пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
20 квітня 2021 року Справа № 903/214/21
Господарський суд Волинської області у складі:
головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича
секретар судового засідання - Коваль Олександр Миколайович
за участю представників сторін:
від позивача: н/з
від відповідача: н/з
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/214/21 за позовом Товариства з обме6женою відповідальністю “ТИГРЕС” до Товариства з обме6женою відповідальністю “Планеттойс” про стягнення 634994,65 грн,
24.03.2021 Товариство з обме6женою відповідальністю “ТИГРЕС” подало до суду позовну заяву до Товариства з обме6женою відповідальністю “Планеттойс” про стягнення 634994,65 грн., в т.ч.: 616122,72 грн. основний борг, 2481,37 грн. 3% річних, 10229,33 пеня та 6161,23 грн інфляційні втрати.
Позовна заява обґрунтована не виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань згідно договору постачання №ТР12-50 від 28.09.2012.
Ухвалою суду від 25.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, 20.04.2021 подав клопотання, в якому позовні вимоги підтримує повністю та просить суд розгляд справи здійснювати за відсутністю позивача.
Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, ухвала суду від 25.03.2021, яка була направлена рекомендованим листом на адресу відповідача (вул.Кривий Вал,31, м.Луцьк,43025) повернута з відміткою відділення поштового зв'язку “адресат відсутній за вказаною адресою”.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходження юридичної особи ТОВ “Планеттойс”: вул.Кривий Вал,31, м.Луцьк,43025, отже суд направив ухвалу від 25.03.2021 за місцем державної реєстрації останнього.
Строк для подання відзиву - до 19.04.2021 включно.
Господарський суд Волинської області на офіційному веб-порталі судової влади України повідомляв ТОВ “Планеттойс” про відкриття провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначення розгляду справи на 20.04.2021 о 10:15 год. Запропонував відповідачу, в порядку ст.ст. 165, 178 ГПК України, надати суду до 19.04.2021: відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), копію відзиву та доданих до нього документів надіслати позивачу до 19.04.2021, докази чого надати суду.
Ухвала суду від 25.03.2021направлена відповідачу на електронну адресу, яка вказана позовній заяві та договорі постачання №ТР12-50 від 28.09.2012 в розділі 15 «Юридичні адреси, реквізити та підписи сторін».
Відзив відповідача на адресу суду не надходив.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження відсутні.
Судом враховано, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.
Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина друга статті 3 Закону України “Про доступ до судових рішень”).
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України “Про доступ до судових рішень” судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
З огляду на викладене, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитися з ухвалою Господарського суду Волинської області від 25.03.2021 в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Згідно п.4 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу.
Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв'язку з позначками "адресат відсутній", "закінчення терміну зберігання" тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов'язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.
Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Разом з цим суд вважає, що дана обставина не є перешкодою для розгляду справи.
Оскільки неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути спір за відсутності відповідача, за наявними в ній матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 ГП України.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.09.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТИГРЕС» (надалі - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЛАНЕТГОЙС» (надалі - Відповідач) укладено Договір постачання №ТР12-50 (надалі - Договір поставки, а.с.9-11).
Згідно п.1.1 якого, Позивач, іменований в Договорі «Постачальник», зобов'язується поставляти і передавати у власність Відповідача товар, а Відповідач, який в Договорі іменується «Покупець», зобов'язується приймати цей товар і здійснювати оплату відповідно до умов цього Договору.
Згідно п. 7.7. договору поставки (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) -«Оплата партії товару здійснюється, із розстроченням платежу, частинами по мірі реалізації третім особам, кожні 10 (десять) календарних днів за товар, який реалізовано за цей період. Сторони здійснюють звіряння взаєморозрахунків на вимогу однієї із Сторін».
У відповідності до вимог пункту 7.11. Договору поставки (в редакції протоколу узгодження розбіжностей): - «З метою забезпечення Постачальнику можливості контролю за вчасними розрахунками, Покупець зобов'язаний кожні 10 (десять) календарних днів надавати Постачальнику достовірну інформацію (звіт) про реалізацію товару та/або його залишки. Звіт подається Покупцем по факсу, електронною поштою або іншим способом, який дає можливість зафіксувати час відправлення звіту. Покупець несе відповідальність за надання неправдивої інформації Постачальнику. Сторони домовились про те, що звіти Покупця мають юридичну силу та породжують права та обов'язки для Сторін. Сторони мають право використовувати їх як докази в суді. У разі не подання Покупцем Постачальнику звіту згідно умов даного Договору або подання звіту з недостовірними даними, вважається, що весь поставлений Товар Покупцем реалізований і у нього настав обов'язок сплатити вартість всього поставленого Товару.»
Відповідно до пункту 9.3. Договору поставки (в редакції протоколу узгодження розбіжностей), за прострочення платежів, передбачених Договором, Постачальник має право нарахувати Покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від ум и простроченого платежу за кожний календарний день прострочення.
