12 квітня 2021 року ЛуцькСправа № 140/1122/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
при секретарі Головатій І.В.,
за участю представника позивача Максимчука Ю.В.,
представника відповідача Соколова С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Волинській області про визнання протиправною та скасування постанови,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовом до Управління Держпраці у Волинській області (далі - відповідач, Управління Держпраці) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ВЛ-1819/1645/АВ/ТД-ФС від 21.01.2021.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 13.11.2020 по 16.11.2020 інспекторами Управління Держпраці було проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 . За результатами інспекційного відвідування було складено акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю №ВЛ 1819/1645/АВ від 16.11.2020.
Згідно з наведеної в акті інформації інспекторами Управління Держпраці було встановлено наступні порушення: ч.1 ст.21, ч.3 ст. 24 КЗпП України, Постанови КМУ №413, а саме: ОСОБА_2 (період з 03.12.2019 по 15.03.2020) та ОСОБА_3 (період з 17.12.2019 по 15.03.2020) допускалися до роботи у ФОП ОСОБА_1 без укладення трудових договорів, оформлення наказів власника та повідомлення ДФС про прийняття працівників на роботу; ч.1, 2 ст.115 КЗпП України, ч.1 ст.24 ЗУ «Про оплату праці», а саме: виплата заробітної плати працівникам проведена один раз у місяць; ч.1 ст.83 КЗпП України, а саме: при звільненні працівників їм не виплачена грошова компенсація за всі не використані ними дні щорічної відпустки; абз.2 п.2.27 глави 2 Інструкції №58, а саме: відсутність відомостей про день звільнення працівників в табелі обліку робочого часу; ч.1 ст.94 КЗпП, ч.1 ст.1 ЗУ «Про оплату праці», а саме: ненарахування заробітної плати звільненим працівникам за останній робочий день; ч.1 ст.116 КЗпП України, а саме: ненарахування коштів звільненим працівникам за останній робочий день та не проведення нарахування компенсації за всі дні невикористаної відпустки.
На підставі зазначеного акту 21.01.2021 відповідачем було винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ВЛ-1819/1645/АВ/ТД-ФС, на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України накладено на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 100000,00 грн.
Із даною постановою позивач категорично не погоджується, вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки оскаржувана постанова про накладення штрафу винесена за формою, що втратила чинність; за порушення ч.3 ст.24 КЗпП України винесено постанову, а не рішення щодо розгляду справи; відсутність порушень ч.3 ст.24 КЗпП України щодо фактичного допуску до роботи без укладення трудового договору та повідомлення органів ДФС ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Позивач зазначає, що пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є неправдивими, суперечать фактичними обставинам та не можуть бути підставою для висновків про порушення трудового законодавства.
В обґрунтування позовних вимог ФОП ОСОБА_1 вказує, що ОСОБА_2 у відповідності до наказу №1 від 22.03.2019 була прийнята на роботу до ФОП ОСОБА_1 на посаду продавця-консультанта. В трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 остання перебувала до 02.12.2019 та була звільнена із займаної посади за згодою сторін наказом №8 від 02.12.2019 на підставі власноруч написаної заяви. Аналогічно було і з ОСОБА_3 , яка була прийнята на роботу до ФОП ОСОБА_1 з 03.06.2019 згідно наказу №5 від 31.05.2019 на посаду продавець-консультант. В трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 остання перебувала до 16.12.2019 та була звільнена із займаної посади за згодою сторін наказом №9 від 16.12.2019 на підставі власноруч написаної заяви.
Після звільнення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у ФОП ОСОБА_1 не працювали жодного дня ні за трудовим, ні за будь-яким іншим договором та не отримували від ФОП ОСОБА_1 жодних коштів.
