20.04.21
22-ц/812/716/21
Провадження № 22-ц/812/716/21 Головуючий суду першої інстанції Волкова О.І.
Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
20 квітня 2021 року м. Миколаїв Справа 486/292/21
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Царюк Л.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,
із секретарем судового засідання - Біляєвою В.М.,
без участі учасників справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 24 лютого 2021 року, ухвалене під головуванням судді Волкової О.І., в залі судового засідання в м. Южноукраїнськ, о 17 год 26 хв, за заявою ОСОБА_2 , заінтересованої особи: ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису,
18 лютого 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про видачу обмежувального припису.
Доводи заяви обґрунтовано тим, що вона проживає у квартирі разом зі своєю малолітньою дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та її батьком - ОСОБА_1
23 січня 2021 року близько 18 год 30 хв, вона знаходилась в себе вдома за місцем мешкання. В цей час вдома знаходився її батько ОСОБА_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння під час спілкування він почав виражатись в її бік нецензурною лайкою та погрожувати фізичною розправою. При прибутті на місце події наряду поліції, відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 173-2 КУпАП та винесено стосовно нього терміново заборонний припис терміном на 2 доби.
На фоні постійних незгод почали виникати сварки, які переросли в серйозні конфлікти, під час яких поведінка ОСОБА_1 почала бути занадто агресивною. Він почав погрожувати їй фізичною розправою. Вона зазнає постійного психологічного тиску з боку батька, що виражається у постійному тероризуванні нецензурними словами та в погрозах фізичною розправою.
На даний час вона турбується про своє та свого сина життя, вимушена знаходитись під одним дахом з батьком, але всіляко уникати спілкування з ним.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила суд видати обмежувальний припис ОСОБА_1 на строк 6 місяців з заборонами щодо:
- перебування в місці проживання (перебування) ОСОБА_2 , та її сина ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- заходити до кімнати, де заявниця та її малолітній син ОСОБА_4 проживають (перебувають);
- відключати мережу Інтернет, користуватися мережею Інтернет, за місцем проживання (перебування) заявниці за адресою: АДРЕСА_1 ;
- наближення на 50 м до місця проживання (перебування), роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_2 , а саме: дитячий садочок «Гармонія», за адресою вул. Набережна Енергетиків, 25, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область; місце роботи - «Аптека 28», за адресою: вул. Незалежності, 23, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область;
- особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_1 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
- ведення листування, телефонних переговорів з нею ОСОБА_2 або контактування з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївськї області від 24 лютого 2021 року позов задоволено частково.
Видано ОСОБА_2 обмежувальний припис строком на 3 місяці, яким визначено заходи обмеження прав ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 :
- заборонено ОСОБА_1 заходити до кімнати в якій проживає заявниця ОСОБА_2 із малолітнім сином АДРЕСА_1 ;
- заборонено ОСОБА_1 вимикати інтернет та користуватися інтернетом за місцем мешкання заявниці ОСОБА_2 АДРЕСА_1 ;
- заборонено ОСОБА_1 відвідувати дитячий садок «Гармонія», за адресою вул. Набережна Енергетиків буд № 23 м. Южноукраїнська, Миколаївської області;
- заборонено ОСОБА_1 відвідувати місце роботи заявниці ОСОБА_2 « Аптека 28 » за адресою АДРЕСА_2 ;
- заборонено ОСОБА_1 розшукувати, переслідувати заявницю ОСОБА_2 в будь який спосіб контактувати з нею;
- заборонено ОСОБА_1 телефонувати, писати через засоби зв'язку заявниці ОСОБА_2 .
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заявниця надала належні докази вчинення ОСОБА_1 стосовної неї домашнього насильства, що є необхідною умовою для застосування обмежувального припису. Також нею доведено існування загрози вчинення протиправних дій, щодо неї в присутності малолітньої дитини, під загрозою небезпеки залишилось життя здоров'я та нормальний психологічний стан дитини.
