ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.04.2021Справа № 910/2188/21
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Спичака О.М.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/2188/21
за позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька електрична станція»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Савват»
про стягнення 21 880,13 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька електрична станція» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Савват» про стягнення 21 880,13 грн. пені.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не було виконано належним чином взяті на себе зобов'язання за договором поставки №107(1)20УК від 26.03.2020 / 53-121-01-19-29252 від 13.04.2020 в частині своєчасної поставки товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/2188/21. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Крім того, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.
22.03.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до спірного договору, якою сторони погодили новий строк поставки товару - 15.06.2020, а товар було поставлено відповідачем 12.06.2020, відтак прострочення відсутнє, і у позивача відсутні підстави для нарахування пені.
У відповіді на відзив, яка надійшла від позивача 09.04.2021 до Господарського суду міста Києва, позивач зазначає, що до моменту укладення сторонами Додаткової угоди № 1 до договору - 09.06.2020, діяли строки поставки продукції, встановлені п.1.2 договору, тобто травень 2020 року (останній день виконання зобов'язання з поставки 31.05.2020).
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
Між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька електрична станція» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Савват» було укладено договір поставки продукції №107(1)20УК від 26.03.2020 / 53-121-01-19-29252 від 13.04.2020 (надалі договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти і оплатити продукцію за кодом ДК 021:2015 31680000-6 «Електричне приладдя та супутні товари до електричного обладнання» (щитове устаткування) на загальну суму 2 735 016,00 грн. з ПДВ.
Пунктом 1.2 договору сторони погодили, що строк поставки товару травень 2020 року.
Сума договору складає 2 279 180,00 грн., крім того ПДВ 20% - 455 836,00 грн., разом 2 735 016,00 грн. (п.3.1. договору).
Умовами п. 4.2. договору визначено, що поставка товару відбувається в строк згідно з п.1.2. договору.
Відповідно до п.12.1 договору останній вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом року з моменту його підписання.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №107(1)20УК від 26.03.2020 / 53-121-01-19-29252 від 13.04.2020 як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків.
В подальшому між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до договору, яка датована 13.05.2020. Разом з тим пунктом 3 Додаткової угоди передбачено, що дана додаткова угода є невід'ємною частиною договору №107(1)20УК від 26.03.2020.
Як вбачається копії додаткової угоди №1, наданої в матеріали справи, дана угода скріплена печатками підприємств та містить підписи уповноважених представників сторін та підписана відповідачем 09.06.2020, позивачем 29.05.2020. Отже моментом підписання додаткової угоди №1 до договору є 09.06.2020.
В додатковій угоді №1 сторони погодили викласти п. 1.2. договору у наступній редакції: Строк поставки продукції п.1.1. договору №107(1)20УК від 26.03.2020 - 15 червня 2020 року.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору та додаткової угоди №1 до договору Товариством з обмеженою відповідальністю «Савват» було поставлено, а Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька електрична станція» прийнято продукцію згідно видаткової накладної №26 від 12.06.2020 на суму 2 735 016,00 грн.
Наразі, за твердженнями позивача відповідачем було порушено строки постави товару, що визначені умовами договору, що стало підставою для нарахування пені за період з 01.06.2020 по 08.06.2020.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п.7.2 договору за порушення строку поставки або недопоставку продукції постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості продукції, за якою допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення більш 30 днів постачальник додатково сплачує покупцю штраф в розмірі 7% вказаної вартості. Нарахування санкцій здійснюється за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Частинами 1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 ст.664 Цивільного кодексу України унормовано, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування
Як було встановлено судом, у п.1.2 договору зазначено, що строк поставки продукції травень 2020 року.
Додатковою угодою №1, підписаною сторонами 09.06.2020, було внесено зміни в частині строків поставки товару та змінено пункт 1.2 договору, зазначивши, що строк поставки продукції - 15.06.2020.
Відповідачем було поставлено товар у строки, визначені додатковою угодою №1, про що в матеріали справи надано видаткову накладну №26 від 12.06.2020, яка підписана представниками сторін.
За положеннями ч.ч. 1-3 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1, 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.
У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
В пункті 3 Додаткової угоди №1 сторони погодили, що дана додаткова угода є його невід'ємною частиною договору №107(1)20УК від 26.03.2020.
Як встановлено судом, сторони не обумовили, що Додаткова угода №1 до договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до її укладення.
Як вбачається з матеріалів справи, дану додаткову угоду було підписано та скріплено печатками уповноваженими представниками сторін 09.06.2020. Дані обставини не заперечуються та не спростовуються сторонами.
Таким чином суд дійшов висновку, що підписавши Додаткову угоду №1 від 09.06.2020, сторони змінили строки поставки продукції, передбачені в п.1.2 Договору поставки №107(1)20УК від 26.03.2020 / 53-121-01-19-29252 від 13.04.2020, та погодили, що такі строки змінюються з 09.06.2020.
Враховуючи, що відповідач зобов'язався поставити продукцію у строк до 31.05.2020, а додаткова угода, якою було змінено строки поставки продукції вступила в силу з монету її підписання, а саме з 09.06.2020, позивачем обґрунтовано визначено період прострочення поставки продукції з 01.06.2020 по 08.06.2020.
Отже, суд дійшов висновку, що у позивача виникло право на застосування до відповідача відповідальності за порушення строків поставки, що передбачена п.7.2 договору.
Наразі, здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку пені, суд дійшов висновку, що періоди прострочення позивачем визначено вірно, арифметичний розрахунок є обґрунтованим, а отже, позовні вимоги Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька електрична станція» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Савват» про стягнення 21 880,13 грн. пені є обґрунтованими.
Заперечення відповідача проти позовних вимог судом відхиляються, оскільки є необґрунтованими та такими, що не спростовують викладені вище судом висновки.
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див.рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» від 1 липня 2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» від 27 вересня 2001).
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Савват» (03048, м. Київ, вул. І. Пулюя, 5, код ЄДРПОУ 43326682) на користь на користь Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька електрична станція» (71503, Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова, 133, код ЄДРПОУ 19355964, рахунок IBAN НОМЕР_1 в АБ «Укргазбанк») пеню в сумі 21 880 грн. 13 коп. та 2270 грн. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.
Суддя О.М. Спичак