14.04.2021
ЄУН №337/5553/20
Провадження №2/337/417/2021
14 квітня 2021 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді Сидорової М.В.
за участю секретаря Сабліної А.А.
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів за договором позики,
У грудні 2020р. позивач ОСОБА_3 , інтереси якого представляє адвокат Пшець О.В., звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів за договором позики. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 20.07.2013р. між позивачем та відповідачем було укладено договір позики грошових коштів, за яким останній отримав у борг кошти у сумі 387 000 доларів США. Оскільки договором не встановлений строк повернення позики, 28.08.2020р. позичальнику ОСОБА_5 було направлено вимогу про повернення грошових коштів, однак відповідач взятих на себе зобов'язань за договором позики не виконав та позику не повернув.
У зв'язку з такими обставинами, позивач просить стягнути з відповідача борг за договором позики від 20.07.2013р. в розмірі 387 000 доларів США, що станом на 15.12.2020р. в перерахунку за курсом НБУ в гривневому еквіваленті становить суму в розмірі 10 784 180,70 грн., а також понесені позивачем судові витрати.
Одночасно з позовною заявою позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом накладання арешту на все нерухоме та рухоме майно, грошові кошти, що належать ОСОБА_5 , знаходиться у нього або в інших осіб.
Ухвалою суду від 21.12.2020р. позовна заява ОСОБА_3 залишена бух руху, позивачу надано строк для усунення недоліків, зокрема сплати судового збору.
Крім того, ухвалою суду від 21.12.2020р. заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову повернуто заявникові.
24.12.2020р. до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з квитанцією про сплату судового збору в розмірі 10510,00 грн.
Ухвалою суду від 11.01.2021р. у цивільній справі за вказаним позовом відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче засідання.
12.01.2021р. до суду надійшла заява позивача про забезпечення позову шляхом накладання арешту на все нерухоме та рухоме майно, грошові кошти, що належать ОСОБА_5 , яке знаходиться у нього або в інших осіб.
Ухвалою суду від 14.01.2021р. заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на все нерухоме та рухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_5 в межах суми заявлених позовних вимог.
Під час підготовчого провадження за клопотанням представників сторін до матеріалів справи долучені додаткові письмові докази.
Відзиву на позовну заяву, зустрічного позову від відповідача не надходило.
Ухвалою суду від 04.03.2021р. підготовче провадження закрито, справа призначена до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Пшець О.В. позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та додатково пояснив, що між сторонами 20.07.2013р. було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач ОСОБА_3 надав відповідачу ОСОБА_5 в борг, а останній отримав грошову суму в розмірі 387 000 доларів США, яку зобов'язався повернути. Термін повернення грошових коштів умовами договору не визначений. Факт укладення договору позики підтверджується власноручно підписаною відповідачем розпискою. 29.06.2020р. позивачем ОСОБА_3 , який перебував за кордоном, власноручно підписана письмова вимога, в якій він звертається до відповідача ОСОБА_5 з вимогою про повернення суми позики за вказаним договором. Вказана письмова вимога була передана позивачем своєму представнику поштовим зв'язком та 28.08.2020р. за дорученням позивача була направлена його представником - адвокатом Саланською І.Л. на адресу відповідача ОСОБА_5 . Станом на дату звернення з даним позовом та до теперішнього часу відповідач не повернув позику та свої зобов'язання за укладеним договором не виконав. Просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача - адвокат Ящук О.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала в повному обсязі, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. Пояснила, що сторони в минулому певний час були партнерами, разом вели бізнес, укладали безліч правочинів, в тому числі укладали між собою договори позики, за якими в подальшому ОСОБА_3 пред'являв вимоги до ОСОБА_5 . Спори між сторонами за різними договорами позики розглядались та розглядаються в судовому порядку. Договір позики, на який посилаються позивач та його представник у даній справі, є неукладеним, оскільки він не містить повної дати його підписання, зокрема не зазначено рік підписання договору, а також такої істотної умови, яка б достовірно свідчила про передачу відповідачу ОСОБА_5 та отримання ним в борг грошових коштів у конкретно визначеній валюті. Так, у договорі не зазначено та позивачем не доведено факт передачі відповідачу грошових коштів саме у розмірі 387 000 доларів США. У договорі та у розписці від 20.07.2013р., на які посилаються позивач та його представник, лише зазначено символ долара, який може використовуватися не лише для позначення долара США, а й валют інших країн, в тому числі чилійського песо, яка теж могла бути предметом договору позики. Отримання відповідачем грошових коштів від позивача в сумі 387 000 доларів США заперечує. Зазначає, що оскільки позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику - грошові кошти у такій самій сумі та в тій самій валюті, яка визначена договором позики, а позивачем не доведено в якій самі валюті 20.07.2013р. була надана позика, то підстав для стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 387 000 доларів США немає. Водночас зауважує, що позивач вже звертався до відповідача з аналогічними позовними вимогами, в провадженні Хортицького районного суду м.Запоріжжя перебувала цивільна справа про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів за вказаним договором та розпискою від 20.07.2013р., але позовні вимоги були заявлені у гривні, а саме про стягнення 387 000 гривень, що свідчить про те, що сам позивач не може визначитись в якій саме валюті надавалась позика. Також вказала на те, що вимога про повернення грошових коштів від імені позивача була направлена відповідачу в той час, коли позивач перебував за кордоном. Повноваження направляти вимогу від імені позивача іншими особами належним чином не підтверджені, таку вимогу про повернення грошових коштів повинен направляти особисто кредитор. Просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню за такими підставами.
Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Статтею 204 ЦК України визначена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зі змісту ст.3, 6, 627, 629 ЦК України вбачається, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч.1, 3 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ст.1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Системний аналіз вказаних норм чинного законодавства вказує на те, що договір позики на суму, яка не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, обов'язково укладається у письмовій формі.
На підтвердження факту укладання такого договору можуть бути надані розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Крім того, договір позики є реальним, тобто укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, тому письмова форма договору позики є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.07.2019р., справа 524/4946/16-ц.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до ст.192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті чинне законодавство не містить.
Згідно з ст.12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Суд встановив, що сторони, діючи вільно, на власний розсуд, 20.07.2013р. уклали договір позики, відповідно до якого відповідач ОСОБА_5 отримав від позивача ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 387 000 доларів США, які зобов'язувався повернути. Строк повернення грошових коштів договором не визначений.
Факт укладання такого договору підтверджується наданою суду в оригіналі розпискою від 20.07.2013р. позичальника ОСОБА_5 (арк.90), та підписаним обома сторонами договором позики (арк.89). Оригінали вказаних документів містяться в матеріалах справи.
В даному випадку, суд враховує, що письмова форма договору позики, зокрема у вигляді розписки позичальника ОСОБА_5 , внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Відповідачем та його представником суду не надано жодного належного та допустимого доказу, який б спростував факт передачі 20.07.2013р. позивачем ОСОБА_3 в борг відповідачу ОСОБА_5 грошових коштів у визначеній в розписці сумі та у валюті доларів США. Також відповідачем не спростовано власноручне підписання розписки про отримання грошових коштів за вказаним договором позики.
Що стосується доводів представника відповідача - адвоката Ящук О.В. про те, що договір позики від 20.07.2013р., на який посилається сторона позивача в обґрунтування своїх вимог, є неукладеним через відсутність у договорі та у розписці зазначення конкретної валюти грошових коштів, які брались в борг, то вони є необґрунтованими через наступне.
Як вже зазначалось за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається позичальником позикодавцю за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також, засвідчуючи отримання позичальником от позикодавця певної грошової суми або речей.
Незазначення в договорі, якої саме держави валюта бралася в борг, зокрема іноземної держави долара (США, Австралії чи Канади тощо), може вплинути на визначення розміру боргу, що підлягає доказуванню в установленому законодавством порядку, а не бути підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення боргу.
Саме на таке вказує Верховний Суд України в постанові від 18.09.2013р. (справа № 6-63цс13).
Дійсно, символ «$», який міститься у розписці та у договорі позики, може використовуватися не лише для позначення долара США, а й валют інших країн, зокрема, які мають назву долар. В той же час слід відзначити, що позначення «$», як позначення валюти, відмінної від валюти долару США, завжди супроводжується додатковими символами для позначення приналежності валюти до тієї чи іншої країни, як наприклад «AU$» - долар Австралії, «C$» - долар Канади та ін. Чилійський песо, про який зазначає представник відповідача, як про можливу валюту договору позики, позначається як «CLP$».
