ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.04.2021Справа № 910/1066/21
За позовом Фізичної особи - підприємця Михальченка Віктора Михайловича
до Фізичної особи ОСОБА_1
про стягнення 43601,23 грн.
Суддя Усатенко І.В.
Представники сторін: не викликались
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи - підприємця Михальченка Віктора Михайловича з вимогами до Фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення 43601,23 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором від 01.03.2013 № 1.
Ухвалою суду від 01.02.2021 суд звернувся до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи ОСОБА_1 ( реєстраційний номер НОМЕР_1 , паспорт громадянина України, серія та номер НОМЕР_2 , виданий 01.07.2008, видавника: Оболонський РУ ГУ МВС України в м. Києві) за формою, наведеною в додатку № 3 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою КМУ № 207 від 02.03.2016.
Ухвалою суду від 01.02.2021 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
08.02.2021 від позивача через канцелярію суду надійшов супровідний лист на виконання ухвали від 01.02.2021 про усунення недоліків позовної заяви.
12.02.2021 через канцелярію суду надійшла відповідь на запит суду щодо місця проживання відповідача.
Ухвалою суду від 15.02.2021 відкрито провадження у справі № 910/1066/21, постановлено, розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи, надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.
09.03.2021 через канцелярію суду, відповідачем було подано відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач стверджує про безпідставність заявлених позовних вимоги, оскільки при розрахунку бази нарахування санкцій не було враховано здійснені відповідачем платежі та заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, також зазначено, що договір між сторонами є не укладеним, оскільки, не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору оренди; також позивачем пропущено строк на звернення з вимогами, оскільки, відповідач як фізична особа-підприємець припинилась. Відповідач долучив до відзиву заяву про застосування строків позовної давності.
09.03.2021 через канцелярію суду, позивачем було подано відповідь на відзив на позовну заяву, у якому позивач заперечує проти обставин викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву та стверджує, що строк позовної давності ним було пропущено через протиепідемічні заходи, яких було вжито на території України з березня 2020 року, на виконання Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби», що є поважними причинами пропуску. Також позивач вказує, що всі здійснені відповідачем платежі були враховані при розгляді справи № 910/5653/16, якою визначено суму основного боргу відповідача; договір був укладений між сторонами; припинення відповідача як фізичної особи-підприємця не тягне припинення її зобов'язань за укладеними договорами як фізичної особи.
19.03.2021 через канцелярію суду, відповідачем було подано заперечення на відповідь на відзив, у якому відповідач стверджує, що річ передбачену договором оренди, укладеного між сторонами, було повернуто відповідачем позивачу 19.09.2013, позовні вимоги заявлені за періоди з 01.11.2016 по 31.12.2020 та з 21.03.2016 по 25.01.2021, у зв'язку з чим строк позовної давності позивачем, на думку відповідача, було пропущено.
29.03.2021 через канцелярію суду, позивачем були надані письмові пояснення, у яких позивач стверджує про безпідставність заперечень викладених відповідачем у запереченні на відповідь на відзив та відзиві на позовну заяву.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 4, ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини встановлені у рішеннях Господарського суду м. Києва, які набрали законної сили, № 910/5653/16 від 11.05.2016 та у рішенні № 910/20882/16 від 17.02.2017, між тим ж сторонами та щодо того ж договору оренди, тих же орендних правовідносин, що склались між сторонами є преюдиціальними в розумінні ч. 4, ст. 75 ГПК України та не доводяться знову у справі № 910/1066/21.
Як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/5653/16 від 11.05.2016: « 01.03.2013 між ФОП Михальченко Віктором Михайловичем (орендодавець за договором) та ФОП Веспер Людмилою Леонідовною (орендар за договором) укладено договір оренди нежилих приміщень №1, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нежиле приміщення, загальною площею 60,80 кв. метрів за адресою: м. Київ, Андріївський узвіз, 30, для використання під магазин-кафе. Строк оренди приміщення встановлено з 01.03.2013р. по 31.12.2013р.
Згідно з п. 1.2 договору зазначене у п. 1.1 цього договору нежиле приміщення передається орендарю з обладнанням згідно з актом прийому-передачі, що додається до цього договору і є його невід'ємною частиною.
У відповідності до п. 1.5 договору за користування орендованим приміщенням орендар сплачує орендодавцю орендну плату. Розмір орендної плати та умови сплати орендної плати визначаються додатками до даного договору. Орендна плата нараховується починаючи з 01.03.2013р.
Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше десятого числа поточного місяця (п. 1.6 договору).
Пунктом 6.1 договору сторони погодили, що строк цього договору починає свій перебіг з 01.03.2013р. та закінчується 31.12.2013р.
Відповідно до пункту 6.8 договору після закінчення строку дії договору оренди або розірвання договору оренди орендодавцем в односторонньому порядку згідно п. 6.7 цього договору, орендоване приміщення має бути звільнено і передано орендодавцю протягом трьох робочих днів за актом прийому-передачі (повернення). У разі якщо орендар не звільнив та не передав орендодавцю об'єкт оренди після припинення дії даного договору, орендар зобов'язаний вносити плату за цей час в розмірі орендної плати, а також сплачувати комунальні та експлуатаційні послуги.
