Справа № 490/9903/18
нп 2/490/3184/2019
Центральний районний суд м. Миколаєва
21 квітня 2021 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Ковальової Л.В., позивача ОСОБА_1 , його представниці Бірюк В.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відшкодування майнової та моральної шкоди, -
23.11.2018 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області про відшкодування майнової та моральної шкоди.
В обгрунтування вимог позивач зазначив, що після досягнення пенсійного віку, 27.06.2013 року звернувся до управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва із заявою про призначення пенсії за віком та отримав відмову у зв'язку з відсутністю 15 років страхового стажу. Вказану відмову оскаржував в судовому порядку, але безрезультатно.
19.10.2016 позивач в черговий раз звернувся до управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва з заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва від 16.12.2016 № 93/2 позивачу в черговий раз «відмовлено в призначенні пенсії за віком в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу».
Постановою Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі 490/12392/16-а, задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 , та залишено без змін постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.06.2017, якою було зобов'язано відповідача зарахувати до трудового стажу період роботи у ТОВ "Бутмікс" з 13.05.1996 по 08.06.2001 та призначити Позивачу пенсію за віком починаючи з 19.10.2016.
На виконання Постанови, відповідач призначив позивачу пенсію за віком з дати, яка зазначена у рішенні суду першої інстанції тобто, з 19.10.2016 року. Проте, залишив несплаченим увесь період з дати подання першої заяви про призначення пенсії, тобто з 27.06.2013 року по 19.10.2016 року.
Вважає, що незаконні відмови у призначенні пенсії за віком спричинили йому збитки у вигляді недоотриманих доходів (упущеної вигоди) за три роки недоотримання пенсії та судових витрат, понесених при зверненні до попередніх судів у 2015-2016 роках, що є реальними збитками, у розумінні ст. 22 ЦКУ, тобто, збитки, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Вказав, що ситуація яка склалася, постійно дратувала та пригнічувала його. Так, щоразу при зверненні до відповідача доводилось нервувати з приводу його бездіяльності і через відсутність будь-якого бажання вирішити спірні питання. Це призводило до обурення і несприйняття ситуації. Відчуття нереалізації життєво важливих потреб призвело до негативних наслідків, моральних і фізичних страждань. Фізичні страждання стали проявлятись задухою, нудотою та запамороченнями. Ці больові відчуття є у підсвідомості позивача і викликані вони різними негативними емоціями та обуренням. Відчуття обурення не давало спокою і порушувало звичайний спосіб життя позивача, негативно впливало на стан здоров'я. Довготривале правопорушення супроводжується також довготривалим вирішенням справ у суді, що також спричиняє незручності, хвилювання, негативні емоції, обурення, призводить до негативних наслідків у вигляді погіршення самопочуття і порушує звичайний спосіб життя позивача. Це все спричинило виникнення пригніченого стану. Від такого стану страждали крім самого позивача і члени його родини, що призвело до розладу стосунків у родині позивача. Намагання не думати про це не приносило результату, сумні думки і негативні емоції увесь час повертались і переслідували, тому що підсвідомість не залежить від бажання людини.
Вважає правомірним стягнути з відповідача на свою користь 5 000 грн. в якості компенсації моральної шкоди та нанесені позивачу збитки у сумі 42 479 (сорок дві тисячі чотириста сімдесят дев'ять) гривень.
Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Чулупа О.С. від 26.11.2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Постановою Миколаївського апеляційного суду вищевказану ухвалу судді від 26.11.2018 року скасовано, а матерали позовної заяви направлено до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
26.06.2019 матеріали справи повернулись до канцелярії Центрального районного суду м. Миколаєва.
Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Чулупа О.С. від 19.07.2019 року вказаний позов залишено без руху.
Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Чулупа О.С. від 09.09.2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі.
На підставі розпорядження керівника апарату Центрального районного суду м. Миколаєва Мізюна Р.І. від 29.12.2020 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2021 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.
13.01.2021 року матеріали справи передано судді Саламатіну О.В.
Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Саламатіна О.В. від 14.01.2021 року, справа прийнята до провадження.
