20.04.2021 Справа № 920/118/21
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В. при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М., розглянувши матеріали справи № 920/118/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Адама Україна” (04050,
м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, буд. 13, офіс № 4А/41,
код ЄДРПОУ 36138418)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий Дім
“Інтерагростандарт” (40000, м. Суми, вул. Шишкарівська, буд. 11,
код ЄДРПОУ 38244851)
про стягнення 2733399 грн 36 коп.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився.
Суть спору: 04.02.2021 позивач звернувся до суду з позовом, відповідно до вимог якого просить суд стягнути з відповідача на свою користь 2733399 грн 36 коп. (з яких: 2606852 грн 19 коп. сума основної заборгованості, 60742 грн 64 коп. - пеня, 65804 грн 54 коп. сума 13% річних) за неналежне виконання грошового зобов'язання за Договором поставки від 11.11.2019 № 65/2020.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2021 справу № 920/118/21 розподілено судді Заєць С.В. 4
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 05.02.2021 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 03.03.2021, 12:00.
22.02.2021 представником позивача надіслано електронною поштою до суду клопотання б/н від 22.02.2021 (вх.№956к від 22.02.2021) про участь представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою суду від 23.02.2021 клопотання представника позивача б/н від 22.02.2021 (вх.№956к від 22.02.2021) задоволено та ухвалено провести судове засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення “EasyCon” за участю представника позивача.
Представник відповідача в судове засідання 03.03.2021 не прибув. Ухвали суду від 05.02.2021 та від 23.02.2021, які надіслані відповідачу за адресою: 40000, м. Суми, вул. Шишкарівська, будинок 11, повернуто відділом поштового зв'язку до суду з відміткою в довідці про причини повернення: “адресат відсутній за вказаною адресою”.
Ухвалою суду від 03.03.2021 відкладено підготовче засідання на 23.03.2021, 12:55.
Представник відповідача в дане судове засідання не прибув. Ухвала суду від 03.03.2021, яка надіслана відповідачу за адресою: 40000, м. Суми, вул. Шишкарівська, будинок 11, повернуто відділом поштового зв'язку до суду з відміткою в довідці про причини повернення: “адресат відсутній за вказаною адресою”.
Ухвалою суду від 03.03.2021 відкладено підготовче засідання на 23.03.2021, 12:55.
23.03.2021 ухвалою суду закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 20.04.2021,12:00.
09.04.2021 представником позивача надано до суду клопотання від 09.04.2021,відповідно до змісту якого просить суду розгляд справи по суті в судовому засіданні 20.04.2021 здійснювати за відсутності позивача.
Представник відповідача в судове засідання 20.04.2021 не прибув, відзив на позовну заяву суду не надав, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.
При цьому, суд зауважує, що поштові відправлення на адресу відповідача, в яких містилися ухвали суду про відкриття провадження у справі та про відкладення розгляду справи повернуті відділенням поштового зв'язку на адресу суду, з зазначенням причин повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».
На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача - ТОВ «Торговий дім «Інтерагростандарт» є: 40000, Сумська область, м. Суми, вул. Шишкарівська, буд. 11. На вищезазначену адресу відповідача судом і була направлена кореспонденція господарського суду.
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).
Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв'язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил (пункт 94 Правил).
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).
У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Сумської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду про відкриття провадження у справі та ухвал про відкладення розгляду справи відповідачу відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Таким чином, суд вважає, що відповідач про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву відповідача за наявними у ній матеріалами.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З огляду на зазначене, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами та у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Як свідчать матеріали справи, 11.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Адама Україна» (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Інтерагростандарт» (відповідач, покупець) було укладено Договір поставки № 65/2020.
Відповідно до статті 1 Договору, постачальник зобов'язується поставити товари, визначені в Додатку № 1 «Специфікація» до Договору (надалі «товар»), а Покупець прийняти та оплатити поставлений Товар.
Товар постачається окремими партіями на підставі замовлень Покупця, згідно Додатку № 2 «Зарзок Замовлення» до Договору (п. 21.1 Договору).
