ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.04.2021Справа № 910/6470/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання О.О. Зарудньої, розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (49000, м. Дніпро, вул. Шевченка, буд. 2; ідентифікаційний код 39572642)
до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6; ідентифікаційний код 20077720)
про визнання частково недійсним пункту договору
Представники сторін:
від позивача: Тітов І.С.
від відповідача: Коваленко С.В.
До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання частково недійсним пункту договору.
Позовні вимоги обґрунтовані тими обставинами, що за твердженням позивача, укладений між сторонами Договір № 16-405-Н купівлі-продажу природного газу від 28.10.2016 не спрямований на створення правових наслідків, обумовлених ним, тобто є фіктивним (в частині п. 6.1. договору), що є підставою для визнання частково недійсним пункту 6.1. Договору № 16-405-Н купівлі-продажу природного газу від 28.10.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2018 відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 13.06.2018.
У підготовчому засіданні 13.06.2018 судом було оголошено перерву у порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України до 27.06.2018.
25.06.2018 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з тим, що при укладанні сторонами договору не було порушено приписів ст. 203 та 215 Цивільного кодексу України, умови договору в частині поставки природного газу та оплати його вартості сторонами виконані повністю, а даний позов подано позивачем лише з метою уникнення відповідальності за прострочення виконання договірних зобов'язань.
У підготовчому засіданні 27.06.2018 судом було оголошено перерву у порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України до 01.08.2018.
16.07.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив, в якому позивач просить суд задовольнити позовну заяву.
30.07.2018 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про зупинення провадження у справі, в якому позивач просить суд зупинити розгляд справи № 910/6470/18 до набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва по справі № 826/9959/18.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2018 продовжено строк розгляду справи у підготовчому провадженні на 30 днів за клопотанням сторін та оголошено перерву до 22.08.2018.
17.08.2018 до Господарського суду міста Києва надійшли письмові заперечення відповідача на клопотання про зупинення провадження у справі та заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2020 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" про зупинення провадження у справі та зупинено провадження у справі № 910/6470/18 до набрання законної сили судового рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/9959/18.
18.12.2020 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про поновлення провадження у справі, в якому зазначено, що 29.05.2020 рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного від 29.10.2020 у справі № 826/9959/18, у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз Збут" до Кабінету Міністрів України було відмовлено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.12.2020 поновлено провадження справі № 910/6470/18, підготовче засідання призначено на 03.02.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2021 підготовче засідання відкладено на 24.02.2021.
22.02.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про зміну предмету позову.
23.02.2021 до Господарського суду міста Києва надійшли письмові заперечення на заяву про зміну предмету позову.
У підготовчому засідання 24.02.2021 представник позивача надав пояснення по суті поданої заяви про зміну предмету позову, яку просив суд прийняти до розгляду.
Представник відповідача заперечував щодо прийняття такої заяви позивача.
Суд, розглянувши заяву позивача про зміну предмету позову та заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку залишити таку заяву без розгляду оскільки остання не відповідає вимогам ст. 46 Господарського процесуального кодексу України та є фактичним збільшення позовних вимог та зміною підстав позову. Дана інформація занесена до протоколу судового засідання від 24.02.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.03.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2021 судове засідання відкладено на 21.04.2021.
У судовому засіданні 21.04.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги та провис суд про їх задоволення.
Представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог, просив суд відмовити в задоволенні позову.
Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 21.04.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва
28.10.2016 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (далі - покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 16-405-Н, за умовами якого, продавець зобов'язується передати покупцеві у 2017 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах цього, договору (п. 1.1. договору).
Природний газ, що передається за цим договором, використовується покупцем виключно для постачання побутовим споживачам (п. 1.2. договору).
Пунктом 6.1. договору сторони передбачили, що оплата за природний газ здійснюється покупцем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця купівлі-продажу природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ, крім фактично переданого природного газу, визначеного абзацом третім цього пункту, здійснюється до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу.
Остаточний розрахунок з оплати вартості придбаного природного газу на суму наданих побутовим споживачам пільг, субсидій та компенсацій проводиться за процедурою, визначеною Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20 (Офіційний вісник України, 2005, № 2, ст. 88) і має бути здійснений протягом 90 днів з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу. У разі, якщо продавець протягом 5 робочих днів з дати надходження спільного протокольного рішення не підпише його, зазначений строк оплати вартості природного газу продовжується на кількість днів, що дорівнює кількості днів які перевищують цей 5 денний строк.
Вартість фактично переданого газу, яка підлягає сплаті грошовими коштами за процедурою, передбаченою абзацом третім цього пункту, визначається на підставі актів звіряння розрахунків (в тому числі, коригуючих актів) за відповідний місяць, підписаних покупцем та розпорядником коштів місцевого бюджету, оригінали яких надаються покупцем продавцеві до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу.
У разі не надання покупцем продавцеві до 25 числа (включно) передбачених в абзаці четвертому цього пункту актів звіряння розрахунків за відповідний місяць, остаточний розрахунок за весь фактично переданий у відповідному місяці купівлі-продажу природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу.
Покупець зберігає за собою право надати акт звіряння розрахунків, передбачений в абзаці четвертому цього пункту до закінчення 90 (дев'яностого) дня, що відраховується з 1 числа місяця, що настає за місяцем в якому була здійснена купівля-продаж природного газу. При цьому, у випадку, якщо покупець надасть продавцеві, передбачений абзацом четвертим цього пункту, акт звіряння пізніше 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу але до закінчення 90 днів, що відраховуються з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу, то розрахунок за придбаний покупцем газ, в частині суми зазначеної в такому акті звіряння, буде здійснюватись в порядку, передбаченому абзацом третім цього пункту але з такими особливостями. З дати надання продавцеві покупцем зазначеного вище акту звіряння, припиняється нарахування продавцем неустойки, 3% річних, а також інфляційних збитків на суму, зазначену в такому акті звіряння, на період з дати надання акту звіряння продавцеві і до закінчення 90 днів що відраховуються з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу. Остаточний розрахунок за придбаний покупцем природний газ в частині, що підлягає оплаті за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20 (Офіційний вісник України, 2005, № 2, ст. 88), має бути здійснений до закінчення 90 (дев'яностого) дня що відраховується з 1 числа місяця, що настає за місяцем в якому була здійснена купівля-продаж природного газу, за виключенням випадків, коли продавець протягом 5 робочих днів з дати надходження спільного протокольного рішення не підпише його то зазначений строк оплати вартості природного газу продовжується на кількість днів, що дорівнює кількості днів які перевищують цей 5 денний строк.
Покупець може ініціювати проведення розрахунку за придбаний природний газ за процедурою передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20 і після спливу 90 денного строку, передбаченого абзацом 3 цього пункту.
Сторони погодили, що підписання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20 не змінює строків та умов розрахунків за цим договором, за виключенням випадків, коли продавець протягом 5 робочих днів з дати надходження спільного протокольного рішення не підпише його то зазначений строк оплати вартості природного газу продовжується на кількість днів, що дорівнює кількості днів які перевищують цей 5 денний строк.
В пункті 6.2. договору визначено, що оплата за природний газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕКП.
У разі невиконання покупцем п. 6.1. договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день його прострочення (п. 7.2 Договору).
На переконання позивача, абзаци 3, 6-8 п. 6.1. договору не відповідають нормам діючого законодавства, у зв'язку з чим, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" просить суд визнати їх недійними.
Обґрунтовуючи недійсність оскаржуваного пункту договору в частині, позивач наголошує, що така частина пункту суперечить Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженому постановою КМУ від 11 січня 2005 року № 20; Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженому Наказом Міненерговугілля та Мінфіну № 493/688 від 03.08.2015 року; Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженому постановою КМУ № 256 від 04.03.2002 року, оскільки, визначає остаточні строки оплати спожитого газу, тоді, як оплата газу за пільговими та субсидованими категоріями споживачів розраховується державою у визначеному нормативними актами порядку.
Відтак, оскільки позивач позбавлений можливості впливати на розрахунки за договором, то за таких обставин, позивач вказує, що правочин в цій частині не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).
