нп 2/490/1150/2020 Справа № 490/6818/19
Центральний районний суд м. Миколаєва
21 квітня 2021 р. Центральний районний суд м.Миколаєва в складі:
головуючого судді Гуденко О.А.,
при секретарі судових засідань Дудник Г.С.,
без участі сторін,
розглянув у підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України про зобов'язання вчинити певні дії ,-
31.07.2019 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про зобов'язання вчинити певні дії.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2019 року визначено головуючого по справі суддю Чулуп О.С.
Ухвалою від 08.08.2019 року відкрито загальне позовне провадження по справі.
Розпорядженням керівника апарату Центрального районного суду м. Миколаєва від 09.02.2021 р. призначено повторний автоматизований розподіл справи на підставі Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя України від 25.11.2020 р. №3242/3дп/15-20.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.02.2021 року визначено головуючого по справі суддю Гуденко О.А.
15.02.2021 року матеріали справи передані на розгляд судді Гуденко О.А.
Ухвалою судді Гуденко О.А. від 17 січня 2021 прийнято до провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України про зобов'язання вчинити певні дії та у зв'язку з великою навантеженістю, призначено підготовче судове засідання у справі на 21.04.2021 року.
18 грудня 2019 року надійшов відзив на позов, в якому відповідач просить відмовити у задволенні позову в повному обсязі.
До підготовчого судового засідання учасники справи не з'явились.
Разом з тим, суд дійшов висновку про неможливість розгляду вказаної справи в порядку цивільного судочинства та закриття провадження у справі, оскільки такий спір повинен розглядатись за правилами адміністративного судочинства, виходячи з такого.
З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є визнгання протиправними та скасування Акту спеціального розслдування нещасного випаку від 12 лютого 2019 року за формою Н-5 в частині нещасного випадку , який стався з ОСОБА_1 під час перебування у відрядженні 06.02.2019 в період проходження служби, як такого, що не пов'язаний із виконанням службових обов'язків; зобов'язання відповідача скласти Акт спеціального розслідування нещасного випадку , зазначивши, що цей випадок пов'язаний із виконанням службових обов'язків; визнання протиправним та скасування Акту від 12.02.2019 про нещасний випадок невиробничого характеру, який стався з позивачем під час перебування у відрядженні 06.02.2019 в період проходження служби за формою НТ; зобов'язання відповідача за наслідками нещасного випадку , який стався в період проходження служби, скласти Акт про нещасний випадок виробничого характеру за форомою Н-1, зробивши висновок, що цей нещасний випадок стався в період проходження служби і пов'язаний з виконанням службових обов'язків; зобов'язати відповідача надати до медичної військово-лікарської комісії Державної утсанови "Територіальне медичне об'єднання МВС України по Миколаївській області" для врахування при виписці Свідоцтва про хворобу Акт про нещасний випадок виробничого характеру за формою Н-1 з висновком, що нещасний випадок стався в період проходження служби і пов'язаний з виконанням службових обов'язків. Позивач при цьому зазначає, що проходить дійсну військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з 07 липня 2008 року по теперішінй час на посаді інструктора з водіння патрульної роти на автомобілях у військовому званні "прапорщик".
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Щодо визначення предметної та суб'єктної юрисдикції справи необхідно зазначити таке.
Частина 1 статті 19 ЦПК України передбачає,що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, те, що за своєю правовою природою вони виникають у приватноправових відносинах і містять наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однасторона здійснюєпублічно-владніуправлінські функції,в томучислі навиконання делегованихповноважень,і спірвиник узв'язку ізвиконанням абоневиконанням такоюстороною зазначенихфункцій (пункти 1, 2 частини 1статті 4 КАС України).
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби ( пункти 1, 2 частини 1статті 19 КАС України).
Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
Велика Палата Верховного Суду уже висловлювала думку про те, щопублічно-правовим є, зокрема, спір, в якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме у тих правовідносинах, в яких виник спір (див., наприклад, пункт 5.7 постанови від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, пункти 28-30 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).
У пунктах 2, 7, 17 частини першої статті 4 КАС України надано визначення таких термінів:
- публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
- суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг;
- публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
До компетенції адміністративних судів належить розгляд спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, що передбачено у пунктах 1 та 2 частини першої статті 19 КАС України, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Поняття публічної служби є широким, оскільки включає в себе державну службу, службу в органах місцевого самоврядування та службу в публічних установах.
Сутність публічної служби полягає в трьох аспектах, а саме: у функціональному аспекті вона постає як діяльність з метою виконання загальнодержавних завдань управління; в інституційному - окреслює певне коло осіб, оскільки виконання публічних справ становить їх соціальну функцію; у юридичному - охоплює правове регулювання особливих публічно-правових, службових відносин.
Під «публічною службою» необхідно розуміти врегульовану виключно Конституцією та законами України професійну публічну діяльність осіб, які заміщують посади в державних органах і органах місцевого самоврядування щодо реалізації завдань і функцій держави та органів місцевого самоврядування.
Публічну службу в найширшому розумінні можуть здійснювати працівники усіх організацій публічного сектору: органами державної влади (тобто не лише виконавчої, а й законодавчої та судової); державними підприємствами та установами; органами місцевого самоврядування; комунальними підприємствами та установами.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася щодо юрисдикційності справ за позовами, що стосуються обрання, перебування та звільнення з публічної служби.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (частини 1 та 2статті 2Закону України«Про військовийобов'язокі військовуслужбу» у редакції закону на час звернення позиваача до суду, який перебував на військовій службі).
У рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18).
У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/33941/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначала, що публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права - трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов'язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Тобто до вказаних правовідносин, які є різновидом трудових, застосовуються і норми трудового права, у тому числі і стаття 237-1 Кодексу законів про працю України (далі-КЗпП України) про відшкодування моральної шкоди працівнику, незважаючи на те, що такий спір виникає щодо прийняття, проходження чи припинення публічної служби.
З аналізу зазначених норм випливає, що законодавець урегулював питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.
Відповідно до частин 1 та 2статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу'військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Зазначеними нормами права прямо передбачено, що військова служба є публічною службою.
Як убачається з установлених судами обставин, на час звернення до суду з позовом, ОСОБА_1 наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06 лютого 2019 року № 28 на підставі бойвого розпорядження начальника Південного ТУ Національної Гвардії України був направлений у відрядження для отримання та перевезення військового майна.
Предметом судового розгляду у цій справі є вимога військовослужбовця про встановлення певних обставин під час проходження ним військової (публічної) служби, заявленої до ВЧ НОМЕР_1 Національної Гвардії України . Установлено, що позивачем пред'явлено позов про встановлення певних обставин та визнання протиправними дій та актів відповідача під час проходження військової служби, що порушує його право на соціальний захист та створює перешкоди в отриманні грошової допомоги в порядку Постанови КМУ від 23.12.2013 № 975 " Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" - для військовослужбовців, які отримали травму під час проходження служби у звязку з виконанням службових обов'язків.
Наведене вище свідчить про те, що спір у цій справі фактично виник між особою, яка проходила військову службу, та суб'єктом владних повноважень, а тому є публічно-правовим та повинен вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.
Отже, враховуючи вищевикладене, у межах цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Такий висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. З огляду на вказане провадження у справі підлягає закриттю, оскільки цей спір не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 255, 353-355 ЦПК України, суд,
Провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України про зобов'язання вчинити певні дії - закрити.
Роз'яснити позивачу, що вказаний спір підлягає розгляду за правилами адміінстративного судочинства.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Миколаївського апеляційного суду , а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.
Суддя О.А. Гуденко