22 квітня 2021 року Справа № 160/14061/20
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Рябчук Олена Сергіївна, перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4), Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -, -
25.03.2021 року на підставі ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 10.03.2021 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4), Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)», в якій позивач просить:
- відкрити провадження в адміністративній справі за цим адміністративним позовом до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4) та до Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89);
- визнати неправомірним виконання відповідачами обвинувального вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.04.2002 року в частині засудження мене до довічного позбавлення волі без наявності у них розпорядження суду про виконання вироку та доданої до цього розпорядження копії цього вироку, які на мене із суду має отримати відповідний орган або установа в порядку звернення вироку до виконання, та зобов'язати відповідача (ДУ ДВК-89) утриматися від виконання вироку щодо мене до моменту отримання із суду цих документів;
- встановити відсутність у відповідачів повноважень на виконання зазначеного у вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.04.2002 року рішення суду про засудження мене до довічного позбавлення волі, яке зазначено в цьому вироку, що обумовлено відсутністю у нього як копії не набравшого законної сили вироку, яка була б належним чином завіреною, так і відсутністю у нього згаданих вище розпорядження суду про виконання вироку і копії вироку, набравшого законної сили;
- встановити наявність у відповідачів повноважень на виконання зазначеного у вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.04.2002 року рішення суду про тримання мене під вартою в якості запобіжного заходу до моменту отримання із суду офіційного повідомлення про набрання законної сили цим вироком і розпорядження про виконання цього вироку в частині засудження мене до довічного позбавлення волі;
- визнати неправомірним визнання відповідачами вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.04.2002 року щодо мене набравшим законної сили, що обумовлено відсутністю у них офіційного повідомлення суду про набрання цим вироком законної сили щодо мене;
- встановити відсутність у відповідачів повноважень на виконання касаційної ухвали Верховного Суду України від 23.07.2002 року щодо мене;
- визнати неправомірним виконання відповідачами касаційної ухвали Верховного Суду України від 23.07.2002 року щодо мене шляхом виконання покарання у виді довічного позбавлення волі;
- встановити відсутність у відповідачів повноважень на виконання зазначеного у вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.04.2002 року рішення суду про засудження мене до довічного позбавлення волі, яке зазначено в цьому вироку, що обумовлено відсутністю у них згаданих вище розпорядження суду про виконання вироку і копії вироку, набравшого законної сили;
- встановити наявність у відповідача повноважень на виконання зазначеного у вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.04.2002 року рішення суду про тримання мене під вартою в якості запобіжного заходу до моменту отримання із суду офіційного повідомлення про набрання законної сили цим вироком і розпорядження про виконання цього вироку в частині засудження мене до довічного позбавлення волі, разом з копією цього вироку;
- визнати неправомірним використання відповідачами відносно мене належним чином незавіреної копії не набравшого законної сили вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.04.2002 року та зобов'язати відповідача утриматися від її використання у будь-який спосіб щодо мене;
- визнати неправомірним використання відповідачами відносно мене належним чином незавіреної копії ухвали Верховного Суду України від 23.07.2002 року та зобов'язати відповідача утриматися від її використання у будь-який спосіб щодо мене;
- визнати неправомірним здійснення відповідачем обліку мене як засудженого до довічного позбавлення волі та зобов'язати його негайно зняти мене з цього обліку.
Відповідно до розпорядження щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справ від 25.03.2021 року зазначена справа розподілена судді ОСОБА_2 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.03.2021 р. позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху у зв'язку з невідповідністю позову вимогам Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивачу запропоновано усунути недоліки позову протягом 10-ти днів з дня отримання копії ухвали суду про залишення позову без руху шляхом надання суду оригіналу позовної заяви та копій доданих до неї документів, копій позовної заяви та доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, а також заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.
Копію ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.03.2021 р. надіслано позивачу та отримано 09.04.2021 р.
20.04.2021 р. від позивача на адресу суду надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 26.03.2021 р., до якої долучено копії позовних матеріалів, заяву про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску.
В обґрунтування поважності пропуску строку звернення до суду у заяві зазначено наступне.
Позивачем отримано та надано суду докази на підтвердження обставин, які викладені в заяві про поновлення строку звернення до суду від 27.10.2020 р.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Під іншими законами позивач має на увазі ст.ст. 537-539 Кримінального процесуального кодексу України, яким встановлені строки для вирішення судом питань під час виконання вироків та після виконання вироків. Тобто, ці питання вирішуються судом на протязі часу, коли виконується вирок і КПК України не обмежує строк звернення до суду за захистом прав, які були порушені діями, рішеннями або бездіяльністю адміністрації установ виконання покарань при виконання вироку.
Крім того, позивач зазначає, що протягом тривалого часу він не мав реальної можливості знати свої права та процедуру оскарження порушень його прав у суді із-за відсутності доступу до законів, кодексів, нормативно-правових актів.