З урахуванням наведеного, а також того, що в переважній більшості у договірних відносинах використовується саме долар США, суд приходить до висновку, що предметом договору у цій справі є саме долар США, і саме в такій валюті надавалася позика.
Відповідач та його представник не довели, що предметом позики є не долари США.
Доводи представника відповідача адвоката Ящук О.В. про неукладеність договору позики через відсутність у договорі позики, який підписаний обома сторонами, повної дати його укладання, зокрема року, не спростовують обставин встановлених судом. В даному випадку суд враховує, що письмова форма договору позики дотримана, відповідачем ОСОБА_5 підписана розписка позичальника із зазначенням дати - 20.07.2013р., яка є доказом як факту укладання договору, так і факту передачі грошової суми позичальнику. Таку розписку про отримання грошових коштів суд вважає належним та допустимим доказом і бере за основу при винесенні цього рішення.
Таким чином, суд встановив, що договір позики є укладеним і відповідно створює для відповідача обов'язок повернути позику.
Водночас, оскільки договором позики не обумовлений строк повернення грошових коштів, то позика, відповідно до ст.1049 ЦК України, має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це.
29.06.2020р. позикодавець ОСОБА_3 особисто підписав вимогу на ім'я ОСОБА_5 про повернення грошових коштів за договором позики від 20.07.2013р. в розмірі 387 000 доларів США протягом тридцяти днів від дня отримання даної вимоги (арк.10, 91), яку передав своєму представнику поштовим зв'язком (арк.102).
28.08.2020р. представником позикодавця ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , яка діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 26.11.2018р. (арк.44) та договору про надання правової допомоги №15/19 від 26.11.2019р. (арк.99), на адресу позичальника ОСОБА_5 цінним листом з описом надіслано письмову вимогу ОСОБА_3 про повернення грошових коштів за договором позики від 20.07.2013р. в розмірі 387 000 доларів США (арк.10).
Вказану письмову вимогу ОСОБА_7 не отримав, вона повернута відправнику неврученою (арк. 11, 103-104).
При цьому судом також встановлено, що до теперішнього часу відповідач ОСОБА_5 добровільно суму боргу за договором позики від 20.07.2013р. не повернув.
Данийфакт підтверджується оригіналом розписки від 20.07.2013р., який наданий суду представником позивача і на якому відсутній напис про повернення боргу.
Відповідно до ст.545 ЦК України наявність боргового документу у кредитора, тобто позивача, свідчить про факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань за вищевказаним договором позики.
Доводи представника відповідача - адвоката Ящук О.В. про те, що вимога про повернення грошових коштів за договором позики мала бути надіслана особисто позикодавцем ОСОБА_3 , а не його представником, є безпідставними.
Так, відповідно до положень ч.1, 3 ст.237, ст.238, 239 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє та не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Як встановлено судом, ОСОБА_6 є одним з представників позивача ОСОБА_3 відповідно до нотаріально посвідченої довіреності та договору про надання правової допомоги. Нею було оформлено поштове відправлення на адресу відповідача ОСОБА_5 із вимогою позикодавця ОСОБА_3 про повернення суми боргу за договором позики від 20.07.2013р., підписаною останнім власноруч, що стороною відповідача не спростовано.
Водночас ОСОБА_6 діяла в інтересах ОСОБА_3 та в межах повноважень наданих їй останнім на підставі чинної на той момент довіреності та договору про надання правової допомоги, які не містять застереження щодо оформлення поштових відправлень лише особою, яку вона представляє.
При цьому суд враховує, що пред'явленням вимоги до позичальника є як вручення йому вимоги про повернення боргу, так і пред'явлення до нього позову. Тобто з моменту отримання позовної заяви відповідачем, який не отримав вимогу про повернення позики, розпочався строк виконання грошового зобов'язання з повернення коштів, отриманих ним на підставі вищевказаної розписки. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд, зокрема в постанові від 20.03.2019р. у справі № 755/21936/15-ц (провадження № 61-26336св18).
Таким чином, суд вважає встановленим та доведеним, що відповідач ОСОБА_5 в порушення вимог діючого законодавства та умов укладеного договору позики від 20.07.2013р. не виконав свого обов'язку щодо повернення у встановлений строк суми позики після пред'явлення позикодавцем ОСОБА_3 вимоги про повернення грошових коштів, чим порушив законні права позивача, захисту яких позивач має право вимагати шляхом стягнення суми боргу.