Разом з тим суд першої інстанції вважав, що не підлягають задоволенню вимоги щодо заборони наближатися на 50 метрів до місця проживання заявниці та заборонити перебувати за місцем проживання заявниці, так як між батьком та дочкою існує спір про порядок визначення користування квартирою АДРЕСА_3 .
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні заяви в повному обсязі.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що на момент розгляду справи про видачу обмежувального припису він не є та не був визнаний винним у вчиненні домашнього насильства, не набув статусу «кривдника», обставини начебто домашнього насильства, про які заявляє ОСОБА_2 , винесення щодо нього обмежувального припису призводить до порушення його права, як співвласника квартири АДРЕСА_3 щодо вільного володіння, користування та розпорядження цим нерухомим майном, а також обмежує його у спілкуванні з онуком.
Крім того, в рішенні зазначено, що протягом останніх років заявниця ОСОБА_2 потерпає від насильства з боку ОСОБА_1 , який вчиняє сварки, ображає та принижує заявницю, погрожує фізичною розправою в присутності малолітньої дитини. Яким чином це було встановлено і якими саме доказами заявниця мотивувала свої вимоги, в рішенні суду не зазначено, тому скаржник вважає, що доводи заявниці не підтверджують факт того, що він вчиняє по відношенню до неї дії, внаслідок яких могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до нього спеціальних заходів щодо протидії насильству в сім'ї, які визначені законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Заявниця не надала належних та допустимих доказів, щодо факту вчинення домашнього насильства щодо неї та її малолітнього сина, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв'язку із не вчиненням щодо ОСОБА_1 обмежувального припису.
На час розгляду справи апеляційний судом від ОСОБА_2 відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Учасники справи в судове засіданні не з'явилися, повідомлені судом належним чином про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомили, у зв'язку з чим з огляду на приписи частини 2 статті 372 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу без їх участі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2 статті 367 ЦПК України).
Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не повною мірою.
Судом було встановлено, що ОСОБА_1 є батьком заявника, яка разом з малолітнім сином, 2016 року народження, та батьком проживає в двокімнатній квартирі.
Ця квартира АДРЕСА_3 є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , де їх частки є рівними по Ѕ кожному.
23 січня 2021 року ОСОБА_5 зверталася до правоохоронних органів із заявою з приводу незаконних дій її батька ОСОБА_1 , на підставі яких Юноукраїнським відділом поліції Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області було складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), за яким ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного характеру по відношенню до доньки - ОСОБА_2 , а саме висловлювався на її адресу нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, хватав за тулуб, намагався вчинити бійку.
Також 23 січня 2021 року відносно ОСОБА_1 було складено терміновий заборонений припис АА № 11536 строком на 2 доби, в якому вказано, що ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного характеру по відношенню до дочки ОСОБА_5 . Строк дії термінового заборонного припису - з 19.40 год 23 січня по 19.40 год 25 січня 2021 року.
В суді апеляційної інстанції встановлено, що після ухвалення оскаржуваного судового рішення постановою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 05 березня 2021 року ОСОБА_1 за вказаним фактом було визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 173-2 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 170 грн на користь держави.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків, одним з яких є заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою (частина 2 статті 26 вказаного Закону).
Пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків:
1) заборона перебувати в місці спільного проживання (передування) з постраждалою особою;
2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
З урахуванням змісту вищевказаних правових норм видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків.
Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.
Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Встановивши обставини справи, здійснивши системний аналіз вищенаведених норм матеріального права, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для видачі обмежувального припису щодо ОСОБА_1 , оскільки наведені ОСОБА_5 обставини містять ознаки застосування відносно неї заінтересованою особою у справі фізичного та психологічного насильства в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Крім того, встановлені судом обставини свідчать, що відносини учасників цієї справи не покращились, ОСОБА_1 не надає належної оцінки протиправності своїх дій, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність загрози здоров'ю заявника та існування ризику продовження чи повторного вчинення домашнього насильства.