Окрім того, у період трудових відносин у 2020 році ФОП ОСОБА_1 не орендував контейнери на території Центрального та Завокзального ринках у м.Луцьку в силу того, що попит на замовлення пам'ятників у зимові місяці є дуже низьким в силу численних святкових та вихідних днів, а в березні 2020 ринки не працювали через введений карантин. А тому винесена Управлінням Держпраці постанова про накладення штрафу від 21.01.2021 є протиправною та підлягає скасуванню.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 позовну заяву ФОП ОСОБА_1 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження (а.с.30).
Відповідач у відзиві на адміністративний позов від 15.02.2021 позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 не визнав та просив відмовити в задоволенні позову повністю (а.с.39-47). В обґрунтування своєї позиції вказав, що оскаржувану постанову винесено 21.01.2021 року за формою, затвердженою наказом Мінсоцполітики України від 18.08.2017 №1338. Разом з тим, форма постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, що була затверджена наказом Міністерства соціальної політики України від 18.08.2017 №1338, та чинна форма постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, що затверджена наказом Мінекономіки від 19.05.2020 №920, мають лише 3 формальних відмінності між собою: в назві (була назва «постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами», стала «постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення»); слова «Керуючись статтею 259 Кодексу законів про працю України, статтею 53 Закону України «Про зайнятість населення, частиною третьою статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні, пунктом 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» замінено на слова «Керуючись статтею 259 Кодексу законів про працю України, статтею 53 Закону України «Про зайнятість населення, частиною третьою статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні, Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення». Тобто статтю 259 замінено на статтю 265, та замість лише одного 8 пункту застосовано в цілому Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.
Управління Держпраці зауважує, що вказані зміни щодо форми постанови про накладення штрафу не звужують права чи обов'язки роботодавця (ФОП ОСОБА_1 ) та права чи обов'язки органів Держпраці, а також не є фактом, що заперечує допущенні ФОП ОСОБА_1 порушення ч.3 ст.24 КЗпП України та не призвели до неправильного розгляду справи про накладення штрафу по суті.
Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 27.10.2020 №2161 з поміж іншого затверджено форму рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу. Однак, КЗпП України та Порядком накладення штрафів ні перед, ні під час розгляду справи про накладення штрафу, ні за її результатами не передбачено видання такого документа як рішення щодо розгляду справи. В даному випадку повинні застосовуватися КЗпП України та Порядок накладення штрафів як нормативно-правові акти, які мають вищу юридичну силу.
Крім того, зазначає, що факт допуску ФОП ОСОБА_1 до роботи без укладення трудового договору та повідомлення органів ДФС ОСОБА_2 та ОСОБА_4 підтверджується документами (актом інспекційного відвідування від 16.11.2020 №ВЛ 1819/1645/АВ, заявою ОСОБА_2 від 29.10.2020, поясненням ОСОБА_2 від 13.11.2020, поясненням ОСОБА_4 від 13.11.2020 та ін). Враховуючи вищевикладене, в сукупності зібрані документи підтверджують факт допуску ФОП ОСОБА_1 в період з 03.12.2019 по 15.03.2020 до роботи без укладення трудового договору та повідомлення органів ДФС Марценюк І.В. та в період з 17.12.2019 по 30.08.2020 ОСОБА_3 , чим порушено частину 3 статті 24 КЗпП України, за що абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України передбачена відповідальність у вигляді штрафу, а відтак представник відповідача вказує, що оскаржувана постанова є законною.
У відповіді на відзив (а.с.91-94) позивач зазначив, що факт недотримання відповідачем чинної форми рішення про притягнення до відповідальності роботодавця свідчить про недотримання ним своїх власних процедур та грубе порушення ним принципу «належного урядування». Приймаючи постанову про накладення штрафу та процесуально оформляючи її на підставі вже нечинного нормативного акту, відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а отже вийшов за межі своїх повноважень, що прямо суперечить завданням та основним принципам засад адміністративного судочинства. Крім того, викладені в акті перевірки Управління Держпраці відомості не є беззаперечним доказом вини особи у порушенні вимог законодавства про працю, а підлягають перевірці.