Про неможливість звернення за правовою допомогою свідчить не надання адвоката по двом заявам у 2019 р. та в січні 2020 р., а також по трьом зверненням - два від 06.11.2020 р. та одне від 23.11.2020 р.
Зі своєю особовою справою позивач ознайомлений 30.06.2020 р.
Звернення позивача до прокуратур про захист його права не дали бажаного результату, про що свідчить відповідь Дніпровської місцевої прокуратури № 4 від 26.10.2020 р. Саме з цієї дати і слід відліковувати строк звернення до суду.
Позивач має скрутне матеріальне становище, не працевлаштований, тому не має можливості придбати нормативно-правові акти.
Також, про порушення своїх прав позивач дізнався із відповіді від 20.08.2020 р. № Ш 05-08-20/Ш-08 на свою заяву від 10.08.2020 р.
Реальна можливість знати свої права, всі умови перебування в ув'язненні, порядок та процедуру оскарження вироку з'явилась у позивача після придбання планшету. Що сталося 02.10.2020 р.
Крім того, позивач просив суд врахувати правову позицію Верховного Суду по справі № 640/25034/19.
Розглянувши подані представником позивача документи на виконання вимог ухвали суду від 26.03.2021, заяву про поновлення строку звернення до суду та доводи, зазначені як підстави в обґрунтування поважності пропуску строку звернення до суду із даним позовом, суд вважає, що причини пропуску строку звернення до суду, зазначені у заяві, не є поважними, тому заява про поновлення строку звернення до суду не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.118 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч.2 ст.123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до п.9 ч.4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ст. ст. 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а також кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. ст.8, 9 КАС України усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом, а розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості
При цьому, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Ключовими принципами ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Суд зазначає, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фогарді проти Сполученого Королівства» право доступу до суду не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням; вони дозволені тому, що право доступу до суду, в силу своєї природи, потребує регулювання з боку держави.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа “Стаббігс та інш. Проти Великобританії” рішення від 22.10.1996р., “Девеер проти Бельгії” рішення від 27.02.1980р.).
Згідно з ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Право на звернення до суду може бути обмежене законом, зокрема у такий спосіб, як встановлення законом строку для звернення до адміністративного суду. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження обмежувальних строків для звернення до адміністративного суду обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду можуть бути визнані лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного особою, яка звернулася з адміністративним позовом, має першочергове значення, тобто передує встановленню обставин, від яких залежить результат вирішення спору.
За результатом розгляду заяв позивача про поновлення строку звернення до суду та матеріалів адміністративного позову судом встановлено, що події, на які посилається позивач в позовній заяві, відбулися в 2020 р.
З позовом про оскарження протиправних, на думку позивача, дій та бездіяльності відповідачів, які відбулися в 2002 р., позивач звернувся 30.10.2020 р.
Доводи позивача стосовно застосування положень ст.ст. 537-539 Кримінального процесуального кодексу України є не обґрунтованими.
Положення ст.ст. 537-539 Кримінального процесуального кодексу України застосовуються при розгляді судом перелічених питань в порядку кримінального судочинства.
При цьому, розгляд справи № 160/14061/20 на виконання вимог постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 10.03.2021 р. здійснюється за правилами адміністративного судочинства на підставі Кодексу адміністративного судочинства України.
Перебування позивача в місцях позбавлення волі не перешкоджає його праву на отримання безоплатної правової допомоги. Доказів не надання такої допомоги саме для захисту прав в зв'язку з обставинами, наведеними в позовній заяві, позивачем не надано.
Тобто, позивач міг звернутися для надання правової допомоги для отримання консультації щодо підстав виконання вироку.
В разі звернення за правовою допомогою позивач міг отримати необхідну для захисту прав інформацію та здійснити звернення до суду.
В заявах позивачем зазначено про звернення за правовою допомогою в 2019-2020 р.р.
Обґрунтувань не можливості звернення за безоплатною правовою допомогою починаючи з 2002 р. позивачем не надано.
Таким чином, позивачем не доведено, що він не мав реальної можливості дізнатися про порушення своїх прав з 2002 р. до 2020 р.
В постанові від 18.02.2021 р. № 640/25034/19 Верховний Суд зазначає, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути: день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи; день отримання поштового відправлення, в якому особі надіслано рішення, яке вона оскаржує; день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії; день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Як вже зазначалося, позивачем не доведено, що він не мав можливості дізнатися про порушення своїх прав з 2002 р. до 2020 р.
Будь-яких інших поважних причин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, позивачем не вказано.
За таких обставин, суд вважає, що підстави, зазначені позивачем у заяві щодо поновлення пропущеного строку звернення до суду із даним позовом, не є поважними, тому заява позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з п.9 ч.4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя повертає позовну заяву у випадках, передбачених частиною 2 ст. 123 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовну заяву ОСОБА_1 слід повернути позивачеві.
Керуючись ст.ст. 121-123, 169, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду із позовною заявою - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4), Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу - ОСОБА_1 .
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала про повернення позовної заяви може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Рябчук