21.04.2021 Справа № 331/1957/21
Провадження № 2/331/1485/2021
про залишення заяви без руху
21 квітня 2021 року м.Запоріжжя
Суддя Жовтневого районного суду м.Запоріжжя Солодовніков Р.С., дослідивши на предмет дотримання вимог ст.ст. 175, 177 ЦПК України матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розірвання шлюбу,
До Жовтневого районного суду м.Запоріжжя 16.04.2021 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розірвання шлюбу з ухвалою Верховного Суду від 05.04.2021 про визначення підсудності.
Відповідно до статті 175 Цивільного процесуального кодексу України ( далі ЦПК) у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Позивач в супереч ч. 3 ст. 175 ЦПК, у позовній заяві не зазначила: відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти (за наявності).
Відповідно до п. 5 ч.3 ст.175ЦПК позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Відповідно до ч. 5 ст.177 ЦПК позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
В позовній заяві позивач вказує, що відповідач є громадянином Австрії та зазначає його зареєстроване місце проживання « АДРЕСА_1 .
Проте, доказів на підтвердження зареєстрованого місця проживання відповідача ОСОБА_2 позивачем до позовної заяви не надано.
Звертаючись до суду з даним позовом позивачка обрала підсудність за місцем своєї реєстрації в Україні, при цьому фактичне місце її проживання є Австрія, де вона відповідно до наданих документів також має зареєстроване місце проживання.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За загальним правилом ч. 1ст. 27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Статтею 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачені загальні правила підсудності судам України справ з іноземним елементом. Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.
Підстави визначення підсудності справ судам України передбачені ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право». Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених устатті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
Порядок розірвання шлюбу, укладеного між громадянином України та іноземцем, має ряд особливостей. Основним у цьому питанні є визначення закону, відповідно до якого буде проводитися розірвання шлюбу.
Згідно ст. 63 Закону України "Про міжнародне приватне право"передбачено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє в даний час щодо правових наслідків шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 вищевказаного Закону правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а при його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання (за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання в цій державі). При відсутності спільного місця проживання - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Таким чином, якщо подружжя є громадянами різних держав, спільно проживали на території України, і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу провадиться за законодавством України. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є (стаття 16 Закону України "Про міжнародне приватне право").
Відповідно до ст.110 СК України розірвання шлюбу можливе за заявою одного з подружжя.
Згідно з ч. 2 і 3 ст. 60 Закону України "Про міжнародне приватне право "подружжя, будучи громадянами різних держав, можуть обрати право, яке буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу. Таке можливо, тільки якщо вони не мають спільного місця проживання або якщо особистий закон кожного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання.
Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11 ВСУ зазначає, що позов про розірвання шлюбу з особою, яка не має в Україні місця проживання або місце проживання якої невідоме, може пред'являтися за місцем знаходження майна відповідача, або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а у випадку, коли з позивачем проживають його малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача - за місцем проживання позивача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них.
Приписамист.497 ЦПК підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Проте, всупереч вимогам вказаних норм ЦПК позивач не викладено обставин з посиланням на докази, якими позивач обґрунтовує підстави пред'явлення позову за своїм зареєстрованим місцем проживання.
Крім того, до матеріалів позовної заяви на підтвердження обставин, що обґрунтовують позовні вимоги не надано доказів спільного проживання сторін на території України, наявності (або відсутності) угоди, згідно якої сторони передбачили підсудність такої справи (про розірвання шлюбу) судам України або іноземним судам позивачем також не надано.
Розділом ХІ ЦПК визначено порядок провадження у справах за участю іноземних осіб.
Отже, сповіщення відповідача повинно здійснюватися у рамках міжнародної співпраці.
В силуст.190 ЦПК ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів.
Відповідно до ч. 1ст. 498 ЦПК, у разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Аналогічна норма передбачена і статтею 80 Закону України «Про міжнародне приватне право», де зазначено, що у разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України.
Враховуючи вищевикладене, виникає необхідність вручення документів по справі відповідачу на території іншої держави, а саме на території Королівства Таїланд.
Відповідно до п. 2.3 розділу ІІ Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України 27 червня 2008 року № 1092/5/54 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.07.2008 року за № 573/15264, доручення та документи, що до нього додаються, складаються мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України. Якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України. Документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову.
У такому разі саме на позивача покладається обов'язок забезпечити подання до суду належно оформлених, перекладених, нотаріально посвідчених документів, після чого вони направляються судом до Міністерства юстиції України.
Оскільки відповідач є громадянином Австрії та згідно даних позовної заяви проживає на території Королівства Таїланд, то позивачу слід надати в двох екземплярах належним чином засвідчений переклад позовної заяви та усіх додатків до неї на офіційну мову запитуваної держави, для вручення їх відповідачу за місцем проживання ( реєстрації).
Суд звертає увагу позивачки на те, що оформлення документів для їх можливого використання як за кордоном так і на території України є проставлення апостиля, запровадженого Гаазькою Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, до якої приєдналися більше ніж 90 країн (Австрія, Сполучене Королівство Великобританії, Данія, Італія, Іспанія, Греція, Німеччина, Португалія, Південна Корея, США, Франція, Швейцарія, Швеція та інші).
Таким чином, позивачу необхідно оформити позовну заяву та документи, що додаються до неї, у відповідності до вимог п. 2.3 розділу 2 вказаної вище Інструкції та надати суду належним чином завірений переклад.
Відповідно до ч.ч. 1, 2ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і177 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху та строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
З урахуванням викладеного вважаю, що позовну заяву слід залишити без руху, а позивачу надати десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення ухвали.
Керуючись ст.ст. 175,185 ЦПК України, Постановою Пленуму ВСУ України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11, ЗУ «Про міжнародне приватне право», Інструкцією про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України 27 червня 2008 року № 1092/5/54 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.07.2008 року за № 573/15264, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розірвання шлюбу -залишити без руху.
2. Запропонувати заявнику в строк протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху привести заяву у відповідність з вимогами статей 175,177 ЦПК України шляхом усунення вищевказаних недоліків.
3.Роз'яснити, якщо заявник відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає зазначені вище вимоги, заява вважається поданою в день первісного її подання до суду.
Якщо заявник не усуне недоліки заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається заявнику.
4.Копію ухвали надіслати заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею і апеляційному оскарженню не підлягає.
Суддя Р.С.Солодовніков