номер провадження справи 35/27/21
22.04.2021 Справа № 908/299/21
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Топчій О.А., розглянувши в письмовому позовному провадженні без виклику представників сторін справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Протех-Іт-Україна» (54017, м. Миколаїв, вул. Декабристів, б. 23-В, ідентифікаційний код юридичної особи 418601814032)
до відповідача Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, б. 3, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі Відокремленого підрозділу «Атоменергомаш» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (71503, Запорізька обл., м. Енергодар, а/с306, ідентифікаційний код 26444970)
про стягнення коштів
04.02.2021 до Господарського суду Запорізької області звернувся позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Протех-Іт-Україна» з позовом до відповідача Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Атоменергомаш» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення боргу у сумі 492 428,76 грн, 3% річних у сумі 5 045,37 грн, пені у сумі 10 090,74 грн, інфляційних втрат у сумі 13 886,47 грн.
04.02.2021 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 908/299/21, справу передано на розгляд судді Топчій О.А.
Ухвалою суду від 08.02.2021 позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу строк протягом 10 днів з дня вручення ухвали суду, але не пізніше 26.02.2021, для усунення недоліків позовної заяви вказаних в ухвалі.
18.02.2021 до Господарського суду Запорізької області надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 22.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №908/299/21, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку письмового позовного провадження без виклику представників сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки №20/05/103 від 26.05.2020 щодо своєчасної оплати поставленого товару на суму 492 428,76 грн. На підставі ст. 625 ЦК України позивачем нараховано 3% річних у розмірі 5045,37 грн, інфляційні втрати у розмірі 13 886,47 грн, пеню у розмірі 10 090,74 грн.
12.03.2021 від відповідача надійшов відзив на позову заяву, в якому просить зменшити розмір 3% річних до 2 500,00 грн, інфляційні втрати - до суми 6 500,00 грн, відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені. В обґрунтування посилається на наступне.
Щодо нарахування 3% річних. Умовами договору передбачено, що оплата за поставлену продукцію має бути внесена протягом 60 днів після завершення приймання продукції за якістю, за результатами якого встановлено її належну якість. Вхідний контроль продукції за договором поставки №20/05/103 був д завершити 24.06.2020. що підтверджується записом «До використання» в «Ярликах на придати) продукцію» №358 та №357 від 24.06.2020. Враховуючи приписи законодавства та те, що 23.08.2020 та 24.08.2020 є вихідними днями, кінцевий строк оплати є 25.08.2020, відтак першим днем прострочення є 26.08.2020. за таких обставин, періодом нарахування 3% річних є 26.08.2020 - 21.12.2020, 118 днів, розмір 3% річних становить 4 775,88 грн.
Щодо пені. Сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.
Відповідна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 05.09.2019 у справі №908/1501/18.
Щодо прострочення оплати.
ДП «НАЕК «Епергоатом» є державним підприємством, основним видом діяльності якого є виробництво електричної енергії. На цей час ДП «НАЕК «Енергоатом» і виробником більш ніж 50% електроенергії в Україні. При цьому електрична енергія є специфічним товаром, який відчужується, (відпускається в енергетичну систему України) одразу після його виробництва, його відпуск не може бути припинений у разі неоплати або прострочення оплати, він не може бути відправлений на зберігання до поновлення оплати, що ставить ДП «НАЕК «Енергоатом) у вразливе становище порівняно з іншими суб'єктами господарювання та позбавляє його можливості застосувати інші способи захисту порушених прав, ніж звернення до суду з позовами про стягнення заборгованості. ДП «НАЕК «Енергоатом» вживає визначених чинним законодавством заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості за відпущену електроенергію.
Таким чином, ДП «НАЕК «Енергоатом» на виконання вимог ч. 2 ст. 218 ГКУ вживає всіх можливих заходів для недопущення господарського правопорушення.
Також, ДП «НАЕК «Енергоатом» є оператором ядерних установок, на якого Віденською конвенцією про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1997 року покладено обов'язок щодо відшкодування ядерної шкоди, в зв'язку з чим постановою КМУ від 04.03.2015 № 83 включено до Переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» основними принципами державної політики у сфері використання ядерної енергії та радіаційного захисту є, зокрема, пріоритет захисту людини та навколишнього природного середовища від впливу іонізуючого випромінювання та забезпечення безпеки під час використання ядерної енергії, в зв'язку з чим ДП «НАЕК «Енергоатом» зобов'язано в пріоритетному порядку забезпечити, фінансування заходів із підтримання та підвищення безпеки АЕС.
У своїй позовній заяві позивач не посилається на те, що простроченням виконання ВП АЕМ зобов'язання щодо оплати за поставлену продукцію йому спричинені будь-які збитки, докази спричинення йому збитків в матеріалах справи відсутні.
Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 висловила правову позицію щодо наявності у суду, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, 22.03.2021 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.
Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 19.04.2021.
Розглянувши матеріали справи, суд
26.05.2020 між ТОВ «ПРОТЕХ-ІТ-УКРАЇНА» - постачальник та ВП «Атоменергомаш» ДП «НАЕК «Енергоатом» - покупець укладено договір поставки №20/05/103 (НАЕК №53-143-01-20-01686 від 03.06.2020), за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов'язався поставити в передбачені даним договором строки покупцю продукцію згідно переліку на загальну сум 492 428,76 грн з ПДВ.