28 січня 2020 року представниця відповідача надала суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на необґрунтованість вимог, відсутність вини відповідача та недоведеність права позивача на отримання зазначеної суми.
Вказує, що в даному випадку відсутній один із обов'язкових елементів складу цивільної відповідальності - факт наявності незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності відповідача. Відтак, оскільки дії Відповідача щодо невиплати пенсії позивачу за період з 27.06.2013 року по 19.10.2016 року незаконними не визнавались, то вимога про стягнення матеріальних збитків (упущеної вигоди) є необгрунтованою та задоволенню не підлягає.
Зазначає, що позивачу необхідно було звернутись до Центрального районного м. Миколаєва з клопотанням про повернення судового збору та до Одеського апеляційного адміністративного суду про винесення додаткового рішення про розподіл судових витрат межах справи № 490/5482/15.
Також посилається на пропуск позивачем строків для звернення до суду.
Крім того, вказує, що у позовній заяві та доданих до неї документах не обґрунтовано та не доведено факт та розмір заподіяної моральної шкоди, відтак вимога про стягнення на користь позивача 5000,00 грн., в якості відшкодування моральної шкоди, не підлягає задоволенню.
19 лютого 2020 року, позивачем подано відповідь на відзив, в якій він наполягає на задоволені позову. Зазначає про звернення до суду в межах строків позовної давності, наголошує на понесених ним витратах та на тому, що 7 років вимушений доводити своє право в судах.
У судовому засіданні позивач та його представниця позов підтримали у повному обсязі, просили задовольнити.
Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про дату час та місце проведення судового засідання повідомлявся судом.
З'ясувавши повно, всебічно та об'єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв'язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку у відповідача - Головного управдіння Пенсійного фонду України в Миколаївській області та з 19.10.2016 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пенсія Позивачу була призначена на виконання постанови Верховного Суду від 24.05.2018 року по справі № 490/12392/16-а. Зазначеним судовим рішенням було залишено без змін постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.06.2017, якою було зобов'язано Відповідача зарахувати до трудового стажу період роботи у ТОВ "Бутмікс" з 13.05.1996 по 08.06.2001 та призначити Позивачу пенсію за віком починаючи з 19.10.2016 року.
За змістом ч. 1 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Положеннями ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
В пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі, майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній зв'язок та є вина зазначеної особи.
Відшкодування шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто є деліктною відповідальністю, підставою якої є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду.
Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як: неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
Наявність всіх вказаних умов є обов'язковою для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність, хоча б одного з цих елементів, виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.
Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до ст. 1192 ЦК України, встановлено два способи відшкодування шкоди: відшкодування шкоди в натурі (передача речі того ж роду і такої ж якості) та відшкодування завданих збитків у повному обсязі.
Згідно п.16 Постанови Пленуму ВСУ "Про застосування Конституції Україн при здійсненні правосуддя" № 9 від 01.11.1996 року, суди мають суворо додержувати передбаченого ст. 56 Конституцiї права особи на вiдшкодування за рахунок держави чи органiв мiсцевого самоврядування матерiальної та моральної шкоди, завданої незаконними рiшеннями, дiями чи бездiяльнiстю органiв державної влади, мiсцевого самоврядування, їх посадових i службових осiб при здiйсненнi ними своїх повноважень.
Крім того, відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.
Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
На вказані обставини звернув увагу Верховний Суд України в постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16.
У даному випадку, позивач, реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності, щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту ворушеного права, у судовому порядку звертався про визнання протиправним рішення щодо відмови в призначенні пенсії за віком, яке було прийнято за результатами розгляду заяви від 08.10.2016.
При цьому, рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на підставі заяви від 27.06.2013 не було предметом розгляду у справі № 490/12392/16-а, а отже, неправомірними дії та рішення відповідача за період з 27.06.2013 по 18.10.2016 судом не визнавались.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання певних грошових сум.
Судом установлено, що при обрахуванні розміру збитків, позивач виходив із свого права, як він це вважає, на отримання відшкодування упущеної вигоди, у вигляді недоотриманої пенсії за період з 27.06.2013 по 18.10.2016.
