Справа № 638/11826/20
Провадження № 2/638/574/21
12.04.2021 Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді Цвірюка Д.В.,
за участю секретарів Куценко К.Д., Межирицької В.Ю.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Стороженко А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні зали судових засідань суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного Бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава про компенсацію моральної шкоди, -
встановив:
До Дзержинського районного суду м.Харкова звернувся ОСОБА_1 з позовом до Територіального управління Державного Бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, в якому просить стягнути з відповідача через Державну казначейську службу України компенсацію моральної шкоди у розмірі 239 101, 00 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ухваленням численних незаконних рішень та неправомірної тривалої бездіяльності відповідач спричинив йому глибокі моральні страждання. Так, позивач 20.08.2019 року звернувся до уповноваженої особи прокуратури із заявою про кримінальне правопорушення, вчинені слідчими правоохоронних органів, однак в порушення ст.214 КПК України відомості до ЄРДР внесено не було, у зв"язку з чим був змушений звернутись до суду за захистом своїх прав. 02.09.2019 року слідчий суддя виніс ухвалу, якою зобов'язав уповноважену особу прокуратури внести відповідні відомості до ЄРДР. 09.09.2019 року посадова особа прокуратури внесла відомості в ЄРДР про вчинення кримінальних правопорушень. 09.11.2019 року матеріали вказаного кримінального провадження направлені до СУ ТУДБР в м.Полтави для проведення досудового розслідування. 03.01.2020 року позивач в порядку ст.220 КПК України звернувся до слідчого ТУДБР в м.Полтави ОСОБА_2 з клопотанням про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні, натомість слідчим було надіслано лист-відповідь з відмовою про задоволення клопотання.12.02.2020 року слідчий суддя Октябрського районного суду м.Полтави за результатами розгляду скарги позивача зобов'язав слідчого розглянути подане клопотання.05.03.2020 року слідчий відповідача виніс постанову про відмову у визнанні його потерпілим. 10.04.2020 року слідчий суддя Октябрського районного суду м.Полтави своєю ухвалою скасував зазначену постанову. 12.05.2020 року позивач звернувся по слідчого з клопотанням про призначення судово-психологічної експертизи, але слідчий виніс постанову про відмову у задоволенні клопотання. 23.06.20200 року слідчий допитав його як потерпілого та вручив пам'ятку про процесуальні права та обов"язки потерпілого у кримінальному провадженні. Більше ніяких слідчо-процесуальних дій, спрямованих на встановлення істини, слідчий не проводив. Позивач зазначає, що своїми тривалими неправомірними незаконними діями і бездіяльністю, надмірну тривалість досудового розслідування, неодноразове прийняття рішень по кримінальному провадженню у спосіб, який воочевидь для позивача демонструє ігнорування його доводів, слідчий ОСОБА_2 заподіяв позивачу як потерпілому моральної шкоди, оскільки з вини останнього його порушені права не поновлені, порушення закону не припинено, досудове розслідування у кримінальному провадженні проводиться неналежним чином через систематичну бездіяльність слідчого. Крім того вказує, що з вини відповідача він був вимушений витрачати свій особистий час і звертатись до суду зі скаргами на бездіяльність слідчого, що завдало позивачу моральні страждання. З вини слідчого позивач був позбавлений відчуття безпеки, правової стабільності, верховенства закону, порушено його психологічне благополуччя, він був позбавлений конституційного права на доступ до правосуддя.
Відповідач в особі Територіального управління ДБР надав до суд відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що з урахуванням обсягу проведених слідчих (розшукових) дій було встановлено, що старшим слідчим другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області Малінкою В.Є. дійсно неодноразово приймалися постанови про закриття кримінального провадження, які в подальшому скасовувались рішенням слідчих суддів. Однак слідчий будучи процесуально самостійною особою у кримінальному провадженні, уповноважений приймати процесуальні рішення у формі постанов, в тому числі і постанови про закриття кримінального провадження. Вказує, що в діях слідчого Малінки В.Є. при прийнятті процесуальних рішень у вигляді постанов про закриття кримінального провадження відсутні ознаки злочинів, передбачених ч.1 ст.364, ч.1 ст.365, ч.1 ст.366, ч.1 ст.367, ч.2 ст.382 КК України, тому питання призначення судово-психологічної експертизи було позбавлено логічного сенсу. Представник відповідача наголосив на тому, що позов не містить жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про спричинення позивачу моральної шкоди. Крім того, зазначив, що правовідносини, що склались між позивачем та відповідачем врегульовані КПК України та не можуть бути підставою для відшкодування моральної шкоди. Сам по собі факт звернення позивача із заявою до правоохоронних органів чи до суду не може свідчити про реальне порушення його прав. Позивачем не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження наявності завданої йому моральної шкоди, протиправності діяння її заподіювача, наявності причинного зв'язку між завданою шкодою і протиправними діяннями відповідача. Також зазначає, що сума моральної шкоди, обрахованої позивачем на підставі збірника «Відшкодування матеріальної та моральної шкоди: нормативні акти, роз'яснення, коментарі: станом на 01.01.2001 р. є лише літературним виданням, а не нормативно-правовим актом, а тому розрахунки, зроблені на його підставі не можуть вважатись належними. Враховуючи вищевикладене, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та висунутими позивачем із власних міркувань, а також суб'єктивним ставленням до органів прокуратури та слідства.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 16.09.2019 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 17.11.2020 року закрито підготовче провадження у справі та її призначено до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
Уповноважений представник відповідача - Територіального управління ДБР в судове засідання з'явився, проти задоволення позову заперечував із мотивів, викладених у відзиві.
Суд, дослідивши доводи учасників справи, заслухавши вступне слово позивача та представника відповідача, оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлені наступні факти.
20 серпня 2019 року позивач в порядку ст.214 КПК України звернувся до Прокуратури Харківської області із заявою про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.364, 365, 366, 367, 382, однак відповідні відомості до ЄРДР не були внесені.
12 квітня 2018 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва виніс ухвалу, якою зобов'язав Генеральну прокуратуру України внести відповідні відомості до ЄРДР, викладені в заяві від 23.08.2017 року.
Вищевикладені відомості були внесені до ЄРДР 09.09.2019 року за №42019220000000594 за ознаками злочинів, передбачених ч.1 ст. 364, ч.1 ст.365, ч.1 ст.366, ч.1 ст.367, ч.2 ст.382 КК України на підставі ухвали слідчого судді Червонозаводського районного суду м.Харкова від 02.09.2019 року.
09.11.2019 року матеріали вказаного кримінального провадження направлені до СУ ТУДБР в м.Полтави для проведення досудового розслідування. 03.01.2020 року позивач в порядку ст.220 КПК України звернувся до слідчого ТУДБР в м.Полтави ОСОБА_2 з клопотанням про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні, натомість слідчим було надіслано лист-відповідь, яким повідомлялось про відмову у задоволенні клопотання. 12.02.2020 року слідчий суддя Октябрського районного суду м.Полтави за результатами розгляду скарги позивача зобов'язав слідчого розглянути подане клопотання.
05.03.2020 року слідчий ТУДБР в м.Полтави ОСОБА_2. виніс постанову про відмову у визнанні його потерпілим. 10.04.2020 року слідчий суддя Октябрського районного суду м.Полтави своєю ухвалою скасував зазначену постанову.
12.05.2020 року позивач звернувся по слідчого з клопотанням про призначення судово-психологічної експертизи, але слідчий виніс постанову про відмову у задоволенні клопотання.
Зі змісту позову вбачається, що 23.06.20200 року слідчий допитав його як потерпілого та вручив пам'ятку про процесуальні права та обов"язки потерпілого у кримінальному провадженні.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових, електронних доказів, висновків експертів, показань свідків.
Згідно ч.1 ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Обставинами, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог щодо стягнення моральної шкоди, є ухвала слідчого судді Червонозаводського районного суду м.Харкова, якою задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність щодо невнесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР, а в подальшому - ухвали слідчих суддів Октябрського районного суду м.Полтави на дії та бездіяльність посадових осіб ТУ ДБР.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що йому заподіяно моральну шкоду тим, що він був змушений звертатися до суду для оскарження бездіяльності посадових осіб відповідача, внаслідок чого втратив відчуття безпеки, верховенства права та правової стабільності, порушено його психологічне благополуччя.
Позивачем також було надано до суду розрахунок моральної шкоди, спричиненої йому відповідачем в підтвердження суми такої шкоди.
Водночас, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану саме органами дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, визначені ст.1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст.1176 ЦК України, а саме, у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнена у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування ч.1 ст.1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч.6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю вини.
Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст.ст.1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправності дій заподіювача шкоди і його вина, наявність причинного зв'язку між протиправною дією та негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінку заподіювача шкоди, його вини та причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Таким чином, у спірних правовідносинах відшкодування моральної шкоди здійснюється у разі, коли незаконними, винними діями органів, що здійснюють досудове розслідування чи прокуратури, завдано моральної шкоди громадянинові. Тобто, до спірних правовідносин не застосовується презумпції моральної шкоди.
