ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.04.2021Справа № 910/2587/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бристон»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція»
про стягнення 425.560,34 грн
Представники сторін: не викликались
18.02.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Бристон» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» про стягнення 425.560,34 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі укладеного між сторонами договору поставки № 17/09-01/ЄР від 17.09.2020 позивачем у було поставлено відповідачу дизельного палива Євро-5, на загальну суму 419.466,60 грн, що підтверджується актами та видатковими накладними № 152 від 03.12.2020 та №№ 156, 157 від 09.12.2020. Умовами договору передбачено, що оплата за товар здійснюється протягом 20 банківських днів з дня підписання сторонами акту приймання-здачі товару на підставі отриманого від постачальника рахунку. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 425.560,34 грн, з яких 419.466,60 грн основного боргу, 4.810,85 грн пені та 1.282,89 грн - 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 відкрито провадження у справі № 910/2587/21 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Даною ухвалою суду зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.
У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 25.02.2021 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 20 (номер відправлення 0105477094607), яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.
Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Відповідач ухвалу суду від 25.02.2021, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 04.03.2021, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0105477094607.
10.03.2021 від позивача до суду надійшла заява про зміну розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 13.767,10 грн, з яких 6.651,23 грн пені, 5.453,07 грн інфляційних втрат та 1.662,80 грн - 3% річних. Також позивач просить повернути надмірно сплачений судовий збір в розмірі 4.113,41 грн.
Суд розглянувши дану заяву позивача відзначає наступне
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
З поданої заяви вбачається, що позивачем позовні вимоги доповнено новими вимогами.
Згідно з п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Відповідно до п. 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:
- подання іншого (ще одного) позову, чи
- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи
- об'єднання позовних вимог, чи
- зміну предмета або підстав позову.
У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.
З огляду на викладене та враховуючи зміст раніше пред'явлених вимог майнового характеру, заява позивача про зміну розміру позовних вимог не являється заявою про збільшення позовних вимог в розумінні господарського процесуального законодавства, оскільки містить у собі прохання про розгляд судом нової додаткової позовної вимоги, яка фактично є іншим позовом.
Таким чином, суд не вбачає правових підстав для прийняття заяви позивача про зміну розміру позовних вимог в частині стягнення 5.453,07 грн інфляційних втрат. При цьому позивач не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.
18.03.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить зменшити розмір пені та 3% річних на 75%, оскільки позивачем не подано доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором або погіршення матеріального стану. Також відповідач просить суд врахувати факт перебування відповідача у скрутному фінансовому становищі. Просить відмовити в частині стягнення 5.453,07 грн інфляційних втрат, які є додатковими вимогами, що раніше не заявлялись.
18.03.2021 від відповідача до суду надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги, в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 5.000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
24.03.2021 від позивача до суду надійшла заява про зміну предмету позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 13.767,10 грн, з яких 6.651,23 грн пені, 5.453,07 грн інфляційних втрат та 1.662,80 грн - 3% річних. Також позивач просить повернути надмірно сплачений судовий збір в розмірі 4.113,41 грн.
Суд розглянувши дану заяву позивача не вбачає підстав для прийняття її до розгляду в частині вимог про стягнення 5.453,07 грн інфляційних втрат, оскільки з урахування викладеного вище, позивачем фактично заявлено нову вимогу, яку раніше не було заявлено в позовній заяві.
24.03.2021 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій заперечує проти обґрунтованість наведених у відзиві відповідачем обставин.
09.04.2021 від відповідача до суду надійшли заперечення на заяву про зміну розміру позовних вимог, в яких заперечує проти визначеного позивачем періоду нарахування пені та 3% річних та вважає, що оскільки сплату боргу здійснено 26.02.2021 то останнім днем нарахування має бути 25.02.2021. Так, за розрахунками відповідача пеня становить 6.513,32 грн та 3% річних становлять 1.628,33 грн. Відповідач просить зменшити розмір пені та 3% річних на 75%, оскільки позивачем не подано доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором або погіршення матеріального стану. Також відповідач просить суд врахувати факт перебування відповідача у скрутному фінансовому становищі. Просить відмовити в частині стягнення 5.453,07 грн інфляційних втрат, які є додатковими вимогами, що раніше не заявлялись, що розцінено відповідачем як зміна предмета і підстав позову.