Зміст позовних вимог та встановлені судом обставини справи, дають підстави для висновку, що позивач при розрахунку розміру упущеної вигоди виходив із вірогідності таких збитків, які ймовірно могли бути йому завдані діями відповідача, які він вважає неправомірними.
Водночас, доказів реальної можливості отримувати вказаний дохід позивачем не надано, що вказує на наявність лише теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу та не може бути підставою для його стягнення.
Відшкодування збитків є однією із форм або мір цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил вищевказаної статті, оскільки її першою частиною визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
За змістом статті 1166 ЦК України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.
В даному випадку відсутній один із обов'язкових елементів складу цивільного правопорушення - факт наявності незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності Пенсійного фонду України, оскільки дії відповідача щодо невиплати пенсії позивачу за період з 27.06.2013 по 18.10.2016 не визнавались незаконними.
Тому в цій частині позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення.
Щодо вимог про відшкодування завданої моральної шкоди суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За змістом ст.ст. 23 та 1167 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок душевних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Діючим законодавством України не визначено будь-якої певної шкали для визначення розміру складових моральної шкоди (глибина моральних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого тощо). Не мається будь-якого їхнього еквіваленту у грошових одиницях.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року, при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями, вини останнього в її заподіянні. Суд зокрема, повинен з'ясувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральної шкоди чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи.
Отже, суд, визначаючи розмір моральної шкоди, повинен виходити з власних оціночних понять щодо достатності та обґрунтованості. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абз. 2 ч. 3ст. 23 Цивільного кодексу України).
Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій.
Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
При цьому, суд враховує, що постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.06.2017, було зобов'язано відповідача зарахувати до трудового стажу період роботи у ТОВ "Бутмікс" з 13.05.1996 по 08.06.2001 та призначити позивачу пенсію за віком починаючи з 19.10.2016 року. За такого, суд вважає, що є доведеною неправомірна бездіяльність відповідача, щодо непризначеня пенсії позивачу з 19.10.2016 року та відповідно позивач, в зв'зку з цим, зазнав моральної шкоди.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Оскільки судовим рішенням встановлена бездіяльність відповідача, тому суд прийшов до висновку, що наявні усі складові цивільно-правової відповідальності, що є підставою для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , в частині відшкодування моральної шкоди.
Ураховуючи тривалість вимушених змін у житті позивача, глибину душевних страждань, яких зазнав ОСОБА_1 внаслідок порушення його прав та з урахуванням вимог розумності і справедливості суд вважає, що на користь позивача з відповідача підлягає стягненню в якості відшкодування моральної шкоди кошти у розмірі 2000 грн.
Визначений розмір моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивача, ступеня вини посадових осіб державної виконавчої служби у завданні моральної шкоди, а також тих обставин, що наведеними вище судовими рішеннями про визнання бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби порушене право позивача фактично було відновлено. При цьому, сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
Щодо стягнення судових витрат, понесених при зверненні до судів в інших справах, та які заявлені позивачем до стягнення в даній справі як матеріальна шкода, суд зазначає, що вказані правовідносини врегульовані (регулювалися) відповідними статтями, зокрема Главою 8 ЦПК України, в редакції чинній на момент розгляду справ, та питання щодо їх розподілу (стягнення, повернення) мало бути вирішено судом який розглядав кожну окрему справу.
При цьому, за своєю правовою природою понесені позивачем витрати, які пов'язані з розглядом справ судом є процесуальними витратами та не відносяться до складу матеріальних вимог цивільного позову, їх не можна визнавати збитками чи шкодою в розумінні положень цивільного законодавства й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні. Тому, в цій частині в задоволені позовних вимог слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 10 - 13, 89, 263-265, 268 ЦПК України суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54020, місто Миколаїв, вулиця Морехідна, 1, Код ЄДРПОУ 13844159) - задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54020, місто Миколаїв, вулиця Морехідна, 1, Код ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) кошти в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок, в якості відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд м. Миколаєва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст виготовлений 21.04.2021 року.
Суддя О.В. Саламатін