Справа № 761/40062/20
Провадження № 2/761/3300/2021
12 квітня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Фролової І.В.,
секретаря судового засідання - Мехеди А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін в приміщенні суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,-
У грудні 2020 року до Шевченківського районного суду м. Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором.
У своїй позовній заяві просили суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованість за Кредитним договором № 490946006 від 25.09.2015 року у розмірі: 54 206,86 грн., понесені витрати на сплату судового збору у розмірі: 2 102,00 грн., понесені витрати на правочинну допомогу у розмірі: 20 000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 25 вересня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено Угоду про надання особистого кредиту. За умовами Кредитного договору, Банк зобов'язувався надати Позичальнику кредит на умовах та в порядку, визначеному Додатком до Публічної пропозиції на оформлення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, а Позичальник в свою чергу зобов'язувався здійснювати сплату грошових коштів. Банк належним чином виконав свої зобов'язання за Кредитним договором, відкривши позичальнику відновлювальну кредитну лінію з лімітом 16 249,97 грн. 28 січня 2019 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «ВЕСТА» було укладено Договір факторингу №2019-1АБ.ВЕСТА, відповідно до якого ПАТ «Альфа-Банк» відступило а ТОВ «ФК «ВЕСТА» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором кредиту № 490946006 від 25.09.2015 року, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та Боржником. В подальшому, а саме 29 січня 2019 року між ТОВ «ФК «ВЕСТА» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу № 29-01/19/2, відповідно до якого ТОВ «ФК «ВЕСТА» відступило а «ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором кредиту №490946006 від 25.09.2015 року, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та Боржником. Таким чином, ТОВ «Вердикт Капітал» наділено правом грошової вимоги до Відповідачів, а ТОВ «ФК «ВЕСТА» втратив такі права. За період користування кредитними коштами, Позичальником здійснені часткові платежі на погашення основної суми кредиту, проте, заборгованість Позичальника за Кредитним договором в повному обсязі не погашена. Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом та пені за порушення умов Кредитного договору, що підлягає стягненню з Позичальника станом на 23.10.2020 року, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 47 508,24 грн. На підставі викладеного позивач звернувся з позовом до суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2020 року матеріали позовної заяв було передано для розгляду судді Фроловій І.В.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 січня 2021 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін.
17 березня 2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається наступне. Відповідач у повному обсязі заперечує щодо заявлених до нього позовних вимог та вважає, що у задоволенні позову має бути відмовлено. Зазначає, що наданий позивачем документ під назвою акцепт пропозиції про укладання угоди на надання особистого кредиту від 25.09.2015 р. не є частиною Кредитного договору. Також відповідач не визнає факту отримання від Банку кредитних коштів у розмірі 16 249,97 грн., про які стверджується позивачем, а також не визнається відповідачем факт ініціювання перед Банком щодо зарахування таких коштів.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, до позовної заяви долучив заяву, згідно якої проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи у його відсутність, щодо задоволення позовних вимог просив відмовити у повному обсязі.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих ними заяв.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.
За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованість за Кредитним договором № 490946006 від 25.09.2015 року у розмірі: 54 206,86 грн., суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 25 вересня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено Анкету-Заяву про акцепт Публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Альфа-Банк».
Угоду про надання особистого кредиту.
За умовами Кредитного договору, Банк зобов'язувався надати Позичальнику кредит на умовах та в порядку, визначеному Додатком до Публічної пропозиції на оформлення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, а Позичальник в свою чергу зобов'язувався здійснювати сплату грошових коштів.
Пунктом 1. Кредитного Договору встановлено, що сума кредиту складає 16 249,97 (Шістнадцять тисяч двісті сорок дев'ять гривень 97 копійок).
Пунктом 2. Кредитного Договору визначено, що процентна ставка за користування кредитом становить 39,9 % річних .
Як зазначив позивач у своїй позовній заяві, Банк належним чином виконав свої зобов'язання за Кредитним договором, відкривши позичальнику відновлювальну кредитну лінію з лімітом 16 249,97 грн.
