вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"20" квітня 2021 р. Справа№ 910/14519/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Демидової А.М.
при секретарі судового засідання Островерхій В.Л.
представники сторін в судове засідання 20.04.2021 не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат»
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 (повний текст рішення складено 15.01.2021)
у справі №910/14519/20 (суддя Андреїшина І.О.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОЗІЗ»
про стягнення 307 836,00 грн
Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОЗІЗ» (далі - відповідач) про стягнення 306 000,00 грн передплата за поставку распіраторів «Лепесток-201» у кількості 5 000,00 штук, 1 836,00 грн 3 % річних та 4 617,54 грн судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно видаткових накладних №1196 від 03.04.2020 та №1212 від 06.04.2020 відповідачем була здійснена позивачу поставка респіраторів «Лепесток-40» FFP2 у кількості 5 000 штук на загальну суму 306 000,00 грн, проте позивачем було замовлено відповідачу згідно замовлення №912 від 26.03.2020 респіратори «Лепесток-201», отже відповідач поставив позивачу незаявлену продукцію (інша модель, асортимент). Таким чином, відповідач не виконав свого обов'язку щодо поставки респіраторів «Лепесток-201» у кількості 5 000 штук на загальну суму 306 000,00 грн, а тому позивачем заявлено до стягнення 306 000,00 грн та 1 836,00 грн 3 % річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 у справі №910/14519/20 у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» відмовлено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОЗІЗ» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
Ухвалюючи вказане рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позивач не обґрунтував належними та допустимими доказами поставку відповідачем товару, який не відповідає меті придбання такого товару. Судом встановлено, що позивачем складно акт 14.04.2020 в односторонньому порядку, за участю представників позивача, факт отримання позивачем неналежного товару не підтверджено належними доказами.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, оскільки надані відповідачем докази є належними та допустимим, розмір таких витрат є співмірним із ціною позову та наданими адвокатом послугами та виконаними роботами, за відсутності заперечень позивача щодо співмірності таких витрат.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 у справі №910/14519/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОЗІЗ» 306 000,00 грн передплати, 1 836,00 грн 3 % річних задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання своїх зобов'язань, стосовно поставки законтрактованих респіраторів, без узгодження змін типу продукції, що в свою чергу є порушенням ст. 525 Цивільного кодексу України, отже відповідач не виконав свого обов'язку щодо поставки заявленої продукції, вказаної в рахунку на оплату №912 від 26.02.2020, за яку позивач здійснив оплату у повному обсязі.
Також апелянт посилається на невідповідність нормативної документації, яка підтверджує якість поставлених респіраторів нормам чинного законодавства, оскільки наданий відповідачем Сертифікат перевірки типу Модуль В Технічного регламенту засобів індивідуального захисту, виданий ДП «Кривбасстандартметрологія» від 07.04.2016 є недійсним, так як експертиза респіраторів «Лепесток-40» FFP2 проводилася на відповідність ДСТУ EN 143:2003 «Засоби індивідуального захисту органів дихання. Напівмаски фільтруючі для захисту від аерозолів. Вимоги, випробування, маркування (EN 149:2001, IDT), який був скасований на території України 01.02.2018. Таким чином, респіратори, виготовлені вже після 01.02.2018 повинні відповідати вимогам вже нового ДСТУ EN 149:2007, а зазначений сертифікат перевірки типу респіраторів «Лепесток-40» FFP2 втрачає силу, незважаючи на те, що термін його дії встановлений до 07.04.2021. Більше того, поставлені респіратори не відповідають вимогам ДСТУ EN 143:2003 в частині їх маркування: на більшій частині поставлених респіраторів не вказано рік їх виготовлення; не вказано рік терміну придатності всієї поставленої партії респіраторів; відсутнє маркування ідентифікації типу респіраторів, а також їх класифікації; інформація, яку надає виробник, а також рекомендовані виробником умови зберігання респіраторів, наявність яких передбачена документів передбачено постановою Кабінетом Міністрів України «Про затвердження Технічного регламенту засобів індивідуального захисту» від 27.08.2008 №761 (п. 49 Регламенту).
Отже, як зазначає апелянт, наявні підстави для повернення 100 % передплати, та дотримання останнім досудового врегулювання спору, шляхом направлення рекламації (претензії) №09/75 від 25.05.2020 та наявність підстав для нарахування 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за період з 09.06.2020 по 20.08.2020.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» у справі №910/14519/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Ходаківська І.П., Демидова А.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2021 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 у справі №910/14519/20 залишено без руху.
Після усунення апелянтом недоліків, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2021 задоволено клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 у справі №910/14519/20 та поновлено Приватному акціонерному товариству «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» зазначений строк. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 у справі №910/14519/20. Розгляд апеляційної скарги призначено на 20.04.2021. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 у справі №910/14519/20. Учасникам справи надано право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 09.04.2021. 07.04.2021 на адресу Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, за яким останній просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги; стягнути з позивача на користь відповідача понесені ним витрати на правничу допомогу, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції; та, з урахуванням епідеміологічної ситуації в Україні та у м. Києві, відповідач просить суд здійснювати розгляд справи без участі відповідача та його представника.
В обґрунтування заперечень на апеляційну скаргу відповідач посилається на те, що ним було виконані усні домовленості шляхом поставки позивачу респіраторів «Лепесток-40» FFP2 у кількості 5 000 штук за видатковими накладними №1196 від 03.04.2020 та №1212 від 06.04.2020, які оплачені позивачем з простроченням платежу на 3 робочі дні згідно платіжного доручення №4500029425 від 03.04.2020. Як вказує відповідач респіратори «Лепесток-40» FFP2 є аналогом «Лепесток-40» FFP2, на підтвердження чого відповідачем надано Декларації про відповідність ЗІЗ вимогам Технічного регламенту на обидва респіратора, обидва респіратора виготовлені за одним ДСТУ EN 149:2003 «Засоби індивідуального захисту органів дихання. Півмаски фільтрувальні для захисту від аерозолів». Також відповідачем згідно з вимогами Податкового кодексу України було сформовано та зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних №43 від 03.04.2020, яка була прийнята позивачем.
Відповідач зазначає, що передані ним одночасно з товаром Сертифікат експертизи типу, зареєстрований у реєстрі 07.04.2018 за № UA.TR.016.B.1434-18, Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 25.12.2012 №05.03.02-04/128835, Декларація про відповідність засобу індивідуального захисту вимогам Технічного регламенту №UA.016.D.0192-19 від 09.10.2020, є цілком достатніми для приймання даного виду товару по якості, та відповідають правилам ділового обороту щодо переліку документів, які зазвичай надаються продавцем покупцю разом з товаром такого роду. Наданий позивачем до матеріалів справи «Акт осмотра 2018» від 14.04.2020 складено у невідповідності з вимогами Інструкції П-7, тому він не є належним та допустимим доказом у даній справи у розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, також позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що поставлені респіратори «Лепесток-40» FFP2 не відповідають конкретній меті, з якою даний товар придбавався.
Крім того, відповідач посилається на відсутність доказів надсилання позивачем рекламації (претензії) від 25.05.2020, оскільки в якості доказу отримання вказаного листа надано рекомендовані повідомлення про вручення Ф.119 невідомих поштових відправлень, направлених на адресу відповідача 26.05.2020, з яких неможливо встановити, що саме було відправлено відповідачу.
Позивач та відповідач своїх представників в судове засідання 20.04.2021 не направили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи, повідомлені належним чином згідно вимог ст. 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), про що свідчать відмітки про отримані на поштових відправленнях №0411633963401, №0411633963398.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
В результаті усної домовленості між сторонами, позивач на підставі рахунку на оплату по замовленню №912 від 26.03.2020 сплатив відповідачу 306 000,00 грн за поставку респіраторів «Лепесток-201». (а.с. 11).
Доказів оплати матеріали даної справи не містять, проте у відзиві на позовну заяву відповідач підтверджує оплату та посилається на її отримання згідно платіжного доручення №4500029425 від 03.04.2020.
Згідно приписів ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
В свою чергу, відповідач поставив позивачу респіратори «Лепесток-40» FFP 2 у кількості 5 000 штук на загальну вартість 306 000,00 грн згідно видаткових накладних №1212 від 06.04.2020, №1196 від 03.04.2020, про що і зазначає позивач у позові та надав їх копії до позову. (а.с. 12, 13). Вказану обставину не спростовують сторони у даній справі. Вказані респіратори були надіслані відповідачем позивачу Новою поштою по експрес-накладній №20400167946749 від 03.04.2020. (а.с. 14). Тоді як замовлення №912 від 26.03.2020, вказане в рахунку на оплату по замовленню №912 від 26.03.2020 позивачем суду не надано.
До вказаного товару позивачу було надано відповідачем Сертифікат перевірки типу Модуль В Технічного регламенту засобів індивідуального захисту, зареєстрований у Реєстрі 07.04.2016 за №UA.TR.016.B.1434-16, Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 25.12.2012 №05.03.02-04/128835, відносно чого сторони не заперечують. (а.с. 15-17).
