36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
про залишення позовної заяви без розгляду
20.04.2021 Справа № 917/1702/20
за позовною заявою Кременчуцької міської ради Полтавської області, пл. Перемоги, 2, м.Кременчук, Полтавська область,39600
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус 2019", вул.Ярмаркова,1, м.Кременчук, Полтавська область, 39600
про стягнення 800451,12грн.
Суддя Кльопов І.Г.
Секретар Назаренко Я.А.
Представники сторін згідно протоколу судового засідання.
Обставини справи: Розглядається позовна заява Кременчуцької міської ради Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус 2019" про стягнення 800451,12грн. безпідставно збережених коштів за період з 25.04.2019 по 10.12.2020. (з урахуванням заяви від 01.02.2021).
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 29.12.2020 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі; справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 19.11.2020.
Від відповідача надійшов відзив на позов від 16.11.2020 вхід. №12696. Відповідач проти позову заперечує.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 02.02.2021 закрито підготовче провадження у справі.
31.03.2021 від відповідача надійшла заява про залишення позову без розгляду.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив
Подана позовна заява Кременчуцької міської ради Полтавської області підписана представником Кременчуцької міської ради - Шинкаренко Н.М. При цьому до позову залучено копію довіреності на представника.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.
У п. 31 рішення Європейського суду з прав людини справа "Наталія Михайлівна проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства", п. 57). Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду. Попри те, що остаточне рішення щодо дотримання вимог Конвенції належить Суду, він не повинен підміняти оцінку, зроблену національними органами, будь-якою іншою оцінкою того, що має бути найкращою стратегією у цій сфері. Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або у такою мірою, щоб сама суть права була порушена.
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 листопада 2010 року у справі "Мушта проти України" зазначено: "право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.".
Право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; накладення обмежень дозволено за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватися з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ "Воловік проти України", "Креуз проти Польщі", "Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі").
Згідно із приписами статей 2, 80 Цивільного кодексу України юридична особа є учасником цивільних відносин; юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.
За вимогами пункту 3 статті 1312 Конституції України, в редакції, яка набрала чинності з 30 вересня 2016 року відповідно до Закону України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Підпунктом 11 пункту 161 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України, передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1311 та статті 1312 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.
Верховний Суд зазначив, що з 1 січня 2020 року представництво суб"єктів владних повноважень у судах може здійснюватися виключно прокурорами або адвокатами, повноваження яких мають бути підтверджені статутом, положенням чи іншим актом, на підставі якого особа здійснює представництво юридичної особи у порядку її самопредставництва ( ухвали від 16.01.2020 у справах №140/2575/19 та №826/11291/17)
Водночас, суд звертає увагу, що 29 грудня 2019 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення" від 18 грудня 2019 року № 390-IX.
Відповідно до даних змін, зокрема, частини 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України, юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
За змістом приписів частини 1 статті 58 Господарського процесуального кодексу України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Отже, наведені вище положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи, як в порядку самопредставництва, так і іншими особами, як представниками юридичної особи.
В порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких підтверджуються відповідно до частини 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України.
Як вбачається, позов підписано представником Кременчуцької міської ради Полтавської області - Шинкаренко Н.М.., яка діяла на підставі довіреності №560 від 26 грудня 2019 року, копію якої додано до позову.
Матеріали справи не містять доказів наявності у представника Шинкаренко Н.М. статусу адвоката.
Суд зазначає, що самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.
У порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких підтверджуються відповідно до частини 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України.
Аналіз наведених вище законодавчих положень дає підстави для висновку, що для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначено її право діяти від імені такої юридичної особи (суб'єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).
Отже, довіреність не підтверджує наявність у підписанта позову права на такий підпис у порядку самопредставництва у розумінні ч. 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України.
Поряд з цим суд зазначає, що з метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (частина перша статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").
Обов'язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі, серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать: відомості щодо керівників державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб та осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (частина третя статті 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань).
Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений статтею 10 вказаного Закону, яка, зокрема, визначає, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Отже, відсутність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 23 листопада 2020 року у справі №908/592/19.
Проте, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відсутні відомості щодо наявності у Шинкаренко Н.М. повноважень вчиняти дії від імені Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, зокрема здійснювати представництво інтересів юридичної особи в суді.
Відсутність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд.
Таким чином, додані до позову докази на підтвердження наявності у Шинкаренко Н.М. повноважень представляти інтереси Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області в суді, не містять інформації про те, що зазначена особа наділена повноваженнями на самопредставництво у розумінні частини 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням того, що Шинкаренко Н.М. не було надано доказів належним доказів на підтвердження наявності у неї повноважень представляти інтереси Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області в суді, суд дійшов висновку, що позовну заяву від імені Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області підписано неналежним представником (особою, яка не має процесуальної дієздатності на вчинення такої дії).
З наведеного в сукупності вбачається, що позовна заява Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області підписана Шинкаренко Н.М. без належних та допустимих доказів в розумінні статей 76-77 Господарського процесуального кодексу України щодо наявності у цієї особи повноважень на вчинення таких дій, що унеможливлює розгляд справи.
Відповідно до п.2 ч.1 статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано;
Відповідно до ч.4 статті 226 ГПК України Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 226, ст. 234 ГПК України, суд -
Залишити позовну заяву без розгляду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення (у разі неявки всіх учасників справи - з моменту її підписання суддею (суддями) та може бути оскаржена протягом 10 днів з моменту оголошення (підписання) (ч.3 ст.226, ст.ст.235,255 ГПК України). Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалу підписано:20.04.2021
Суддя Кльопов І.Г.