Що стосується доводів відповідача про відсутність трудових договорів між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 й ОСОБА_4 за періоди їхньої роботи, позивач зазначає, що відсутність таких договорів є логічною, оскільки трудові договори з даним працівниками були припинені у відповідності до наказів про звільнення ОСОБА_2 й ОСОБА_4 .
Також позивач посилається на те, що у відзиві відповідачем не було спростовано того факту, що інспекторами Управління Держпраці не було встановлено будь-яких фактичних даних, які підтверджені відповідними доказами, що після офіційного звільнення із займаних посад ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .В перебували у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_1 . Так, інспекторами взагалі не перевірялися такі фактичні обставини, як: допущення особи до роботи (наприклад, копії заяв про прийом на роботу, анкет, листів про розгляд резюме, записи в журналі про передачу трудової книжки, про ознайомлення з будь-якими правилами на підприємстві тощо); про виконання трудової функції (наприклад, акти здачі робіт, довіреності, видані роботодавцем на працівника, записи в книзі скарг і пропозицій, листування з клієнтом, покази колег по роботі, контрагентів, телефонні розмови, фотографії на робочому місці, відеозапис на робочому місці тощо); про виконання вимог щодо внутрішнього трудового розпорядку; про виплату «заробітної плати» (наприклад, підписи на платіжних документах, підписи в журналах, квитанції, документи про перерахування коштів на картковий рахунок тощо); про належність чи неналежність ФОП ОСОБА_1 магазинів, в яких нібито працювали вказані в акті особи.
Крім того, при інспекційному відвідуванні взагалі не було враховано того факту, що ФОП ОСОБА_1 не орендував у 2020 році контейнерів на ринках міста Луцька, де нібито працювали ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та не виплачував їм жодних заробітних плат. В свою чергу стверджує, що позовні вимоги є підставними, обґрунтованими належними та допустимими доказами та підлягають до задоволення.
12.03.2021 до суду надійшли від відповідача заперечення на відповідь на відзив (а.с.97-99), в яких зазначає, що усі доводи та обґрунтування своєї правової позиції та докази, якими вони обґрунтовуються, Управління Держпраці надало у відзиві на позовну заяву ФОП ОСОБА_1 , який міститься у матеріалах справи. Крім того, вказує, що у відповіді на відзив позивачем зазначено аргументи, які жодним чином не спростовують обставини, якими управління вмотивовує свою позицію у справі.
Ухвалою суду від 12.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14:30 12.04.2021 (а.с.104-105).
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечив, просив відмовити в задоволенні позову повністю з підстав, наведених у відзиві та запереченнях.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що на підставі наказу Управління Держпраці від 10.11.2020 №463-і «Про проведення заходу державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування» та направлення від 10.11.2020 №463 (а.с.55-56) головним державним інспектором праці Солодухою В.Ю. 13.11.2020 по 16.11.2020 проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 за адресою здійснення господарської діяльності: АДРЕСА_1 з питань додержання законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, про що складено акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю, від 16.11.2020 №ВЛ 1819/1645/АВ (а.с.57-66).
Вказаним актом зафіксовано такі порушення:
- ОСОБА_2 (період з 03.12.2019 р. по 15.03.2020 р.) та ОСОБА_3 (період з 17.12.2019 р. по 15.03.2020 р.) допускалися до роботи у ФОП ОСОБА_1 без укладення трудових договорів, оформлення наказів власника та повідомлення ДФС про прийняття працівників на роботу (ч.1 ст. 21, ч.3 ст. 24 КЗпП України, Постанови КМУ № 413);
- виплата заробітної плати працівникам проведена один раз у місяць (ч. 1, 2 ст. 115 КЗпП України, ч.1 ст.24 ЗУ «Про оплату праці»);
- при звільненні працівників їм не виплачена грошова компенсація за всі не використані ними дні щорічної відпустки (ч.1 ст.83 КЗпП України);
- відсутність відомостей про день звільнення працівників в табелі обліку робочого часу (абз.2 п. 2.27 глави 2 Інструкції №58);
- ненарахування заробітної плати звільненим працівникам за останній робочий день (ч.1 ст.94 КЗпП, ч.1 ст.1 ЗУ «Про оплату праці»);
- ненарахування коштів звільненим працівникам за останній робочий день та не проведення нарахування компенсації за всі дні невикористаної відпустки (ч.1 ст.116 КЗпП України).
