36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
22.04.2021 Справа № 917/157/21
Суддя Киричук О.А. при секретарі судового засідання Тимофієнко О.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовною заявою Приватного акціонерного товариства "Юрія", Код ЄДРПОУ 00447853, юридична та фактична адреса: 18030, м. Черкаси, вул. Кобзарська, 108
до Фізичної особи-підприємця Єрошенка Владислава Олександровича, РНОКПП НОМЕР_1 , юридична та фактична адреса: АДРЕСА_1
про стягнення 17 611,56 грн.
без виклику представників сторін
Приватне акціонерне товариство "Юрія" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Єрошенка Владислава Олександровича про стягнення 17 611,56 грн. заборгованості по Договору №383 від 21.05.2019 року, у тому числі: сума основного боргу - 12 867,70 грн., пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ - 1 141,13 грн., 3 % річних - 396,39 грн., інфляційне збільшення суми боргу - 632,80 грн. та штраф у розмірі 20 % від суми неоплаченої продукції - 2573,54 грн.
В обгрунтування позову позивач посилається на те, що Відповідач зобов'язання за договором виконав неналежно, а саме не оплатив отриману продукцію в повному обсязі, в результаті чого за ним утворилась заборгованість.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2021р. даний позов був переданий на розгляд судді Киричуку О.А.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 15.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін (без проведення судового засідання), запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.
З метою повідомлення учасників справи про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження позивача та відповідача (відповідачу копії ухвали направленні за двома адресами: адресою реєстрації та адресою для листування).
Копія ухвали суду від 15.02.2021, яка направлялася за адресою відповідача, отримана ним 21.02.21 (згідно відміток пошти на повідомленням про вручення поштового відправлення).
Таким чином, строк для подачі відповідачем відзиву на позовну заяву сплив.
Станом на 22.04.2021 року відповідач відзиву на позов, будь-яких заяв чи клопотань не подав.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
Згідно ст.118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Судом враховано, що за ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. За ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд розпочав розгляд справи по суті в установлені строки.
В зв'язку з установленням карантину на усій території України, для забезпечення процесуальних прав сторін, прийняття рішення судом відкладалося.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.
Між Приватним акціонерним товариством "Юрія"(далі - Позивач) та Фізичною особою-підприємцем Єрошепко Владиславом Олександровичем (РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - Відповідач) був укладений Договір №383 від 21.05.2019 року (далі- Договір).
За умовами п. 1.1. Договору Позивач зобов'язувався в порядку і на умовах Договору поставляти молочну продукцію, а Відповідач в свою чергу зобов'язувався приймати й оплатити таку продукцію.
Також, умовами договору визначено, зокрема, наступне:
- п. 2.1, Постачальник зобов'язується поставляти продукцію за. цінами, зазначеними у Специфікації, за відсутності Специфікації за цінами вказаних у накладних або інших документах, які затверджені сторонами. Ціна продукції міститься у накладних, які надаються Постачальником Покупцю разом із партією поставляємої продукції;
- п.2.3, Розрахунки за продукцію здійснюються Покупцем в безготівковому порядку або готівкою на умовах відстрочки платежу 7 календарних днів з дня отримання продукції Покупцем, що підтверджується накладними;
- п. 6.3, за порушення терміну розрахунку Покупець виплачує Постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки та штраф в розмірі 20% від суми неоплаченої продукції.
Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками; у встановленому порядку не оспорений, не розірваний та не визнаний недійсним.
Таким чином, договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
Позивач вказує, що зобов'язання за договором виконав належно, що підтверджується видатковими накладними, які містять відмітки про прийнятгя замовлених партій товару.
За твердженням позивача, відповідач зобов'язання за договором виконав неналежно, а саме не оплатив отриману продукцію в повному обсязі, в результаті чого за ним утворилась заборгованість станом на 03.02.2021 року в сумі 12 867,70 грн., зокрема, неоплаченим лишився товар, що був поставлений згідно наступних видаткових накладних:
1) Видаткова накладна № ЦЮПБ0000125 від 09.01.2020 на суму 11 600,76 грн. була частково погашена за рахунок останніх платежів Відповідача на суму 1 077,14 грн., борг по даній накладній складає 10 523,62 грн.
2) Видаткова накладна № ЦЮПБ0000510 від 31.01.2020 на суму 1765,50 грн.
3) Видаткова накладна № ЦЮПБ0002921 від 27.05.2020 на суму 578,58 грн.
Позивачем була направлена Відповідачу претензія про сплату заборгованості №1040 від 03.11.2020 року.
Оскільки, за твердженням позивача, вище вказана претензія залишилась без відповіді та задоволення, означені обставини у сукупності стали підставою для звернення до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Єрошенка Владислава Олександровича про стягнення 17 611,56 грн. заборгованості по Договору №383 від 21.05.2019 року, у тому числі: сума основного боргу - 12 867,70 грн., пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ - 1 141,13 грн., 3 % річних - 396,39 грн., інфляційне збільшення суми боргу - 632,80 грн. та штраф у розмірі 20 % від суми неоплаченої продукції - 2573,54 грн.
При вирішенні справи судом досліджено докази, наявні у матеріалах справи, зокрема: копія договору №383 від 21.05.2019 року; копія видаткової накладної № ЦЮПБ0000125 від 09.01.2020, копія видаткової накладної № ЦЮПБ0000510 від 31.01.2020, копія видаткової накладної № ЦЮПБ0002921 від 27.05.2020, копія акту звірки взаємних розрахунків станом на 05.06.2020 р., копія Претензії про сплату заборгованості №1040 від 03.11.2020 року з доказами її надсилання Відповідачу; розрахунок ціни позову до ФОП Єрошенко Владислав Олександрович від 03.02.21
Оцінка аргументів учасників справи з посиланням на норми права, якими керувався суд:
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частини перша та шоста статті 265 Господарського кодексу України передбачають, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
За змістом статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити продукцію (товар) після його прийняття або прийняття товарно-розпорядчих документів на нього, якщо договором чи товарно-розпорядчими документами не визначено іншого строку оплати.
