СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 1-кп/759/181/21 ун. № 759/11669/19
21 квітня 2021 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва в складі колегії суддів:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі: ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду під час судового розгляду за обвинувальним актом у межах кримінального провадження (ЄДРДР за № 12017100080011260 від 22 грудня 2017 року) стосовно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в Республіці Білорусь, зареєстрований та проживає: АДРЕСА_1 , який обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 1 ст. 388, ч. 4 ст. 190 КК України, клопотання сторони захисту про визнання доказів очевидно недопустимим, -
сторони: прокурор - ОСОБА_6 , обвинувачений - ОСОБА_7 , захисник - ОСОБА_8 , інші учасники: представники потерпілого ПАТ «МТБ Банк» - ОСОБА_9 , -
За результатами подання під час судового розгляду доказів стороною обвинувачення випливає, що висунуте ОСОБА_10 обвинувачення обґрунтовується даними, які містяться у документах, речових доказах як процесуальних джерелах доказів, а також протоколах, складених за результатами проведення слідчих (розшукових) дій.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_11 , якого підтримав останній, заявив клопотання про визнання всіх цих даних очевидно недопустимими доказами через їх отримання внаслідок реалізації органами досудового розслідування своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування.
Прокурор заперечував проти задоволення цього клопотання захисту, вважаючи його безпідставним.
Заслухавши думу сторін провадження, проаналізувавши доводи поданого клопотання та наявні матеріали судового провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Під час підготовчого провадження ухвалою суду від 27 травня 2020 року було задоволено скаргу обвинуваченого ОСОБА_11 (т. 3 а. 177-241) на бездіяльність прокурора щодо не визначення підслідності даного кримінального провадження, в якому місце вчинення кримінального правопорушення невідоме. Таку бездіяльність прокурора визнано протиправною і такою, що порушило право на захист обвинуваченого, при цьому, як визначено цією ж ухвалою суду, питання допустимості доказів повинно вирішуватися виключно під час судового розгляду (ст. 89 КПК України).
За положеннями п. п. 15 та 17 ч. 1 ст. 3 КПК України слідчим у кримінальному провадженні визнаються особи, які не тільки обіймають певну посаду, а й передусім, має право діяти у межах даного конкретного кримінального провадження, реалізуючи свої процесуальні повноваження в межах компетенції, передбаченої КПК України. Відтак, є очевидним, що особа, яка хоча за посадою і є слідчим, проте не має в конкретному кримінальному провадженні процесуальних повноважень, передбачених КПК України, не має і статусу слідчого як сторони даного провадження з усіма відповідними наслідками, в тому числі і щодо права збирати та оцінювати докази (ст. ст. 93 та 94 КПК України).
Під час судового провадження судом було встановлено, що за даними листування сторони захисту з органом досудового розслідування (т. 3 а. 210-224) попри численні скарги захисту про необхідність вирішення питання підслідності даного провадження, останні не вирішувалися. Аналогічна скарга підозрюваного була задоволена слідчий суддею (ухвала від 06 червня 2019 року - т. 3 а. 226-227), а прокурора прямо зобов'язано повторно розглянути клопотання захисту з питань підслідності в межах даного провадження. Проте це питання прокурором в належний спосіб вирішено знову не було. На всі ці обставини колегія суддів звернула увагу у своїй ухвалі від 27 травня 2020 року (т. 4 а. 211-216).
Як вбачається зі змісту обвинувального акта і це було встановлено Київським апеляційним судом в ухвалі від 02 жовтня 2019 року, постановленої за результатами розгляду клопотання прокурора про визначення підсудності даного провадження, досудовим розслідуванням місце вчинення злочинів не встановлено.
