Справа № 127/12769/17
Провадження № 22-ц/801/771/2021
Категорія:
Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В.
Доповідач:Копаничук С. Г.
15 квітня 2021 рокуСправа № 127/12769/17м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Копаничук С.Г.,
Суддів: Медвецького С.К., Оніщука В.В.,
за участю секретаря судового засідання Очеретної М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Вінницька міська рада, Комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 січня 2021 року, ухвалене судом під головуванням судді Дернової В.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради, Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання противоправним та скасування рішення органів місцевого самоврядування, -
В червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницької міської ради, комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання противоправним та скасування рішення органів місцевого самоврядування. Зазначив, що підпунктами 1.1. пункту 1, пункту 2, пункту 2.3 рішення Вінницької міської ради від 30 квітня 2010 року № 2785 «Про затвердження документації із землеустрою, передачу земельних ділянок в оренду, власність та постійне користування», - затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою, передачі земельної ділянки КП «ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» та видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, площею 0,4114 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .
У грудні 2016 року КП «ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» звернулося до суду із позовом до нього з вимогою про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу ним за власний рахунок цегляного гаражу, побудованого на земельній ділянці площею 0,4114 га,з цільовим призначенням для виробничих потреб, що перебуває в користуванні КП «ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, виданого 09 листопада 2011 року на підставі рішення Вінницької міської ради від 30 квітня 2010 року № 2785, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 051013633000024.
Вказав, що він не має змоги користуватись належним йому гаражем, оскільки земельна ділянка на якій розташований гараж, перебуває відповідно до державного акту на праві постійного користування у відповідача ,яке набуто за оскаржуваним ним рішенням.
Гараж ним було збудовано на підставі рішення виконавчого комітету Замостянської районної Ради народних депутатів м. Вінниці від 08 вересня 1993 року № 341, проте, документи на право власності він не може оформити, оскільки Вінницька міська рада передала земельну ділянку, на якій розташований гараж, у постійне користування КП «ВМР «Вінницяміськтеплоенерго».
Просив суд усунути йому перешкоди в користуванні гаражем, шляхом визнання протиправним та скасування підпункту 1.1. пункту 1, пункту 2, пункту 2.3. рішення Вінницької міської ради від 30 квітня 2010 року № 2785 «Про затвердження документації із землеустрою, передачу земельних ділянок в оренду, власність та постійне користування в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою, розробленої ДП «Поділлягеодезкартографія» на замовлення КП «ВМР «Вінницяміськтеплоенерго», передачі земельної ділянки КП «ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» та видачі КП «ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» державного акту на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4114 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , та скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4114 га, кадастровий № 0510136300:01:010:0235, цільове призначення для виробничих потреб, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , виданого КП «ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» 09 листопада 2011 року на підставі рішення Вінницької міської ради від 30 квітня 2010 року № 2785, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 051013633000024.
Справа розглядалась неодноразово.
Рішенням Вінницької міського суду Вінницької області від 25 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі
Зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що гараж є самочинним будівництвом, оскільки він побудований на підставі рішення виконавчого комітету і з дозволу Вінницького обласного комунального підприємства теплових мереж «Вінницятеплокомунерго». Суд не врахував, що він не має можливості отримати свідоцтво про право власності на збудований гараж, оскільки земельна ділянка перебуває у користуванні відповідача. З огляду на викладене, керуючись положенням абзацу третього частини першої статті 123, частини 17 статті 186 ЗК України, Вінницька міська рада повинна була відмовити в погодженні технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою КП «ВМР «Вінницятеплокомуненерго».
При передачі у користування відповідачу спірної земельної ділянки, остання не вилучалася у Вінницького обласного комунального підприємства «Вінницятеплокомуненерго», при цьому не були враховані його інтереси, як власника гаража.
У відзиві на апеляційну скаргу представник КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» вважає рішення суду є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.
Заслухавши доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ,позовних вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону відповідає.
Встановлено, що рішення виконавчого комітету Замостянської районної ради народних депутатів м. Вінниці від 08 вересня 1993 року № 341 ОСОБА_1 надано дозвіл на розміщення гаража на території ВОКП ТМ «Вінницятеплокомуненерго» від 04 серпня 1993 року № 01/665, яке не заперечувало проти розміщення п'яти гаражів на території котельної по АДРЕСА_1 (а.с. 6-7).
Рішенням Вінницької міської ради 47 сесії 5 скликання № 2785 від 30 квітня 2010 року передано Комунальному підприємству «Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» у постійне користування земельні ділянки для виробничих потреб, включно із земельною ділянкою на якій знаходиться гараж ОСОБА_1 та 09 листопада 2011 року було видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою для виробничих потреб (а. с. 17, 21-22).
Відповідно до технічного паспорту на гараж, виданого ОСОБА_1 Вінницьким міським бюро технічної інвентаризації від 21 грудня 2016 року, гараж № НОМЕР_1 , площею 20,1 кв. м., розміщений по АДРЕСА_1 , складається із гаража з цегли , погріба та має залізобетонний фундамент. Документ що підтверджує готовність об'єкта до експлуатації відсутній.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що земельна ділянка на якій побудований гараж позивачем ,йому у власність або у користування у встановленому законом порядку не надавалася, а тому підстави вважати що ОСОБА_1 набув права власності на нього у передбаченому законом порядку , відсутні, а відтак, вимоги про усунення перешкод в користуванні майном, не підлягають до задоволення .оскільки оспорюваним рішенням Вінницької міської ради права позивача ОСОБА_1 як власника об'єкту нерухомого майна (будівлі, споруди), розташованого на спірній земельній ділянці, або як землевласника чи землекористувача не порушено.
Суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст. 89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Позивач вказував, що він на підставі дозволу ВОКП ТМ «Вінницятеплокомунерго» розмістив гараж, маючи на нього технічний паспорт та план погодження з Управлінням архітектури та містобудування та вважає його своє власністю, однак відповідач чинить йому перешкоди у користуванні належним йому гаражем, а тому просив суд усунути йому перешкоди в користуванні ним, шляхом визнання протиправним та скасування рішення органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок в постійне користування відповідачу.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Конституцією України (частинами п'ятою та шостою статті 41) та ЦК України (частинами першою та другою статті 321) визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Одним із способів захисту права власності є негаторний позов.
Так, статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Колегія суддів зазначає, що негаторний позов пред'являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Отже, встановлення саме зазначених обставин входить до предмета доказування у справах за такими позовами.
Указаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 926/2189/17.
У пункті 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз'яснено, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки. Позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об'єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.
На підтвердження вимог ОСОБА_1 надав суду виготовлений 21.12.2016 року технічний паспорт ,з якого вбачається, що гараж являє собою капітальну споруду із цегли з погрібом ,що пов'язана залізобетонним фундаментом із землею ,з роком закінчення будівництва -1994 .
Згідно ст.67 ЗК 1990 року, в ред. на час будівництва , громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність або надаються у користування земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих
будинків, господарських будівель, гаражів і дач.
Розмір земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва не повинен перевищувати 0,1 гектара, будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Відповідний порядок надання земельних ділянок для гаражного і дачного будівництва, розмір яких установлювався відповідно до затверджених у встановленому порядку норм і проектно-технічної документації встановлювався статтею 66 цього Кодексу для гаражно-будівельних і дачно -будівельних кооперативів.
З матеріалів справи вбачається ,що рішення міської ради щодо надання у власність чи користування земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва індивідуального гаражу не приймалось, а рішення виконавчого комітету Замостянської районної Ради народних депутатів м. Вінниці від 08 вересня 1993 року № 341, яким позивачу було дозволено розміщення гаражу на території котельної по АДРЕСА_1 , за своєю суттю і змістом не являється рішенням про надання земельної ділянки під будівництво індивідуальних гаражів та дозволом на таке будівництво .Вказане підтверджується і тим фактом ,що дозвіл на розміщення гаражу надавався під час перебування вказаної земельної ділянки на праві постійного користування у Вінницького обласного підприємства теплових мереж «Вінницятеплокомуненерго» на підставі рішення міської ради народних депутатів №220 від 30.06.1988 року .
Відповідно будівництво індивідуального гаражу позивачем без відведення йому для цієї мети земельної ділянки у встановленому законом порядку під будівництво індивідуального гаражу, не являється здійсненим з додержанням такого порядку і не може породжувати право власності на нього.
Гараж відноситься до господарських і побутових будівель.
Згідно ч.3 ст.105 ЦК УРСР ,в редакції на час закінчення будівництва, господарські і побутові будівлі та споруди, зведені громадянином без встановленого дозволу або належно затвердженого проекту, чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів зносяться громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок. Одержані при знесенні жилого будинку або частини його, господарських і побутових будівель та споруд будівельні матеріали залишаються у власності громадянина, який провадив самовільне будівництво.
Як встановлено в судовому засіданні та не заперечувалось сторонами, з часу побудови гаражу ОСОБА_1 відповідних доказів наявності у нього дозволів і документів на право здійснення ним капітального будівництва ,як і правовстановлюючих документів на підтвердження права власності на збудований гараж не надав , речове право у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і їх обтяжень не зареєстрував ,до органу місцевого самоврядування за виділенням земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно не звертався ,як і до суду - з позовом про визнання права власності на нього.
Крім того ,на час надання позивачу у вересні 1993 року дозволу на розміщення гаражу, вказана земельна ділянка також перебувала на праві постійного користування у обласного підприємства теплових мереж «Вінницятеплокомуненерго».
З огляду на те, що позивач не надав до суду належних та допустимих і достатніх доказів здійснення ним капітального будівництва гаражу з додержанням передбаченого законом порядку ,суд погоджується з висновком суду про те, що таке будівництво не породило у позивача права власності на гараж і титульні права на земельну ділянку ,на якій він знаходиться , що унеможливлює захист його прав у спосіб, заявлений позивачем - шляхом визнання противоправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування від 30 квітня 2010 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо посвідчення і передачі на праві постійного користування земельної ділянки, площею 0,4114 га по АДРЕСА_1 КП «ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» і видачі йому державного акту про це.
Відтак ,доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуваним позивачем рішенням органу місцевого самоврядування порушуються його права власника гаража ,як капітальної споруди, не заслуговують на увагу .
Доводи апеляційної скарги про те, що КП ВМР «Вінницятеплокомуненерго» чинить позивачу, як власнику , перешкоди в користуванні гаражем, не підтверджені належними доказами ,а тому є безпідставними.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування законного рішення суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.
Згідно ст.375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375,379, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий С. Г. Копаничук
Судді: С. К. Медвецький
В. В. Оніщук