Копію акту інспекційного відвідування від 16.11.2020 №ВЛ 1819/1645/АВ позивач отримав особисто, про що власноруч зазначив у даному акті, вказавши, що з актом не згоден, заперечення будуть пред'явлені у встановлені законодавством строки (а.с.63).
За результатами розгляду матеріалів інспекційного відвідування постановою Управління Держпраці від 21.01.2021 №ВЛ-1819/1645/АВ/ТД-ФС на позивача накладено штраф у розмірі 100000,00 грн (а.с.77).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За правилами пункту шостого частини першої, частини третьої статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною п'ятою статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» передбачено, що роботодавцям забороняється, зокрема, застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
На виконання вимог частини третьої статті 24 КЗпП Кабінет Міністрів України прийняв постанову №413 від 17.06.2015 «Про порядок повідомлення Державній податквій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу».
За правилом, визначеним Постановою №413, повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором […].
Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
З аналізу наведених норм вбачається, що допущення працівника до роботи можливе за наявності укладеного трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та подання повідомлення про прийняття працівника на роботу до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором.
Водночас підставою для притягнення до відповідальності є виявлення контролюючим органом факту фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
Перевіряючи наявність підстав для притягнення ФОП ОСОБА_1 до відповідальності за використання праці найманих працівників без оформлення трудового договору, суд виходить з наступного.
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_2 з 25.03.2019 була прийнята позивачем на посаду продавець-консультант (наказ №1 від 22.03.2019) та цього ж числа з нею був укладений трудовий договір. На підставі письмової заяви ОСОБА_2 відповідно до наказу №8 від 02.12.2019 з 02.12.2019 звільнена із займаної посади (а.с.12-17).
Крім того, ОСОБА_3 з 03.06.2019 прийнята ФОП ОСОБА_1 на посаду продавця-консультанта (наказ №5 від 31.05.2019), з нею 03.06.2019 був укладений трудовий договір, а з 16.12.2019 остання звільнена позивачем із посади на підставі поданої заяви відповідно до наказу №9 від 16.12.2019 (а.с.18-23).
Водночас, в ході інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 відповідач встановив, що ОСОБА_2 в період з 03.12.2019 по 15.03.2020 та ОСОБА_3 в період з 17.12.2019 по 30.08.2020 були допущені до роботи без укладення трудових договорів, оформлення наказів власника та повідомлення Державної податкової служби про прийняття працівників, чим порушено ч.1 ст.21, ч.3 ст.24 КЗпП України та вимоги постанови КМУ №413 від 17.06.2015.
Суд погоджується з висновками, викладеними в акті інспекційного відвідування від 16.11.2020 №ВЛ 1819/1645/АВ, виходячи з наступного.
Так, під час інспекційного відвідування 13.11.2020 відібрані пояснення у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.67, 69).
У своїх поясненнях ОСОБА_2 вказала, що працювала у підприємця ОСОБА_1 в період з 25.03.2019 по 15.03.2020. В обов'язки входило продаж та консультація клієнтів гранітних пам'ятників, складання договорів та проектів пам'ятників. Графік роботи з вівторка по суботу з 9 до 15, неділя-понеділок вихідний. Контролював робочий графік підприємець ОСОБА_1 . Виплата заробітної плати була обумовлена у відсотках від продажу замовлень.
