Справа №461/1457/21
20 квітня 2021 року місто Львів
Галицький районний суд міста Львова у складі:
головуючого - судді Стрельбицького В.В.,
за участю секретаря судового засідання Собко В.В.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в місті Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Бердара Сергія Васильовича, до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про позбавлення права користування житловим приміщенням,
встановив:
позивач звернувся до суду з даним позовом, у якому просить визнати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , такими, що втратили право користування житлом за адресою: АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач покликається на те, що він являється власником квартири АДРЕСА_2 (номер запису про право власності: 23113568; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1393794546101), на підставі договору довічного утримання та догляду, укладеного 31.10.2017 року між ОСОБА_7 , яка діяла від імені ОСОБА_3 , від імені ОСОБА_4 , від імені ОСОБА_5 , від імені ОСОБА_6 , від імені ОСОБА_8 , від імені ОСОБА_9 , та ОСОБА_2 . За вищевказаною адресою зареєстровані відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Відповідачі понад 20 років не проживають у цьому будинку та не несуть витрат на його утримання, не приймають участі у ремонті цього житла. Місце реєстрації відповідачів у житловому будинку позивача не пов'язане з їх фактичним місцем проживання, однак сам факт реєстрації відповідачів у спірному житлі, без фактичного проживання у ньому, враховуючи намір позивача, як власника, вільно володіти, користуватися, а також розпорядитися таким житлом, перешкоджає у повноцінній реалізації права власності.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, з мотивів наведених у ньому.
Відповідачі у судове засідання не з'явились. 15.04.2021 року подали до суду заяву про визнання позову та розгляд справи без їх участі.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши надані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Судом встановлено, що 31.10.2017 між ОСОБА_7 , яка діяла від імені ОСОБА_3 , від імені ОСОБА_4 , від імені ОСОБА_5 , від імені ОСОБА_6 , від імені ОСОБА_8 , від імені ОСОБА_9 , та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання та догляду/а.с.13-18/.
На підставі вказаного договору, ОСОБА_2 являється власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 102163400 від 31.10.2017 року та інформаційною довідкою № 244546698 від 16.02.2021 /а.с.19-21/.
Відповідно до будинкової книги, за вищевказаною адресою зареєстровані колишні власники: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується також інформацією з Реєстру територіальної громади Галицького району м. Львова станом на 02.02.2021 року/а.с.22-29/.
Як встановлено судом, місце реєстрації відповідачів у житловому будинку АДРЕСА_3 не пов'язане з їх фактичним місцем проживання, а тому реєстрація місця проживання відповідачів за адресою: АДРЕСА_1 , має формальний характер. Відповідачі проживають у Канаді, м. Торонто, та є громадянами Канади, що стверджується копіями паспортів та відповідних посвідчень/а.с.31-40/
Згідно акту від 03.02.2021 року, складеного комісією в складі майстрів з експлуатації житлового фонду Львівського міського комунального підприємства «Айсберг», зі слів сусідів, ОСОБА_3 , 1964 р.н., ОСОБА_4 , 1961 р.н.; ОСОБА_11 , 1990 р.н.; ОСОБА_6 , 1993 р.н., зареєстровані, але фактично не проживають за адресою АДРЕСА_1 . Даний факт засвідчили сусіди ОСОБА_12 , ОСОБА_13 /а.с.30/.
Відповідно до ч. 1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст.391ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою за змістом ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Права власника житлового будинку визначені ст.383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1ст.156 ЖК, ч.1ст.405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
За змістом ч.4 ст.156 ЦК України, до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій ст. 64 цього Кодексу. Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки.
Згідно ст.72 ЖК , визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України, член сім'ї (в тому числі колишній член сім'ї) власника житла втрачає право на користування житлом у разі відсутності його без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником будинку або законом.
Беручи до уваги те, що в ході розгляду справи встановлено, що відповідачі мають інше житло та не проживають у буд. АДРЕСА_3 протягом 20 років часу, їх особисте майно у квартирі відсутнє, останні не беруть участі в утриманні житла, суд приходить до висновку, що відповідачі втратили інтерес до такого житлового приміщення, а тому позовні вимоги про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням є підставними.
З огляду на наведене, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому позов підлягає до задоволення. При цьому, суд вважає, що визнання відповідачами позову не суперечить закону та не порушує прав, інтересів інших осіб, тому визнання позову відповідачами слід прийняти.
Розподіл судових витрат слід провести на підставі ст.141, ч.1 ст.142 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_3 ), ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) такими, що втратили право користування житлом за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_3 ), ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) в рівних частинах судовий збір в розмірі 454 гривні 00 копійок, тобто по 113 гривень 50 копійок з кожного.
Повернути ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що згідно платіжного доручення становить 454 гривні 00 копійок.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 );
Представник позивача: адвокат Бердар Сергій Васильович (79005, м. Львів, в/с 667);
Відповідачі: ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_3 ), ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) (адреса проживання: АДРЕСА_5 , місце реєстрації в Україні: АДРЕСА_1 ).
Повне рішення складено 21 квітня 2021 року.
Головуючий суддя Стрельбицький В.В.