14.04.2020 позивачем складено Акт огляду 2018, за участю начальника бюро ООТ Короленко А.М., провідного менеджеру Тищенко А.А., огляд проводився стосовно респіраторів, поставлених за накладними №1196 від 03.04.2020, №1212 від 06.04.2020, без участі представників відповідача, за результати якого представниками позивача прийнято рішення про не приймання товару через поставку іншої моделі респіраторів, відсутність Сертифіката, рекламації, висновку санітарно-епідеміологічної станції, засвідчені печаткою постачальника, етикетки та Інструкції.(а.с. 18). Доказів звернення до відповідача для участі при огляді поставлених респіраторів матеріали справи не містять.
Позивач звернувся до відповідача із рекламацією (претензією) від 25.05.2020 №09/75, в якій просив відповідача забрати респіратори «Лепесток-40» FFP2 у кількості 5 000 штук та повернення грошових коштів у розмірі 306 000,00 грн 100% передоплати (а.с. 19-20). На доказ надсилання вказаної претензії позивачем суду надано копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. (а.с. 21).
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Статтею 206 ЦК України визначено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Частиною 1 ст. 671 ЦК України якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.
Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору (ч. 2 ст. 671 ЦК України).
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач поставив незаявлений ним товар, а саме замість респіраторів «Лепесток-201» відповідач поставив респіратори «Лепесток-40» FFP2.
В свою чергу відповідач зазначає, що респіратори «Лепесток-201» з рівнем захисту FFP2 виробництва ТОВ «Стандарт м. Дніпро» і респіратори «Лепесток-40» FFP2 виробництва ТОВ «Мікрофільтр» м. Кременчук є абсолютними аналогами, на підтвердження чого ним надано Декларацію про відповідність засобу індивідуального захисту вимогам Технічного регламенту на обидва респіратора. (а.с. 62, 68). З вказаних Декларацій вбачається, що обидва респіратори виготовлені за одним ДСТУ EN 149:2003 «Засоби індивідуального захисту органів дихання. Півмаски фільтрувальні для захисту від аерозолів» та відповідають одному Технічному регламенту засобів індивідуального захисту (постанова Кабінету Міністрів України №761 від 27.08.2018).
Також матеріали даної справи містять висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи Державної санітарно-епідеміологічної служби від 25.12.2012 №05.03.02-04/128835, де вказано, що за результатами державної санітарно-епідеміологічної експертизи Респіратори «Лепесток-5» (-40, -200), респіратори ППМ «Лепесток» FFP1 (-FFP2, - FFP3) та ТУ У 33.1-24560376-001:2010 «Респіратори проти аерозольні типу «Лепесток», за наданим заявником зразком відповідає вимогам діючого санітарного законодавства України і за умови дотримання вимог цього висновку може бути використано в заявленій сфері застосування. Згідно Сертифіката експертизи типу Модуль В Технічного регламенту засобів індивідуального захисту, зареєстрований у реєстрі 09.10.2018 за №UA.TR.016.B.1434-18 (Сертифікат діє з 09.10.2018 до 07.04.2021) на підставі проведеної експертизи технічної документації, ідентифікації та випробувань типових зразків: респіратор «Лепесток-40» FFP2 (ФП) ТУ У 33.1-24560376-001:2010, встановлено, що продукція відповідає вимогам: Технічного регламенту засобів індивідуального захисту (постанова Кабінету Міністрів України №761 від 27.08.2008); Стандарту з офіційно опублікованого Переліку національних стандартів: ДСТУ EN 149:2003 «Засоби індивідуального захисту органів дихання. Півмаски фільтрувальні для захисту від аерозолів. Вимоги, випробування, маркування (EN 149:2001, IDT)» (ДСТУ EN 149:2017 «Засоби індивідуального захисту органів дихання. Фільтрувальні півмаски для захисту від аерозолів. Вимоги, випробування, маркування» (EN 149:2001+А1:2009, IDT). (а.с. 63-64, 65).
Отже, респіратори «Лепесток-40» FFP2 є аналогом «Лепесток-201» та є придатним для мети, з якою звичайно використовується.
Згідно ч. 1 ст. 672 ЦК України якщо продавець передав товар в асортименті, що не відповідає умовам договору купівлі-продажу, покупець має право відмовитися від його прийняття та оплати, а якщо він вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Частиною 4 вказаної норми встановлено, що товар, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, є прийнятим, якщо покупець у розумний строк після його одержання не повідомив продавця про свою відмову від нього.
