Копія
154/550/21
2/154/407/21
21 квітня 2021 року м. Володимир-Волинський
Володимир-Волинський міський суд Волинської області в складі:
головуючого-судді Каліщука А.А.
за участю секретаря судового засідання Павлович Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Володимир-Волинського міського суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Володимира-Волинського, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на строні позивача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права користування житловим приміщенням,
Позивач звернувся із позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Володимира-Волинського, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 про визнання права користування житловим приміщенням. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він в травні 2007 р. отримав житлове приміщення АДРЕСА_1 , де був зареєстрований та проживав разом із своєю дружиною ОСОБА_2 та дітьми ОСОБА_4 , ОСОБА_4 . Дане житло є відомчим та перебуває на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Володимир-Волинський.
У зв'язку із переведенням по службі у в/ч НОМЕР_1 він змінив реєстрацію свого місця проживання та зареєструвався у в/ч НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .
Дружина та син постійно проживають у кв. АДРЕСА_1 і не змінювали місце проживання та реєстрації.
Відповідно до наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 30.05.2020 р. позивача звільнено з військової служби у запас.
Зазначає, що з моменту звільнення з військової служби він проживає без реєстрації, разом із дружиною та синами по АДРЕСА_3 .
10.11.2020 р. він подав заяву до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Володимир-Волинський про надання дозволу на реєстрацію місця проживання по АДРЕСА_3 . Однак 24.11.2020 р. йому відмовлено у реєстрації з тих підстав, що він не є військовослужбовцем, а тому неможливо надати дозвіл на реєстрацію по АДРЕСА_3 .
Дану відмову вважає незаконною, оскільки кв. АДРЕСА_1 є належним йому житлом в розумінні ст. 8 Конвенції з яким у нього склались достатні і тривалі зв'язки, оскільки він та члени його сім'ї постійно проживають у даному житлі. Відповідач у своїй відмові обґрунтував мету втручання у його законні права та інтереси неналежним чином, без належної аргументації.
Просить визнати за ним право користування квартирою АДРЕСА_1 .
16.03.2021 р. відповідач подав відзив в якому просив відмовити у задоволення позову з тих підстав, що позивач вибув на інше постійне проживання, тому він втратив право користування житловим приміщенням по АДРЕСА_3 з дня вибуття. Також позивач не є військовослужбовцем, а тому відсутні підстави для його реєстрації у даному житлі. У задоволенні позову просить відмовити.
19.04.2021 р. позивачем подано відповідь на відзив, в якому зазначає, що відзив поданий відповідачем не спростовує тверджень викладених у позовній заяві, а тому просить позов задовольнити повністю.
Позивач та його представник подали до суду заяву в якій просять позовні вимоги задовольнити, розгляд справи провести у їхній відсутності.
Представник відповідача подав заяву в якій просить відмовити у задоволенні позову, розгляд справи проводити у його відсутності.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на строні позивача в судове засідання не з'явились, від ОСОБА_2 надійшла заява в якій вона просить вимоги позивача задовольнити та розгляд справи у провести відсутності третіх осіб.
Дослідивши та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Збройних Сил України та наказом від 21.07.2020 № 140 був звільнений з військової служби у запас.
За період проходження військової служби ОСОБА_1 отримав житлове приміщення (службове житло) у гуртожитку по АДРЕСА_3 та був зареєстрований за цією адресою.
Дане житлове приміщення перебуває у державній власності Міністерства оборони України та на балансі Квартино-експлуатаційного відділу м. Володимира-Волинського Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України.
У зв'язку із переведенням позивача по службі до військової частини НОМЕР_1 , він 27.10.2017 був знятий з реєстрації по АДРЕСА_3 та зареєстрований за місцем проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 в АДРЕСА_4 .
Із матеріалів справи встановлено, що це є адреса військової частини, де позивач проходив військову службу. У даній військовій частині позивач не забезпечувався службовим житлом, а лише був зареєстрований за місцем проходження військової служби.
Таким чином, позивач хоч і зареєстрований у смт. Чорноморське, Лиманський район, Одеська область, однак не забезпечений службовим житлом.
Також із відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_1 не має у власності нерухомого майна, в тому числі і житла.
Судом встановлено, що позичач та члений його сім'ї вселились у кімнату АДРЕСА_1 на підставі ордера на житлове приміщення, тобто на законних підставах та постійно проживають і зареєстровані у цьому помешканні.
Довідкою Луцького районного Управління поліції та доідкою виданою завідувачем гуртожитку підтверджується, що після звільнення з військової служби, ОСОБА_1 з липня 2020 постійно проживає без реєстрації по АДРЕСА_3 .
Таким чином, судом встановлено, що позивач та члени його сім'ї на законних підставах вселились у кімнату АДРЕСА_1 і позивач тривалий час із сім'єю проживає у цій кімнаті та вважає її своїм житлом.
Відповідно до ч. 4 ст.10 ЦПК суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Згідно з п.1 ст.17 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, установлених законом.
Згідно з п. 4 ст. 31 ЦК фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, установлених законом.
У свою чергу, відповідно до ст.1 Першого протоколу до конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.