У той же час колегія суддів не може погодитись з переліком приписів та обов'язків, які підлягають покладенню на ОСОБА_1 з метою запобігання вчиненню домашнього насильства.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявником не надано відповідних доказів на існування перешкод у користуванні інтернетом, взагалі заява ОСОБА_2 та надані нею докази не містять таких обставин, не підтверджено заявником чи є приладдя інтернету об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи, а тому такий обов'язок щодо заборони вимикати інтернет та користуватися ним за місцем мешкання ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 не відповідає встановленим матеріалам справи.
Щодо заборони відвідувати дитячій садок «Гармонія» за адресою: АДРЕСА_2 , то треба зазначити, що ні заява ОСОБА_2 , ні надані нею докази не підтверджують фактів будь-якої протиправної поведінки ОСОБА_1 стосовно малолітнього сина заявника, який є онуком останнього. Також, визначати коло осіб, які можуть відвідувати дитину в дошкільному закладі є правом батьків дитини, які вони реалізують через адміністрацію дошкільного закладу.
Крім того, на думку колегії суддів, покладення обов'язку на ОСОБА_1 у виді заборони відвідувати торгівельний заклад «Аптеку 28», за адресою АДРЕСА_2 , де працює ОСОБА_2 , є зайвим, оскільки вже існує обмеження щодо заборони розшукувати, переслідувати заявницю та у будь-який спосіб контактувати з нею, а з урахуванням тієї обставини, що аптечні заклади торгують медичними препаратами та ліками, що у певних ситуаціях, пов'язано із здоров'ям та життям людини, а місто Южноукраїнськ перебуває на значній відстані від інших населених пунктів, такий захід не може бути визнаний пропорційним за обставин цієї справи.
Колегія суддів погоджується з аргументами апеляційної скарги щодо помилковості зазначення в рішенні суду висновку, що протягом останніх років заявниця ОСОБА_2 потерпає від насильства з боку ОСОБА_1 , який вчиняє сварки, ображає та принижує заявницю, погрожує фізичною розправою в присутності малолітньої дитини, оскільки доказів на підтвердження таких обставин суду не було надано ні в суді першої інстанції, ні при розгляді справи судом апеляційної інстанції, проте такий висновок не впливає на вирішення заяви ОСОБА_2 по суті та не спростовує факту вчинення проти неї насильства в сім'ї, тобто протиправних дій, що визначені законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Доводи ОСОБА_1 про те, що на момент розгляду справи про видачу обмежувального припису він не є та не був визнаний винним у вчиненні домашнього насильства, не набув статусу «кривдника», не заслуговують на увагу, оскільки, враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашнього насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи, а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій особи та прийняття стосовно неї рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
У справі, яка переглядається, на підставі досліджених доказів та оцінки фактів небезпеки (ризиків) можливості вчинення в майбутньому заінтересованою особою домашнього насильства відносно заявника, суд першої інстанції правильно встановив наявність підстав для видачі обмежувального припису.
У відповідності до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, рішення суду першої інстанції у частині видачі обмежувального припису ОСОБА_1 шляхом заборони вимикати інтернет та користуватися інтернетом за місцем мешкання ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 ; заборони відвідувати дитячій садок «Гармонія» за адресою: вулиця Набережна Енергетиків, будинок № 23 м. Южноукраїнська Миколаївської області; заборони відвідувати місце роботи ОСОБА_2 - «Аптека 28» за адресою вулиця Незалежності будинок № 23 м. Южноукраїнська Миколаївської області скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви в частині цих вимог.
В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, оскільки відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 24 лютого 2021 року в частині видачі обмежувального припису ОСОБА_1 шляхом заборони вимикати інтернет та користуватися інтернетом за місцем мешкання ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 ; заборони відвідувати дитячій садок «Гармонія» за адресою: вулиця Набережна Енергетиків, будинок № 23 м. Южноукраїнська Миколаївської області; заборони відвідувати місце роботи ОСОБА_2 - «Аптека 28» за адресою вулиця Незалежності будинок № 23 м. Южноукраїнська Миколаївської області скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви в частині цих вимог.
В решті рішення місцевого суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді Т.М. Базовкіна
Ж.М. Яворська
Повний текст постанови складено 21 квітня 2021 року.