65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"22" квітня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/1076/21
Господарський суд Одеської області у складі судді - Петрова В.С., розглянувши матеріали заяви Компанії “STELLA MARINE” LLC (Стелла Марин ЛЛС, Грузія) про арешт морського судна (вх. № 4-36/21 від 20.04.2021 р.) в порядку ст. 136-138 ГПК України, -
20.04.2021 р. Компанія “STELLA MARINE” LLC (Стелла Марин ЛЛС, Грузія) звернулась до господарського суду Одеської області із заявою про арешт морського судна (вх. № 4-36/21 від 20.04.2021 р.), згідно якої просить суд накласти арешт на судно VOLZHSKIY 45 (ІМО 8862703), власником якого є іноземна компанія ВАТ “Донрічфлот” (місцезнаходження: 344019, Російська Федерація, м. Ростов-на-Дону, вул. Радянська, 63), яке знаходиться в акваторії морського порту Ізмаїл Ізмаїльської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (68000, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Набережна Лукі Капікраяна, 4) шляхом його затримання та заборони виходу з акваторії морського порту Ізмаїл Ізмаїльської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (68000, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Набережна Лукі Капікраяна, 4).
В обґрунтування своєї заяви Компанія “STELLA MARINE” LLC посилається на порушення Компанією BAT “Донрічфлот” умов контрактів про ремонт суден т/х SIBIRSKIY 2119 (IMO 7911519), VOLGO DON 235 (IMO 8959154), A.BRYUKHOVETSKIY (IMO 8863769), яка діяла у якості замовника під час виконання судноремонтних контрактів № 2020-SB-06 від 23.06.2020 р., № 2020-VD-07 від 14.07.2020 р., № 2020-АВ-08 від 11.08.2020 р. у розмірі 669316,45 доларів США у зв'язку із невиконанням замовником грошових зобов'язань за вищевказаними контрактами, а саме: 134981,65 дол. США за контрактом № 2020-VD-07 від 14.07.2020 р.; 52034,93 дол. США за контрактом № 2020-SB-06 від 23.06.2020 р.; 482299,87 дол. США за контрактом № 2020-АВ-08 від 11.08.2020 р.
Так, заявник вказує, що 23.06.2020 р. між Компанією “STELLA MARINE” LLC та Компанією ВАТ “Донрічфлот” було укладено контракт № 2020-БВ-06, відповідно до п. 1.1 якого замовник розміщує, а виконавець приймає замовлення на ремонтні роботи т/х SIBIRSKIY 2119, прапор Російська Федерація, ІМО 7911519, судновласник Компанія ВАТ “Донрічфлот” (Російська Федерація). Згідно з п. 1.4 контакту судно вважається прийнятим у ремонт після підписання акту приймання в ремонт обома сторонами. Як зазначає заявник, 21.07.2020 р. сторонами було укладено акт приймання в ремонт т/х SIBIRSKIY 2119. При цьому відповідно до п. 5.4 контракту послуги (роботи) за цим контрактом вважаються виконаними (фактично наданими) за датою підписання сторонами акта приймання з ремонту. За ствердженнями заявника, 05.08.2020 р. сторонами було укладено акт приймання з ремонту, з огляду на що заявник виконав, а боржник прийняв ремонтні роботи у відповідності з контрактом на ремонт. Також заявник зауважує, що 06.08.2020 р. сторони уклали протокол ціни, яким погодили, що остаточна вартість за проведені ремонтні роботи складає 134676,97 дол. США. Однак, як вказує заявник, всупереч досягнутим домовленостям боржник не виконав належним чином свій обов'язок з оплати за ремонт у повному обсязі та відповідно до погодженого графіку та станом на 20.04.2021 р. загальна сума заборгованості за контрактом № 2020-5В-06 від 23.06.2020 р. складає 52034,93 дол. США, що підтверджується рахунком № 2020-513-03-09 від 10.03.2021 р.