28 січня 2019 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «ВЕСТА» було укладено Договір факторингу №2019-1АБ.ВЕСТА, відповідно до якого ПАТ «Альфа-Банк» відступило а ТОВ «ФК «ВЕСТА» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором кредиту № 490946006 від 25.09.2015 року, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та Боржником.
29 січня 2019 року між ТОВ «ФК «ВЕСТА» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу № 29-01/19/2, відповідно до якого ТОВ «ФК «ВЕСТА» відступило, а «ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором кредиту №490946006 від 25.09.2015 року, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та Боржником.
Таким чином, на переконання позивача, ТОВ «Вердикт Капітал» наділено правом грошової вимоги до Відповідачів, а ТОВ «ФК «ВЕСТА» втратив такі права.
Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом та пені за порушення умов Кредитного договору, що підлягає стягненню з Позичальника станом на 23.10.2020 року, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 47 508,24 грн. (Сорок сім тисяч п'ятсот вісім гривень 24 копійки), з яких:
-Заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 14 938,18 грн.
-Заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 15 871,02 грн.
-Заборгованість за нарахованими відсотками згідно Кредитного Договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 10 499,40 грн.
-Заборгованість з пені - 6 200,00 грн.
Досліджуючи матеріали справи суд доходить до висновку щодо відмови у задоволені позовних вимог виходячи з наступного
Як вбачається з наданих позивачем копії документів, зокрема:
- Акцепт пропозиції про укладання угоди на надання особистого кредиту від 25.09.2015 р.;
- Публічна пропозиція ПАТ «АЛЬФА-БАНК» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб б/н та б/д;
- Правила користування банківською платіжною карткою б/н та б/д;
вказані документи не містять підпису відповідача, а відтак відповідач не надав своєї згоди на приєднання до умов, що визначені у даних документах.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно ст.ст. 626, 628, 638 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані позивачем акцепт пропозиції про укладання угоди на надання особистого кредиту від 25.09.2015 р., публічна пропозиція ПАТ «АЛЬФА-БАНК» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, Правила користування банківською платіжною карткою б/н та б/д та надано до ознайомлення відповідачу, та відповідач із ними погодився підписуючи заяву-анкету.
Також суд звертає увагу на те, що у відповідності до п. 1.4. гл. 1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, постанова НБУ 21.01.2004 № 22 , безготівкові розрахунки - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді;
Розрахунковий документ - документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача (п. 1.4. гл. 1 Інструкції).
Платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача (п. 1.4. гл. 1 Інструкції).
Згідно п. 22.5. ст. 22 Закону України «Про платіжні системи» подання паперових розрахункових документів до банку має здійснюватися клієнтом особисто, якщо інше не передбачено договором.
Згідно п. 22.5. ст. 22 Закону України «Про платіжні системи» обслуговуючий платника банк у розрахунковому документі зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка платника та коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України/реєстраційним (обліковим) номером платника податків/реєстраційним номером облікової картки платника податків - фізичної особи (серії та номера паспорта, якщо фізична особа відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та має відмітку в паспорті) і приймати цей документ лише в разі їх збігу. Крім цього, обслуговуючий платника банк перевіряє повноту, цілісність і достовірність цього розрахункового документа в порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України. У разі недотримання зазначених вимог відповідальність за шкоду; заподіяну платнику, покладається на банк, що обслуговує платника.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наступних обставин:
- ініціювання та подання Відповідачем визначеного законодавством документу щодо користування кредитними коштами;
- отримання (користування) Відповідачем від Банку кредитних коштів.
Матеріали справи не містять ані розрахункового документу, ані платіжного доручення, що підтверджував би факт надання відповідачу коштів, передбачених Кредитним договором. Таким чином позивачем не було доведено факту виникнення права вимоги у Банку до Відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, 29 січня 2019 року між ТОВ «ФК «ВЕСТА» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу № 29-01/19/2, відповідно до якого ТОВ «ФК «ВЕСТА» відступило, а «ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором кредиту №490946006 від 25.09.2015 року, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та Боржником.
