ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.04.2021Справа № 910/1081/21
Господарський суд міста Києва у складі cудді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Лоуд Груп»
до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
про стягнення 788601,78 грн.
Представники сторін:
від позивача: Мінько Я.С.;
від відповідача: не з'явився.
26.01.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Лоуд Груп» з вимогами до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 788601,78 грн, з яких 751431,84 грн основного боргу, 9082,47 грн 3% річних та 28087,47 грн інфляційних втрат.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач не виконав свого зобов'язання з оплати товару, поставленого позивачем за Договором поставки №16533/53-124-01-20-12243 від 11.06.2020, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 751431,84 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 9082,47 грн та інфляційні втрати у розмірі 28087,47 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 відкрито провадження у справі №910/1081/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 24.02.2021, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
18.02.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказав на те, що долучені позивачем до позовної заяви копії видаткових накладних не місять відбитки печатки покупця. Крім того, за твердженням відповідача, позивачем не надано суду доказів того, що особи, вказані у спірних видаткових накладних, мали повноваження приймати товар.
При цьому, відповідач зауважив, що умовами Договору поставки №16533/53-124-01-20-12243 від 11.06.2020 передбачений обов'язок позивача поставити відповідачу стрічку алюмінієву кількістю 5500,00 кг та пудру алюмінієву кількістю 200,00 кг, тоді як позивачем було поставлено пудру алюмінієву кількістю 196,00 кг. Крім того, відповідач вказав на неправильність розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, здійснених позивачем, та зауважив про безпідставність нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму ПДВ.
У підготовчому засіданні 24.02.2021 судом було поставлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 16.03.2021.
04.03.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 16.03.2021 судом було поставлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 31.03.2021.
У підготовчому засіданні 31.03.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 14.04.2021.
Представник позивача у судовому засіданні 14.04.2021 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання 14.04.2021 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якої вбачається, що ухвала суду була отримана відповідачем 06.04.2021 (за ідентифікатором пошуку 0105479935463.
У судовому засіданні 14.04.2021 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
11.06.2020 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Іст Лоуд Груп» (постачальник) укладено Договір поставки №16533/53-124-01-20-12243, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар, найменування, асортимент, виробник, кількість, ціна та код товару згідно з УКТ ЗЕД зазначаються в специфікації №1 (Додаток №1 до договору), яка є невідомою частиною договору.
Відповідно до п. 2.1 Договору поставки №16533/53-124-01-20-12243 від 11.06.2020 якість, кількість і комплектність товару повинні відповідати технічним характеристикам, вказаним в специфікації до договору, технічній документації, якою встановлені вимоги щодо його якості, кількості умовам договору та підтверджуватися паспортом або сертифікатом якості виробника, який передається постачальником для покупця разом з товаром згідно з діючою програмою забезпечення якості підприємства.
Згідно з п. 2.2 Договору поставки №16533/53-124-01-20-12243 від 11.06.2020 постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, встановленим розділом 2 цього договору.
Відповідно до п. 2.4 Договору поставки №16533/53-124-01-20-12243 від 11.06.2020 у разі поставки неякісного (дефектного), некомплектного товару, товару, що не відповідає умовам договору, а також при недопоставці товару покупець письмово повідомляє постачальника про виявлені недоліки товару.
Загальна вартість товару становить 752328,00 грн (п. 4.1 Договору поставки №16533/53-124-01-20-12243 від 11.06.2020).
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його реєстрації в ДП «НАЕК «Енергоатом» за умови підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності печатки) і діє до 31.12.2020 (п. 11.1 Договору поставки №16533/53-124-01-20-12243 від 11.06.2020).
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач не виконав свого зобов'язання з оплати товару, поставленого позивачем за Договором поставки №16533/53-124-01-20-12243 від 11.06.2020, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 751431,84 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 9082,47 грн та інфляційні втрати у розмірі 28087,47 грн.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав на те, що долучені позивачем до позовної заяви копії видаткових накладних не місять відбитки печатки покупця. Крім того, за твердженням відповідача, позивачем не надано суду доказів того, що особи, вказані у спірних видаткових накладних, мали повноваження приймати товар.