13.04.2021 від позивача до суду надійшли пояснення по справі, в яких зазначає, що строк на подання відповідачем заперечень пропущено; відповідачем необґрунтовано ототожнюється заява про зміну розміру позовних вимог зі зміною підстав позову, про що за даних обставин справи позивачем заявлено не було; відповідач безпідставно просить зменшити розмір штрафних санкцій.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
17.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» (замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бристон» (постачальник, позивач) було укладено договір поставки № 17/09-01/ЄР (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується поставити, а замовник прийняти та оплатити на умовах цього договору дизельне паливо ЄВРО-5 (налив) (код за ДК 021:2015-09130000-9 Нафта і дистиляти) (далі - товар).
Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушення умов договору сплатив вартість поставленого товару не своєчасно, у зв'язку з чим позивачем нараховано пеню в розмірі 6.651,23 грн та 1.662,80 грн - 3% річних.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно з п. 9.1 договору він набирає чинності з дати його підписання сторонами, скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2020 (включно), але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Відповідно до п. 1.2 договору обсяги закупівлі визначені у Специфікації (додаток № 1), яка є невід'ємною частиною цього договору, та можуть бути зменшені замовником в односторонньому порядку у зв'язку із зменшенням обсягів видатків замовника, шляхом підписання сторонами додаткової угоди до цього договору.
Згідно Специфікації (додаток № 1) під товаром, що поставляється за договором сторони розуміють: дизельне паливо ЄВРО-5 (наливом) у кількості 52898 літрів, вартість товару складає 914.077,44 грн.
Відповідно до п. 2.1 договору загальна ціна договору становить 914.077,44 грн.
Відповідно до п. 5.1 договору поставка товару замовнику здійснюється транспортом постачальника на умовах терміну DDP міжнародних правил ІНКОТЕРМС-2020 до місця призначення: 02094, м. Київ. вул. Гната Хоткевича, 20.
Згідно з п. 5.2 договору товар може постачатися партіями.
Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар вартістю 419.466,60 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними та актами приймання-передачі (номери та дати накладних та актів є однаковими):
№ 152 від 03.12.2020 на суму 133.623,00 грн,
№ 156 від 09.12.2020 на суму 132.375,60 грн,
№ 157 від 09.12.2020 на суму 153.468,00 грн.
За умовами п. 4.1 договору оплата за товар, поставлений згідно договору, здійснюється замовником шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника у порядку та у термін, передбачений в п. 4.2 цього договору.
Відповідно до п. 4.2 договору оплата товару здійснюється протягом 20 банківських днів з дня підписання сторонами акту приймання-здачі товару на підставі отриманого від постачальника рахунку.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже з урахуванням викладеного щодо поставки товару 03.12.2020 кінцевим терміном оплати (з урахуванням вихідних, святкових та неробочих днів) є 04.01.2021, а щодо поставки 09.12.2020 - 11.01.2021.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Позивачем було направлено відповідачу претензію № 15/01/2021/1 від 15.01.2021 з вимогою погасити заборгованість за договором у розмірі 419.466,60 грн, яка залишена без задоволення відповідачем.
Матеріали справи свідчать, що відповідач 26.02.2021 згідно платіжних доручень №№ 2115805588, 2115805589 та 2115805590 від 26.02.2021 сплатив позивачу заборгованість за договором в загальному розмірі 419.466,60 грн.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за отриманий товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.
Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п. 7.2 договору у разі порушення замовником терміну оплати товару замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати за отриманий товар.
Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З розрахунків позивача вбачається, що позивачем нараховано пеню по 26.02.2021 включно.
Суд не погоджується із вказаним періодом прострочення оплати товару з огляду на наступне
Відповідно до ч. 2 ст. 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 252 Цивільного кодексу України).
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ст. 231 Господарського кодексу України пеня обчислюється за кожний день прострочення.
Зазначені вище норми закону свідчать про те, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення платежу, а день фактичної оплати товару (в даному випадку 26.02.2021) не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.
Отже, проведений позивачем розрахунок пені не відповідає наведеним вимогам, розрахунок проведено з урахуванням дня, в який відбулась оплата товару, що суперечить нормам чинного законодавства.
В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті поставленого товару відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу пеню, розмір якої за розрахунками суду (розрахунок знаходиться в матеріалах справи) становить 6.513,32 грн.
Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 6.513,32 грн обґрунтовані і підлягають задоволенню.
В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті поставленого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 1.662,80 грн - 3% річних (нарахованих по 26.02.2021).
Суд з огляду на встановлене вище не погоджується із вказаним періодом нарахування 3% річних за прострочення оплати товару, оскільки день фактичної оплати товару (в даному випадку 26.02.2021) не має включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення 3% річних.
Суд здійснивши власний перерахунок (розрахунок знаходиться в матеріалах справи) приходить до висновку про обґрунтованість та задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 1.628,33 грн - 3% річних.
Заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру 3% річних на 75% не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, частиною першою цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У частині другій зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов'язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.
За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов'язань.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Приписи статті 625 Цивільного кодексу України про три проценти річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються в разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто в разі якщо в договорі не зазначено розміру процентів, цивільно-правова відповідальність за порушення грошового зобов'язання настає на підставі вимог закону, а саме статті 625 Цивільного кодексу України. Якщо в договорі позики чи кредитному договорі встановлено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшена плата за користування позикою (кредиту), слід вважати іншим розміром процентів, встановленим договором відповідно до частини другої ст. 625 Цивільного кодексу України.
Таким чином, стаття 625 Цивільного кодексу України надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший, ніж три проценти річних, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.
Отже, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних.
Зазначені проценти входять до складу основного боргу. Чинне цивільне законодавство не передбачає можливості суду зменшувати основний борг. Тому не може бути зменшено і розмір процентів, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Посилання відповідача на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі 902/417/18 щодо права суду зменшувати розмір процентів передбачений ст. 625 Цивільного кодексу України не приймається судом до уваги, оскільки спір є відмінним від спору, що є предметом розгляду у даній справі.
Заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру пені на 75% суд залишає без задоволення з огляду на наступне.
Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.
Як необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Відповідачем не наведено жодних обставин та не подано жодних доказів в підтвердження відсутності у нього вини у простроченні оплати товару. Відповідачем не наведено підстави та не надано докази винятковості обставин, які призвели до порушення ним строків сплати товару.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16 та у постанові від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.
В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначає про те, що матеріли справи не містять доказів понесення позивачем збитків внаслідок затримки оплати товару.
Проте, сам лише факт відсутності в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків через неналежне виконання відповідачем свого обов'язку не може бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.
Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав зменшення розміру пені, оскільки відповідачем не доведено наявності обставин, з якими законодавець пов'язує можливість зменшення розміру пені.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бристон» підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Стосовно розподілу витрат позивача на правову допомогу в розмірі 50.000,00 грн слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).
Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
У позовній заяві позивачем зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які планує понести позивач у зв'язку з розглядом справи у вигляді витрат на професійну правничу допомогу становить 50.000,00 грн.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
05.02.2021 між позивачем (клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Крестон Джі Лігал» був укладений договір про надання правової допомоги № 2566/LS/01 за умовами якого адвокатське об'єднання надає клієнту юридичні послуги та правову допомогу, а клієнт приймає та оплачує послуги у порядку і на умовах, передбачених цим договором.
Адвокатським об'єднанням «Крестон Джі Лігал» на надання правової допомоги ТОВ «Бристон» у Господарському суді міста Києва видано адвокатам Рубля О.С., Титаренко Д.С. та Ніколаєвій І.В. ордери серії ВН № 1026810 від 16.02.2021, серії ВН № 1064220 від 02.03.2021 та серії АІ № 1098217 від 23.03.2021.
Підтвердженням того, що Рубля О.С. , Титаренко Д.С. та Ніколаєва І.В. є адвокатами свідчать свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ОД № 002633 від 17.09.2014, № 1229 від 30.07.2010 та відповідно № 945 від 08.09.2012.
Додатком № 1 до договору сторони визначили, що адвокатським об'єднанням надається правова допомога у вигляді юридичного супроводу спірної ситуації зі стягнення заборгованості з ТОВ «Єврро-Реконструкція», яка полягатиме у проведенні досудової претензійної роботи та подальшого супроводу судового спору в суді першої інстанції.
Послуги включають, зокрема, але не виключно
- послуги з досудової претензійної роботи, складання позовної заяви та наступного супроводу судового спору в суді першої інстанції щодо стягнення заборгованості з ТОВ «Євро-Реконструкція»;
- збір адвокатами доказової бази для подання позову, зокрема підготовку та подання адвокатських запитів, заяв, звернень, листів тощо до державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності;
- підготовку позовної заяви та додатків до позовної заяви, сплату судового збору (оплачується за рахунок Клієнта), інших платежів, необхідних для забезпечення юридичного супроводу розгляду справи, подання позовної заяви до суду;
- участь у судових засіданнях;
- ознайомлення з матеріалами справи;
- аналіз судової практики українських судів з аналогічних спорів, а також судової практики ЄСПЛ,
- замовлення та організація проведення експертиз та експертних досліджень (за потреби);
- підготовка і подання апеляційних та касаційних скарг на судові рішення (за окремою домовленістю);
- підготовка та подання до суду заяв по суті спору, а також заяв і клопотань з процесуальних питань, додаткових усних і письмових пояснень, заперечень, додаткових доказів та інших необхідних документів;
- вчинення будь-яких інших дій, необхідних для надання (правничої допомоги) Клієнту у справі щодо стягнення заборгованості з ТОВ «Євро-Реконструкція».