Згідно із ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Жодної з переліченої у ч.2 ст.23 ЦК України виключних способів заподіяння моральної шкоди та підстав, з якими закон пов'язує виникнення моральної шкоди, у тому числі будь-якої протиправної поведінки, прокуратурою Харківської області не допущено.
Згідно абз.2 п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних або фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Правовідносини, що склалися між ОСОБА_1 та ТУ ДБР врегульовані кримінальним процесуальним законодавством, не можуть бути підставою для відшкодування моральної шкоди.
Відповідні скарги ОСОБА_1 , розглянуто слідчими суддями з урахуванням положень Кримінального процесуального кодексу України.
Таким чином, позивач поновив своє порушене право на неупереджене досудове слідство в рамках меж, передбачених ст.303, 307 КПК України.
Реалізація ОСОБА_1 свого процесуального права на оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого під час досудового розслідування, не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а сам факт скасування вказаних постанов відповідача не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання такими діями позивачу моральної шкоди.
Також позивачем не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження спричинення йому рішеннями та бездіяльністю працівників Генеральної прокуратури України та ТУ ДБР моральної шкоди, яка згідно з ч.2 ст.23 ЦК України полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; принижені честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Також суду не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження неправомірної поведінки слідчого та прокурора прокуратури під час досудового слідства, яка б знаходилася у причинно-наслідковому зв'язку з негативним наслідками для позивача.
Відповідно до ст.1174 ЦК України, на яку посилається позивач, шкода завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Оскільки згідно Конституції України органи прокуратури не є органами державної влади або місцевого самоврядування, та у спірних правовідносинах посадові особи прокуратури Харківської області, з огляду на положення КПК України, виконують не владні управлінські функції, а процесуальні функції, то ст.1174 ЦК України не підлягає застосуванню.
Зокрема, ст.1174 ЦК України передбачає спеціальні підстави та умови відповідальності при завданні фізичній або юридичній особі шкоди в позадоговірних правовідносинах, які відрізняють їх від інших норм, що містять загальні правила позадоговірної (деліктної) відповідальності в цивільно - правових правовідносинах і полягають у спеціальному суб'єктному складі відповідальних осіб, спеціальній сфері діяльності цих суб'єктів та характері їхніх дій.
До суб'єктів відповідальності за цією нормою належать створені відповідно до Конституції України, правових актів Верховної Ради України, Президента, Кабінету Міністрів України, органи, які реалізують надані державою функції та повноваження у сфері управління, а також органи місцевого самоврядування, створені на підставі Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , їх виконавчі органи та посадові або службові особи вказані державних органів.
Сферою застосування вказаної норми є правовідносини із заподіяння шкоди фізичній або юридичній особі у зв'язку з прийняттям зазначеними суб'єктами незаконних рішень, вчинення ними незаконних дій чи неправомірної бездіяльності при здійсненні ними своїх владних повноважень, визначених Конституцією і законодавством України.
Водночас слідчі органи прокуратури, що проводять досудове слідство та приймають відповідно до вимог КПК України певні процесуальні рішення, виконують не владні управлінські функції, а здійснюють процесуальну діяльність, а отже до таких суб'єктів, зазначених у ст.1174 ЦК України, не належать.
Органи прокуратури взагалі не є органами державної влади або органами місцевого самоврядування у розумінні ст.1174 ЦК України, а мають особливий статус, здійснюючи як зазначено у ст.131-1 Конституції України та Законі України «Про прокуратуру» функції у сфері правосуддя.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у рішенні від 16.04.2008у справі №6-4969св08.
Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
У ч.ч.1, 2, 8 статті 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Таким чином, оскільки позивач, на виконання свого процесуального обов'язку не надав належних, і неспростовних доказів на підтвердження своєї позиції, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову за його недоведеністю. Будь-яких переконливих і безспірних доказів на підтвердження обставин, з якими як з юридичним фактом пов'язувались матеріально-правові вимоги, позивачем не надано, не містять їх і матеріали справи, а обставини, на які позивач посилається, не є достатніми для висновку про наявність цивільно-правових підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди. Враховуючи вказані обставини, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
На підставі вищевикладеного, ст.ст.23, 1174, 1176 ЦК України, керуючись ст.ст.4, 5, 11-13, 81, 141, 265, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державного Бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава про компенсацію моральної шкоди - відмовити повністю.
Судові витрати віднести на рахунок держави.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повний текст рішення складений 22.04.2021 року.
Сторони:
позивач ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;
відповідач Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтава, ЄДРПОУ 42334163, м.Полтава вул.Соборності буд.37.
Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк