Справа № 318/2509/20 Номер провадження №2/318/344/2021
"21" квітня 2021 р. м. Кам'янка-Дніпровська
Кам'янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області у складі: суддя Васильченко В.В.; секретар Александров М.І.,
розглянувши у в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник адвокат Темненко Валентина Олександрівна до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Євдокія Юріївна, приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Проценко Дмитро Юрійович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,
У грудні 2020 року до Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області звернувся з позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Темненко В.О. до ТОВ «Фінансова компанія «Прайм Альянс», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю., приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Проценко Д.Ю., про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що в жовтні 2020 року позивачу стало відомо, що приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Проценко Д.Ю. постановою від 04.09.2020 року відкрив виконавче провадження №62953062 про примусове виконання виконавчого напису №267 від 27.05.2020 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю., про стягнення з боржника - ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Прайм Альянс» суму боргу 84412,30 грн.. Адвокатом зроблено адвокатський запит до приватного виконавця Проценка Д.Ю. на який було надано копію виконавчого напису та інших документів. ОСОБА_1 ознайомившись з документами не погоджується з виконавчим написом, оскільки у нього не існує такого розміру заборгованості, тому звертається з позовом до суду. Вважає, що приватний нотаріус при вчиненні виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню у тому числі часу виникнення права вимоги на стягнення заборгованості, тому просить задовольнити позовні вимоги, визнати виконавчий напис №267 вчинений 27.05.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Євдокією Юріївною, таким, що не підлягає виконанню, та стягнути з відповідача 840,80 грн. судового збору, 3000,00 грн. адвокатських послуг.
Представник ТОВ «ФК Прайм Альянс» надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що між позивачем та ПАТ «ВТБ банк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Прайм Альянс» 13.04.2013 року було укладено кредитний договір №R53400233595В, відповідно до якого позивачу надані кошти у сумі 60000, грн. із нарахуванням процентів за користування кредитними коштами у розмірі 25% річних. У зв'язку з невиконанням позивачем умов кредитного договору утворилася заборгованість. 27.08.2015 р. між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «ФК Довіра та Гарантія» був укладений договір відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитам №270815вбЮ відповідно до якого ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» набуло право Нового кредитора до Позивача за Кредитним договором №R53400233595В від 13.04.2013 р., в подальшому 29.01.2019 року між ТОВ «ФК Довіра та Гарантія» та ТОВ «ФК Прайм Альянс» було укладено Договір факторингу №29/01/19-1 від 29.01.2019 року, відповідно до якого ТОФ «ФК «Прайм Альянс» набуло право вимоги нового кредитора до позивача. На підставі зазначеного кредитного договору 28.02.2019 р. позивачу було направлено цінним листом з описом вкладення повідомлення про відступлення прав вимоги грошових зобов'язань та вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором. Даною вимогою позивача було повідомлено про наявну заборгованість і про необхідність у її погашенні протягом 30 календарних днів. Також було проінформовано позивача про наміри ТОВ «ФК «Прайм Альянс» стягнути заборгованість позасудовим способом, шляхом вчинення виконавчого напису, якщо протягом встановленого строку вимога залишиться без задоволення. Також оскільки позивач у встановленому законом порядку не спростував належними доказами, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою та не надав доказів погашення заборгованості, можна вважати, що заборгованість є безспірною та обґрунтованою. Також відповідач зазначає, що ним не строк позовної давності не пропущено, оскільки строки, протягом якого може бути вчинено виконавчий напис обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу. У задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі.
Треті особи до судового засідання не з'явилися, повідомлялися у встановленому законом порядку про розгляд справи судом.
Фіксація судового процесу технічними засобами не велась у відповідності з ч.2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з розглядом справи за відсутності осіб, які беруть в ній участь.
Дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ст.76 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Судом встановлено, що 27.05.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю. було вчинено виконавчий напис №267 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Прайм Альянс» заборгованості у розмірі 83576,53 грн., а також витрати пов'язані із вчиненням виконавчого напису - 835,77 грн.
В подальшому, на підставі вказаного виконавчого напису, державним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Проценком Д.Ю. було винесено постанову відкриття виконавчого провадження №62953062 з виконання виконавчого напису №267 від 27.05.2020 р.
За загальним правилом ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч.1 ст.16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до підпунктів 3.1, 3.2, 3.4 глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, а також статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи: 1) якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; 2) за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу, а безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.
Тобто вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - це надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення, а нотаріус задля вчинення виконавчого напису повинен дійти висновку, що з дня виникнення права вимоги у стягувача минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року, та, що подані стягувачем документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед ним.
Крім того, суд зазначає, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, і беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не тільки кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.
Відповідно до п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Відповідно до п.п.3.1, 3.2, 3.4, 3.5 Глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. №296/5, нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 року № 1172.
Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі N 826/20084/14 визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 р. N 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: пункту 2 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі N826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року залишено без змін.
Відтак вказана норма «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» застосуванню не підлягала, оскільки була визнана незаконною та нечинною.
В той же час, відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172 для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами подаються оригінал нотаріально посвідченого договору; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису (постанова Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 299/1160/16-ц, провадження № 61-22900св18).
Крім цього, слід зазначити, що оскільки у нотаріальному процесі бере участь одна сторона правочину, то нотаріус оцінює документи як докази лише однієї заінтересованої сторони - стягувача, який звернувся до нотаріуса за захистом своїх цивільних прав, при цьому, останній повинен здійснити перевірку всіх документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії - виконавчого напису, які, зокрема, підтверджують наявність зобов'язання та їх безспірність.
Безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, яка виключає можливість спору, зокрема, щодо її розміру, строків, за яких вона нарахована тощо, а відтак, і документів, які підтверджують її безспірність і на підставі яких нотаріус вчиняє виконавчий напис. Документи, що встановлюють заборгованість, насамперед мають бути однозначними, беззаперечними та стовідсотково підтверджувати наявність у боржника заборгованості перед кредитором.
Як зазначив Верховний Суд України в своїй постанові від 05 липня 2017 року по справі №754/9711/14-ц безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
При цьому законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Безспірність документу, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов'язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною.
З наданих суду документів неможливо встановити, чи дійсно на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, приймаючи до уваги той факт, що не встановлено судом факт отримання позивачем повідомлення вимоги про наявність такої заборгованості, яка була надана нотаріусу для вчинення нотаріального напису. Відповідачем не подано до суду належних та достовірних доказів щодо спростування доводів позивачів. Крім цього, із матеріалів справи не вбачається, що при вчиненні напису нотаріус отримував від позивача первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (квитанції, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед банком, суми штрафних санкцій, зазначені у написі, є безспірними.
Отже, на думку суду, у даному випадку, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Згідно ст.12 та ст.81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і сторони у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За таких обставин, враховуючи те що відповідачем не було подано суду відповідних доказів, які б підтверджували їх можливі заперечення, а приватним нотаріусом не надано документів на підставі яких було вчинено виконавчий напис для з'ясування наявності безспірності заборгованості, суд приходить до висновку, що оспорюваний виконавчий напис необхідно визнано таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині слід задовольнити та визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням задоволення позову, вважаю за можливе стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати по справі у 840,80 грн. сплаченого судового збору за подання позову в та витрат на професійну правову допомогу 3000,00 грн., з наступних обставин.
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1, п. 2 ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційної розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч.3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною п'ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (ст. 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем ОСОБА_1 послуг адвоката Темненко В.О. та понесення нею витрат в суді першої інстанції, а саме представником позивача складені та підписані наступні документи: позовна заява з додатками, адвокатський запит, договір про надання правової допомоги№88/229 від 27.11.2020 р., акт про прийняття-передачу виконаної роботи від 07.12.2020 р., квитанція до прибуткового касового ордера №88/229 від 27.11.2020 р. на 3000,00 грн., свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордер про надання правової допомоги, всі копії документів завірені представником відповідача з дотриманням положень ЦПК України, копія квитанції підтверджує сплату фіксованого гонорару за договором про надання правової допомоги суми 3000,00 грн.
За таких обставин та з огляду на положення статті 141 ЦПК України, суд дійшов висновку, що наявні підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язаних з розглядом справи, а також сплатою судового збору з відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 12, 19, 76, 77, 81, 89, 131, 141, 263, 265, 273, 280-289 ЦПК України, ст. 88 Закону України «Про нотаріат», п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, суд
Позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Темненко Валентина Олександрівна до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Євдокія Юріївна, приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Проценко Дмитро Юрійович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню задовольнити.
Визнати виконавчий напис № 267 від 27.05.2020 р., вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Євдокією Юріївною, про стягнення з боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» суму боргу у розмірі 84412,30 грн. таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс»(Код ЄДРПОУ 41677971, юридична адреса: м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 77), на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ), судові витрати, а саме судовий збір за подання позову в сумі 840,80 грн. та витрат на професійну правову допомогу 3000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особа, яка брала участь у справі, але не була присутня при оголошенні рішення, може оскаржити рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя: В. В. Васильченко