ОСОБА_3 у власних поясненнях зазначила, що працювала продавцем-консультантом у підприємця ОСОБА_1 у період з 03.06.2019 по 30.08.2020 (магазин № НОМЕР_1 , Варшавський ринок). Виконувала обов'язки: розробляла індивідуальні проекти, продавала і оформляла замовлення, за які брала завдатки з замовників, кошти перераховувала на картку або віддавала власнику ОСОБА_1 графік роботи - вівторок-неділя з 09.00 до 15.00 год, понеділок вихідний. Заробітна плата була обумовлена в розмірі спочатку 5000 грн, а з серпня 2019 року - 6000 грн, яка виплачувалась на руки із завдатків. В магазині працювала одна, у випадку хвороби мінялася з власником. Контролював роботу, графік, замовлення, фінанси ОСОБА_1 .
Допитані в судовому засіданні як свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтвердили факт роботи у підприємця ОСОБА_1 без укладення трудового договору.
Зокрема, свідок ОСОБА_3 показала, що працювала у підприємця ОСОБА_1 з 03.06.2019 по 30.08.2020 продавцем-консультантом, окрім періоду локдауну з 15.03.2020 по 15.05.2020, на Варшавському ринку в контейнері №777 з 9 год до 15 год. На вимогу підприємця при прийомі на роботу писала також заяву на звільнення без дати. 01.09.2020 підприємець в телефонному режимі повідомив про закриття магазину, з огляду на що надала йому трудову книжку для внесення до неї запису про звільнення. ФОП ОСОБА_1 віддав трудову книжку з відкритою датою звільнення і сказав, що узгодить зі своїм бухгалтером дату звільнення. Звернувшись в Центр зайнятості, їй відмовили в оформленні допомоги по безробіттю, оскільки в трудовій книжці відсутня дата звільнення. Після цього звернулась в Управління Держпраці та за наслідками перевірки виявилось, що датою звільнення є 16.12.2019, тобто була звільнена заднім числом, відтак вісім місяців працювала неофіційно. Підприємець зарплату по відомостях не виплачував. Кошти в рахунок зарплати забирала із завдатку за замовлення, попередньо узгоджуючи з підприємцем суму, яку можна було забрати. В подальшому виявилось, що підприємець взагалі не сплачував за неї ЄСВ. У заяві на звільнення дата, з якої просить звільнити, написана не нею, також у трудовому договорі підпис про його розірвання не її.
Свідок ОСОБА_2 показала, що дійсно працювала у підприємця у період з 25.03.2019 по 15.03.2020. При цьому вказала, що працювала на Центральному ринку продавцем-консультантом, в обов'язки входило прийняття замовлень пам'ятників, ваз. При прийнятті на роботу за бажанням підприємця писала заяву на звільнення без дати. Заробітну плату підприємець виплачував у формі відсотків від замовлень, забирала кошти із завдатків. У січні 2020 року не ходила на роботу, оскільки ОСОБА_1 не платив заробітної плати, а у зв'язку з початком локдауну з 15.03.2020 були закриті ринки. Про закриття продажів на Центральному ринку повідомив у «Viber». Також ОСОБА_2 вказала, що була звільнена заднім числом, при цьому запис у її трудовій книжці роботодавець проставив значно пізніше, проте дати не пам'ятає. Свідок зазначила, що у заяві на звільнення дата звільнення проставлена не нею та в трудовому договорі підпис про його розірвання не її.
Отже, показаннями свідків підтверджується факт допуску підприємцем ОСОБА_1 до роботи працівників без оформлення трудового договору, при цьому вказані показання повністю відповідають наданим в ході інспекційного відвідування поясненням, є послідовними та сумнівів у їх правдивості не викликають.
Крім того, 13.11.2020 інспектором Управління Держпраці були відібрані пояснення у ОСОБА_6 , яка засвідчила, що працює продавцем в контейнері №747 навпроти контейнера 777 (варшавський ринок), в якому брали замовлення на виготовлення пам'ятників, де продавцем була ОСОБА_7 , яка працювала протягом 2020 року до кінця серпня місяця (а.с.71), що в свою чергу також підтверджує встановлені обставини справи.
Таким чином, всупереч вимогам чинного трудового законодавства ФОП ОСОБА_1 використовував найману працю без оформлення трудового договору (контракту) з ОСОБА_2 в період з 03.12.2019 по 15.03.2020 та ОСОБА_3 в період з 17.12.2019 по 30.08.2020.
Проаналізувавши матеріали перевірки, заслухавши показання свідків, суд дійшов висновку, що встановлені в ході інспекційного відвідування порушення позивачем вимог частини третьої статті 24 КЗпП та постанови КМУ №413 від 17.06.2015 знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду справи.
Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок №509), який визначає механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч.2 ст.265 КЗпП України та ч.2-7 ст.53 Закону України «Про зайнятість населення».
Пунктом 2 вказаного Порядку передбачено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, зокрема, на підставі акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників.
Таким чином, правовою підставою для винесення постанови про накладення штрафу є встановлений та зафіксований в акті перевірки фактичний допуск працівника до роботи без належного оформлення трудового договору (контракту).
Так, оскаржувана постанова прийнята на підставі акта інспекційного відвідування від 16.11.2020 №ВЛ-1819/1645/АВ, в ході якого встановлено, що ФОП ОСОБА_1 допустив до роботи без укладеного трудового договору та повідомлення до Державної податкової служби України про прийняття працівника на роботу ОСОБА_2 період з 03.12.2019 по 15.03.2020 та ОСОБА_3 період з 17.12.2019 по 30.08.2020, що знайшло своє підтвердження під час розгляду справи, а тому суд дійшов висновку, що постанова про накладення штрафу від 21.01.2021 №ВЛ-1819/1645/АВ/ТД-ФС прийнята правомірно.
Суд не приймає до уваги доводи позивача та представника позивача в судовому засіданні про те, що Управлінням Держпраці винесено постанову, а не рішення щодо розгляду справи та те, що постанова про накладення штрафу винесена за формою, що втратила чинність з огляду на наступне.
Судом встановлено та не заперечується представником відповідача, що дійсно оскаржувану постанову винесено за формою, затвердженою наказом Мінсоцполітики України від 18.08.2017 №1338 «Про затвердження форм документів, що складаються при здійсненні заходів Державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування інвалідів», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.12.2017 за №1500/31368, яка на момент її винесення втратила чинність. На момент прийняття даної постанови діяв наказ від 19.05.2020 №920, яким затверджено чинну форму постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість.
Разом з тим, суд зазначає, що будь-які процедурні порушення, пов'язані із самим процесом оформлення результатів діяльності суб'єктів владних повноважень по фіксації недотримання суб'єктом приватного права вимог законодавства, оцінюються судом з урахуванням всіх обставин справи та необхідністю досягнення балансу, зокрема між інтересами особи правопорушника, публічними інтересами, які проявляються у забезпеченні дотриманні роботодавцями трудового законодавства та захисті інтересів працівників.
Такі формальні неточності, як оформлення постанови про застосування штрафу в нечинній редакції, не можуть бути самостійною підставою для скасування по суті правомірного рішення суб'єкта владних повноважень, спрямованого на забезпечення законності та захист інтересів працівників в процесі реалізації ними конституційного права на працю.
Суб'єкт владних повноважень дійшов правильного висновку, що за допущені позивачем порушення вимог законодавства про працю він має нести встановлену законом відповідальність у вигляді штрафу.
Таким чином, суд дійшов висновку, що постанова Управління Держпраці про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 21.01.2021 №ВЛ-1819/1645/АВ/ТД-ФС є законною та обґрунтованою, з огляду на що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Кодексу законів про працю України, суд
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій
Повне судове рішення складено 22 квітня 2021 року.