Згідно ч. 1 ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За приписами ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Частиною 1 статті 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Так, за умовами Договору факторингу № 29-01/19/2 від 29 січня 2019 року, В порядку та на умовах, визначених цим Договором, Первісний Кредитор відступає Новому Кредитору належне йому Право Вимоги до Боржників, а Новий Кредитор зобов'язується прийняти Право вимоги до Боржників (які надалі, в залежності від контексту, іменуються «Боржники» або «Боржник») за договорами (надалі іменуються «Основні договори» або «Основний договір», в залежності від контексту), перелік яких міститься в Додатку № 1-1 до Договору, що додається до даного Договору на паперовому носії, та сплатити за нього Ціну Права Вимоги. Сторони погодили, що до Нового Кредитора переходять всі права, які належать Первісному Кредитору за Основними договорами, на умовах передбачених Основними договорами, за виключенням права нарахування відсотків, комісій, неустойки що передбачені умовами Основних договорів.
Згідно з Пунктом 2.3 Договору, Право Вимоги вважається відступленим Новому Кредитору з дати підписання даного Договору, але не раніше дати здійснення повної оплати Новим Кредитором Ціни Прав Вимоги відповідно до п 4.2 цього Договору. В дату підписання даного Договору, після здійснення повної оплати Новим Кредитор Ціни Прав Вимоги відповідно до п 4.2 цього Договору Сторони підписують Акт приймання-передачі Реєстру Боржників, за формою встановленою в Додатку №2 до Цього Договору.
Досліджуючи Пункт 4 Договору було встановлено, що сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за Основними договорами, відповідно до цього Договору Новий кредитор сплачує Банку грошові кошти у сумі 2 057 000,00 грн.
В той же час, суд звертає увагу, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» не було надано суду підтверджуючих належним чином доказів того, що за умовами Договору № 29-01/19/2 від 29 січня 2019 року, що до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» перейшло право вимоги за договором. Дане витікає з наступного.
До заяви не надано підтвердження того, що Новим кредитором ТОВ «Вердикт Капітал» на виконання вимог Договору про відступлення прав вимоги № 29-01/19/2 від 29 січня 2019 року сплачено на користь продавця ТОВ «Фінансова Компанія «Веста» суму коштів у розмірі 2 057 000,00 грн.
Матеріали позову не містять будь-яких належних доказів на підтвердження того, що сторони Договору повідомили боржників щодо відступлення прав вимоги.
Таким чином, з викладеного вбачається, що ТОВ « Вердикт Капітал» всупереч ст. 80 Цивільного процесуального кодексу України, не довів суду належними та допустимими доказами факт переходу права вимоги від ТОВ «Фінансова Компанія «Веста» до ТОВ «Вердикт Капітал» відносно боржника ОСОБА_1 .
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Встановивши, що позивачем не було доведено факт виникнення права вимоги у Банку до Відповідача, а також те, що матеріали позовної заяви не містять доказів на підтвердження факту переходу права вимоги від ТОВ «Фінансова Компанія «Веста» до ТОВ «Вердикт Капітал» відносно боржника ОСОБА_1 , суд приходить до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову та визнання за позивачем права власності на грошові кошти, які знаходяться у банківських установах, після померлого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
З урахуванням вищевикладеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач в позові, як на підставу для його задоволення, є суперечливими та не знайшли свого підтвердження, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат суд дійшов наступних висновків.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити себе у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки в задоволенні позовних вимог було відмовлено, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Суд зауважує, що відповідно до ч.7 ст. 141 ЦПК України, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі ст.ст. 15, 16, 509, 513, 514., 526, 530, 610, 611, 612, 626, 628, 633, 634, 638, 1048, 1049, 1054, 1055, 1056-1, 1077, Закону України «Про платіжні системи», керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 55, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -
В задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», місце знаходження - 04053, м. Київ, вул. Кудрявський узвіз, буд. 5-Б, код ЄДРПОУ - 36799749,
ОСОБА_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ,
Суддя: