22 квітня 2021 р. Справа № 160/6333/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , в якій позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської міської ради №231/5 від 23.03.2021, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 та передано у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у АДРЕСА_1 , код виду цільового призначення земель (КВЦПЗ) 02.01 (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Розглядаючи матеріали позовної заяви, судом встановлено наступне.
Як вбачаєтья з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної ради м.Дніпропетровська Дніпропетровської області від 19.12.1997 №543/4 громадянці ОСОБА_3 відведено земельну ділянку площею 0,10 га. по АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку, за рахунок ущільнення.
У зв'язку із укладенням шлюбу, громадянка ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_4 .
Рішенням сесії Дніпропетровської міської ради від 28.12.2009 №350/53 надано дозвіл Управлінню Держкомзему у м.Дніпропетровськ Дніпропетровської області на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, громадянам м.Дніпропетровська згідно з додатком.
Додатком до даного рішення визначено перелік земельних ділянок, щодо яких готуються проекти рішень про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, де за порядковим №59 зазначено - ОСОБА_1 (адреса земельної ділянки - АДРЕСА_1 ).
З матеріалів справи вбачається, що 06.06.2019 позивачем подано клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо даної земельної ділянки.
В позовній заяві позивач зазначає, що в подальшому вона дізналась про те, що спірну земельну ділянку передано у власність громадянці ОСОБА_5 .
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Дніпровської міської ради від 24.03.2021 №231/5 «Про передачу земельної ділянки у районі вул.Бєлградської (Амур-Нижньодніпровський район) у власність гр. ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розроблений ТОВ «ЦЗТІ», та умови передачі земельної ділянки, визначені під час його погодження, і передано земельну ділянку, площею 0,1000 га. у власність гр. ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у АДРЕСА_1 , код виду цільового призначення земель (КВЦПЗ) 02.01 (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)).
Вважаючи таке рішення Дніпровської міської ради протиправним, позивач звернулась за захистом порушеного права до суду.
Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Аналіз наведеної норми права дає можливість дійти висновку, що ключовою складовою справи адміністративної юрисдикції є публічно-правовий характер спірних правовідносин, тобто внаслідок допущення бездіяльності, вчинення дій або прийняття рішення суб'єктом владних повноважень має відбутися порушення прав та інтересів особи в сфері публічних правовідносин.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, земельну ділянку, щодо якої позивачем подано клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, передано у власність гр. ОСОБА_2 , що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, у зв'язку з чим відбулося порушення прав та інтересів позивача щодо набуття права власності на бажану земельну ділянку.
За приписами ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Відповідно до ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Велика Палата Верховного Суду у справі №605/567/17 виклав правову позицію в подібних правовідносинах, викладену у постанові від 09.10.2019, згідно з якою якщо особа звертається до відповідного органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідне рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративних судів. Розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речове право на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Враховуючи встановлені обставини, суд доходить висновку, що оскарження рішення Дніпровської міської ради №231/5 зачіпає права власності на цю земельну ділянку третьої особи - ОСОБА_2 , оформлене у встановленому законом порядку, на судовий захист якого не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Таким чином, спірні правовідносини мають приватноправовий характер.
Така правова позиція узгоджується з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в постановах від 16.05.2018 у справі №337/2535/2017, від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 02.10.2018 року у справі № 911/488/18, від 28.11.2018 року у справі № 490/5986/17-ц, а також, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.02.2019 у справі №П/811/1884/17, адміністративне провадження №К/9901/55051/18, постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №522/7636/14-ц.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду з поміж іншого, зокрема, відзначає, що однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінській дії суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2016 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі викладеного та зважаючи, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, суд відмовляє у відкритті провадження у справі.
При цьому, частиною 7 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
За таких обставин, суд вважає за необхідне, відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі та роз'яснити позивачу, що спір між сторонами має приватноправовий характер, а тому, з огляду на суб'єктний склад, такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 4, 5, 19, 170, 242, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження надіслати позивачу разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини 5 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Маковська