Крім того, заявник вказує, що 14.07.2020 р. між Компанією “STELLA MARINE” LLC та Компанією ВАТ “Донрічфлот” було укладено контракт № 2020-VD-07, відповідно до п.1.1 якого замовник розміщує, а виконавець приймає замовлення на ремонтні роботи т/х VOLGO DON 235, прапор Російська Федерація, ІМО 8959154, судновласник Компанія ВАТ “Донрічфлот” (Російська Федерація). При цьому заявник додає, що 04.08.2020 р. сторонами було укладено акт приймання в ремонт т/х VOLGO DON 235, а 18.09.2020 р. укладено акт приймання з ремонту, з огляду на що заявник виконав, а боржник прийняв ремонтні роботи у відповідності з контрактом на ремонт. Також заявник зауважує, що 22.09.2020 р. сторони уклали протокол ціни, яким погодили, що остаточна вартість за проведені ремонтні роботи складає 481786,16 дол. США. Однак, як вказує заявник, всупереч досягнутим домовленостям боржник не виконав належним чином свій обов'язок з оплати за ремонт у повному обсязі та відповідно до погодженого графіку та станом на 20.04.2021 р. загальна сума заборгованості за контрактом № 2020-VD-07 від 14.07.2020 р. складає 134981,65 дол. США, що підтверджується рахунком № 2020-VD-03-13 від 10.03.2021 р.
До того ж заявник зазначає, що 11.08.2020 р. між Компанією “STELLA MARINE” LLC та Компанією ВАТ “Донрічфлот” було укладено контракт № 2020-АВ-08, відповідно до п.1.1 якого замовник розміщує, а виконавець приймає замовлення на ремонтні роботи т/х A.BRYUKHOVETSKIY, прапор Російська Федерація, ІМО 8863769, судновласник Компанія ВАТ “Донрічфлот” (Російська Федерація). При цьому 20.08.2020 р. сторонами було укладено акт приймання в ремонт т/х A.BRYUKHOVETSKIY, а 27.10.2020 р. укладено акт приймання з ремонту, з огляду на що заявник виконав, а боржник прийняв ремонтні роботи у відповідності з контрактом на ремонт. Також заявник зауважує, що 27.10.2020 р. сторони уклали протокол ціни, яким погодили, що остаточна вартість за проведені ремонтні роботи складає 740361,22 дол. США. Однак, як вказує заявник, всупереч досягнутим домовленостям боржник не виконав належним чином свій обов'язок з оплати за ремонт у повному обсязі та відповідно до погодженого графіку та станом на 20.04.2021 р. загальна сума заборгованості за контрактом № 2020-АВ-08 від 11.08.2020 р. складає 482299,87 дол. США, що підтверджується рахунком № 2020-АВ-03-11 від 10.03.2021 р.
Водночас, заявник наголошує, що відповідні рахунки були проігноровані та жодних грошових коштів заявником так і не було отримано.
Крім того, за ствердженнями заявника, згідно наявної у нього інформації єдиним майном, належним боржнику, яке знаходиться на території України, є судно VOLZHSKIY 45 (ІМО 8862703), а тому, беручи до уваги невиконання протягом тривалого часу зобов'язань з оплати заборгованості, яка виникла на підставі контрактів № 2020-БВ-06 від 23.06.2020 р., № 2020-VD-07 від 14.07.2020 р., № 2020-АВ-08 від 11.08.2020 р., на думку заявника, існує реальна можливість залишення судном території України, що в свою чергу призведе до неможливості фактичного виконання вказаних зобов'язань.
Водночас, як додає заявник, підтвердженням належності зареєстрованому власнику судна компанії ВАТ “Донрічфлот” права власності на судно VOLZHSKIY45 (ІМО 8862703) є свідоцтво про право власності на судно № 002734 від 05.07.2010 р., а також відомості, що мають неофіційний комерційний статус для забезпечення безпеки судноплавства та містяться в міжнародній інформаційній системі EQUASIS.
Підтвердженням належності зареєстрованому власнику судна компанії ВАТ “Донрічфлот” права власності на судно SIBIRSKIY 2119 є відомості, що мають неофіційний комерційний статус для забезпечення безпеки судноплавства та містяться в міжнародній інформаційній системі EQUASIS.
Також підтвердженням належності зареєстрованому власнику судна компанії ВАТ “Донрічфлот” права власності на судно VOLGO DON 235 є відомості, що мають неофіційний комерційний статус для забезпечення безпеки судноплавства та містяться в міжнародній інформаційній системі EQUASIS.