Таким чином, за приписами Цивільного кодексу України у разі отримання покупцем товару в асортименті не передбаченому договором, останній має право відмовитися від його прийняття та оплати, а у випадку, коли товар вже оплачений вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Апеляційним судом встановлено, що згідно рахунку, який міститься в матеріалах справи, на оплату по замовленню №912 від 26.03.2020 позивач оплатив відповідачу за респіратори «Лепесток-201» у кількості 5 000 штук, на загальну суму 306 000,00 грн, натомість відповідач поставив позивачу респіратори «Лепесток-40» FFP2 у кількості 5000 штук, на загальну суму 306 000,00 грн згідно видаткових накладних №1212 від 06.04.2020, №1196 від 03.04.2020. При цьому, матеріали даної справи не містять вказаного у рахунку на оплату замовлення №912 від 26.03.2020 самого замовлення №912 від 26.03.2020 на поставку респіраторів «Лепесток-201», в порушення приписів ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 ГПК України, позивачем зазначене замовлення суду не надано.
Отже, відповідачем поставлено товар в іншому асортименті, так як позивач не замовляв у відповідача респіратори «Лепесток-40» FFP2, належних та допустимих доказів щодо зміни асортименту матеріали даної справи не містять. Доводи відповідача про те, що в результаті прострочення оплати позивачем, у нього була відсутня можливість поставити позивачу респіратори «Лепесток-201» з рівнем захисту FFP2, за усною домовленістю із менеджером з постачання позивача ОСОБА_1 , було погоджено поставку респіраторів «Лепесток-40» FFP2 не підтверджено належними та допустимими доказами згідно вимог ст.ст. 76, 77 ГПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтями 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Таким чином, належних та допустимих доказів погодження зміни виду респіраторів матеріали даної справи не містять.
В свою чергу позивач в порушення приписів ст. 672 ЦК України не відмовився від прийняття товару. Рекламація (претензія) від 25.05.2020 №09/75 не містить посилань на відмову позивача від прийняття товару.
У вказаній претензії позивач, посилаючись на ст.ст. 671, 672, п. 2 ст. 678, п. 3 ст. 690 ЦК України, ст. 268 ГК України, вимагав від відповідача забрати респіратори «Лепесток-40» FFP2, в кількості 5 000 штук, які зберігаються на складі позивача, на протязі 10-и днів з моменту отримання даного листа, а також протягом 7-и днів з моменту отримання даного листа перерахувати грошові кошти у розмірі 306 000,00 грн, сплачені позивачем в якості 100% передоплати за поставку спірних респіраторів.
При цьому, матеріали справи №910/14519/20 не містять належних та допустимих доказів надсилання рекламації (претензії) від 25.05.2020 №09/75 на адресу відповідача.
Згідно п. 19 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі - Правил) внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою.
Відповідно до п.п. 59, 61 Правил внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення. У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази надсилання позивачем на адресу відповідача рекламації (претензії) від 25.05.2020 №09/75, як то опис вкладення, який відповідає встановленій формі та містить необхідну інформацію, за допомогою якої можливо визначити факт існування певних обставин, зокрема надсилання відповідної вимоги, що свідчить про відсутність доказів відмови позивача від отримання товару та надсилання вимоги про повернення грошових коштів. Правова позиція щодо належного повідомлення викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №910/15324/19, від 05.03.2020 у справі №910/5725/19, від 19.12.2018 у справі №910/3350/18, від 18.11.2020 у справі №91045324/19, від 11.08.2020 у справі №910/13193/19, від 28.11.2019 у справі №910/4040/19.
Доводи апелянта про те, що поставлені респіратори не відповідають вимогам ДСТУ EN 143:2003 в частині їх маркування: на більшій частині поставлених респіраторів не вказано рік їх виготовлення; не вказано рік терміну придатності всієї поставленої партії респіраторів; відсутнє маркування ідентифікації типу респіраторів, а також їх класифікації; інформація, яку надає виробник, а також рекомендовані виробником умови зберігання респіраторів, судом до уваги не приймається, оскільки позивачем не надано суду відповідного експертного висновку.
Крім того, доказів визнання недійсним Сертифікату перевірки типу Модуль В Технічного регламенту засобів індивідуального захисту, виданий ДП «Кривбасстандартметрологія» від 07.04.2016 у встановленому законодавством порядку позивачем суду не надано.