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що ним належним чином виконав всі зобов'язання та поставлено Відповідачу засоби захисту рослин на загальну суму 7 993 825,07 грн..
Факт поставки товару підтверджується матеріалами справи, а саме:
- видатковою накладною №441 від 05.03.2020 року на суму 3 976 427,24 грн.,
- видатковою накладною №1291 від 30.03.2020 р. на суму 3 146 829,04 грн.,
- видатковою накладною №1502 від 03.04.2020 р. на суму 120 307,99 грн.,
- видатковою накладною №3502 від 09.06.2020 р. на суму 10 952,56 грн.,
- видатковою накладною №3503 від 09.06.2020 р. на суму 739 308,24 грн.
В пункті 1 Додатку № 4 до Договору Сторонами було визначено наступні строки оплати за поставлений товар: 20% від вартості товару Відповідач сплачує протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня поставки, рахуючи від наступного за поставкою дня до тридцятого дня включно, а решту 80% від вартості поставленого товару Відповідач зобов'язувався сплатити до 15.11.2020 р.
Таким чином, до 05.04.2020 р. включно Відповідач зобов'язаний був перерахувати на рахунок позивача платіж у розмірі 795 285,45 грн. що становить 20% від суми поставленого товару відповідно до видаткової накладної №441 від 05.03.2020 (розрахунок суми: 3976427,24 грн. х 20% = 795 285,45 грн.), до 30.04.2020 включно Відповідач зобов'язаний був перерахувати на рахунок Позивача платіж у розмірі 629 365,81 грн. відповідно до видаткової накладної №1291 від 30.03.2020 (розрахунок суми: 3 146 829.04 грн. х20% = 629 365,81 грн.), до 03.05.2020 включно - платіж у розмірі 24 061,60 грн. відповідно до видаткової накладної №1502 від 03.04.2020 (розрахунок суми: 120 307.99 грн. х 20% = 24 061,60 грн.), до 09.07.2020 включно - платіж у розмірі 2190.51 грн. відповідно до видаткової накладної №3502 від 09.06.2020 р. ( розрахунок суми: 10 952,56 грн. х 20% = 2 190,51 грн.), до 09.07.2020 включно - платіж у розмірі 147861,65 грн. відповідно до видаткової накладної №3503 від 09.06.2020 ( розрахунок суми: 739308,24 грн. х 20% = 147 861,65 грн.), всього на загальну суму 1 598 765,02 грн., а решту суми у розмірі 6 395 060.05 грн. до 15.11.2020 р.
Відповідно до п.2.7 вище вказаного Договору право власності на Товар та ризик випадкового знищення або пошкодження Товару переходить до Покупця в моменту передачі Товару представнику Покупця, що підтверджується його підписом на видатковій накладній.
Згідно з п.5.1 Договору Товар вважається прийнятим за якістю (видимі дефекти) та кількістю на підставі та з дати, вказаної у відповідній видатковій накладній.
Обгрунтовуючи позов позивач зазначає, що він вчасно та відповідно до умов Договору та замовлень Відповідача поставив останньому товари, а Відповідач прийняв товари, що підтверджується підписом уповноваженого представника Відповідача, заступника директора з комерційних питань ТОВ «Торговий Дім «Інтерагроетандарт» Олефіренко Євгена Сергійовича, на всіх 5 видаткових накладних. Отже, Позивач належним чином та в повному обсязі виконав всі свої зобов'язання за вказаним Договором поставки.
З матеріалів справи вбачається, що Відповідач частково сплатив за отриманий товар, зокрема перерахував на рахунок Позивача:
- 13.02.2020 р. - 4 715 735,48 грн.
- 18.03.2020 р. - 671 237,40 грн.
Зазначене підтверджується Довідкою з банку від 16.12.2020 (а.с.51).
Всього сплачено товару на загальну суму 5 386 972,88 грн.