Щодо підтвердження права власності компанії ВАТ “Донрічфлот” на судно A.BRYUKHOVETSKIY заявник посилається на свідоцтво про реєстрацію судна від 28.03.2018 р. № 200165739, а також відомості, що мають неофіційний комерційний статус для забезпечення безпеки судноплавства та містяться в міжнародній інформаційній системі EQUASIS.
Стосовно перебування судна в акваторії морського порту Ізмаїл заявник вказує, що відповідні відомості містяться в міжнародній електронній базі даних географічних місцезнаходжень морських суден MarineTraffic, доступних на однойменному веб-сайті http://www.marinetraffic.com.
Поряд з цим в обґрунтування правових підстав арешту судна заявник посилається на Міжнародну конвенцією з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна від 10.05.1952 р., згідно положень якої:
- “Морська вимога” означає вимогу, що виникає на підставі одного чи більше із зазначених нижче пунктів: поставок товарів або матеріалів, що здійснюються для судна з метою його експлуатації або технічного обслуговування, незалежно від того, де ці поставки здійснюються (п.п. “К” п. 1 ст. 1);
- “Арешт” означає затримання судна за ухвалою суду для забезпечення морської вимоги, але не включає конфіскацію судна на виконання судового рішення (п. 2 ст. 1);
- Судно, яке ходить під прапором однієї з Договірних Держав, може бути заарештоване в межах юрисдикції будь-якої з договірних держав лише стосовно морської вимоги й жодної іншої, але ніщо в цій Конвенції не може розглядатися як розширення чи обмеження прав і повноважень, якими наділені уряди чи їхні установи, органи державної влади чи портова або докова влада згідно з їхніми чинними внутрішніми законами або правилами щодо арешту, затримання або іншого способу перешкоджання відходу суден, які перебувають у межах їхньої юрисдикції (ст. 2);
- З урахуванням положень пункту 4 цієї статті й статті 10, позивач може накласти арешт або на конкретне судно, щодо якого виникла морська вимога, або на будь-яке інше судно, власником якого є особа, яка була в момент виникнення морської вимоги власником конкретного судна навіть якщо заарештоване судно готове до відплиття, але жодне судно, за винятком окремого судна, щодо якого виникла морська вимога, не може бути заарештоване стосовно будь-якої з морських вимог, перелічених у підпунктах “о”, “р” або “д” пункту 1 статті 7 (ч. 7 ст. 3);
- На судно може бути накладений арешт не інакше, як з дозволу суду або відповідного судового органу Договірної Держави, в якій здійснено арешт (ст. 4).
Вказана Конвенція 16.05.2012 р. набрала для України чинності та діє на території згідно Закону України “Про приєднання України до Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна”, Конституції України та Закону України “Про міжнародні договори України”, частиною 1 статті 9 та частиною 1 статті 19, відповідно яких визначено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Щодо підвідомчості та підсудності поданої заяви про арешт судна заявник, посилаючись на ч. 2 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, вказує, що оскільки на момент виникнення морської вимоги на підставі несплачених грошових зобов'язань, що виникли на підставі контрактів № 2020-БВ-06 від 23.06.2020 р., № 2020-VD-07 від 14.07.2020 р., № 2020-АВ-08 від 11.08.2020 р. судно належало на праві власності іноземній компанії ВАТ “Донрічфлот”, що є актуальним і на день подачі цієї заяви, та це судно знаходиться в акваторії морського порту Ізмаїл Ізмаїльської філії ДП “АМПУ” на території ПрАТ “Дунайсудноремонт”, відповідно наявні підстави для звернення з цією заявою до господарського суду Одеської області.
Розглянувши заяву Компанії “STELLA MARINE” LLC, дослідивши надані докази, проаналізувавши положення чинного законодавства, господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 ГПК України справи про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням морського порту України, в якому перебуває або до якого прямує судно, або порту реєстрації судна.
За положеннями п.п. „к” п. 1 ч. 1 ст. 1 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна 1952 року, ратифікованої згідно Закону України “Про приєднання України до Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна” №3702-VI від 07.09.2011р. “морська вимога” означає вимогу, що виникає на підставі поставок товарів або матеріалів, що здійснюються для судна з метою його експлуатації або технічного обслуговування, незалежно від того, де ці поставки здійснюються.