Так, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України вказано, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтю 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тотожні положення містить й Господарський кодекс України (ч. 1 ст. 193 Господарський кодекс України).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб'єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб'єктивні права за своїм розсудом.
Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.
Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення.
Наявність укладеного між позивачем та відповідачем договору та факт його виконання, свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти договір, і що їх зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідав внутрішній волі.
За змістом ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач та відповідач, за результатами досягнення згоди з усіх істотних умов договору уклали договір купівлі-продажу природного газу, який став обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Так, за приписами ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Суд відзначає, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
При цьому, невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Під час розгляду даної справи судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину (частини правочину).
За змістом статті 179 Господарського кодексу України господарські договори на основі примірних і типових договорів необхідно укладати, дотримуючись умов, передбачених даною статтею, шляхом складання єдиного документа, оформленого відповідно до вимог ст. 181 Господарського кодексу України, а також відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірних або типових договорів.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено сторонами, спірний договір, в тому числі і в частині оспорюваного пункту, був укладений на підставі примірного договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Примірний договір це договір, який рекомендується органом управління суб'єктам господарювання для використання його положень при укладанні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст.
Сторони, укладаючи договір купівлі-продажу природного газу, в тому числі і в частині спірних умов, за взаємною згодою визначили його умови на власний розсуд, з урахуванням примірного договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що не суперечить вимогам чинного законодавства.
При цьому, під час розгляду даної справи, сторонами було підтверджено, що товариством в повному обсязі виконано умови договору та оплачено весь обсяг поставленого відповідачем газу, тобто, позивачем здійснено ряд дій, які свідчать про схвалення спірного договору, а відповідно й прийняття на себе зобов'язання щодо порядку та умов проведення розрахунків та відповідальність за невиконання або ж неналежне виконання цих умов договору.
Отже, викладене свідчить, що оспорюваний договір, в тому числі і в спірній частині, був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, воля обох сторін договору відповідала зовнішньому її прояву. Тобто, сторони укладаючи договір були обізнані про наслідки його укладення та бажали настання таких правових наслідків, що виключає можливість вважати договір в цій частині таким, що не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зазначеним у частині 5 статті 203 Цивільного кодексу України.
При цьому, суд відхиляє доводи позивача про те, що абзаци 3, 6-8 п. 6.1. договору купівлі-продажу природного газу № 16-405-Н від 28.10.2016 суперечать Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженому постановою КМУ від 11 січня 2005 року № 20, Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженому Наказом Міненерговугілля та Мінфіну № 493/688 від 03.08.2015 року та Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженому постановою КМУ № 256 від 04.03.2002 року, оскільки, позивачем належним чином не обґрунтовано і не доведено вірогідними засобами доказування в чому саме полягає така суперечливість.
З системного аналізу наведених позивачем нормативних актів вбачається, що жодна із норм вказаних нормативних актів, які регулюють алгоритм розрахунків, не обмежує права сторін на укладення договорів купівлі-продажу природного газу з доповненням на власний розсуд їх змісту, зокрема, в частині встановлення остаточних строків розрахунку і врегулювання відповідальності сторін за неналежне виконання умов договору купівлі-продажу природного газу та встановлення остаточного строку розрахунків жодним чином не змінює алгоритм розрахунків, який затверджений державними органами.
За таких обставин, враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що оспорювані умови договору купівлі-продажу природного газу № 16-405-Н від 28.10.2016 не суперечать вимогам чинного законодавства, а твердження позивача з цього приводу є необґрунтованими.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, з огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що наведені позивачем обставини з якими останній пов'язує часткову недійсність пункту договору, не мають своїм наслідком визнання частково недійсним такого пункту договору, у розумінні положень ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, оскільки, позивач не навів, а суд не встановив фактів, які б підтверджували укладення договору, в тому числі і в частині спірних умов, без наміру реального настання правових наслідків.
При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час її розгляду, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (49000, м. Дніпро, вул. Шевченка, буд. 2; ідентифікаційний код 39572642) до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6; ідентифікаційний код 20077720) про визнання частково недійсним пункту договору - відмовити.
2. Судові витрати позивачу не відшкодовуються.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 21.04.2021
Суддя Д.О. Баранов