Згідно п. 2 додатку № 1 до договору гонорар об'єднання за послуги, що передбачені п, 1 цього додатку становить 50.000,00 грн без ПДВ.
Згідно з п. 3 додатку № 1 до договору клієнт оплачує гонорар об'єднання у наступному порядку:
20.000,00 грн - після підписання цього додатку, протягом 3 (трьох) днів з дати отримання відповідного рахунка;
30.000,00 грн на умовах післяплати - після відкриття судом першої інстанції провадження по справі за позовом, поданим об'єднанням
26.02.2021 Адвокатським об'єднанням «Крестон Джі Лігал» виставлено позивачу рахунок на оплату гонорару за надання правової допомоги в сумі 30.000,00 грн, які сплачено позивачем згідно платіжного доручення № 319 від 01.03.2021. Інших доказів сплати гонорару (20.000,00 грн) не подано.
Об'єднана палата Верховного Суду у постанові № 922/445/19 від 03.10.2019 дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Пунктом 6.3 договору передбачено, що об'єднання надає клієнту акт приймання-передачі наданих послуг (далі - акт) у двох примірниках, підписаних об'єднанням. Протягом 5 робочих днів, з дати отримання акта, клієнт зобов'язаний підписати акт та один примірник цього документу повернути об'єднанню за адресою місцезнаходження об'єднання, вказаною у цьому договорі. У випадку, якщо клієнт у зазначений вище строк, не поверне один, підписаний з його боку, примірник акта об'єднанню або не наддасть об'єднанню обґрунтовані заперечення, у той же строк, акт вважається підписаним обома сторонами.
Позивачем не подано підписаний між клієнтом та адвокатським об'єднанням акт приймання-передачі наданих послуг з переліком наданих послуг та їх вартістю.
Отже позивачем не доведено обсяг наданих послуг адвокатським об'єднанням та їх вартість у розмірі 50.000,00 грн.
Також суд відзначає, що відсутні підстави покладення на відповідача витрат позивача на сплату адвокатських послуг в сумі 50.000,00 грн, оскільки не підтверджено надання всього обсягу юридичних послуг наведених у додатку № 1 до договору загальна вартість яких становить 50.000,00 грн. Слід зазначити, що справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, тобто без проведення судових засідань; представник позивача не ознайомлювався з матеріалами справи; експертні дослідження не проводились.
Наявні матеріали справи свідчать, що адвокатом складено наступні процесуальні документи у справі: позовну заяву, заяву про зміну розміру позовних вимог, заяву про зміну предмету позову, відповідь на відзив, письмові пояснення по справі.
Відповідач заперечив щодо заявлених позивачем витрат на правову допомогу адвоката та просив зменшити їх до 5.000,00 грн, посилаючись на те, що розмір витрат є неспівмірним.
Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 № 922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Ураховуючи наведене, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, враховуючи, що розгляд цієї справи здійснюється у спрощеному позовному провадженні без проведення судових засідань, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, та враховуючи заперечення відповідача, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи, ціною позову та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
З огляду на те, що спір не є складним, не підтверджено весь обсяг наданих послуг, що міститься у додатку № 1 до договору, суд приходить до висновку, що витрати позивача на оплату послуг адвоката є неспівмірними, а тому суд з урахуванням наявності відповідного клопотання відповідача вважає за необхідне зменшити розмір витрат позивача на адвоката до 20.000,00 грн.
Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування коштів на підставі договору, а також неспівмірність розміру витрат з наданими послугами, господарський суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача на правову допомогу покладаються на відповідача пропорційно від визначеної судом суми витрат (20.000.00 грн) до розміру задоволених позовних вимог, тобто в сумі 19.585,33 грн.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 20, код ЄДРПОУ 37739041) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бристон» (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 44, код ЄДРПОУ 42254701) 6.513 (шість тисяч п'ятсот тринадцять) грн 32 коп. пені, 1.628 (одна тисяча шістсот двадцять вісім) грн 33 коп. - 3% річних, 2.222 (дві тисячі двісті двадцять дві) грн 93 коп. витрат по сплаті судового збору, 19.585 (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот вісімдесят п'ять) грн 33 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. В іншій частині в позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
СуддяВ.В. Сівакова