Відповідно до п. 2 ст. 1 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна 1952 року, “арешт” означає затримання судна за ухвалою суду для забезпечення морської вимоги, але не включає конфіскацію судна на виконання судового рішення.
Згідно ст. 2 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна 1952 року судно, яке ходить під прапором однієї з Договірних Держав, може бути заарештоване в межах юрисдикції будь-якої з Договірних Держав лише стосовно морської вимоги й жодної іншої, але ніщо в цій Конвенції не може розглядатися як розширення чи обмеження прав і повноважень, якими наділені уряди чи їхні установи, органи державної влади чи портові або докові власті згідно з їхніми чинними внутрішніми законами або правилами щодо арешту, затримання або іншого способу перешкоджання відходу суден, які перебувають у межах їхньої юрисдикції.
З урахуванням положень пункту 4 цієї статті й статті 10, позивач може накласти арешт або на конкретне судно, щодо якого виникла морська вимога, або на будь-яке інше судно, власником якого є особа, яка була в момент виникнення морської вимоги власником конкретного судна, навіть якщо заарештоване судно готове до відплиття, але жодне судно, за винятком окремого судна, щодо якого виникла морська вимога, не може бути заарештоване стосовно будь-якої з морських вимог, перелічених у підпунктах "o", "p" або "q" пункту 1 статті 1. Судно не заарештовують, і застава або інший вид забезпечення не надаються більше одного разу в межах однієї чи більше юрисдикцій будь-якої з Договірних Держав за однією й тією самою морською вимогою одного й того самого позивача та, якщо судно було заарештовано в межах однієї з юрисдикцій чи були надані в межах такої юрисдикції застава або інший вид забезпечення для зняття арешту або з метою уникнення можливого арешту, то будь-який наступний арешт цього судна чи будь-якого судна, що належить тому самому власникові, за тією самою морською вимогою того самого позивача буде відмінений, а судно буде звільнене судом чи будь-яким іншим відповідним судовим органом цієї держави, якщо тільки позивач не переконає суд чи інший відповідний судовий орган, що гарантія чи інше забезпечення були остаточно зняті до накладення наступного арешту або що є інша достатня підстава для залишення арешту чинним. Якщо у випадку договору оренди судна з передачею володіння фрахтувальнику фрахтувальник, а не зареєстрований власник несе відповідальність щодо морської вимоги, яка стосується цього судна, позивач може накласти арешт на таке судно чи на будь-яке інше судно, що належить такому фрахтувальникові, з дотриманням положень цієї Конвенції, але жодне інше судно, що належить зареєстрованому власникові, не може бути піддано арештові у зв'язку з такими морськими вимогами. Положення цього пункту застосовуються до будь-якого випадку, коли особа, яка не є зареєстрованим власником судна, є відповідальною щодо морської вимоги, яка стосується цього судна (ч. ч. 1, 3, 4 ст. 3 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна 1952року).
Статтею 4 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна 1952 року визначено, що на судно може бути накладений арешт не інакше, як з дозволу суду або відповідного судового органу Договірної Держави, в якій здійснено арешт.
Частиною 2 ст. 6 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна 1952 року передбачено, що процесуальні норми, що стосуються арешту судна, клопотання про одержання дозволу, згаданого в статті 4, та всіх інших процесуальних питань, що можуть виникнути в зв'язку з арештом, визначаються правом Договірної Держави, в якій арешт був здійснений чи було подано клопотання щодо його здійснення.
Положеннями ч. 2 ст. 8 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна 1952 року вказано, що судно, що ходить під прапором Держави, яка не є Договірною Державою Конвенції, може бути заарештоване в межах юрисдикції будь-якої з Договірних Держав щодо будь-якої з морських вимог, що перераховані у статті 1,чи будь-якої іншої вимоги, щодо якої закон цієї Договірної Держави дозволяє арешт.
Судно може бути арештоване чи звільнене з-під арешту тільки за рішенням суду, господарського суду або голови Морської арбітражної комісії. Арешт судна означає будь-яке затримання судна або обмеження в його пересуванні, що здійснюються для забезпечення морських вимог, зазначених у статті 42 цього Кодексу, під час перебування судна в морському порту України (ч. ч. 1, 2 ст. 41 КТМ України).