Посилання позивача на акт огляду товарно-матеріальних цінностей №2018, в якості доказу відмови від прийняття товару у зв'язку із неналежним асортиментом, судом до уваги прийняте бути не може, оскільки як вірно встановлено місцевим господарським судом, акт огляду №2018 від 14.04.2020 складено позивачем в односторонньому порядку, за участю представників позивача. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про невідповідність вказаного акта Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затверджена постановою Держарбітражу СРСР № п-7 від 25.04.1966, із внесеними змінами та доповненнями, та відсутність доказів приймання товару по якості.
Такі висновку суду першої інстанції є помилковими, оскільки асортимент товару та його якість є різними поняттями, які відповідно регулюються різними нормами права.
За статтею 671 ЦК України якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.
Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується (ч.ч. 1, 2 ст. 673 ЦК України).
Якість товару - одна із найважливіших його ознак, оскільки «Якість - це сукупність характеристик товару, що стосуються його здатності задовольняти встановлені і передбачені потреби» (ДСТУ 2925-94).
Інструкція застосовується у випадках, коли стандартами, технічними умовами, основними та особливими умовами поставки, а також іншими обов'язковими для сторін правилами не встановлено інший порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості та комплектності, а також тари під продукцією чи товарами, до відносин застосовується, при виявленні невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, що поступила, тари чи упаковки вимогам стандартів, технічних умов, креслень, зразків (еталонів), договору чи даним, зазначеним на маркуванні чи супровідних документах, які засвідчують якість продукції, одержувач призупиняє подальший прийом продукції і складає акт, в якому вказує кількість оглянутої продукції і характер виявлених при її прийомі дефектів.
Таким чином, застосування вказаної Інструкції до спірних правовідносин є помилковим.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 наголосила на тому, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Частиною 4 статті 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції, при здійсненні перегляду рішення суду першої інстанції у даній справі, надано вичерпні відповіді доводам апелянта, з посиланням на норми матеріального права, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинам. При цьому, позовні вимоги є документально не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 у справі №910/14519/20 прийнято з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачульваний комбінат» підлягає задоволенню частково, вказане рішення підлягає скасуванню, з прийняттям нового, яким відмовити у задоволенні позову.
Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Крім того, відповідачем заявлено до стягнення у суді апеляційної інстанції 2 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Апеляційним судом встановлено, що 02.11.2020 між Адвокатським бюро «Віктора Починка» (далі - Бюро) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврозіз) (далі - Клієнт) укладено Договір №02/11/20 про надання правової допомоги, за умовами якого Бюро приймає доручення Клієнта та бере на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу щодо надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) ті інших документів правового характеру; складання процесуальних документів (позовних заяви, апеляційних скарг і касаційних скарги, заперечень, клопотань, претензій, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства). Представництва та захисту інтересів Клієнта в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства у справах про адміністративні правопорушення, органах державної влади, органах Національної поліції України, прокуратури, Служби безпеки України, органах Державної фіскальної служби України (митних та податкових органах) та усіх інших правоохоронних органах, органах Державної служби України, Міністерства юстиції України, тощо з будь-яких питань. (а.с. 54-55).
По акту надання послуг №27 від 06.04.2021 Бюро надало відповідачу послуги з підготовки та подання до суду відзиву на апеляційну скаргу по справі №910/14519/20 на загальну суму 2 000,00 грн.
На підставі рахунку на оплату №27 від 06.04.2021 відповідач сплатив Адвокатському бюро «Віктора Починка» 2 000,00 грн за підготовку та подання до суду відзиву на апеляційну скаргу по справі №910/14519/20 згідно платіжного доручення №7053 від 06.04.2021.
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказаний правовий висновок викладено у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.
Позивач своїм правом не скористався, клопотання щодо неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу, заявлених відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, який надіслано позивачу у встановленому законодавством порядку, суду не надав.
Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Об'єднана палата Верховного Суду у своїй постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 вказала, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
За таких обставин, враховуючи надані відповідачем докази, складність справи, обсяги виконаних Адвокатським бюро «Віктора Починка» робіт (наданих послуг), ціну позову, відсутність клопотання позивача щодо співмірності заявлених витрат на професійну правничу допомогу, витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 2 000,00 грн підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.
Керуючись ст. ст. 126, 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 у справі №910/14519/20 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 у справі №910/14519/20 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволення позову.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат».
4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (50102, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Рудна, 47, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00190905) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОЗІЗ» (01015, м. Київ, вул. Цитадельна, буд. 7, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39691515) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн (дві тисячі гривень).
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.
6. Матеріали справи № 910/14519/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 22.04.2021.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
А.М. Демидова