 рік, 1390,00 грн. за 2020 рік, на підставі Постанов КМУ № 170, № 237, №112, № 223 в межах бюджетних призначень, встановлених Законом про Державний бюджет України та підтвердження зарахування вказаних виплат на картковий рахунок позивача (а.с. 9).
06 квітня 2018 року Управління кадрового забезпечення Головного управління національної поліції в Донецькій області на виконання Закону України «Про статут ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо своєчасного нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій направило матеріали щодо працівників ГУНП в Донецькій області, зокрема ОСОБА_1 , до Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради (а.с. 20-21).
04 квітня 2019 року Управління кадрового забезпечення Головного управління національної поліції в Донецькій області на ім'я директора Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради на виконання статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо своєчасного нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій направило список одержувачів щорічної разової грошової допомоги, які проходять службу в ГУНП в Донецькій області, зокрема ОСОБА_1 (а.с. 22-24).
20 березня 2020 року Управління кадрового забезпечення Головного управління національної поліції в Донецькій області на ім'я директора Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради на виконання статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо своєчасного нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій та учасникам війни направило список одержувачів щорічної разової грошової допомоги, які проходять службу в ГУНП в Донецькій області, зокрема ОСОБА_1 (а.с. 25-26).
При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.
Україна є […] правова держава (стаття 1 Конституції України) .
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (стаття 46 Конституції України).
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані Законом України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII).
Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, встановлені статтею 12 вказаного Закону.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 статтю 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було доповнено частиною четвертою такого змісту:
«Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком».
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» згадану вище норму права викладено в такій редакції:
«Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними зокрема положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, на момент нарахування і виплати у 2020 році позивачу одноразової грошової допомоги, діяла стаття 12 Закону №3551-XII у редакції Закону України від 25.12.1998 №367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій та особам, прирівняним до них, - п'ять мінімальних пенсій за віком.
Поряд із цим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 Травня були з 01.01.2015 також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Відповідно до пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
На реалізацію приписів цієї норми закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 19.02.2020 №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», де передбачено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1390 гривень.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 встановлено, що в Основному Законі України передбачено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті 3).
Згідно з Основним Законом України Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України (пункт 1 частини другої статті 92). Такими законами є закони України про Державний бюджет України на кожний рік і Бюджетний кодекс України (далі - Кодекс).
У преамбулі Кодексу зазначено, що Кодексом визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Кодексу).
Відповідно до підпункту 5 пункту 63 розділу І Закону №79 розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу було доповнено, зокрема, пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі й Закону №3551-ХІІ, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказаними положеннями Закону №3551-ХІІ передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону №3551-ХІІ (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).
За юридичною позицією Конституційного Суду України «встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551-ХІІ, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551-ХІІ, підриває довіру до держави… Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551-ХІІ, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551-ХІІ, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту» (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).
Конституційний Суд України звернув увагу, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 наголошував на тому, що «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони» (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Конституційний Суд України дійшов також висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-ХІІ, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону №3551-ХІІ, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 18 грудня 2018 року №12-р/2018 уже наголошував, що «забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551-ХІІ, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави» (абзац дев'ятий пункту 6 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.
Разова грошова допомога учасникам бойових дій є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів №11 та №14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви №68385/10 та №71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
За положеннями статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, суд доходить висновку, що з 27.02.2020 позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку статті 12 Закону №3551-ХІІ в редакції Закону України від 25.12.1998 №367-ХІV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій та осіб, прирівняним до них, - п'ять мінімальних пенсій за віком.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про те, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги за 2020 рік.
Щодо викладених у відзиві на позов заперечень відповідача, суд зазначає наступне.
Дійсно, згідно пункту 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян.
При цьому частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принципи, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
З урахуванням цього Кабінет Міністрів України при реалізації наданих йому повноважень та визначенні розмірів соціальної допомоги мав керуватися приписами статей 8, 22, 24 Конституції України. Невиконання цього обов'язку та вирішення питань, що належать до його компетенції, всупереч вказаному вище принципу, апріорі не може мати правомірні наслідки.
Суд також зазначає, що у рішенні Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) зазначено, що окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Посилання відповідача щодо необхідності внесення відповідних змін до тексту Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не можуть бути прийняти до уваги, оскільки зміст прав та обов'язків не може визначатися нормою, яка втратила чинність, навіть за умови її залишення у тексті закону.
Посилання відповідача на неможливість здійснення своїх зобов'язань через не надходження коштів від головного розпорядника, не ґрунтується на вимогах закону та є безпідставним.
Щодо посилання відповідача стосовно пропуску позивачем строку звернення, суд зазначає, що це питання вирішено судом і позивачу поновлено строк звернення до суду за захистом своїх прав.
У Рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Бюджетного кодексу України) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява № 70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оскільки дана справа має ознаки типової справи, визначені рішенням Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у зразковій справі №440/2722/20, суд, відповідно до вимог частини 3 статті 291 КАС України, враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у вказаному рішенні.
Водночас суд зауважує, що вимоги про донарахування щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2018, 2019 роки як учаснику бойових дій, у відповідності до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суперечать статті 91 Закону України «Конституційний Суд України» та частині 2 статті 152 Конституції України, оскільки стосуються періоду, який передував даті ухвалення вказаного рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року у справі 1-247/2018(3393/18).
Таким чином, у 2018, 2019 роках відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що були передбачені законодавством України на момент виплати разової грошової допомоги до 5 травня за ці роки.
Отже, в задоволені позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу за 2018, 2019 роки разової грошової допомоги до 5 травня згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 5 (п'яти) мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплаченого розміру допомоги у 2018, 2019 роках, та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу за 2018, 2019 роки разову грошову допомогу до 5 травня згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 5 (п'яти) мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплаченого розміру допомоги у 2018, 2019 роках, слід відмовити.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, яка полягала у не нарахуванні та не виплаті позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, та зобов'язати Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
У відповідності до частини 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом (частина 4 статті 372 КАС України).
У відповідності до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Оскільки статтею 382 КАС України встановлено право, а не обов'язок суду зобов'язувати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подавати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, а позивачем не надано доказів на підтвердження такої необхідності, суд не вбачає підстав для встановлення строку для подачі звіту про виконання судового рішення.
Оскільки рішення ухвалено на користь позивача, який звільнений від сплати судового збору, судові витрати компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 5 статті 139 КАС України).
Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 47, 72-77, 90, 132, 139, 143, 215, 241-246, 250, 251, 255, 291, 295, 297, 370, 382, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради Донецької області (місцезнаходження: 87555, Донецька область, м. Маріуполь, пр. 70; код ЄДРПОУ 41336065) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради Донецької області про визнання протиправною бездіяльності щодо відмови у нарахуванні та виплаті за 2018, 2019 роки разової грошової допомоги до 5 травня згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 5 (п'яти) мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплаченого розміру допомоги у 2018, 2019 роках, та зобов'язання нарахувати та виплатити за 2018, 2019 роки разову грошову допомогу до 5 травня згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 5 (п'яти) мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплаченого розміру допомоги у 2018, 2019 роках, відмовити.
Повний текст рішення складений 22 квітня 2021 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Донецького окружного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Суддя А.І. Циганенко