При цьому, відповідач зауважив, що умовами Договору поставки №16533/53-124-01-20-12243 від 11.06.2020 передбачений обов'язок позивача поставити відповідачу стрічку алюмінієву кількістю 5500,00 кг та пудру алюмінієву кількістю 200,00 кг, тоді як позивачем було поставлено пудру алюмінієву кількістю 196,00 кг. Крім того, відповідач вказав на неправильність розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, здійснених позивачем, та зауважив про безпідставність нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму ПДВ.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст Договору поставки №16533/53-124-01-20-12243 від 11.06.2020, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Специфікацією №1 до Договору поставки №16533/53-124-01-20-12243 від 11.06.2020 (Додаток №1) сторони погодили найменування, технічні характеристики товару, що постачається позивачем, визначили його ціну та загальну вартість - 752328,00 грн.
Відповідно до п. 6.2 Договору поставки №16533/53-124-01-20-12243 від 11.06.2020 перехід права власності на товар за договором відбувається в момент поставки товару на склад вантажоодержувача за умови відповідності поставленого товару вимогам договору.
Датою поставки товару вважається дата підписання вантажоодержувачем видаткової накладної (п. 6.4 Договору поставки №16533/53-124-01-20-12243 від 11.06.2020).
Позивачем долучено до позовної заяви копію видатковою накладної №589 від 01.07.2020 на суму 43911,84 грн.
На вказаній накладній міститься підпис особи, яка отримувала товар - комірник; міститься відбиток печатки Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Відокремленого підрозділу Хмельницького відділення); є посилання на реквізити Договору поставки №16533/53-124-01-20-12243 від 11.06.2020; проставлена дата отримання товару - 03.07.2020.
Крім того, позивачем долучено до позовної заяви копію відповідної товарно-транспортної накладної, яка містить підпис особи, яка отримувала товар - комірник та відбиток печатки Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Відокремленого підрозділу Хмельницького відділення).
Також, позивачем долучено до позовної заяви копію видатковою накладної №715 від 28.07.2020 на суму 707520,00 грн.
На вказаній накладній міститься підпис особи, яка отримувала товар - завідувач складом; міститься відбиток печатки Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Відокремленого підрозділу Хмельницького відділення); є посилання на реквізити Договору поставки №16533/53-124-01-20-12243 від 11.06.2020; проставлена дата отримання товару - 29.07.2020.
Крім того, позивачем долучено до позовної заяви копію відповідної товарно-транспортної накладної, яка містить підпис особи, яка отримувала товар - комірник та відбиток печатки Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Відокремленого підрозділу Хмельницького відділення).
З огляду на те, що вказаними первинними документами підтверджується факт постачання позивачем відповідачу товару на загальну суму 751431,84 грн, суд вважає необгрунтованими та недоведеними твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, стосовно того, що накладні не містять відбитку печатки відповідача.
Твердження відповідача відносно того, що особи, вказані у спірних видаткових накладних, не мали повноважень на отримання товару, судом оцінюються як недоведені припущення, оскільки доказів на підтвердження вказаних обставин відповідачем суду не надано, а на спірних видаткових накладних міститься відбиток печатки Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».
Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи копію Акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2020 по 24.12.2020, який підписаний з боку відповідача підписаний уповноваженими особами та скріплений відбитком печатки Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Відокремленого підрозділу Хмельницького відділення), в якому міститься інформація про те, що відповідачем було отримано від позивача за Договором поставки №16533/53-124-01-20-12243 від 11.06.2020 товар за видатковою накладної №589 від 01.07.2020 на суму 43911,84 грн. та за видатковою накладної №715 від 28.07.2020 на суму 707520,00 грн., що разом становить 751431,84 грн.
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи №902/761/18, від 20.08.2020 зі справи №914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Суд зазначає, що позивачем доведено суду належними та допустимим доказами факт здійснення ним поставки на користь відповідача відповідно до умов Договору поставки №16533/53-124-01-20-12243 від 11.06.2020 на загальну суму 751431,84 грн, а саме: за видатковою накладної №589 від 01.07.2020 на суму 43911,84 грн. та за видатковою накладної №715 від 28.07.2020 на суму 707520,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 5.1 Договору поставки №16533/53-124-01-20-12243 від 11.06.2020 оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30-ти календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоодержувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору щодо його кількості та якості.
Відповідачем під час розгляду справи не вказувалось про невідповідність товару, поставленого позивачем, вимогам щодо якості.
Крім того, у п. 5.3 Договору поставки №16533/53-124-01-20-12243 від 11.06.2020 сторонами погоджено, що у випадку ненадання постачальником покупцю електронної податкової накладної, зареєстрованої у ЄРПН, покупець має право в односторонньому порядку зменшити ціну договору на суму ПДВ, на яку не було надано податкову накладну.
Про наявність обставин, наведених у п. 5.3 Договору поставки №16533/53-124-01-20-12243 від 11.06.2020, відповідачем під час розгляду справи не вказувалось.
За таких обставин, беручи до уваги, що товар за видатковою накладної №589 від 01.07.2020 на суму 43911,84 грн. був фактично отриманий відповідачем 03.07.2020, а за видатковою накладної №715 від 28.07.2020 на суму 707520,00 грн. - 29.07.2020, суд дійшов висновку, що отриманий від позивача товар за видатковою накладної №589 від 01.07.2020 на суму 43911,84 грн. відповідач повинен був оплатити у строк до 03.08.2020 включно, а товар за видатковою накладної №715 від 28.07.2020 на суму 707520,00 грн. - у строк до 28.08.2020 включно (з урахуванням положень ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день).
При цьому, щодо доводів відповідача, що за видатковою накладної №589 від 01.07.2020 на суму 43911,84 грн. позивачем було поставлено товар кількістю 196 кг замість 200 кг, суд зазначає, що вказані обставини не впливають на виникнення у відповідача обов'язку здійснити оплату за фактичну кількість поставленого товару.
Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Відповідно до ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
З наведеного вбачається, що передання продавцем меншої кількості товару, ніж це було погоджено сторонами умовами договору, не звільняє покупця від обов'язку здійснити оплату за фактично отриману кількість товару.
Водночас, в такому випадку покупець має право 1) вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або 2) відмовитися від переданого товару та його оплати, 3) а якщо товар оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Доказів сплати грошових коштів у розмірі 751431,84 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Наявність та розмір заборгованості Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» за Договором поставки №16533/53-124-01-20-12243 від 11.06.2020 (за видатковою накладної №589 від 01.07.2020 на суму 43911,84 грн. та за видатковою накладної №715 від 28.07.2020 на суму 707520,00 грн.) у сумі 751431,84 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Лоуд Груп» в частині стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» суми основного боргу у розмірі 751431,84 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 9082,47 грн за період з 04.08.2020 по 21.01.2021.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Лоуд Груп» в частині стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» 3% річних у розмірі 9082,47 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 28087,47 грн.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, долучений позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Лоуд Груп» в частині стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» інфляційних втрат у розмірі 28087,47 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Доводи відповідача, викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву, стосовно відсутності підстав нараховувати 3% річних та інфляційні втрати на суму ПДВ, судом не приймаються до уваги, оскільки сума ПДВ входить до вартості товару.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судовий збір покладається на відповідача у зв'язку з задоволенням позову у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Лоуд Груп» (02141, м. Київ, вул. Олександра Мишуги, буд. 2, офіс 416; ідентифікаційний код: 37017486) суму основного боргу у розмірі 751431 (сімсот п'ятдесят одна тисяча чотириста тридцять одна) грн 84 коп., 3% річних у розмірі 9082 (дев'ять тисяч вісімдесят дві) грн 47 коп., інфляційні втрати у розмірі 28087 (двадцять вісім тисяч вісімдесят сім) грн 47 коп. та судовий збір у розмірі 11829 (одинадцять тисяч вісімсот двадцять дев'ять) грн 03 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст складено та підписано 22.04.2021.
Суддя О.М. Спичак