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 42 КТМ України судно може бути арештоване тільки на морські вимоги. Морська вимога - це вимога, що виникає з права власності та інших майнових прав на судно, будівництво судна, управління, експлуатацію або комерційне використання судна, заставу судна чи здійснення заходів, пов'язаних з рятуванням судна, а саме вимога, зокрема, у зв'язку з постачанням продуктів харчування, матеріалів, палива, запасів, обладнання, включаючи контейнери, для експлуатації судна або утримання його.
Разом з тим з матеріалів заяви вбачається здійснення заявником ремонтних робіт т/х SIBIRSKIY 2119 (прапор Російська Федерація, ІМО 7911519), т/х VOLGO DON 235 (прапор Російська Федерація, ІМО 8959154) та т/х A.BRYUKHOVETSKIY (прапор Російська Федерація, ІМО 8863769), судновласником яких є Компанія ВАТ “Донрічфлот” (Російська Федерація), про що свідчать наявні в матеріалах заяви контракти № 2020-SB-06 від 23.06.2020 р., № 2020-VD-07 від 14.07.2020 р., № 2020-АВ-08 від 11.08.2020 р.; акти приймання в ремонт від 21.07.2020 р. т/х SIBIRSKIY 2119, від 04.08.2020 р. т/х VOLGO DON 235 та від 20.08.2020 р. т/х A.BRYUKHOVETSKIY; акти приймання з ремонту від 05.08.2020 р. т/х SIBIRSKIY 2119, від 18.09.2020 р. т/х VOLGO DON 235 та від 27.10.2020 р. т/х A.BRYUKHOVETSKIY; підписані протоколи ціни до вказаних контрактів та рахунки на оплату. Проте, внаслідок нездійснення судновласником оплати за виконані заявником роботи в повному обсязі у останнього виникла морська вимога до судновласника - Компанії ВАТ “Донрічфлот” про сплату заборгованості в розмірі 669316,45 дол. США.
При цьому відомості із систем ЕQUASIS та MarineTraffic свідчать про належність боржнику судна VOLZHSKIY 45 (ІМО 8862703), яке станом на 20.04.2021 р. о 08:30 перебуває акваторії морського порту Ізмаїл. Крім того, належність судна VOLZHSKIY 45 (ІМО 8862703) Компанії ВАТ “Донрічфлот” підтверджується свідоцтвом про право власності на судно № 002734 від 05.07.2010 р., виданого Міністерством транспорту Російської Федерації.
Також відповідно до свідоцтва на право плавання під державним прапором Російської Федерації № 003920 від 09.12.2010 р., виданого Міністерством транспорту Російської Федерації, судну SIBIRSKIY 2119 (IMO 7911519), яке належить на праві власності Компанії ВАТ “Донрічфлот”, дозволено плавати під державним прапором Російської Федерації.
При цьому згідно свідоцтва на право плавання під державним прапором Російської Федерації № 200197495 від 19.04.2018 р., судну VOLGO DON 235 (IMO 8959154), яке належить на праві власності Компанії ВАТ “Донрічфлот”, дозволено плавати під державним прапором Російської Федерації.
Відповідно до статті 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно п. 9 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги.
Положеннями ч. ч. 2, 3 ст. 138 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що заява про арешт морського судна подається за місцезнаходженням порту реєстрації судна або за місцезнаходженням морського порту, в якому судно знаходиться або до якого прямує, незалежно від того, чи має такий суд юрисдикцію щодо розгляду по суті справи щодо морської вимоги, яка є підставою для арешту. У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред'явити позов протягом десяти днів, а у разі подання заяви про арешт морського судна - тридцяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.
За приписами ч. 3 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову у вигляді арешту морського судна подається в письмовій формі і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичної особи) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові для фізичної особи), що є відповідальною за морською вимогою, її місцезнаходження (для юридичної особи) або місце проживання чи перебування (для фізичної особи), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичної особи) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) розмір та суть морської вимоги, що є підставою для арешту судна; 4) найменування судна, щодо якого подається заява про арешт, інші відомості про судно, якщо вони відомі заявнику.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову у вигляді арешту на морське судно розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження після її подання без повідомлення особи, яка подала заяву, та особи, яка є відповідальною за морською вимогою. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням.