Пунктом 4.1. договору сторони обумовили, що оплата поставленої продукції здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений у даному договорі, протягом 60 днів після завершення приймання продукції за якістю, за результатами якого встановлено її належну якість (зокрема, проходження вхідного контролю за прийнятою у покупця процедурою).
За видатковими накладними №РН-0000075 від 19.06.2020 на суму 426 308,76 грн та №РН-0000078 від 19.06.2020 на суму 66120,00 грн, а всього на суму 492 428,76 грн.
Про отримання товару відповідачем свідчить підпис уповноваженої особи на видаткових накладних.
Відповідачем отриманий товар не оплачено, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з претензією №18/08-01 від 18.08.2020 про сплату заборгованості.
Відповіді на претензію не надано, заборгованість не погашена.
Невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором в частині оплати товару на суму 492 428,76 грн стало підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача суми заборгованості в примусовому порядку.
Згідно з приписами ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України підставами виникнення зобов'язання - правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України).
Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору а відтак договір є укладеним.
Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об'єктивних обставин.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Як вже зазначалося, за умовами договору товар має бути оплачений протягом 60 днів після завершення приймання продукції за якістю.
Відповідно до наданих відповідачем «Ярликів на придатну продукцію» №358 та №357 від 24.06.2020, вхідний контроль продукції завершено 24.06.2020. Тобто останнім днем оплати товару є 23.08.2020.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
За викладених обставин, враховуючи, що 23.08.2020 та наступний день 24.08.2020 є вихідними днями, оплата мала бути здійснена до 25.08.2020 включно.
Оплата відповідачем у встановлений строк не здійснена, приймання товару відповідачем не заперечується, відтак позовні вимоги про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 492 428,76 грн підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення 13 886,47 грн інфляційних втрат за період вересень-листопад 2020 року, 5 045,37 грн 3% річних за період з 19.08.2020 по 21.12.2020, пені у розмірі 10 090,74 грн за період з 19.08.2020 по 21.12.2020.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За умовами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
За приписами ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частинами 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543/96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Як встановлено матеріалами справи, сторони у укладеному договорі не визначили відповідальності покупця за прострочення оплати поставленого товару.
Пунктом 7.4. договору сторони передбачали лише оплату покупцем інфляційних втрат та 3% річних за прострочення оплати поставленого товару.
Таким чином, оскільки умовами укладеного договору нарахування пені не передбачено, то заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача на його користь пені у сумі 10 090,74 грн є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір відсотків.
Як вже зазначалося, прострочення відповідача з оплати поставленого товару має місце з 26.08.2020, тобто позивачем при розрахунку відсотків річних невірно визначено початок прострочення з 19.08.2020.
Перевіривши за допомогою комп'ютерної юридичної інформаційно-пошукової системи “ЗАКОНОДАВСТВО” заявлені до стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних та періоди їх нарахування, судом встановлено, що вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі, а вимоги в частині стягнення 3% підлягають частковому задоволенню у сумі 4 775,88 грн.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Статтею 233 ГК України передбачено право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. Водночас, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з приписами частини 3 статті 551 ЦК України, право суду щодо зменшення розміру неустойки розширено: розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Проаналізувавши зазначені норми, слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи, тощо.
Разом з тим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Відповідно до п. 3.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.13 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Згідно п. 4.1. Постанови ВГСУ №14 від 17.12.13 р., сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. (п. 8.33. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).
Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 18.03.2020 № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18).
При цьому слід враховувати, що правила ст.551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Суд враховує правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 р., про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19).
Як вже зазначалося, в договорі сторони обумовили, що за прострочення оплати поставленого товару покупець має сплатити постачальнику 3% річних та інфляційні втрати. При цьому, суд враховує, що розмір відсотків річних не є надмірним, а визначено саме в тому розмірі, який передбачає і стаття 625 ЦК України.
Крім того, судом враховано також і те, що відповідачем заборгованість за поставлений товар взагалі не сплачувалася, а нараховані суми відсотків річних та інфляційних втрат не є значними в порівнянні із сумою заборгованості.
З огляду на викладене, судом не вбачається підстав для зменшення сум відсотків річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Письмові докази, що містяться в матеріалах справи, та досліджені судом, а також встановлені судом обставини справи свідчать про безпідставність заперечень відповідача та спростовуються вищевикладеними висновками суду.
Позивачем надано необхідні докази, які підтверджують обставини на які він посилається в обґрунтування своїх вимог.
Відповідач доказів оплати отриманого товару суду не надав.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За викладених обставин, позовні вимоги задовольняються частково.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236 - 238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, б. 3, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі Відокремленого підрозділу «Атоменергомаш» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (71503, Запорізька обл., м. Енергодар, а/с306, ідентифікаційний код 26444970) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Протех-Іт-Україна» (54017, м. Миколаїв, вул. Декабристів, б. 23-В, ідентифікаційний код юридичної особи 418601814032) основний борг у сумі 492 428,76 грн (чотириста дев'яносто дві тисячі чотириста двадцять вісім гривень 76 коп.), 3% річних у розмірі 4 775,88 грн (чотири тисячі сімсот сімдесят п'ять гривень 88 коп.), інфляційні втрати у розмірі 13 886,47 грн (тринадцять тисяч вісімсот вісімдесят шість гривень 47 коп.), судовий збір у розмірі 7 666,38 грн (сім тисяч шістсот шістдесят шість гривень 38 коп.).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Запорізької області протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 22 квітня 2021 року.
Суддя О.А. Топчій