На виконання умов договору, позивач здійснив поставку товару відповідачу. Факт приймання товару Відповідачем підтверджується видатковими накладними за період з 04.12.2019 по 13.10.2020 (а.с.23-76).
З метою досудового врегулювання спору позивач надсилав відповідачу вимогу №1220 від 05.05.2020, щодо погашення заборгованості за весь поставлений товар на загальну суму 740 454,90 грн. (а.с.86-97).
Після чого Відповідач здійснив часткову оплату за поставлений товар на загальну суму 226000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.83-85) та повернув не реалізований товар на загальну суму 11 666,22 грн., що підтверджується видатковими накладними (повернення постачальнику, а.с.80-82) .
Позивач повторно звернувся до Відповідача з грошовою вимогою № 3257 від 24.12.2020 (а.с.98-99) надати звіт про реалізований товар та погасити. Також вказано, що у випадку наявності нереалізованого товару - повернути його у порядку п. 7.11., 9.5. Договору. Якщо повернення товару не відбудеться то це являється безсумнівним доказом його реалізації і настання строку оплати його вартості.
Зазначена вище вимога отримана відповідачем 25.01.2021, що підтверджується витягом з «Укрпошта» (а.с.100).
Відповідач не заперечує про наявність заборгованості в сумі 667423,42 грн. перед позивачем, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період з січня 2020 по серпень 2020, який підписаний та скріплений печаткою боржника (а.с.77).
Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Отже, акт звірки взаємних розрахунків, підписаний уповноваженою особою відповідача (боржника) є доказом, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу з оплати отриманого товару (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду № 910/1389/18 від 05.03.2019).
05.01.2021 Відповідач здійснив часткову оплату товару, але повернення нереалізованого товару не відбулося, борг не погашено. Таким чином позивач вважає, що станом на 02.02.2021 весь товар, що поставлявся Відповідачу ним реалізований, борг Відповідача перед ТОВ «ТИГРЕС» становить 616122,72 грн.
На день розгляду справи заборгованість становить 616122,72 грн.
Судом враховано правову позицію, наведену у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, від 30.01.2019 у справі №905/2324/17, від 08.05.2019 у справі №910/9078/18, від 21.05.2019 у справі №904/6726/17, від 05.06.2019 у справі №905/1562/18, від 10.06.2019 у справі №911/935/18 та від 11.06.2019 у справі №904/2394/18, згідно з якою, з урахуванням конкретних обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.
Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу ст.538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Несвоєчасне проведення відповідачем належних розрахунків з позивачем, існування заборгованості по оплаті стало підставою для нарахування пені за прострочку виконання грошових зобов'язань та звернення до суду із позовом про стягнення нарахованих сум.
Згідно з п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Статтями 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У відповідності до ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
Відповідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з представленими господарському суду розрахунками до позовної заяви позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 2481,37 грн. - 3% річних, 6161,23 грн. інфляційних втрат та пеню в розмірі 10229,33 грн. відповідно до п.9.3 договору (в редакції протоколу)(а.с.4).
Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості по пені, відсотках та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача:
- 2481,37 грн. - 3% річних за період з 02.02.2021 по 22.03.2021;
- 6161,23 грн. - інфляційних втрат за період лютий 2021;
- 10229,33 грн. пені за період з 02.02.2021 по 22.03.2021.
Перевіркою правильності нарахування інфляційних втрат, судом встановлено за розрахунком суду інфляційні втрати є більшим ніж заявлено до стягнення позивачем, що є його правом. Тому суд нарахування інфляційних втрат у розмірі 6161,23 грн. визнається судом обґрунтованим.
Відповідачем не надано жодного доказу на спростування заявленого боргу.
Контррозрахунку нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені відповідачем не подано.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 634994,65 грн. заборгованості, в т.ч. 616122,72 грн. основний борг, 6161,23 грн. інфляційні втрати, 2481,37 грн. 3% річних та 10229,33 грн. пені.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 9524,92 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на нього.
На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обме6женою відповідальністю “Планеттойс” (вулиця Кривий Вал,31, місто Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 33448476) на користь Товариства з обме6женою відповідальністю “ТИГРЕС” (вулиця Перемоги,25, с.Липини, Луцький р-н, Волинська обл., 45601, код ЄДРПОУ 38143461) 634994,65грн. (шістсот тридцять чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто чотири гривні шістдесят п'ять копійок) заборгованості, в т.ч. 616122,72 грн. основний борг, 6161,23 грн. інфляційні втрати, 2481,37 грн. 3% річних, 10229,33 грн. пені та 9524,92 грн. (дев'ять тисяч п'ятсот двадцять чотири гривні дев'яносто дві копійки) витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення складено 22.04.2021.
Суддя І. О. Гарбар