При цьому суд враховує, що відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.
Згідно із інформації розміщеною на офіційній веб-сторінці НБУ станом на 15.12.2020р. офіційний курс гривні до долара США складав 27,8661 гривень за один долар. Позивач визначив, що ціна позову станом на 15.12.2020р. складає 10 784 180,70 грн., та просив стягнути борг за договором позики із зазначенням в гривневому еквіваленті, що суд вважає належним способом захисту прав позивача у цій справі.
На підставі викладеного з відповідача на користь позивача підлягає стягненнюборг за договором позики від 20.07.2013р. в розмірі 387 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті згідно курсу НБУ станом на 15.12.2020р. становить суму в розмірі 10 784 180,70 грн.
Посилання представника відповідача - адвоката Ящук О.В. на той факт, що в провадженні суду вже перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за тим же договором позики від 20.07.2013р., але позивачем сума позики визначалась в сумі 387 000 гривень, а не в доларах США, суд не приймає до уваги.
Так, судом встановлено, що в провадженні Хортицького районного суду м.Запоріжжя дійсно тривалий час перебувала цивільна справа ЄУН 337/1534/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики від 20.07.2013р. в сумі 387 000 гривень, який надійшов в провадження суду 22.04.2019р. Ухвалою суду від 19.06.2020р. позовну заяву ОСОБА_3 було залишено без розгляду відповідно до заяви його представника (арк.111-140).
Водночас, судовим рішенням за результатами розгляду цивільної справи ЄУН 337/1534/19 не було встановлено певних обставин (фактів), які б не потребували доказування при розгляді даної справи або спростовували чи підтверджували доводи сторін у даній цивільній справі.
Доводи представника відповідача в тій частині, що оригінал розписки позичальника ОСОБА_5 від 20.07.2013р., який знаходиться в матеріалах даної справи може мати виправлення та/або дописки, зокрема в частині зазначення валюти позики, оскільки має певні невідповідності даним, які містяться у копії розписки від 20.07.2013р., яка знаходиться в матеріалах цивільної справи ЄУН 337/1534/19, не можуть бути прийняті в якості підстав для відмови в позові, оскільки такі обставини недоведені, договір позики відповідачем не оспорений, недійсним не визнавався, клопотання про призначення у цій справі експертизи для з'ясування питання, чи має розписка позичальника виправлення, дописки або підробки, не заявлялось.
На підставі викладеного, з'ясувавши повно, всебічно та об'єктивно обставини даної справи, надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів та заперечень, проаналізувавши вищевикладені вимоги діючого законодавства, суд вважає встановленим та доведеним, що відповідач в порушення вимог діючого законодавства та умов укладеного договору позики не виконав свого обов'язку щодо повернення суми позики у визначений законом строк після пред'явлення вимоги позикодавця про це, чим порушив законні права позивача, які підлягають судовому захисту шляхом стягнення з відповідача суми боргу в розмірі в розмірі 387 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті згідно курсу НБУ станом на 15.12.2020р. становить суму в розмірі 10 784 180,70 грн.
Таким чином, позов слід задовольнити повністю.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню понесені ним та документально підтверджені судові витрати які складаються з судового збору за подання позовної заяви в розмірі 10510,00грн. та за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 454,00грн., а всього 10964,00грн.
Повний текст рішення складено 21.04.2021 року.
Керуючись ст.3, 6, 11, 14, 15, 16, 237-239, 627,629, 638, 1046-1049 ЦК України, ст.2,4,5,12,13,76-82,89,141, 259, 263-265 ЦПК України, суд
ПозовОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів за договором позики - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований: АДРЕСА_2 ) борг за договором позики від 20.07.2013 року в розмірі 387 000 (триста вісімдесят сім тисяч) доларів США, що в гривневому еквіваленті згідно курсу НБУ станом на 15.12.2020р. становить суму в розмірі 10 784 180 (десять мільйонів сімсот вісімдесят чотири тисячі сто вісімдесят) гривень 70 копійок.
Стягнути з ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований: АДРЕСА_2 ) судові витрати у вигляді судового збору у загальному розмірі 10964 (десять тисяч дев'ятсот шістдесят чотири) гривні 00 копійок.
Рішення суду може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Хортицький районний суд м.Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.В.Сидорова