Згідно з імперативними вимогами ч. 3 ст. 218 КПК України, якщо місце вчинення кримінального правопорушення невідоме, місце проведення досудового розслідування визначає відповідний прокурор з урахуванням місця виявлення ознак кримінального правопорушення, місця перебування підозрюваного чи більшості свідків, місця закінчення кримінального правопорушення або настання його наслідків тощо. За відсутності даних про таке рішення прокурора місце проведення досудового розслідування вважається невизначеним, відтак невизначеним залишився і орган досудового розслідування, який мав би діяти в межах даного кримінального провадження, що прямо впливає на оцінку здобутих будь-яким іншим органом досудового розслідування доказів через призму його невизначеної у встановлений законом спосіб процесуальної компетенції.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає під час судового провадження доведеним, що мала місце протиправна бездіяльність прокурора щодо не визначення в порушення вимог ч. 3 ст. 218 КПК України місця проведення досудового розслідування даного кримінального провадження, а тому як наслідок сторона обвинувачення збирала докази з порушенням правил підслідності, тобто за межами визначеної відповідно до КПК України процесуальної компетенції, що є проявом порушення права на захист обвинуваченого в контексті такої складової, як право збирати і подавати докази компетентним органом досудового розслідування в межах його процесуальних повноважень.
Оцінюючи цей вже доведений під час судового провадження факт на предмет його впливу на допустимість доказів, колегія суддів бере до уваги, що місце проведення досудового розслідування у даному випадку вважається невизначеним, відтак невизначеним залишився і належний орган досудового розслідування, що прямо впливає на оцінку здобутих під час досудового розслідування всіх доказів як недопустимих.
В аналогічний спосіб Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду оцінила відсутність належних даних і про повноваження прокурора у кримінальному провадженні, погодившись з висновками суду апеляційної інстанції про недопустимість всіх доказів здобутих у такому провадженні стороною обвинувачення, склад якої не був визначеним у встановлений законом спосіб (постанова від 2 лютого 2021 року у справі № 754/7061/15 - джерело: reyestr.court.gov.ua/Rview/95139651).
Згідно з вимогами ч. 1, п. 3 ч. 2, п. 2 ч. 3 та ч. 4 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, порушення права особи на захист, крім того, недопустимими є докази, що були отримані після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування и прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінального правопорушення - такі докази повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім випадків, які відношення до даної справи не мають.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 62 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2001 року № 12-рп/2011, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, тобто з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина або встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання таких доказів. Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі. Відповідно до ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим кодексом, а недопустимий доказ не може бути використаний для прийняття процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
За правилами ч. 2 ст. 89 КПК Україниу разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
З урахуванням наведеного, колегія суддів в порядку ч. 2 ст. 89 КПК України з підстав, передбачених ч. 1, п. 3 ч. 2, п. 2 ч. 3 та ч. 4ст. 87 КПК України, вважає наявними правові підстави для визнання очевидно недопустимими доказами всіх даних, які були встановлені (одержані) органом досудового розслідування в умовах не визначеного в порушення вимог ч. 3 ст. 218 КПК України місця проведення досудового розслідування даного кримінального провадження (ЄДРДР за № 12017100080011260 від 22 грудня 2017 року) стосовно ОСОБА_5 , який обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 1 ст. 388, ч. 4 ст. 190 КК України, оскільки сторона обвинувачення збирала докази за межами визначеної відповідно до КПК України процесуальної компетенції, - чим порушено право на захист.
Натомість заява про злочин та додатки до неї не можуть бути визнані недопустимими з цих підстав, оскільки є документованим приводом для внесення даних до ЄРДР.
На підставі викладеного, керуючись ч. 2 ст. 89, ст. ст. 373-376 КПК України, суд, -
постановив:
Клопотання захисника ОСОБА_8 про визнання доказів очевидно недопустимими - задовольнити.
Визнати очевидно недопустимими доказами всі дані, які були встановлені (одержані) органом досудового розслідування в умовах не визначеного в порушення вимог ч. 3 ст. 218 КПК України місця проведення досудового розслідування даного кримінального провадження (ЄДРДР за № 12017100080011260 від 22 грудня 2017 року) стосовно ОСОБА_5 , який обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 1 ст. 388, ч. 4 ст. 190 КК України, окрім заяви про злочин та додатків до неї.
Ухвала набирає законної сили негайно та окремому оскарженню не підлягає.
СУДДІ ОСОБА_12
ОСОБА_13
ОСОБА_14