За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що відповідно до умов Договору ПрАТ «ЮРІЯ» поставило відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними, підписаними обома Сторонами, а саме: Видаткова накладна № ЦЮПБ0000125 від 09.01.2020 на суму 11 600,76 грн., Видаткова накладна № ЦЮПБ0000510 від 31.01.2020 на суму 1765,50 грн., Видаткова накладна № ЦЮПБ0002921 від 27.05.2020 на суму 578,58 грн.
Факт прийняття товару за вказаними накладними відповідачем при розгляді справи не заперечувався, тому приймається судом як юридичний факт із подальшими відповідними наслідками.
Як встановлено судом вище, сторони у п.2.3 Договору узгодили, що розрахунки за продукцію здійснюються Покупцем в безготівковому порядку або готівкою на умовах відстрочки платежу 7 календарних днів з дня отримання продукції Покупцем, що підтверджується накладними.
За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що строк оплати відповідачем вартості отриманого товару за договором, зокрема, за видатковими накладними № ЦЮПБ0000125 від 09.01.2020, № ЦЮПБ0000510 від 31.01.2020, № ЦЮПБ0002921 від 27.05.2020 є таким, що настав по закінченню 7 календарних днів з дня отримання продукції Покупцем за відповідною накладною.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин обов'язок доведення факту належнного виконання зобов'язань по оплаті закон покладає на покупця.
Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань за договором щодо оплати вартості отриманого товару не надав, твердження позивача про те, що він не оплатив отриману продукцію в повному обсязі, в результаті чого за ним утворилась заборгованість станом на 03.02.2021 року в сумі 12 867,70 грн при розгляді справи не спростував.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову в частині вимог про стягнення суми основного боргу, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість станом на 03.02.2021 року в сумі 12 867,70 грн.
Позивач також ставить вимогу про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ - 1 141,13 грн., 3 % річних - 396,39 грн., інфляційного збільшення суми боргу - 632,80 грн. та штрафу у розмірі 20 % від суми неоплаченої продукції - 2573,54 грн.
Суд зазначає, що за ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).
З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 6.3 Договору, за порушення терміну розрахунку Покупець виплачує Постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки та штраф в розмірі 20% від суми неоплаченої продукції.
Позивачем на підставі вказаних положень нараховано відповідачу:
- 1 141,13 грн. пені від суми заборгованості за кожен день прострочки за загальний період з 16.01.20 по 30.11.20;
- 2 573,54 грн. штрафу в розмірі 20% від суми неоплаченої продукції.
Судом враховано, що факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань з оплати товару підтверджується матеріалами справи та відповідачем жодним чином не спростовується.
Зазначене, з урахування вимог ЦК України вказане надає право позивачу на нарахування неустойки у розмірі та порядку, що визначений умовами договору.
При цьому, суд зазначає, що оскільки штраф та пеня у відповідності до ч. 2 ст. 217 ГК України є різновидами штрафних санкцій, як одного із видів господарських санкцій. Тому передбачена в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу повною мірою узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З огляду на наведене суд вважає, що в даному випадку передбачена умовами договору можливість одночасного стягнення з відповідача за порушення господарського зобов'язання штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, не суперечить приписам статті 61 Конституції України.
Перевіривши розрахунки позивача щодо стягнення пені та штрафу, суд дійшов висновку, що вони є правильними, заявлені розміри є арифметично вірними, у зв"язку з чим вимоги про 1 141,13 грн. пені та 2 573,54 грн. штрафу підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань з оплати отриманого товару підтверджується матеріалами справи та відповідачем жодним чином не спростовується.
Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України надає право позивачу на нарахування 3% річних та інфляційних за таке прострочення.
Згідно з позовною заявою, позивачем нараховано до стягнення з відповідача:
- 632,80 грн інфляційних за загальний період лютий 2020 - січень 2021;
- 396,39 грн. 3% річних за загальний період з 16.01.20 по 03.02.21.
Перевіривши розрахунки позивача по нарахуванню 3 % річних та інфляційних, суд встановив, що розраховані позивачем 3 % річних та інфляційних не перевищують розрахованих судом сум, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3 процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання та інфляційних є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано, контррозрахунку заявлених до стягнення з нього сум не надано.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову повністю, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 17 611,56 грн. заборгованості по Договору №383 від 21.05.2019 року, у тому числі: сума основного боргу - 12 867,70 грн., пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ - 1 141,13 грн., 3 % річних - 396,39 грн., інфляційне збільшення суми боргу - 632,80 грн. та штраф у розмірі 20 % від суми неоплаченої продукції - 2573,54 грн.
Судовий збір відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача у розмірі 2270,00 грн., оскільки позов підлягає задоволенню повністю.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Єрошенка Владислава Олександровича (РНОКПП НОМЕР_1 , юридична та фактична адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства "Юрія" (Код ЄДРПОУ 00447853, юридична та фактична адреса: 18030, м. Черкаси, вул. Кобзарська, 108) суму основного боргу - 12 867,70 грн., пеню - 1 141,13 грн., З % річних - 396,39 грн., інфляційне збільшення суми боргу - 632,80 грн., штраф - 2573,54 грн., витрати по сплаті судового збору -2270,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення складено 22.04.2021р.
Суддя Киричук О.А.