Таким чином, на момент звернення за цим позовом розмір основної заборгованості Відповідача за поставлений Позивачем Товар становить 2 606 852,19 грн.
Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним:
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Приписами ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов Договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Судом встановлено, що факт поставки позивачем відповідачу товару на суму 2606852 грн 19 коп. підтверджується матеріалами справи. Доказів оплати відповідачем поставленого товару матеріали справи не містять, відповідачем такі докази не подані.
Оскільки відповідач в порушення умов договору не виконав зобов'язань щодо оплати в повному обсязі поставленого товару у встановлений строк, суд вважає правомірною та обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача на користь позивача 2606852 грн 19 коп. заборгованості за поставлений товар.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що Договором сторонами встановлений інший розмір процентів, зокрема п. 6.4 Договору відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочив оплату Товару, то на прострочену суму Постачальник може нарахувати, а покупець на вимогу постачальника повинен сплатити 13 (тринадцять) процентів річних від простроченої суми.
Виходячи із положень ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
А тому, норми ст. 625 Цивільного кодексу України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та відсотки річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з розрахунком позивача відповідачу нараховано 65894 грн. 53 коп. - 13 % річних.
Здійснивши перевірку розрахунку 13 % річних за заявлений в позові період, суд прийшов до висновку, що арифметично вірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є сума 13 % річних в розмірі 65894 грн. 53 коп.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 6.3. Договору, сторонами узгоджено, що у випадку прострочення оплати Товару більш ніж на 10 календарних днів, Постачальник має право нарахувати та вимагати від Покупця сплати пені, шляхом направлення відповідної «Вимоги про сплату пені», а Покупець зобов'язаний, в такому випадку, сплатити на користь Постачальника пеню протягом одного робочого дня з моменту отримання відповідної вимоги. Пеня нараховується у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми коштів, яка діяла в період прострочення, за кожен день прострочення, протягом всього періоду прострочення без обмеження тривалості такого періоду, тобто починаючи з першого дня прострочення і до дня оплати простроченого платежу.
Матеріали справи свідчать, що 30.12.2020 року Позивач направив на адресу Відповідача вимогу про сплату пені за Договором поставки №65/2020 від 11.11.2019 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 7.2 Договору сторони домовилися, щодо усіх без виключення зобов'язань сторін, які можуть виникнути з цього Договору застосовується строк позовної давності у 3 (три) роки.
Згідно з поданим розрахунком позивачем відповідачу нарахована пеня в сумі 60742 грн. 64 коп.
Відповідач контррозрахунок пені чи обґрунтованих заперечень щодо її нарахування суду не надав.
Судом здійснено перерахунок здійснених позивачем нарахувань, при цьому не виходячи за межі визначеного позивачем періоду. Відповідно до здійсненого судом перерахунку сума пені становить 60693 грн. 47 коп.
Розрахунок здійснений судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3 Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2021.
Розрахунки суду долучені до матеріалів справи.
З огляду на викладене, оскільки право позивача щодо стягнення пені передбачене положеннями договору та чинним законодавством України, позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 60693 грн. 47 коп. є правомірними та обґрунтованими.
В частині стягнення пені в сумі 49 грн 17 коп. суд відмовляє за не обґрунтованістю.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується наступним:
Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України витрати позивача по сплаті судового збору, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 2, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Інтерагростандарт» (40000, м. Суми, вул. Шишкарівська, будинок 11, код ЄДРПОУ 38244851) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адама Україна» (04050, м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, буд. 13, офіс №4А/41, код ЄДРПОУ 36138418) 2606852 (два мільйони шістсот шість тисяч вісімсот п'ятдесят дві) гривні 19 коп. основного боргу, 60693 (шістдесят тисяч шістсот дев'яносто три) гривні 47 коп. пені, 65804 (шістдесят п'ять тисяч вісімсот чотири) гривні 54 коп. 13% річних, 41000 (сорок одна тисяча) гривень 26 коп. судового збору.
3. В інший частині позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене та підписане суддею 21.04.2021.
Суддя С.В. Заєць