Згідно абз. 1 ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідіність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Таким чином, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Також згідно ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття запропонованих ним заходів для забезпечення морської вимоги, суд вважає такі доводи цілком обґрунтованими, оскільки судом встановлено наявність обставин, які свідчать про виникнення у заявника права морської вимоги до Компанії ВАТ “Донрічфлот” (судновласника), та як наслідок виникнення права на арешт судна - VOLZHSKIY 45 (ІМО 8862703), яке належить на праві власності Компанії ВАТ “Донрічфлот”, з огляду на тривалу несплату останнім вартості виконаних заявником робіт, що вказує на імовірність в подальшому утруднення виконання судового рішення за умови подання заявником відповідного позову.
Поряд з цим суд зазначає, що, виходячи з приписів ч. 4 ст. 137 ГПК України, в даному випадку для забезпечення морської вимоги співмірність запропонованих заявником заходів із заявленими вимогами не має значення, а тому не враховується.
Наразі вищенаведене свідчить про те, що станом на теперішній час судно не арештоване та може вільно залишити акваторію морського порту Ізмаїл та територію України. Отже, враховуючи зазначене, суд вважає, що існує реальна загроза (наявність об'єктивно існуючої можливості) залишення судном акваторії морського порту Ізмаїл після навантаження вантажу на судно та виконання необхідних процедур портовими властями.
З огляду на викладене та враховуючи встановлені судом обставини існування у заявника права морської вимоги до Компанії ВАТ “Донрічфлот” (судновласника), суд вважає за необхідне накласти арешт на вказане судно - VOLZHSKIY 45 (ІМО 8862703), власником якого є Компанія ВАТ “Донрічфлот”, яке знаходиться в акваторії морського порту Ізмаїл, шляхом заборони його виходу з акваторії морського порту Ізмаїл.
Відповідно до абз. 2 ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України якщо на момент постановлення ухвали про арешт судна позов по суті морської вимоги до особи, яка є відповідальною за морською вимогою, не поданий, в ухвалі про арешт судна суд зазначає строк, протягом якого особа, що подала заяву про арешт морського судна, зобов'язана подати такий позов та надати відповідне підтвердження суду.
Враховуючи вказані положення Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає, що Компанії “STELLA MARINE” LLC необхідно у 30-денний строк подати позов та надати відповідне підтвердження суду.
Також слід зазначити, що заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом у разі неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами частини третьої статті 138 цього Кодексу; повернення позовної заяви; відмови у відкритті провадження у справі (ч. 13 ст. 145 ГПК України).
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Заяву Компанії “STELLA MARINE” LLC (Стелла Марин ЛЛС, Грузія) про арешт морського судна (вх. № 4-36/21 від 20.04.2021 р.) задовольнити.
2. Накласти арешт на судно - VOLZHSKIY 45 (ІМО 8862703), власником якого є Компанія ВАТ “Донрічфлот” (місцезнаходження: 344019, Російська Федерація, м. Ростов-на-Дону, вул. Радянська, 63), яке знаходиться в акваторії морського порту Ізмаїл Ізмаїльської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (68000, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Набережна Лукі Капікраяна, 4), шляхом затримання та заборони його виходу з акваторії морського порту Ізмаїл Ізмаїльської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (68000, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Набережна Лукі Капікраяна, 4).
3. Стягувачем за цією ухвалою є Компанія “STELLA MARINE” LLC (Стелла Марин ЛЛС; Грузія, Батумі, вул. П. Мелікішвілі, 42г, кв. 2), що діє через повірену особу - адвоката Кочерби Микити Сергійовича (65062, м. Одеса, вул. Генуезька, 24-В).
4. Боржником за цією ухвалою є Компанія ВАТ “Донрічфлот” (344019, Російська Федерація, м. Ростов-на-Дону, вул. Радянська, 63).
Ухвала набирає чинності з дня її постановлення.
Ухвалу дійсна для пред'явлення до виконання протягом строку, встановленого Законом України “Про виконавче провадження”.
Ухвалу може бути оскаржено у 10-денний термін з дня її постановлення.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суддя Петров Володимир Степанович