Згідно зі ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Втручання у право на повагу до житла має бути «необхідним у демократичному суспільстві». Тобто воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути домірним переслідуваній легітимній меті (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» («Zehentner v. Austria»), заява № 20082/02, § 56).
Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення зазначеної мети.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 2.12.2010 у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» в контексті вказаної конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було в законному порядку встановлене, а залежить від фактичних обставин, а саме - існування достатніх і тривалих зв'язків із конкретним місцем. Утрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання в право на житло.
Згідно з конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або які законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі §1 ст.8 конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (див. серед багатьох інших джерел рішення у справі «Прокопович проти Росії», п.36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання в право на повагу до житла (див. серед багатьох інших джерел рішення від 13.05.2008 у справі «McCannv. the United Kingdom», п.50) (пп.40, 41 рішення ЄСПЛ від 2.12.2010).
У п.36 рішення від 18.11.2004 у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла», за змістом ст.8 конвенції, не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлене у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації в національному праві. Те, чи є місце конкретного проживання «житлом», що спричинило б захист на підставі п.1 ст.8 конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (див. також рішення від 11.01.95 у справі «Buckley v. the United Kingdom», п.63).
Отже, у справі «Прокопович проти Росії» встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі (незалежно від його правового режиму) є достатньою підставою для того, щоб уважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст.8 конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим утручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
З огляду наведеної практики ЄСПЛ та беручи до уваги, що позивач разом із членами своєї сім'ї на законних підставах вселились у спірне житло, протягом тривалого часу проживають у ньому, іншого житла не мають, а тому суд приходить до висновку, що є достатньою підстав вважати кімнату АДРЕСА_1 належну позивачу в розумінні ст. 8 Конвенції.
Оскільки ОСОБА_1 та члени його сім'ї не забезпечені житлом за місцем реєстрації позивача в смт. Чорноморське, Лиманський район, Одеська область, оскільки це є адреса військової частини, де позивач проходив військову службу, позивач протягом тривалого часу проживає із членами сім'ї у спірному житлі, іншого житла не мають і беручи до уваги, що дане помешкання у розумінні ст. 8 Конвенції є належним житлом позивачу, тому суд прийшов до висновку, що позивач має право на користування цим житлом, а тому слід визнати за ним право користування квартирою АДРЕСА_1 .
З урахуванням вищенаведеного, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача є законними, доведеними, а тому підлягають до задоволення.
Крім того, позивач просив стягнути із відповідача на його користь 4000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з наступного.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу та інші, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, згідно зі ст. 137 ЦПК України несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання такої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При стягненні витрат на правничу допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.
Розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає таку допомогу.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачем було надано суду договір про надання правничої допомоги №25/01/2021 від 20.01.2021, акт приймання-передачі наданих послуг №1 за Договором про надання правової допомоги №25/01/2021 від 25.01.2021, рахунок на оплату за надання правової допомоги, квитанцію АТ «Приватбанк» від 26.01.2021 про отримання адвокатом від позивача 4000 грн. за надання правничої допомоги.
Як вбачається із акту приймання-передачі наданих послуг, адвокатом Вічинюком М.А. було надано ОСОБА_1 правничу допомогу, а саме: підготовка позовної заяви (5 годин); підготовка відповіді на відзив ( 3 години); підготовка заяви про відшкодування судових витрат (1 година).
Однак, на думку суду, наданий розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом наданих адквокатом послуг та виконаних робіт.
Згідно з ч.5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
16.03.2021 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу є значно завищеним, взявши до уваги складність даної справи та покликався на ч.5 ст. 137 ЦПК України відповідно до якої, якщо стороною заявлено суму витрат, яка не є співмірною з наведеними вище критеріями, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Таким чином, відповідач не погодився із розміром витрат на правничу допомогу та на підставі ч. 5 ст. 137 ЦПК України фактично просив їх зменшити у зв'язку з неспівмірністю із складністю справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд бере до уваги складність справи та виконаних робіт, котрі на думку суду не є складними, час витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, котрі є незначними, критерії розумності їхньої вартості, неминучості, обгрунтованості, а також думку відповідача про неспівмірність витрат із складністю справи та приходить до висновку про дійсну неспівмірність розміру витрат із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом витрачених адвокатом на виконання робіт, обсягом наданих послуг, тобто завищення їхнього розміру та необхідності зменшення розміру витрат та стягнення із відповідача в користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 грн.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір підлягає стягненню із відповідача в користь держави.
Керуючись ст.ст. 12,81,89,265 ЦПК України,
ухвалив:
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням, що знаходиться по АДРЕСА_3 .
Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Володимир-Волинський Західно територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України в користь держави 908 грн. судового збору.
Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Володимир-Волинський Західно територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України в користь ОСОБА_1 1500 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНП НОМЕР_2 , проживає по АДРЕСА_3 .
Відповідач - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Володимир-Волинський, код ЄДРПОУ 07516184, вул. Академіка Глушкова, 1 м. Володимир-Волинський Волинської області.
Головуючий:/підпис/