Додатком № 1 до договору від 01.03.2013р. сторони узгодили розмір орендної плати, відповідно до п. 1. додатку №1 орендна плата за користування орендованим приміщенням за адресою: м. Київ, Андріївський узвіз, 30 складає 1200 (одна тисяча двісті) гривень в місяць, що за курсом гривні по відношенню до долара США складає 150 доларів США. Грошові кошти за оренду приміщення орендар перераховує на поточний рахунок орендодавця.
У п.2 Додатку № 1 до договору сторони визначили, що у випадку збільшення курсу гривні по відношенню до долару США на день сплати орендної плати у порівнянні з відповідним курсом на дату укладання даного договору більш як на 10%, тобто більш як 8,8 грн. за 1 долар США, розмір орендної плати пропорційно збільшується.
У п. 3 Додатку №1 до договору погоджено, що крім орендної плати згідно п. 1 цього Додатку орендар сплачує орендодавцю орендну плату у розмірі фактично спожитих орендарем комунальних послуг (електрична енергія, водопостачання та водовідведення), телекомунікаційних послуг, плати за землю, експлуатаційних витрат на утримання будинку та прибудинкової території шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця або готівкою. Термін сплати не пізніше 5 банківських днів з моменту отримання виставлених рахунків.
Також 01.03.2013р. у Додатку №2 до договору оренди, сторонами погоджено також, що крім орендної плати згідно Додатку №1 до договору №1 від 01.03.2013р., орендар сплачує орендодавцю за користування орендованим приміщенням за адресою: м. Київ, Андріївський узвіз, 30, орендну плату у розмірі: за березень 2013р. - 12000,00 грн. в місяць, що за курсом гривні по відношенню до долара США складає 1500 доларів США; за квітень - грудень 2013р. - 13600 грн. в місяць, що за курсом гривні по відношенню до долара США складає 1700 доларів США. Грошові кошти за оренду приміщення орендар орендодавцю готівкою відповідно до чинного законодавства України.
У п.2 Додатку №1 до договору сторони визначили, що у випадку збільшення курсу гривні по відношенню до долару США на день сплати орендної плати у порівнянні з відповідним курсом на дату укладання даного договору більш як на 10%, тобто більш як 8,8 грн. за 1 долар США, розмір орендної плати пропорційно збільшується.
15.09.2013р. сторонами підписано Додаткову угоду до договору №1 від 01.03.2013р., відповідно до якої у зв'язку із заявою ФОП Веспер Людмила Леонідівна з проханням про розірвання договору оренди приміщення за адресою: м. Київ, Андріївський узвіз, 30, дію договору оренди №1 від 01.03.2013р. припинено з 16.09.2013р.
У п. 2 Додаткової угоди №1 від 15.09.2013р. до договору оренди №1 від 01.03.2013р. заборгованість за оренду по договору складає 80663,33 грн. та заборгованість у розмірі фактично спожитих орендарем комунальних послуг у сумі 4922,60 грн. ФОП Веспер Людмила Леонідівна зобов'язується погасити в термін до 01.03.2014р.
На виконання Додаткової угоди до договору від 15.09.2013р. сторонами підписано Акт прийому-передачі (повернення) нежилого приміщення в будинку м. Київ, Андріївський узвіз, 30 від 19.03.2013р.».
Рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 910/5653/16 від 11.05.2016, з Фізичної особи-підприємця Веспер Людмили Леонідівни на користь Фізичної особи-підприємця Михальченка Віктора Михайловича було стягнуто 79673,33 грн. заборгованості з орендної плати за договором оренди № 1 від 01.03.2013 та 3% річних у розмірі 6037,71 грн. нарахованих на суму заборгованості за період з 11.09.2013р. по 20.03.2016р.
Рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 910/20882/16 від 17.02.2017 з Фізичної особи-підприємця Веспер Людмили Леонідівни на користь Фізичної особи-підприємця Михальченка Віктора Михайловича було стягнуто інфляційні втрати у розмірі 78023,83 грн. нараховані на суму заборгованості 79673,33 грн. за період з 01.10.2013 по 31.10.2016.
За твердженням позивача, яке не спростовано відповідачем, грошова заборгованість у розмірі 79673,33 грн., факт наявності якої встановлено і яку було визначено до стягнення рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 910/5653/16 від 11.05.2016, станом на 25.01.2021 ( дата звернення з позовом у справі № 910/1066/21) на користь позивача сплачена не була.
Судом встановлено, що на час розгляду справи № 910/1066/21, Веспер Людмила Леонідівна рішення суду у справі № 910/5653/16 від 11.05.2016 не виконала, грошові кошти у розмірі 79673,33 грн., на користь Фізичної особи-підприємця Михальченко Віктора Михайловича не сплатила
У зв'язку з чим позивач просить у Суду стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати у розмірі 31997,30 грн. за період з 01.11.2016 по 31.12.2020 та 3% річних у розмірі 11603,93 грн. 21.03.2016 по 25.01.2021, які були нараховані на суму заборгованості у розмірі 79673,33 грн.
Викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву обставини, щодо неукладеності договору № 1 від 01.03.2013р., а також, обставини щодо часткового погашення заборгованості в період з 01.03.2013 по 19.02.2016 не приймаються судом до уваги, оскільки, договір між сторонами виконувався, а тому не може бути визнаний не укладеним, так як, сторонами було для себе обумовлено можливість його виконання у тому, вигляді, в якому він був укладений. Суд також наголошує, що договором оренди було передбачено сплату орендної плати виключно у грошовій формі, в зв'язку з чим, суд не приймає у якості доказів документи, які відповідач надає як доказ сплати орендної плати у натуральній формі. Також суд відзначає, що та обставина, що відповідач не подавала відзив при розгляді справ № 910/5653/16, № 910/20882/16 не свідчить, що суду не було подано документи в підтвердження часткової оплати орендної плати та відшкодування вартості комунальних послуг. Крім того, суд наголошує, що як встановлено в рішенні від 11.05.2016 суду у справі № 910/5653/16 договір оренди був розірваний з ініціативи відповідача додатковою угодою і саме в додатковій угоді за взаємною згодою сторін було визначено залишок суми боргу орендаря перед орендодавцем, вказана обставина в тому числі спростовує доводи про невірно визначену базу нарахування штрафних санкцій.
Щодо заперечень відповідача з приводу припинення її як фізичної особи-підприємця.
Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Отже, припинення фізичної особи підприємця не звільняє фізичну особу від зобов'язань, які виникли в процесі здійснення підприємницької діяльності.
Вказана позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 № 910/8729/18.
Також, Суд зазначає, що відповідач не оскаржував обсяг заборгованості та факт укладеності договору № 1 від 01.03.2013р. під час розгляду справ № 910/5653/16 від 11.05.2016 та № 910/20882/16 від 17.02.2017.
Відповідно до ч. 4, ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Також, відповідачем у відзиві на позовну заяву було зазначено, що на думку відповідача, позивачем було пропущено строки позовної давності, в розумінні ст. 257, ст. 786 та ст. 261 ЦК України.
За змістом положень ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК).
Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статей 598-609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.
Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за Договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього Договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.
Разом із тим, главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Відповідно до ст. 256, 257 ЦК України Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Отже, на частину позовних вимог строк позовної давності був пропущений позивачем, зокрема, щодо нарахування 3% річних за період з 21.03.2016 по 24.01.2018 та втрат від інфляції за період з 01.11.2016 по 24.01.2018, з урахуванням дати звернення до суду 25.01.2021 у справі № 910/1066/21.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Оскільки, відповідачем було заявлено про застосування строку позовної давності і судом встановлено його пропуск, суд відмовляє в частині позовних вимог про стягнення 3% річних за період з 21.03.2016 по 24.01.2018 та втрат від інфляції за період з 01.11.2016 по 24.01.2018.
Судом було виконано перерахунок, нарахованих позивачем втрат від інфляції за період з 25.01.2018 по 31.12.2020 та 3% річних за період з 25.01.2018 по 25.01.2021 на суму заборгованості 79673,33 грн.
Згідно перерахунку Суду, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню втрати від інфляції у розмірі 14466,61 грн. за період з 25.01.2018 по 31.12.2020, та 3% річних за період з 25.01.2018 по 25.01.2021 у розмірі 7177,15 грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Оскільки позивач обґрунтовує поважність причин пропуску строку позовної давності введеним у 2020 році карантином та тим, що позивач очікував отримання боргу від відповідача в зв'язку з реалізацією нерухомого майна. Суд не вбачає зазначені причини пропуску строку позовної давності поважними, оскільки, вони ніяким чином не перешкоджали позивачу нарахувати та звернутись до суду з приводу стягнення платежів згідно ст. 625 ЦК України за період з 2016 по 2018 роки до спливу строку позовної давності.
Відповідно до ст. 74, 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Відповідачем не спростовано його обов'язку відшкодувати позивачу втрати в зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в частині стягнення з фізичної особи ОСОБА_1 на користь Фізичної особи - підприємця Михальченко Віктора Михайловича втрат від інфляції у розмірі 14466,61 грн. та 3% річних у розмірі 7177,15 грн.
Витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, ст.ст. 74, 76, 77, 123, 129, 237, 238, 239, 240, 241 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи - підприємця Михальченка Віктора Михайловича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) втрати від інфляції у розмірі 14466 ( чотирнадцять тисяч чотириста шістдесят шість) грн. 61 коп., 3% річних у розмірі 7177 ( сім тисяч сто сімдесят сім) грн. 15 коп. та судовий збір у розмірі 1126 ( одна тисяча сто двадцять шість) грн. 83 коп.
3. В частині стягнення з Фізичної особи ОСОБА_1 на користь Фізичної особи - підприємця Михальченко Віктора Михайловича 3% річних у розмірі 4426,78 грн. та втрат від інфляції у розмірі 17530,69 грн. - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя І.В.Усатенко