22 квітня 2021 року Справа № 160/1172/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
25.01.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області, у якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року за № 213-VIII на підставі рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, починаючи з 31.07.2020 року.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у зв'язку з прийняття Конституційним Судом рішення від 23.01.2020 року у справі 1-р/2020, вона має право на призначення пенсії на пільгових умовах у 45 років, відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». У свою чергу відповідач своїм листом від 04.08.2020 року протиправно відмовив позивачу в призначенні пенсії на пільгових умовах. У зв'язку з чим позивач звернулась до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
18.02.2021 року представником відповідача надано відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що позивачу необхідно призначати пенсію на підставі пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», так як пенсійне забезпечення окремої категорії осіб, до якої належить позивач, регулюється спеціальним законом. З огляду на ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивач набуває права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах після досягнення нею 50-річного віку. У зв'язку з чим відповідач просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.
09.03.2021 року від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що відзив відповідача є законодавчо необґрунтованим та таким, що не спростовує доводи, викладені в позовній заяві як підстави для задоволення позову.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи.
Станом на 03.08.2020 року загальний стаж роботи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) складає 43 роки 0 місяців 14 днів, в свою чергу пільговий стаж за списком №1 складає 19 років 6 місяців 1 день.
31.07.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Покровського відділу обслуговування громадян у м. Кривий Ріг (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
04.08.2020 року відділ з перерахунків пенсій №8 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом №0400-0313-8/63755 розглянуло заяву позивача та відмовило в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, посилаючись на те, що позивач набуває права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах після досягнення нею 50 річного віку.
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач і звернулась до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.114 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку - 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Таким чином, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють аналогічні правовідносини, пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Водночас суд наголошує на існуванні і виключень з наведеного загального правила.
З 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) (далі - Рішення Конституційного Суду).
Пунктом 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
- чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
- жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 16.10.2012 року №5462-VI та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 16.10.2012 року №5462-VI та 50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Зважаючи на частину 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та №37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.
При цьому суд зазначає, що Конституційний Суд України у рішенні від 23.01.2020 №1-р/2020, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Конституційний Суд України приймаючи рішення від 23.01.2020 року у справі №1-р/2020, дійшов висновку, що особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VIII. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи, суд констатує, що обрані Пенсійним фондом у цьому конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного і того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи (тобто на користь позивача).
З огляду на викладене, суд робить висновок, що у межах спірних правовідносин необхідно віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону.
Втім, дослідивши матеріали справи, суд також зазначає наступне.
У своєму позові позивач зазначає про можливість застосування до неї приписів ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, зазначеній в п. 3 рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, з огляду те, що її пільговий стаж роботи складав більше ніж 15 років.
Проте, суд не бере до уваги такі твердження позивача, оскільки відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
У свою чергу Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII, набрав чинності 11.10.2017 року, а тому досягти віку, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), для призначення пенсії за вислугу років позивач мала до 11.10.2017 року.
Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , наявної у матеріалах справи, ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , та станом на 11.10.2017 року не досягла 45-річного віку.
Таким чином, з матеріалів справи не встановлено наявності у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 на спірні правовідносини не впливає, оскільки приписи Закону України «Про пенсійне забезпечення» не поширюються на позивача.
Суд зазначає, що норма п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на час розгляд заяви позивача є чинною (не визнана неконституційною та не скасована).
Оскільки позивач не досягла пенсійного віку, передбаченого ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд робить висновок, що відповідач правомірно відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява є необґрунтованою та у її задоволенні необхідно відмовити.
Відповідно до положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на відмову у задоволенні позовної заяви, судові витрати на користь позивача не стягуються.
Керуючись ст. ст. 139, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський